Постанова № 141377638 у справі № 120/10379/25 від 09.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10379/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

09 листопада 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АП Трейд" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1 Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.04.2025 № [номер приховано], яким зменшено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 23 660 650 грн, та від 21.04.2025 № [номер приховано], яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 210 570 грн (з яких 168 456 грн - за основним платежем, 42 114 грн - штрафні (фінансові) санкції).

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що курсові різниці, які виникли внаслідок перерахунку заборгованості за позиками в іноземній валюті, отриманими від засновника-нерезидента, правомірно відображені у складі доходів і витрат звітного періоду відповідно до вимог Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" (далі - МСБО 21). Позивач вказує, що договори позики є контрактними зобов`язаннями з визначеним строком погашення та фіксованими процентами, кредитор має право вимагати погашення заборгованості, рішень про переведення позик у капітал не приймалося, а позики не надають кредитору права на розподіл прибутку чи частку в активах при ліквідації. Отже, підстав для перекваліфікації фінансового зобов`язання в інструмент власного капіталу немає.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

2.1 ТОВ "АП Трейд" (код ЄДРПОУ 39712105) є юридичною особою за законодавством України, перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Вінницькій області та відповідно до облікової політики, затвердженої наказом від 01.01.2018, складає фінансову звітність за Міжнародними стандартами фінансової звітності (далі - МСФЗ). Функціональною валютою та валютою подання фінансової звітності позивача є українська гривня. Єдиним учасником товариства є компанія "ПАЛАНДЕД ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД" ("PALANDED ENTERPRISES LIMITED", Республіка Кіпр).

2.2 Між позивачем (позичальник) та компанією "ПАЛАНДЕД ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД" (позикодавець) укладено договори позики (далі разом - "Договори позики"):

- № 2-AP-TR від 07.12.2016 на суму 5 000 000,00 доларів США зі строком повернення до грудня 2017 року та ставкою 9,8% річних;

- № 3-AP-TR від 15.02.2017 на суму 10 000 000,00 доларів США зі строком повернення до грудня 2017 року та ставкою 9,8% річних.

За умовами Договорів позики позика надавалась для поповнення обігових коштів; проценти нараховувались щомісячно та сплачувались щоквартально (пункти 1.3, 5.1, 6.1, 6.2 Договорів позики).

2.3 Станом на 01.07.2018 на рахунку 612 "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями в іноземній валюті" обліковувалась заборгованість позивача перед компанією "ПАЛАНДЕД ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД" у розмірі 6 080 000 доларів США (159 230 153,60 грн), а станом на 30.09.2024 - 1 751 302,85 доларів США (72 094 833,64 грн). Протягом 2018- 2022 років позивач отримував нові транші за Договорами позики та здійснював часткове погашення заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 3 а.с. 147- 214) та відображено в акті перевірки (стор. 26- 27). З 2022 року по 30.09.2024 погашення основної суми боргу не здійснювалось.

2.4 Позивач щомісяця та на дату господарських операцій перераховував заборгованість за Договорами позики за офіційним курсом Національного банку України. Курсові різниці, що виникали від такого перерахунку, він відображав на субрахунках 744 "Дохід від неопераційної курсової різниці" (у період з 01.07.2018 по 30.09.2024 - на загальну суму 50 554 907 грн) та 974 "Втрати від неопераційних курсових різниць" (на загальну суму 75 151 423 грн) і включав до Звіту про фінансові результати.

2.5 ГУ ДПС у Вінницькій області провело документальну планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 26.03.2025 № 8048/02-32-07-01/39712105 (далі - акт перевірки). Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.4 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 1, 2, 3, 4, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", параграфів 15, 17, 106, 109 МСБО 1 "Подання фінансової звітності", окремих положень Концептуальної основи фінансової звітності, параграфа 7 МСБО 18 "Дохід", параграфів 5, 6 МСБО 23 "Витрати на позики" та параграфа 22 МСБО 28 "Інвестиції в асоційовані підприємства". За висновком контролюючого органу, це призвело до заниження податку на прибуток за три квартали 2024 року на 168 456 грн та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на 23 660 650 грн.

Висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що курсова різниця за основною сумою позики є складовою частиною самої позики та не підлягає відображенню у складі доходів і витрат. Крім того, на думку відповідача, позики від засновника за своєю економічною суттю є внеском у капітал, погашення якого не планується в найближчій перспективі (т. 2 а.с. 231-250, т. 3 а.с. 1-62).

2.6 На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області прийняло податкові повідомлення-рішення від 21.04.2025 № [номер приховано] та № [номер приховано] (т. 1 а.с. 195, 198).

2.7 Рішенням Державної податкової служби України від 24.06.2025 № 18176/6/99-00-06-01-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

2.8 Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

3.1 Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 21.04.2025 № [номер приховано] та № [номер приховано]. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 30 280,00 грн.

