Постанова № 141377643 у справі № 240/28984/25 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/28984/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Капинос О.В. у м. Житомирі) від 13 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправнимм та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25 вересня 2025 року № 262740012581 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 вересня 2025 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що пенсійний орган безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи в Російській Федерації з 08 квітня 1996 року по 12 травня 1997 року, з 16 травня 1997 року по 21 серпня 1998 року та з 22 серпня 1998 року по 01 листопада 1999 року. Суд зазначив, що в періоди здійснення цієї трудової діяльності була чинною Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а вихід України з неї у 2022 році не має зворотної дії в часі.

Крім того, суд установив, що періоди роботи позивача в Україні з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року підтверджуються трудовою книжкою, яка відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом для підтвердження стажу роботи до 01 січня 2004 року. Тому відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб про сплату страхових внесків не є підставою для незарахування зазначених періодів до страхового стажу.

Також суд звернув увагу на те, що пенсійний орган не обґрунтував незарахування періоду роботи позивачки з 01 січня 2004 року по 09 грудня 2015 року до страхового стажу та не надав належної оцінки документам, які підтверджують її трудову діяльність у Словацькій Республіці, зокрема протягом періодів з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року та з 03 серпня 2020 року по 20 червня 2025 року. На думку суду, територіальний орган Пенсійного фонду не здійснив повного й об`єктивного розгляду поданих документів, чим порушив вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Водночас окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовної вимоги, що стосується призначення ОСОБА_1 пенсії, оскільки визначення права на пенсію та обчислення страхового стажу належать до компетенції органу Пенсійного фонду України. З огляду на неповноту розгляду поданих документів належним способом захисту порушеного права суд визнав скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 вересня 2025 року з урахуванням висновків суду.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії від 25 вересня 2025 року № 262740012581 є правомірним, оскільки за результатами розгляду заяви позивачки від 17 вересня 2025 року встановлено, що її страховий стаж становив 28 років 11 місяців 18 днів, а з урахуванням періодів, передбачених пунктом 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та роботи за кордоном - 30 років 4 місяці 18 днів.

Скаржник наголошує, що періоди роботи позивача в Російській Федерації з 08 квітня 1996 року по 12 травня 1997 року, з 16 травня 1997 року по 21 серпня 1998 року та з 22 серпня 1998 року по 01 листопада 1999 року не підлягають зарахуванню до страхового стажу у зв`язку з припиненням участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення. Також періоди роботи в Україні з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року не зараховано до страхового стажу у зв`язку з відсутністю у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків за позивачку.

Крім того, період здійснення позивачкою підприємницької діяльності з 23 травня 2007 року по 30 червня 2007 року не підтверджений відомостями про сплату страхових внесків, а періоди роботи у Словацькій Республіці з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року та з 03 серпня 2020 року по 20 червня 2025 року не можуть бути враховані без відповідних двомовних формулярів і довідки про страховий стаж, передбачених Угодою між Україною та Словацькою Республікою у сфері соціального забезпечення від 05 грудня 2000 року. Відтак такі періоди також не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке 25 вересня 2025 року прийняло рішення № 262740012581 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зі змісту такого рішення слідує, що за результатами розгляду поданих документів до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в Російській Федерації з 08 квітня 1996 року по 12 травня 1997 року, з 16 травня 1997 року по 21 серпня 1998 року та з 22 серпня 1998 року по 01 листопада 1999 року у зв`язку із здійсненням трудової діяльності на території Російської Федерації.

Також до страхового стажу заявниці не зараховано періоди роботи з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року у зв`язку з відсутністю у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування відомостей про сплату страхових внесків.

Крім того, не зараховано й періоди роботи позивача на території Словацької Республіки з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року та з 03 серпня 2020 року по 20 червня 2025 року через відсутність відповідного формуляра. При цьому пенсійний орган зазначив, що питання пенсійного забезпечення осіб, які працювали на території України та Словацької Республіки, вирішуються відповідно до законодавства держави, на території якої здійснювалася трудова діяльність, з урахуванням положень Угоди між Україною та Словацькою Республікою у сфері соціального забезпечення від 5 грудня 2000 року.

