Постанова № 141377670 у справі № 240/7332/26 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7332/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Шуляк Л.А. у м. Житомирі) від 24 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення начальника Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Житомирській області № 51 23 01-15/51 23 05 від 07 січня 2026 року;

зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Житомирській області та Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Житомирській області задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 06 січня 2026 року, надавши дозвіл на виїзд за кордон у відпустку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ним подано рапорт до начальника Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Житомирській області про надання відпустки та дозволу на виїзд за кордон для відвідування дітей, проте йому було відмовлено у наданні відпустки та дозволу на виїзд за кордон.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року позов задоволено.

Так, рішенням суду:

визнано протиправними дії Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні рапортів від 06 січня 2026 року та від 17 лютого 2026 року в частині надання дозволу на виїзд за кордон під час щорічної основної відпустки;

зобов`язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за кордон під час щорічної основної відпустки за 2025 рік.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відмова Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на виїзд за кордон під час щорічної основної відпустки є протиправною, оскільки відповідачем не наведено передбачених законодавством підстав для такого обмеження.

Суд встановив, що позивач має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, а тому відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України має право на перетин державного кордону. При цьому Кодекс цивільного захисту України та Положення про порядок проходження служби цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, не наділяють керівника повноваженнями обмежувати право підлеглого на виїзд за кордон під час відпустки. Посилання відповідача на листи ДСНС України та ГУ ДСНС у Житомирській області суд не врахував, оскільки такі листи не є нормативно-правовими актами та не можуть встановлювати додаткові обмеження прав громадян.

Крім того, окружний адміністративний суд зауважив, що метою поїздки позивача до Чеської Республіки було спілкування з дітьми, які там перебувають, а тому відмова у виїзді становила втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що вирішення питання про погодження виїзду за кордон потребує оцінки оперативної обстановки, укомплектованості підрозділу та службової необхідності, а тому, на переконання апелянта, суд першої інстанції міг зобов`язати відповідача лише повторно розглянути рапорти позивача з урахуванням наданої правової оцінки, але не визначати наперед зміст відповідного управлінського рішення.

Також апелянт стверджує, що суд не врахував особливого статусу аварійно-рятувального загону спеціального призначення, специфіки проходження служби цивільного захисту та необхідності забезпечення постійної готовності підрозділу до виконання завдань в умовах воєнного стану. На переконання представника скаржника, перебування позивача за межами України може ускладнити оперативне залучення до виконання невідкладних завдань, а формальна наявність підстав для перетину державного кордону відповідно до Правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, не створює безумовного обов`язку погоджувати такий виїзд.

Апелянт також заперечує висновки суду щодо порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначаючи, що наведені судом рішення Європейського суду з прав людини стосуються обставин тривалого роз`єднання членів сім`ї, тоді як у цій справі йдеться про тимчасове обмеження виїзду за кордон під час воєнного стану. На його переконання, таке обмеження переслідує легітимну мету забезпечення національної та громадської безпеки й обумовлене необхідністю виконання завдань цивільного захисту.

У встановлений судом строк позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року - без змін.

Стислий виклад встановлених обставин

06 січня 2026 року на розгляд начальника Головного управління ДСНС України у Житомирській області надійшов рапорт ОСОБА_1 , у якому останній просив надати дозвіл на виїзд до Республіки Чехії під час невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік у зв`язку із сімейними обставинами.

Листом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області вих. № 512301-15/512305 від 07 січня 2026 року позивача повідомлено про те, що його рапорт відхилено. Зі змісту такого листа слідує, що відповідно до листа Головного управління ДСНС України у Житомирській області від 16 вересня 2025 року вих. № 5101-6283/51 06 "Про погодження виїзду особового складу за кордон" та листа Державної служби надзвичайних ситуацій України від 22 серпня 2025 року вих. № 01-20599/282-2 "Про посилення роботи із зміцнення дисципліни" питання виїзду особового складу за кордон розглядається керівником структурного підрозділу виключно при виникненні нагальних причин (лікування співробітника або членів його сім`ї першого чи другого, ступеня споріднення, смерть близького родича за кордоном тощо) з обов`язковим наданням підтверджуючих документів.

16 лютого 2026 року на розгляд начальника Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області надійшов рапорт ОСОБА_1 щодо надання частини невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік строком 30 календарних днів з 02 березня 2026 року по 31 березня 2026 року з виїздом за кордон.

17 лютого 2026 року начальником Аварійно-рятувального загону спеціального призначення видано наказ (з адміністративно-кадрових питань) № 50-НВ/5123 "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_2 ", яким позивачу надано невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік строком на 30 календарних днів з 02 березня по 31 березня 2026 року без права виїзду за кордон.

27 лютого 2026 року на розгляд тимчасово виконуючого обов`язки начальника Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області надійшов рапорт Дугинця щодо перенесення дати початку щорічної основної відпустки за 2025 рік.

