Постанова № 141377800 у справі № 120/10876/25 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10876/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся в суд із позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні позивачеві пенсії від 05.05.2025 №204650026003; зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди трудової діяльності з 01.06.1993 по 31.07.2000 згідно архівної довідки від 06.03.2025 № 74 та з 01.08.2000 по 30.10.2001 згідно архівної довідки від 06.03.2025 № 78 та призначити і виплатити пенсію за вислугою років з 28.04.2025.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 22.04.2026 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №204650026003 від 05.05.2025.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01.06.1993 по 31.07.2000 та з 01.08.2000 по 30.10.2001 та з 28.04.2025 призначити йому пенсію за вислугу років згідно з п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 05.05.2025 прийнято рішення №204650026003 про відмову в призначенні йому пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного спеціального стажу (12 років 06 місяців).

Відповідачем до страхового стажу позивача зараховано всі періоди.

Страховий стаж позивача склав 36 років 07 місяців 27 днів.

Водночас спеціальний стаж становить 07 років 09 місяців 13 днів.

До спеціального стажу не враховано періоди трудової діяльності з 01.06.1993 по 31.07.2000 згідно архівної довідки від 06.03.2025 №74; з 01.08.2000 по 30.10.2001 згідно архівної довідки від 06.03.2025 № 78, оскільки відсутня інформація про ліквідацію підприємства та правонаступника.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Ст. 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

П. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11.10.2017, розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: "Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тобто, пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі ст. 51 Закону №1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Приписами ст. 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи.

Пунктом «а» ст. 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII) та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII), було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.

З прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, зокрема, визначених пунктом «а» ст. 55 Закону №1788-ХІІ, - 30 років.

Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, зазначені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення з 04.06.2019.

Отже, положення пункту «а» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015, а саме: право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Відтак, право на призначення пенсії за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з яких не менше 12 років 6 місяців за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли і трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку № 637).

У відповідності до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.04.2018 у справі №164/1993/14-а, від 19.06.2018 у справі №592/5846/17, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 28.03.2019 у справа №194/712/17, від 18.04.2019 у справі №156/173/17, від 11.07.2019 у справі №423/1156/17 та від 11.07.2019 у справі №225/3845/17.

Як встановлено судом першої інстанції, 28.04.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.

За результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 05.05.2025 прийнято рішення №204650026003 про відмову в призначенні йому пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного спеціального стажу (12 років 06 місяців).

Відповідачем до страхового стажу позивача зараховано всі періоди. Таким чином страховий стаж позивача склав 36 років 07 місяців 27 днів.

Водночас відповідач дійшов висновку, що спеціальний стаж становить 07 років 09 місяців 13 днів.

До спеціального стажу не враховано періоди трудової діяльності з 01.06.1993 по 31.07.2000 згідно архівної довідки від 06.03.2025 №74; з 01.08.2000 по 30.10.2001 згідно архівної довідки від 06.03.2025 № 78, оскільки відсутня інформація про ліквідацію підприємства та правонаступника.

Згідно із записами № 11, №13, №14 та №15 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в період з 01.06.1993 по 31.07.2000 працював на підприємстві «Харківські теплові мережі» в дорожньо-транспортному цеху складачем поїздів 4 розряду (до 16.12.1993) та машиністом тепловозу (з 17.12.1993); з 01.08.2000 по 30.10.2001 - в ЗАТ «Теплоелектроцентраль» машиністом тепловозу.

Вказані записи внесені на підставі відповідних наказів (№501 від 31.05.1993, №703 від 20.07.2000, №141 від 02.08.2000, №299 від 30.10.2001) за скріплені печатками підприємств і підписами уповноваженої особи.

Як вірно відзначає суд першої інстанції, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано.

При цьому, згідно з архівною довідкою №74 від 06.03.2025, виданої «Міжрегіональним комерційним архівом» у формі приватного підприємства, в документах архівного фонду Харківського обласного виробничого об`єднання теплових мереж «Харківтеплоенерго», зокрема наказах з кадрових питань за 1993-2000 роки, значиться ОСОБА_1 : прийнятий з 01.06.1993 в ДТЦ ТЕЦ-3 складачем поїздів 4 розряду (наказ №501 від 01.06.1993); з 17.12.1993 переведений в ДТЦ ТЕЦ-3 машиністом тепловозу 3 класу (наказ №1325 від 17.12.1993); звільнений з 31.07.2000 (наказ №703-ок від 20.07.2000).

Згідно з архівною довідкою №78 від 06.03.2025, виданої «Міжрегіональним комерційним архівом» у формі приватного підприємства, в документах архівного фонду Закритого акціонерного товариства «Теплоелектоцентраль-3», зокрема наказах з кадрових питань за 2000-2001 роки, значиться ОСОБА_1 : прийнятий з 01.08.2000 в паливно-транспортний цех машиністом тепловозу (наказ №141-ок від 01.08.2000); звільнений з 30.10.2001 (наказ №300-ок від 30.10.2001).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" затверджено список професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років.

До таких входять, зокрема, машиністи тепловозів та складачі поїздів.

Аналізуючи матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в спірні періоди з 01.06.1993 по 31.07.2000 та з 01.08.2000 по 30.10.2001 позивач працював на посадах «складача поїздів» та «машиніста тепловозу», які прямо передбачені Списком професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583, що дає право на пенсію за вислугу років.

Крім того, надані позивачем архівні довідки №74 та №78 від 06.03.2025 за своїм змістом фактично повністю дублюють інформацію з трудової книжки.

За таких обставин, посилання пенсійного органу на відсутність у цих довідках інформації про ліквідацію підприємств чи їх правонаступників є формальним та безпідставним, оскільки обов`язок щодо належного зарахування стажу за трудовою книжкою є безумовним.

Відмова у зарахуванні цих періодів до спеціального стажу лише на підставі змісту додаткових довідок за наявності належного основного документа (трудової книжки) є протиправною та призводить до порушення конституційного права позивача на соціальний захист.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що рішення відповідача від 05.05.2025 №204650026003 є протиправним, оскільки прийняте без повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, тому обґрунтовано зобов`язав відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача період його роботи з 01.06.1993 по 31.07.2000 та з 01.08.2000 по 30.10.2001, та з 28.04.2025 призначити йому пенсію за вислугу років згідно з п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.