Постанова № 141377878 у справі № 240/2503/25 від 09.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/2503/25

Головуючий у 1-й інстанції: Шувалова Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

09 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі відділу культури та туризму апарату Андрушівської міської ради та її виконавчого комітету до Свято-Казанської парафії Божої Матері Української Православної Церкви про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі відділу культури та туризму апарату Андрушівської міської ради та її виконавчого комітету звернувся до суду з позовом до Свято-Казанської парафії Божої Матері Української Православної Церкви (далі - Парафія, відповідач), в якому просив зобов`язати відповідача протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з відділом культури та туризму апарату Андрушівської міської ради та її виконавчого комітету охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 198 - «Церква Казанської Ікони Божої Матері», яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, с. Нехворощ, вул. Центральна, 19д, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, а також порушенням статей 9, 72, 73, 76, 90, 242 КАС України.

Скаржник вказує, що ні Закон, ні Порядок не зобов`язують орган охорони культурної спадщини повідомляти власника про статус пам`ятки перед укладенням охоронного договору, а пункт 13 Порядку не поширюється на спірну пам`ятку, яка взята на облік розпорядженням 2000 року і не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Обов`язок укласти договір виник у відповідача не пізніше 22.12.2016 і триває, а суд не врахував висновки Верховного Суду та Вищого адміністративного суду України у справах № 826/25854/15, № 826/4605/16 і № 826/10265/14 про те, що цей обов`язок покладено саме на власника. Крім того, скаржник зазначає, що Житомирська єпархія Української Православної Церкви за статутом про управління цією Церквою є органом управління Парафії, тому листи міської ради, адресовані єпархії, свідчать про обізнаність власника.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 18.02.2000 № 76 «Про взяття на державний облік і охорону нововинайдених та новозбудованих пам`яток архітектури» церкву Казанської Ікони Божої Матері в с. Нехворощ взято на державний облік та охорону як пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним номером 198.

22.11.2016 державним реєстратором реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації проведено державну реєстрацію права власності Парафії (код ЄДРПОУ 24707848) на нежитлову будівлю (церкву) загальною площею 228,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Бердичівський (до реформи - Андрушівський) район, с. Нехворощ, вул. Центральна, 19д (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1097273018203, номер запису про речове право 17665182).

Охоронний договір на цю пам`ятку відповідач не уклав. Відсутність такого договору підтверджується листами Управління культури та туризму Житомирської обласної військової адміністрації від 04.12.2024 № 1980-1.22/04-24 та Андрушівської міської ради від 05.12.2024 № 05-04/2926, доданими до позовної заяви. Доказів укладення охоронного договору, звернення до органу охорони культурної спадщини з цією метою чи наявності об`єктивних перешкод для цього відповідач не подав.

Андрушівська міська рада листами від 05.09.2024 № 05-14/2085, від 06.09.2024 № 05-14/2102 та від 04.12.2024 № 05-14/2916, надісланими керуючому Житомирською єпархією Української Православної Церкви митрополиту Житомирському і Новоград-Волинському, повідомила про наявність на території громади пам`ятки архітектури, зокрема церкви в с. Нехворощ, та про необхідність укладення охоронного договору. Листи вручені за адресою єпархії у м. Житомирі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що обов`язок власника укласти охоронний договір виникає лише після письмового повідомлення його органом охорони культурної спадщини про перебування об`єкта на обліку як пам`ятки.

Оскільки листи міської ради адресовано Житомирській єпархії Української Православної Церкви, яка є окремою юридичною особою та не є власником церкви, а доказів повідомлення саме Парафії немає, суд визнав недоведеним протиправну бездіяльність відповідача та відмовив у позові.

Суд також зазначив, що саме орган охорони культурної спадщини не вчиняє дій щодо належного повідомлення власника, а прокурор цих обставин не перевірив.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III).

У чинній редакції абзацу шостого статті 1 Закону № 1805-III пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. У редакції цього Закону, що діяла у 2016 році, пам`яткою визначався об`єкт культурної спадщини, занесений до цього реєстру. Водночас пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-III (який діє і досі) встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 23 Закону № 1805-III встановлено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина третя цієї статті). Частиною четвертою статті 23 Закону № 1805-III прямо передбачено, що відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок № 1768), у редакції, чинній на момент набуття відповідачем права власності, у пункті 2 визначав, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини. Аналогічне правило міститься у пункті 12 Порядку № 1768 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2024 № 630.