3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що позики в іноземній валюті є монетарними статтями, а курсові різниці за ними відповідно до МСБО 21 підлягають визнанню у прибутку або збитку звітного періоду. Договори позики містять визначені строки погашення та умови сплати процентів, позики фактично погашались до лютого 2022 року. Доказів прийняття рішень про внесення позик до капіталу, конвертацію заборгованості чи відмову кредитора від права вимоги немає. Отже, отримані кошти є зобов`язаннями, а не власним капіталом позивача.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на неї.

4.1 Відповідач просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

4.2 Як на підстави для апеляційного оскарження відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Апелянт стверджує, що операції з отримання та погашення позик не є доходами чи витратами, а курсова різниця є складовою частиною позики. Тому, на його думку, вона не може відображатися у прибутках та збитках, оскільки основна сума позики не відображається ні в доходах, ні у витратах. Скаржник посилається на параграфи 5, 6 МСБО 23, відповідно до яких курсові різниці за тілом позики не є витратами на позики. Він також вважає, що відображення значних сум курсових різниць у прибутку чи збитку суперечить вимозі достовірного подання фінансової звітності (параграф 15 МСБО 1), а погашення позик не планується в найближчій перспективі. Крім того, апелянт зазначає, що обмеження на виплати нерезидентам, встановлені постановою Правління НБУ від 24.02.2022 № 18, частково знято з вересня 2022 року, однак позивач виплат не здійснював.

4.3 Позивач подав письмові пояснення щодо доводів апеляційної скарги, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на параграфи 28, 32 МСБО 21 та параграфи 11, 15, 16 МСБО 32 "Фінансові інструменти: подання". Він також вказує на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2018 у справі № 826/13156/18, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2019, яким за подібних обставин скасовано податкове повідомлення-рішення щодо позивача. Крім того, позивач посилається на лист Міністерства фінансів України від 13.08.2018 № 35210-07-10/21500 та аудиторські звіти щодо фінансової звітності за 2019- 2020 роки.

4.4 В судовому засіданні 14 жовтня 2026 року, за згодою сторін, колегія суддів перейшла до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Позиція апеляційного суду.

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

1.1 Відповідно до пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу.

1.2 Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами. Він визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

1.3 Отже, для платника, який застосовує МСФЗ, фінансовий результат до оподаткування формується за правилами МСФЗ і підлягає коригуванню лише на різниці, прямо передбачені розділом III ПК України. Колегія суддів зазначає, що ПК України не передбачає коригувань фінансового результату до оподаткування на суму курсових різниць, які виникають від перерахунку заборгованості за позиками в іноземній валюті, у тому числі отриманими від пов`язаних осіб-нерезидентів. Податкові наслідки боргового фінансування від пов`язаних нерезидентів законодавець урегулював окремо, зокрема пунктом 140.2 статті 140 ПК України (обмеження вирахування процентів) та статтею 39 ПК України (трансфертне ціноутворення). Як встановлено в акті перевірки, позивач здійснював коригування, передбачене пунктом 140.2 статті 140 ПК України, на суму 15 235 467 грн.

За таких умов предметом спору є питання про те, чи правильно позивач відобразив курсові різниці за Договорами позики у фінансовій звітності відповідно до МСФЗ.

1.4 Відповідно до параграфа 8 МСБО 21 монетарні статті - це утримувані одиниці валюти, а також активи та зобов`язання, що їх мають отримати або сплатити у фіксованій або визначеній кількості одиниць валюти. Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком переведення визначеної кількості одиниць однієї валюти в іншу валюту за різними валютними курсами.

1.5 Згідно з підпунктом "б" параграфа 20 МСБО 21 операцією в іноземній валюті є, зокрема, операція, що виникає, коли суб`єкт господарювання позичає або надає у борг кошти, якщо суми, які підлягають сплаті або отриманню, визначені в іноземній валюті. Відповідно до підпункту "а" параграфа 23 МСБО 21 на кінець кожного звітного періоду монетарні статті в іноземній валюті слід переводити, застосовуючи курс при закритті.

1.6 За параграфом 28 МСБО 21 курсові різниці, що виникають при розрахунках за монетарними статтями або при переведенні монетарних статей за курсами, котрі відрізняються від тих, за якими вони переводилися при первісному визнанні протягом періоду або у попередній фінансовій звітності, визнаються в прибутку або збитку в тому періоді, у якому вони виникають, за винятком наведеного в параграфі 32.

1.7 Цей підхід узгоджується з МСФЗ 9 "Фінансові інструменти", відповідно до параграфа Б5.7.2 якого, суб`єкт господарювання застосовує МСБО 21 до фінансових зобов`язань, які є монетарними статтями, а прибутки та збитки від курсових різниць за фінансовими зобов`язаннями, що оцінюються за амортизованою собівартістю, визнаються в прибутку або збитку.

