Постанова № 141377900 у справі № 560/15313/25 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/15313/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства "Агроздобуток" до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Фермерське господарство "Агроздобуток" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 018.06.2026 адміністративний позов задоволено. Так, суд вирішив:

"Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області форми "ПС" від 16.06.2025 № [номер приховано].

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області форми "Д" від 16.06.2025 № [номер приховано].

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області форми "Д" від 16.06.2025 № [номер приховано].

Стягнути на користь Фермерського господарства "Агроздобуток" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 403 (десять тисяч чотириста три) грн 18 копійок.".

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після державної реєстрації фермерського господарства саме воно стало суб`єктом прав та обов`язків землекористувача щодо земельних ділянок, наданих засновнику для ведення фермерського господарства. Тому сплата позивачем орендної плати за ці ділянки сама по собі не свідчить про отримання засновником оподатковуваного доходу. Відповідач, на думку суду, не довів наявності такого доходу, а отже, і виникнення у позивача обов`язків податкового агента.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до пунктів 288.1, 288.2, 288.4 статті 288, пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України та статей 13, 21 Закону України "Про оренду землі" обов`язок сплачувати орендну плату покладено на орендаря, тобто на фізичну особу, з якою укладено договір оренди. Засновник фермерського господарства не оформив у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу. Тому, на думку апелянта, сплачені позивачем за засновника суми орендної плати є іншим доходом фізичної особи в розумінні підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України. З цього доходу позивач як податковий агент був зобов`язаний нарахувати, утримати та сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків і військовий збір, а також відобразити такий дохід у податковій звітності з ознакою "127". За невиконання останнього обов`язку застосовано штраф за пунктом 119.1 статті 119 ПК України.

Апелянт також вважає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.06.2021 у справі № 400/1730/19, від 08.07.2021 у справі № 120/3966/19-а, від 14.07.2021 у справі № 821/488/18, від 27.01.2022 у справі № 808/2838/17, від 13.04.2023 у справі № 120/433/20-а, від 20.04.2023 у справі № 320/4842/21, та не надав оцінки доводам відповідача.

Окремо апелянт стверджує, що суд першої інстанції не дотримав вимог статті 169 КАС України щодо залишення без руху позовної заяви особи, яка відповідно до частини шостої статті 18 КАС України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет.

ФГ "Агроздобуток" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Позивач зазначає, що відповідно до статей 1, 5, 7, 8, 12, 19 Закону України "Про фермерське господарство" реалізація громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельних ділянок. З моменту державної реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин. Відповідно до пункту 6.3.2 статуту ФГ "Агроздобуток" використовує у своїй діяльності земельні ділянки, надані засновнику в оренду Красилівською районною державною адміністрацією. Тому сплачена господарством орендна плата не може бути доходом засновника. Позивач посилається на усталену практику Великої Палати Верховного Суду: постанови від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 30.06.2020 у справі № 927/79/19. Позивач також наводить постанови Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 320/6885/23, від 26.06.2023 у справі № 820/6406/16 та від 10.12.2025 у справі № 520/4343/25.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

ФГ "Агроздобуток" зареєстроване як юридична особа 12.12.2012, код ЄДРПОУ 38418121. Засновником господарства є ОСОБА_1 .

Зі статуту ФГ "Агроздобуток" у редакції 2018 року вбачається, що господарство використовує у своїй діяльності земельні ділянки, надані засновнику в оренду для ведення фермерського господарства.

У рішенні засновника ФГ "Агроздобуток" від 27.03.2014 № 3 зазначено, що фермерське господарство використовує у своїй господарській діяльності земельні ділянки, надані засновнику Красилівською районною державною адміністрацією в оренду для створення фермерського господарства.

Сторони не заперечують, що у період з 01.10.2018 по 31.12.2024 ФГ "Агроздобуток" фактично використовувало у своїй діяльності земельні ділянки, орендарем яких за договорами оренди був ОСОБА_1 , та сплачувало за них орендну плату.