Пунктом 13 Порядку № 1768 у чинній редакції (як і частиною другою статті 14 Закону № 1805-III) передбачено письмове повідомлення органом охорони культурної спадщини власника (користувача) в двох випадках, а саме після внесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та після набуття об`єктом правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. У такому разі охоронний договір укладається не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання повідомлення.

Спірна церква взята на державний облік розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації від 18.02.2000, тобто до ухвалення Закону № 1805-III.

Взяття об`єкта на державний облік як пам`ятки архітектури ще до набрання чинності цим Законом означає, що відповідно до пункту 3 розділу X його «Прикінцеві положення» (а нині і відповідно до абзацу шостого статті 1) він є пам`яткою незалежно від занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Поряд із цим, доказів внесення об`єкта до цього реєстру в матеріалах справи немає, і жодна зі сторін на це не посилалась та матеріали справи не свідчать і про набуття об`єктом статусу щойно виявленого.

Отже, випадки, з якими пункт 13 Порядку № 1768 та частина друга статті 14 Закону № 1805-III пов`язують обов`язок органу охорони культурної спадщини письмово повідомити власника, до спірних правовідносин не належать.

Навіть якби об`єкт мав лише статус щойно виявленого, стаття 23 Закону № 1805-III покладає обов`язок укласти охоронний договір і на власників таких об`єктів, а пункт 13 Порядку № 1768 є нормою 2024 року, яка до відносин 2016 року не застосовується з підстав, наведених нижче.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21.10.2026 у справі № 440/2730/23 за позовом прокурора до власника об`єкта «Особняк Трофименка» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що об`єкт, включений до переліку пам`яток до набрання чинності Законом № 1805-III, в силу пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону визнається пам`яткою, а не внаслідок занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Тому, за висновком Верховного Суду, обов`язок укласти охоронний договір у власника існує безвідносно до того, чи виготовлена технічна документація і чи занесено об`єкт до цього реєстру. З цих підстав Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, який відмовив у позові через незавершеність процедури надання об`єкту статусу пам`ятки, і залишив в силі рішення про зобов`язання власника укласти охоронний договір.

Таким чином, обов`язок укласти охоронний договір виник у відповідача безпосередньо з моменту набуття права власності на пам`ятку на підставі статті 23 Закону № 1805-III та пункту 2 Порядку № 1768.

Жодна із зазначених норм не ставить виникнення обов`язку власника в залежність від попереднього письмового повідомлення органом охорони культурної спадщини. Ці норми покладають обов`язок ініціювати укладення договору саме на власника пам`ятки, а не на орган охорони культурної спадщини. Висновок суду першої інстанції про протилежне є помилковим і ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема на поширенні пункту 13 Порядку № 1768 на правовідносини, які він не регулює.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 23.05.2024 у справі № 320/5145/23 за позовом прокурора до власника щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що норми частини першої статті 23 Закону № 1805-III безальтернативно та беззастережно встановлюють обов`язок для усіх власників таких об`єктів укласти охоронний договір, а пункт 2 Порядку № 1768 не є нормою, на підставі якої цей обов`язок виникає. Обов`язок, за висновком Верховного Суду, прямо випливає з частини першої статті 23 Закону, а Порядок лише встановлює часові межі його виконання. У цій же постанові Верховний Суд виснував, що невручення (неотримання) повідомлення власнику не є обставиною, яка припиняє або скасовує обов`язок укласти охоронний договір щодо відповідного об`єкта.

Колегія суддів також враховує, що пункт 13 Порядку № 1768 запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2024 № 630. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Обов`язок відповідача укласти охоронний договір виник у 2016 році, коли пункт 2 Порядку № 1768 не пов`язував його з жодним повідомленням.

Норма, що набрала чинності у 2024 році, не може змінити умови виникнення обов`язку, який виник раніше, і не може бути підставою для висновку, що цей обов`язок не виник. Частина друга статті 14 Закону № 1805-III передбачає письмове повідомлення власника у зв`язку з внесенням об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини та набуттям ним статусу щойно виявленого, тобто стосується іншої ситуації, ніж облік пам`ятки, здійснений у 2000 році.

Застосувавши до спірних правовідносин пункт 13 Порядку № 1768 та частину другу статті 14 Закону № 1805-III, які цих правовідносин не регулюють, суд першої інстанції застосував закон, що не підлягає застосуванню, і водночас не застосував статтю 23 Закону № 1805-III та пункт 2 Порядку № 1768, які підлягали застосуванню. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України це є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того, предметом спору є наявність у відповідача обов`язку укласти охоронний договір та його невиконання, а не правомірність поведінки органу охорони культурної спадщини. Прокурор вимог щодо дій чи бездіяльності цього органу не заявляв, а відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає справу в межах позовних вимог.