1.8 Колегія суддів вважає, що заборгованість позивача за Договорами позики, визначена в доларах США, є монетарною статтею, а курсові різниці від її перерахунку у функціональну валюту за загальним правилом визнаються в прибутку або збитку того періоду, в якому вони виникли.

1.9 Щодо доводу апелянта про те, що курсова різниця є складовою частиною позики. Колегія суддів погоджується з апелянтом, що операції з отримання та повернення позики не є доходами чи витратами в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Концептуальної основи фінансової звітності. Водночас встановлено, що позивач не відображав надходження та повернення позик у складі доходів і витрат.

Курсова різниця не є ні надходженням, ні поверненням основної суми позики. Вона є результатом перерахунку зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, у функціональну валюту за зміненим курсом.

Зростання курсу іноземної валюти збільшує гривневу оцінку зобов`язання без відповідного збільшення активів, що зменшує власний капітал не внаслідок розподілу між його власниками. Така зміна відповідає визначенню витрат, наведеному в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та в Концептуальній основі фінансової звітності.

Зменшення ж курсу, навпаки, відповідає визначенню доходів. Твердження відповідача про те, що курсова різниця є "складовою позики", а тому не відображається у фінансовому результаті, не ґрунтується на жодному положенні МСФЗ та прямо суперечить параграфу 28 МСБО 21.

1.10 Щодо посилання на МСБО 23 "Витрати на позики", а саме, що відповідно до підпункту "ґ" параграфа 6 МСБО 23 витрати на позики можуть включати курсові різниці, які виникають унаслідок отримання позик в іноземній валюті, якщо вони розглядаються як коригування витрат на сплату процентів, то колегія суддів зазначає, що апелянт помилково викладає цю норму як таку, що стосується коригування витрат на сплату тіла позики.

Так, МСБО 23 визначає порядок обліку витрат на позики, зокрема умови їх капіталізації у вартість кваліфікованого активу. Цей стандарт не регулює облік курсових різниць за основною сумою позики і не встановлює заборони щодо їх визнання у прибутку або збитку. Те, що курсові різниці за основною сумою позики не є витратами на позики в розумінні МСБО 23, означає лише, що вони не підлягають капіталізації за правилами цього стандарту. Їх облік регулюється МСБО 21. Слід зазначити, що позивач не стверджує, що спірні курсові різниці є витратами на позики.

1.11 Щодо кваліфікації апелянтом позик як внеску засновника в капітал, колегія суддів вважає такий висновок контролюючого органу помилковим.

Відповідно до параграфа 11 МСБО 32 "Фінансові інструменти: подання" фінансове зобов`язання - це, зокрема, контрактне зобов`язання надавати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому суб`єктові господарювання. Інструмент власного капіталу - це будь-який контракт, який засвідчує залишкову частку в активах суб`єкта господарювання після вирахування всіх його зобов`язань. Згідно з параграфами 15, 16 МСБО 32 емітент класифікує інструмент відповідно до сутності контрактної угоди. Інструмент є інструментом власного капіталу, лише якщо він не містить контрактного зобов`язання надати грошові кошти або інший фінансовий актив.

Договори позики у цій справі встановлюють обов`язок позивача повернути отримані кошти у визначений строк та сплачувати проценти за фіксованою ставкою. Вони не надають позикодавцю права на участь у розподілі прибутку чи на частку в активах позивача при його ліквідації. Матеріали справи не містять доказів прийняття рішень про внесення позик до статутного чи додаткового капіталу, конвертацію заборгованості у власний капітал або відмову позикодавця від права вимоги. Те, що позикодавець є єдиним учасником позивача, не змінює правової природи контрактного зобов`язання. МСБО 32 не передбачає перекласифікації фінансового зобов`язання в інструмент власного капіталу з огляду на пов`язаність сторін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що отримані за Договорами позики кошти є фінансовим зобов`язанням, а не власним капіталом позивача. Посилання відповідача на параграф 22 МСБО 28 колегія суддів відхиляє, оскільки цей стандарт регулює облік інвестицій інвестором, що застосовує метод участі в капіталі, і до обліку зобов`язань позичальника не застосовується.

1.12 Оцінюючи доводи апелянта про те, що погашення позик не планується в найближчій перспективі, колегія суддів враховує, що згідно з параграфом 15 МСБО 21 суб`єкт господарювання може мати монетарну статтю, яка є його дебіторською або кредиторською заборгованістю щодо закордонної господарської одиниці. Стаття, розрахунки за якою не плануються і не є ймовірними в недалекому майбутньому, за сутністю є частиною чистих інвестицій суб`єкта господарювання в цю закордонну господарську одиницю. Відповідно до параграфа 8 МСБО 21 закордонна господарська одиниця - це суб`єкт господарювання, який є дочірнім, асоційованим, спільним підприємством або відділенням суб`єкта господарювання, що звітує, діяльність якого базується або здійснюється в іншій країні або валюті.