Не зараховано до страхового стажу й період здійснення підприємницької діяльності з 23 травня 2007 року по 30 червня 2007 року, оскільки відсутня інформація щодо сплати страхових внесків за цей період.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу в кількості 31 року. При цьому до страхового стажу позивачки не зараховано наступні періоди:

- з 08 квітня 1996 року по 12 травня 1997 року, з 16 травня 1997 року по 21 серпня 1998 року та з 22 серпня 1998 року по 01 листопада 1999 року у зв`язку із здійсненням трудової діяльності на території Російської Федерації;

- з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків;

- з 23 травня 2007 року по 30 червня 2007 року, оскільки відсутня інформація щодо сплати страхових внесків за цей період.

Однак суд першої інстанції не погодився із таким рішенням пенсійного органу та визнав його протиправним й скасував його, зазначивши, що позивачеві безпідставно не зараховано до страхового стажу згадані вище періоди.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині правомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на підприємствах Російської Федерації, то колегія суддів зазначає наступне.

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у Російській Федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами Російської Федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 цієї Угоди передбачено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року дає підстави дійти висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує те, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період виконувалась трудова діяльність.

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Російській Федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само як і прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача згаданого вище періоду роботи, адже такий стаж набутий позивачем до прийняття відповідних рішень.

А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи на території Російської Федерації з 08 квітня 1996 року по 12 травня 1997 року, з 16 травня 1997 року по 21 серпня 1998 року та з 22 серпня 1998 року по 01 листопада 1999 року.

З приводу аргументів апеляційної скарги, які стосуються незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року, то тут слід врахувати наступне.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж з 01 січня 2004 року обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до01 січня 2004 року) - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії кожної особи, обчислений за нормами Закону, є індивідуальним і залежить від набутого особою страхового стажу та отримуваної заробітної плати та обчислюється як добуток осучасненої заробітної плати на коефіцієнт страхового стажу.

Вище вже йшлося, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як свідчать записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , з 25 липня 2022 року по 30 квітня 2003 року ОСОБА_1 працювала на підприємстві завідувачкою їдальні; з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року - шеф-кухарем приватного підприємства "Сінед"; з 01 серпня 2003 року по 09 грудня 2025 року - завідувачкою виробництвом кафе приватного підприємства "Будівельна майстерня".

Таким чином, варто погодитися із висновками суду першої інстанції, що записами у трудовій книжці підтверджено періоди роботи позивача з 25 липня 2002 року по 30 квітня 2003 року, з 05 травня 2003 року по 21 липня 2003 року та з 01 серпня 2003 року по 31 грудня 2003 року на відповідних підприємствах, а тому такі записи про роботу є належними доказами для зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Крім того, окружний адміністративний суд обґрунтовано звернув увагу на відсутність у спірному рішенні пенсійного органу, яким відмовлено позивачці в призначені пенсії, належних мотивів незарахування періоду роботи з 01 січня 2004 року по 09 грудня 2015 року та періодів роботи у Словацькій Республіці з 01 травня 2020 року по 31 липня 2020 року і з 03 серпня 2020 року по 20 червня 2025 року, попри надані нею документи Агентства соціального страхування Словацької Республіки.

При цьому колегія суддів вважає цілком слушними висновки суду першої інстанції в тій частині, що пенсійний орган не здійснив належної оцінки цих документів з урахуванням положень Договору між Україною та Словацькою Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення від 05 грудня 2000 року та не навів достатніх правових і фактичних підстав для незарахування відповідних періодів.

Водночас ненадання правової оцінки спірним періодам роботи позивачки унеможливлює надання такої оцінки судом.

За таких обставин слід визнати, що окружний адміністративний суд надав правильну оцінку обставинам справи та дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25 вересня 2025 року № 262740012581 не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняте без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про пенсійне забезпечення позивачки.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.