Висновок суду про те, що саме орган охорони культурної спадщини не вчиняє дій щодо повідомлення власника, виходить за межі предмета спору і фактично покладає на цей орган обов`язок, якого закон у цих правовідносинах не встановлює.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому відсутність повідомлення не є ні протиправною бездіяльністю цього органу, ні обставиною, що звільняє власника від обов`язку.

Колегія суддів також зазначає, що обов`язки власника пам`ятки не обмежуються змістом охоронного договору. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1805-III власник зобов`язаний утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати її від пошкодження, руйнування або знищення, а згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині. Охоронний договір конкретизує ці обов`язки, визначаючи режим використання пам`ятки, види і строки пам`яткоохоронних робіт (пункти 6 і 8 Порядку № 1768 у чинній редакції).

Якби виникнення обов`язку укласти такий договір залежало від попередніх дій органу охорони, власник міг би необмежено довго не конкретизувати власні обов`язки, що суперечило б частині четвертій статті 23 Закону № 1805-III, за якою відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Право власності Парафії на церкву зареєстровано 22.11.2016, тож обов`язок укласти охоронний договір мав бути виконаний до 22.12.2016. Станом на час розгляду справи договір не укладено, що свідчить про триваюче невиконання відповідачем обов`язку, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Обставини набуття відповідачем права власності, статусу об`єкта як пам`ятки та відсутності охоронного договору доведені, а доказів виконання обов`язку відповідач не надав.

Колегія суддів відхиляє висновок суду першої інстанції про те, що листи міської ради надіслано іншій юридичній особі. Оскільки повідомлення власника не є умовою виникнення обов`язку, вказана обставина не має значення для вирішення спору. Листи міської ради лише свідчать про вжиття нею заходів щодо інформування про необхідність укласти договір, але не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку, що випливає з закону.

З цієї ж причини колегія не надає оцінки доводу апеляційної скарги про те, що Житомирська єпархія Української Православної Церкви за статутом про управління Української Православної Церкви є органом управління Парафії, яка входить до складу єпархії, підпорядкована і підзвітна їй. Зазначений довід не впливає на висновок про наявність обов`язку відповідача.

Не впливає на цей висновок і твердження суду першої інстанції про те, що прокурор не перевірив обставини повідомлення власника, оскільки ці обставини не входять до предмета доказування у справі.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 11 частини другої статті 6 Закону № 1805-III до повноважень виконавчого органу міської ради належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня. Повноваження з укладання охоронних договорів на пам`ятки делеговано, зокрема, міським радам області розпорядженням Житомирської військової адміністрації від 17.09.2024 № 712.

Відділ культури та туризму апарату Андрушівської міської ради та її виконавчого комітету відповідно до пункту 3.1.4 положення про нього реалізує повноваження у сфері збереження та використання культурної спадщини. Отже, пунктом 14 Порядку № 1768 визначено належного контрагента відповідача за охоронним договором, і саме з ним договір має бути укладений.

Строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили, про який просить прокурор, є розумним і відповідає строку, визначеному пунктом 12 Порядку № 1768 для виконання власником цього обов`язку.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин та порушення норм процесуального права колегія суддів зазначає, що обставини, необхідні для вирішення спору, встановлені на підставі наявних у справі доказів і не потребують додаткового дослідження, а тому спір може бути вирішений судом апеляційної інстанції по суті відповідно до статті 308 КАС України з ухваленням нового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 317 КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, ухвалюючи нове рішення, відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною другою цієї статті при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Позов подано прокурором в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, а витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не понесено. Тому підстав для стягнення з відповідача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, немає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Зобов`язати Свято-Казанську парафію Божої Матері Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 24707848; 13433, Житомирська обл., Бердичівський р-н., с.Нехворощ, вул.Центральна, 19д) протягом одного місяця з дня набрання цією постановою законної сили укласти з відділом культури та туризму апарату Андрушівської міської ради та її виконавчого комітету охоронний договір на пам`ятку архітектури місцевого значення з охоронним № 198 - «Церква Казанської Ікони Божої Матері», яка знаходиться за адресою: 13433, Житомирська обл., Бердичівський р-н., с.Нехворощ, вул.Центральна, 19д, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сушко О.О.

Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.