02 березня 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника видано наказ (з адміністративно-кадрових питань) № 64-НВ/5123 "Про скасування наказу № 50-НВ/5123 "Про надання щорічної основної відпустки ОСОБА_2 ".

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Кодекс цивільного захисту України (надалі - КЦЗ України) врегульовує відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади центральні органи виконавчої влади), органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, встановлює права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також інших юридичних осіб.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 КЦЗ України аварійно-рятувальна служба - сукупність організаційно об`єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; аварійно-рятувальне формування - підрозділ аварійно-рятувальної служби, самостійний підрозділ, загін, центр, пожежно-рятувальний підрозділ (частина).

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, цей Кодекс, інші закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також акти Президента України та Кабінету Міністрів України (частина 1 статті 3 КЦЗ України).

Згідно з частиною 1 статті 24 КЦЗ України оперативно-рятувальна служба цивільного захисту функціонує в системі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, і складається з органів управління, аварійно-рятувальних формувань центрального підпорядкування, аварійно-рятувальних формувань спеціального призначення, спеціальних авіаційних, морських та інших формувань, державних пожежно-рятувальних підрозділів (частин), навчальних центрів, формувань та підрозділів забезпечення.

Главою 29 КЦЗ України врегульовано питання робочого часу та відпусток.

Так, відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 129 КЦЗ України особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на щорічну основну відпустку.

За приписами частини 2 статті 129 КЦЗ України, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту надається щорічна основна відпустка із збереженням грошового і матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Як унормовано частиною 13 статті 129 КЦЗ України, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, кандидатури яких затверджено для направлення на навчання чи виїзду у відрядження за межі України, щорічна основна відпустка надається з урахуванням повного використання її до початку навчання або виїзду за межі України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 101 КЦЗ України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 101 КЦЗ України).

На реалізацію частини 2 статті 101 КЦЗ України постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України (далі - Положення № 593), відповідно до пункту 1 якого таким визначається порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулюються питання, пов`язані з перебуванням громадян України у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Пунктом 3 Положення № 593 передбачено, що особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є громадяни, які у добровільному порядку прийняті на службу цивільного захисту за контрактом і яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання.

Згідно з пунктом 14 Положення № 593 основним принципом служби цивільного захисту є принцип єдиноначальності, який полягає у:

наділенні керівника (начальника) у повному обсязі розпорядчою владою стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за організацію діяльності очолюваного ним органу чи підрозділу цивільного захисту та кожної особи рядового і начальницького складу;

наданні керівникові (начальникові) права одноособово приймати рішення, видавати накази чи розпорядження;

забезпеченні виконання рішень, наказів чи розпоряджень керівника (начальника), виходячи з результатів всебічної оцінки умов і обставин та керуючись вимогами законодавства.

Особи рядового і начальницького складу користуються правами і виконують службові обов`язки відповідно до законодавства та цього Положення (пункт 28 Положення № 593).

Пунктом 30 Положення № 593 визначено, що особи рядового і начальницького складу мають право на письмові звернення - пропозиції, заяви та скарги або звернення особисто до посадових осіб, органів і до суду в разі:

прийняття незаконних рішень чи вчинення дій (бездіяльності) щодо них керівниками (начальниками) або іншими особами рядового і начальницького складу, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;

незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності;

виникнення інших питань, пов`язаних із службовою діяльністю.

Відповідно до пункту 31 Положення № 593 особи рядового і начальницького складу зобов`язані, серед іншого, повідомляти безпосередньому керівникові (начальникові) про місце свого перебування під час відпустки та у разі відсутності на службі з інших поважних причин (перебування на лікарняному тощо).

Особам рядового і начальницького складу надається щорічна основна відпустка із збереженням грошового і матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 138 Положення № 593).

Рапорт про надання щорічної основної відпустки подається відповідному керівникові (начальникові) особою рядового і начальницького складу не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку відпустки. На підставі рапорту видається наказ по особовому складу не пізніше ніж за один тиждень до встановленого графіком строку відпустки (пункт 142 Положення № 593).

Наведені вище приписи гарантують особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту право на відпустку, зокрема й щорічної основної відпустки, яке реалізовується шляхом подання рапорту до відповідного керівника (начальника). При цьому ані КЦЗ України, ані Положенням № 593 не передбачено особливостей звернення/розгляду рапорту про надання дозволу на виїзд за межі території України, в тому числі й під час щорічної основної відпустки.

Відтак до повноважень керівництва органу Державної служби з надзвичайних ситуацій належить розгляд відповідних рапортів (зокрема й тих, що стосуються реалізації права на відпустку), проте жоден нормативний акт не наділяє керівника (начальника) такого органу обов`язком надавати особі, що звернулася з таким рапортом, згоду (дозвіл) на виїзд за межі України (перетин державного кордону).

Водночас порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовує Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ (далі - Закон № 3857-ХІІ).