Згідно з параграфом 32 МСБО 21 курсові різниці, що виникають за монетарною статтею, яка становить частину чистих інвестицій суб`єкта господарювання, що звітує, в закордонну господарську одиницю, визнаватимуться у прибутку або збитку в окремій фінансовій звітності суб`єкта господарювання, що звітує, або в індивідуальній фінансовій звітності закордонної господарської одиниці. Лише у фінансовій звітності, яка містить дані про закордонну господарську одиницю та суб`єкт господарювання, що звітує (зокрема, консолідованій), такі курсові різниці первісно визнаються в іншому сукупному прибутку.

Колегія суддів зазначає, що у відносинах за Договорами позики "суб`єктом господарювання, що звітує", в розумінні параграфів 15, 32 МСБО 21 може бути лише материнська компанія "ПАЛАНДЕД ЕНТЕРПРАЙЗЕС ЛІМІТЕД", а позивач є щодо неї закордонною господарською одиницею. Параграф 32 МСБО 21 прямо передбачає, що в індивідуальній фінансовій звітності закордонної господарської одиниці курсові різниці визнаються у прибутку або збитку. Отже, навіть якби заборгованість позивача за Договорами позики становила частину чистих інвестицій позикодавця, позивач у власній фінансовій звітності зобов`язаний був визнавати курсові різниці за нею у прибутку або збитку.

За таких обставин питання про те, чи планується погашення позик у найближчій перспективі, не має вирішального значення для правильності обліку позивача. Тому доводи апелянта з цього приводу не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів додатково враховує встановлені судом першої інстанції обставини про те, що Договори позики містять визначені строки погашення, а у 2018- 2022 роках заборгованість фактично погашалась і зменшилась з 6 080 000 до 1 751 302,85 доларів США.

1.13 Апелянт також посилається на те, що з вересня 2022 року обмеження на виплати нерезидентам, встановлені постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18, частково знято, проте позивач виплат не здійснював. Представник позивача зазначив, що заборона транскордонних переказів, встановлена пунктом 14 цієї постанови, унеможливлює погашення заборгованості.

Колегія суддів вважає, що невиконання зобов`язання позичальником, з будь-яких причин, не припиняє цього зобов`язання і не перетворює його на інструмент власного капіталу. Право вимоги позикодавця зберігається, а заборгованість залишається монетарною статтею, яка підлягає перерахунку за курсом на кожну звітну дату. З огляду на висновки, викладені в пункті 1.12 цієї постанови, колегія суддів не вбачає потреби надавати оцінку тому, чи були в спірному періоді знято обмеження на транскордонні перекази, оскільки ця обставина не впливає на порядок визнання курсових різниць у фінансовій звітності позивача.

1.14 Щодо посилань відповідача про порушення принципу достовірного подання фінансової звітності, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до параграфа 15 МСБО 1 фінансова звітність має достовірно подавати фінансовий стан, фінансові результати діяльності та грошові потоки суб`єкта господарювання. Застосування МСФЗ з розкриттям додаткової інформації, коли це необхідно, за припущенням, приводить до складання фінансової звітності, яка забезпечує достовірне подання. Відступ від вимог конкретного МСФЗ допускається параграфами 19- 24 МСБО 1 лише в надзвичайно рідкісних випадках, коли управлінський персонал суб`єкта господарювання доходить висновку, що дотримання такої вимоги вводило б в оману. Такий відступ потребує спеціального розкриття інформації.

Курсові збитки, що виникли внаслідок зростання курсу іноземної валюти, у якій визначене зобов`язання позивача, відображають реальний економічний наслідок валютного боргу, а не викривлення фінансової звітності. Контролюючий орган не наділений повноваженнями на власний розсуд відступати від прямих вимог параграфа 28 МСБО 21 з посиланням на загальний принцип достовірного подання.

1.15 Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач правомірно відобразив курсові різниці від перерахунку заборгованості за Договорами позики у складі доходів і витрат звітних періодів, а відповідач не довів, як того вимагає частина друга статті 77 КАС України, правомірності своїх висновків про завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування та заниження податку на прибуток. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкові повідомлення-рішення від 21.04.2025 № [номер приховано] та № [номер приховано] є протиправними та підлягають скасуванню.

1.16 Інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо загальних стандартів обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, не спростовують наведених вище висновків колегії суддів і не потребують окремого спростування, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10.02.2010, § 58).

2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

2.1 Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.04.2025 № [номер приховано] та № [номер приховано], а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

2.3 Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М.

Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.