Постанова № 141377726 у справі № 240/8089/26 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8089/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2025 по день фактичного розрахунку - 30.01.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2025 по день фактичного розрахунку - 30.01.2026, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який був здійснений 30.01.2026.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 113812,54 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений 20.02.2025 (а.с. 9); середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення складав 1043,08 грн; при звільненні позивачу було виплачено грошове забезпечення в сумі 68366,65 грн (а.с.10); 30.01.2026 на виконання рішення суду від 10.10.2025 у справі № 240/13035/25, яке набрало законної сили, виплачено позивачу грошове забезпечення в сумі 99399,58 грн (а.с. 15), яке не було виплачено при звільненні; загальна сума грошового забезпечення, яке належало виплатити позивачу при звільнені складає 167766,23 грн; відповідачем при здійснені 30.01.2026 остаточного розрахунку з позивачем не було нараховано і виплачено позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому в цій справі підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України), як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, зокрема, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (індексації) і проведення цієї виплати.

Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. У редакції, чинній до 19.07.2022, така відповідальність не була обмежена строком, тоді як з набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню не більш як за шість місяців.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц сформовано правовий висновок про те, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, за своєю природою є компенсаційним, а не каральним заходом, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити його розмір. При цьому підлягають врахуванню: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість цього періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема співмірність імовірного розміру майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформувала правовий висновок про те, що шестимісячне обмеження, запроваджене Законом №2352-ІХ, встановлює лише максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності та не змінює компенсаційного характеру цієї виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд має враховувати співмірність заявленої до стягнення суми з огляду на конкретні обставини справи за критеріями, визначеними постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із загальною сумою належних при звільненні виплат.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування принципу пропорційності і співмірності при визначенні суми середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 19.07.2022 який обмежений шістьма місяцями.

У пунктах 105, 106 цієї постанови Суд зазначив, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

З урахуванням наведених правових висновків колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до наданої відповідачем довідки, середньоденний заробіток позивача становить 1043,08 грн.

Кількість днів затримки розрахунку із 30.07.2025 по 29.01.2026 становить 184 календарних дні, а тому середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні становить 191926,72 грн.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, 68366,65 грн та з урахуванням виплати позивачу на виконання рішення суду грошового забезпечення в сумі 99399,58 грн, складав 167766,23 грн (100%), з яких несвоєчасно виплачена сума становить 99399,58 грн (59,3%).

Водночас, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, наведеного вище, компенсація може бути зменшена з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності.

За викладених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути присуджений позивачу в частці, що складає 59,3%, а саме 113812,54 грн (1043,08 грн*184 к.д.=191926,72 грн*59,3%).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача та визначення розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу, з урахуванням принципів пропорційності та співмірності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.