Відповідно до абзацу 1 статті 1 Закону № 3857-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який, як встановлено судом першої інстанції, станом на дату подання позивачем рапорту і на дату його розгляду продовжує діяти в Україні.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, обмежувати в`їзд (вхід), перебування в населених пунктах, з яких проводиться загальна обов`язкова евакуація.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила № 57), які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.

Пунктами 2-1 Правил № 57 передбачено перелік осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Згідно із пунктом 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", пункті 2-14 цих Правил, а також осіб, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинили дипломатичну службу.

Водночас відповідно до пункту 2-14 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що ОСОБА_1 отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 03 травня 2026 року у зв`язку із бронюванням за органом державної влади - Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області.

При цьому варто звернути увагу на те, що факт бронювання позивача за органом державної влади не є спірним в даному випадку, натомість ключовими питаннями, що постали перед судом у цій справі, є те, чи належить до компетенції відповідача вирішення питання про надання згоди (дозволу) на перетин державного кордону у розпорядчому рішенні, яке стосується надання особі відпустки, а також чи може заброньована за органом державної влади особа під час дії воєнного стану вибувати за межі України за сімейними обставинами (як встановив суд першої інстанції, - для зустрічі із дітьми).

Задовольняючи позов, окружний адміністративний суд виходив із того, що ОСОБА_1 має право на виїзд за межі України під час воєнного стану відповідно до приписів пункту 2-6 Правил № 57.

Проте із такими висновками колегія суддів не погоджується, адже судом першої інстанції не враховано особливостей правового регулювання перетину державного кордону України окремими категоріями осіб під час дії воєнного стану.

Зокрема відповідно до пункту 2-14 Правил № 57 особи, які належать до визначених цією нормою категорій (позивач належить до однієї з таких категорій), мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Оскільки ОСОБА_1 належить до категорії осіб, на яких поширюється пункт 2-14 згадуваних вище Правил, тому його право на виїзд за межі України підлягає оцінці з урахуванням установленого цією нормою спеціального порядку, а наявність у позивача бронювання від призову на військову службу під час мобілізації сама по собі не створює безумовного права на виїзд за кордон під час щорічної відпустки, оскільки загальні положення щодо виїзду військовозобов`язаних (які встановлені пунктом 2-6 Правил № 57) не можуть застосовуватися без урахування спеціальних обмежень, установлених для відповідної категорії осіб.

При цьому суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що реалізацію особою права на щорічну відпустку не слід ототожнювати із реалізацією права особи на перетин державного кордону, оскільки підстави надання відпустки та підстави перетину державного кордону є різними за своїм правовим змістом, реалізація яких регулюється окремими нормами законодавства.

На переконання колегії суддів, згода (дозвіл) відповідного керівника органу Державної служби з надзвичайних ситуацій, яка(ий) до речі не передбачена(ий) законодавством, жодним чином не гарантує особі право перетину державного кордону, адже пропуск осіб через державний кордон здійснюють уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для для зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за межі України.

Апеляційним судом також враховуються положення пункту 1 статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якими під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Верховний Суд також досліджував питання законності обмеження права громадянина України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, зокрема наявності достатніх правових підстав для відмови у перетинанні державного кордону у разі непред`явлення підтверджуючих документів, передбачених законодавством на підставі пунктів 2-1, 2-6 Правил № 57.

У постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а Верховний Суд зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.

У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22 вказано, що Закон № 3857-XII не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Законів України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

У справі № 380/572/23 (постанова від 31 серпня 2023 року), оцінюючи доводи касаційної скарги щодо порушення конституційних прав і гарантій, а також прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Верховний Суд звернув увагу на те, що Україна офіційно повідомила ООН і іноземні держави про тимчасовий відступ від окремих міжнародних зобов`язань, зокрема щодо свободи пересування (стаття 33 Конституції України, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції) у зв`язку з воєнним станом. Водночас навіть в умовах війни держава зобов`язана діяти в межах Конституції та законів і поважати права людини. Суд підкреслив, що баланс між правами громадян і потребами національної безпеки має досягатися у спосіб, який відповідає принципу верховенства права. В умовах воєнного стану обмеження права на виїзд були виправдані пріоритетом публічного інтересу та не були свавільними.

Вказані висновки Верховного Суду, хоча і стосувалися відмови громадянам України в перетині державного кордону, проте колегія суддів вважає, що такі висновки застосовні і при вирішенні цієї справи, а тому міркування, наведені в оскаржуваному судовому рішенні, про порушення відповідачем права на приватне та сімейне життя ненаданням відповідного дозволу на виїзд не заслуговують на увагу.

Насамкінець, апеляційний суд звертає увагу на те, що рішенням суду першої інстанції, що оскаржується, визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача, що датований 17 лютого 2026 року, проте зміст позовних вимог свідчить про те, що позивачем така вимога не заявлялася.

Виходить, що окружний адміністративний суд вирішив позовну вимогу, яку позивач не заявляв, і при цьому у рішенні не наведено обгрунтування необхідності виходу за межі позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оцінивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 240, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.