Постанова № 141377651 у справі № 240/3688/26 від 09.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3688/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Г.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, у якому просив:

- визнати незаконними дії відповідача, які полягають у обмані позивача та у відмові прийняти, оформити та направити заяву та документи позивача до державного органу, який має повноваження для виплати чи виплатити, якщо цю функцію покладено на відповідача одноразову грошової допомогу, у зв`язку з встановленням позивачу інвалідності, що настала в наслідок контузії, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991року № 2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (п.4 п.5 ст. 5 КАСУ);

- судовим рішенням встановити, що саме відповідач має у відповідність до п. 5 ст. 5 КАСУ, компетенцію (повноваження) прийняти, оформити та направити заяву та документи позивача до державного органу, який має повноваження для виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням позивачу інвалідності, що настала в наслідок контузії, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991року № 2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975;

- судовим рішення зобов`язати відповідача, прийняти, оформити та направити заяву та документи позивача до державного органу, який має повноваження для виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням позивачу інвалідності, що настала в наслідок контузії, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991року № 2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975;

- у разі, коли виплату одноразової допомоги має здійснити саме відповідач, то судовим рішенням зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу одноразову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991року № 2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у нерозгляді заяви ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги зв`язку із встановленням йому 3 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії та вчинити певні дії відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії та вчинити певні дії відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а позов залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах Радянського Союзу, у тому числі брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 17.07.1985 по 24.06.1987, що підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 .

У період проходження військової служби та участі у бойових діях, під час виконання військових зобов`язань та під час бойових дій, позивачем було отримано поранення, яке згідно з висновком судово-медичного експертизи стало підставою для встановлення 31.10.2013 йому статусу інваліда 3 групи, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (Афганістан).

Позивач 28.12.2015 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про розгляд та направлення до Департаменту фінансів МОУ для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 року №975.

До заяви були додані завірені копії документів у двох примірниках: витяги з протоколу засідання військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; військового квитка позивача; довідки МСЕК про встановлення 3 групи інвалідності.

Листом від 09.01.2016 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив ІНФОРМАЦІЯ_2 , що надіслані позивачем документи підтверджують проходження заявником військової служби та звільнення з органів МВС. У цьому ж листі зазначено, що особи, які звільнилися з Міністерства внутрішніх справ України виплата одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не здійснюється.

З метою використання свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України для виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому 3 групи інвалідності.

Листом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області повідомлено позивача, що оскільки його звільнено з посади молодшого інспектора з відділу нагляду і безпеки установи системи виконання покарань ЯЮ309/73 у запас Збройних Сил за пунктом 63 "д" (через службову невідповідність), питання призначення та виплати ОГД, зокрема у зв`язку з встановленням групи інвалідності, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби, до повноважень МВС не належить.

У подальшому позивач звернувся із заявою про призначення ОГД до Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Листом від 24.05.2023 Департамент повідомив позивача про відсутність правових підстав для призначення вказаної допомоги та повернув документи на його адресу. Зокрема у відповіді зазначено, що позивач був звільнений зі служби в 1997 році з установи виконання покарань, яка була підпорядкована Міністерству внутрішніх справ України, на день звільнення він не був особою рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та звільнений до утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань.

На переконання позивача, саме Міністерство оборони України має компетенцію (повноваження) прийняти, оформити і направити заяву та подані документи позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги до державного органу, який має повноваження для виплати ОГД у зв`язку із встановленням інвалідності згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Тому, вважаючи протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові прийняти, оформити та направити заяву чи здійснити виплату, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що у апеляційній скарзі відповідач просить залишити позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Відтак, доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до питання порушення позивачем строку звернення до суду.

Так, за положеннями частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ін-шими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шес-тимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інте-ресів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інте-ресів.

За змістом частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Одночасно перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальний строк слід розуміти як встановлений законом або призначений судом проміжок (відтинок) часу, який обчислюється місяцями, днями чи годинами, бере початок від якогось явища у часі, може бути обумовлений календарною датою або посиланням на подію, що неминуче має настати, упродовж якого або до якого суд чи інші учасники процесу вправі або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки при встановленні обставин що-до початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; та з`ясування причин пропуску цього строку.

Судом встановлено, що позивач, після отримання витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України (протокол №1338 від 29.07.2011), невідкладно вчинив дії з метою отримання документів, передбачених Порядком №975, та отримання одноразової грошової допомоги, що не заперечується сторонами.

Водночас, відповідно до встановлених обставин, відповідачем по суті заява не розглядалась, висновок не складався, рішення з питання призначення/відмову позивачу одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалося.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 15.11.2023 та від 15.12.2023 у справі №380/2772/21, у яких, зокрема, зазначено: «Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову)».

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, в яких Верховний Суд дійшов обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав (у контексті цієї справи - права на отримання грошової допомоги). Строк не вважається завершеним за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права. Таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформувала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі №553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі №755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі №456/450/16-ц. У постановах Велика палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, що визначено статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Європейський суд з прав людини у рішеннях неодноразово зауважував особливу важливість принципу «належного урядування».

Зокрема, в рішенні у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74 від 20.05.2010 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37 від 25.11.2008 Європейський суд з прав людини зазначив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74 від 20.05.2010).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на пропуск строку звернення, оскільки у спірних правовідносинах має місце триваюче правопорушення, яке полягає у бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невинесення законного та обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви особи про призначення одноразової грошової допомоги. Оскільки відповідач не прийняв жодного рішення про призначення або відмову у призначенні допомоги із зазначенням мотивів, перебіг строку звернення до суду не може вважатися пропущеним, так само як і відсутнє будь-яке остаточне рішення уповноваженого органу, з яким законодавець пов`язує початок строку оскарження.

З огляду на викладене суд зазначає, що позивач не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання одноразової грошової допомоги для військовослужбовців, які звільнені із військової служби у зв`язку внутрішніми організаційними владно-управлінськими функціями держаних органів, зокрема Міністерства Оборони України та Міністерства внутрішніх справ України.

Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги зв`язку із встановленням 3 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії та вчинити певні дії відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог - позивач не оскаржує.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.