На підставі наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області від 20.03.2025 № 1306-П відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку ФГ "Агроздобуток" за період з 01.10.2018 по 31.12.2024 з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору. За результатами перевірки складено акт від 09.05.2025 № 8559/22-01-24-08/38418121.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що позивач порушив підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункт 171.2 статті 171, підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункти "а", "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України, а також підпункти 1.2, 1.4, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України. На думку відповідача, порушення полягало в тому, що позивач як податковий агент не нарахував, не утримав та не сплатив податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з доходу фізичної особи у формі сплати фермерським господарством орендної плати за таку фізичну особу. Загальна сума такої орендної плати, за висновками перевірки, становить 2 389 615,12 грн. Крім того, відповідач дійшов висновку, що позивач не відобразив ці суми в податковій звітності за III квартали 2019- 2024 років з ознакою доходу "127".

Позивач подав заперечення на акт перевірки. За результатами їх розгляду ГУ ДПС у Хмельницькій області листом від 12.06.2025 № 9113/6/22-01-24-08-13 залишило висновки акта без змін.

На підставі акта перевірки відповідач 16.06.2025 прийняв три податкові повідомлення-рішення:

- форми "ПС" № [номер приховано], яким до позивача застосовано штраф у сумі 1 020,00 грн;

- форми "Д" № [номер приховано], яким визначено грошове зобов`язання з військового збору в сумі 66 608,62 грн, з яких: 44 526,99 грн - основний платіж, 4 897,94 грн - штрафні санкції, 17 183,69 грн - пеня;

- форми "Д" № [номер приховано], яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 799 303,42 грн, з яких: 534 323,87 грн -ть основний платіж, 58 775,33 грн - штрафні санкції, 206 204,22 грн - пеня.

01.07.2025 позивач сплатив основні суми податкових зобов`язань. Після цього ГУ ДПС у Хмельницькій області склало висновок про скасування штрафних санкцій та пені за податковими повідомленнями-рішеннями № [номер приховано] і № [номер приховано] відповідно до підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Із долучених до справи відомостей Державного земельного кадастру вбачається, що щодо частини земельних ділянок зареєстровано право оренди за ФГ "Агроздобуток", а щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:04:005:0038 - право оренди за ОСОБА_1 .

Частина таких відомостей сформована у жовтні 2025 року, тобто після прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями фермерське господарство звернулось до суду із цим позовом.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відносини у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України; у редакціях, чинних у спірні періоди).

За підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це, зокрема, юридична особа, яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення вимог цього Кодексу в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 171.2 статті 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент.

Підпункти "а", "б" пункту 176.2 статті 176 ПК України зобов`язують податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку. Податкові агенти також зобов`язані подавати податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів.

Відповідно до підпунктів 1.2, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є, зокрема, доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата збору здійснюються в порядку, встановленому розділом IV ПК України. Відповідальними за утримання та сплату збору є особи, визначені у статті 171 ПК України.

Таким чином, обов`язки податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб і військового збору виникають за однієї обов`язкової умови: юридична особа повинна нарахувати (виплатити, надати) на користь конкретної фізичної особи оподатковуваний дохід. Тому відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, мав встановити й довести, що сплачена ФГ "Агроздобуток" орендна плата є доходом саме ОСОБА_1 як фізичної особи.

Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що обов`язок сплачувати орендну плату лежить на ОСОБА_1 як орендарі.

Для вирішення цього спору насамперед слід з`ясувати таке питання: хто після державної реєстрації фермерського господарства є суб`єктом прав та обов`язків орендаря щодо земельних ділянок, наданих громадянину для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону фермерське господарство підлягає державній реєстрації за умови набуття громадянином України права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону № 973-IV передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування, а також із земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Відповідно до статті 19 цього Закону до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити, зокрема, право користування землею.

Аналізуючи наведені норми, Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала таке. Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка. Такі висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц та від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила таке. Після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками відбувається фактична заміна орендаря. Для такої заміни має значення факт державної реєстрації фермерського господарства, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 Велика Палата Верховного Суду розкрила механізм, запроваджений нормами Закону № 973-IV. Земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою ведення фермерського господарства. Проте громадянин може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства. З моменту державної реєстрації такого господарства до нього переходять права й обов`язки орендаря за договором оренди землі. Цей перехід відбувається в силу закону та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Саме у податкових правовідносинах щодо орендної плати за землю наведені висновки застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 380/22794/24. У цій постанові Суд, з посиланням на постанову від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23, зазначив: "у разі створення фермерського господарства саме таке фермерське господарство виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства". На цій підставі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність податкових повідомлень-рішень, якими засновнику фермерського господарства нараховано орендну плату за землю, що фактично використовувалася та оплачувалася фермерським господарством.

Подібний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 520/4343/25. У ній Суд зазначив, що якщо фермерське господарство користується земельною ділянкою, отриманою засновником для ведення фермерського господарства, і сплачує відповідні платежі, то фізична особа здійснює діяльність на цих землях "не особисто, а через створену ним юридичну особу фермерське господарство".

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постанові від 26 червня 2023 року у справі № 820/6406/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про неврахування судом першої інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах у справах № 400/1730/19, № 808/2838/17, № 320/4842/21, № 120/433/20-а, № 120/3966/19-а, № 821/488/18, з огляду на таке.

По-перше, у зазначених справах вирішувалися спори щодо визначення платника орендної плати за землю (земельного податку) як обов`язкового платежу за статтями 269, 288 ПК України. Натомість у цій справі предметом спору є кваліфікація контролюючим органом сплаченої фермерським господарством орендної плати як оподатковуваного доходу фізичної особи для цілей податку на доходи фізичних осіб і військового збору. Ці постанови не містять висновку про те, що сплата фермерським господарством орендної плати за земельні ділянки, які воно використовує у своїй підприємницькій діяльності, утворює дохід засновника в розумінні підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

По-друге, за пізнішими висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо сплати орендної плати за землю (постанови від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23 та від 06 травня 2026 року у справі № 380/22794/24) фермерське господарство суб`єктом обов`язку зі сплати орендної плати з моменту його державної реєстрації, незалежно від переоформлення права оренди.

Колегія суддів враховує, що в разі розбіжності висновків Верховного Суду суди мають застосовувати останню за часом правову позицію. Цей підхід викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.

Отже, за змістом наведених норм Закону № 973-IV та висновків Великої Палати Верховного Суду, з моменту державної реєстрації ФГ "Агроздобуток" 12.12.2012 до нього в силу закону перейшли права та обов`язки орендаря земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. Відсутність відповідних змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цього висновку не змінює.

За таких обставин, сплачуючи орендну плату за земельні ділянки, які використовувалися у власній господарській діяльності, ФГ "Агроздобуток" виконувало власний обов`язок землекористувача, а не погашало особисте майнове зобов`язання засновника. Сама собою наявність у реєстрі запису про ОСОБА_1 як орендаря частини земельних ділянок не підтверджує ані виплати йому доходу, ані набуття ним будь-якої персоніфікованої майнової вигоди.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач не надав доказів отримання ОСОБА_1 грошових коштів, майна чи іншої майнової вигоди, не пов`язаної з господарським використанням земельних ділянок фермерським господарством. Апеляційна скарга таких доказів також не містить.

З огляду на недоведеність факту нарахування (виплати, надання) ОСОБА_1 оподатковуваного доходу, у позивача не виник обов`язок податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору. З цієї ж причини не виник і обов`язок відображати відповідні суми в податковій звітності з ознакою доходу "127".

Отже, податкові повідомлення-рішення форми "Д" від 16.06.2025 № [номер приховано] та № [номер приховано] прийнято за відсутності правових підстав. Це стосується донарахованих сум військового збору і податку на доходи фізичних осіб, а також штрафних санкцій і пені. Податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 16.06.2025 № [номер приховано] також є протиправним, оскільки відсутній склад правопорушення, передбаченого пунктом 119.1 статті 119 ПК України.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо висновку відповідача про скасування штрафних санкцій та пені на підставі підпункту 69.37 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Цей документ складено після прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Він не змінює підстав їх прийняття і не усуває необхідності судового контролю за їх правомірністю, оскільки спір стосується наявності самого податкового обов`язку.

Безпідставними є й доводи апелянта про ненадання судом першої інстанції оцінки аргументам відповідача.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції статті 169 КАС України у зв`язку з можливою відсутністю у позивача зареєстрованого електронного кабінету колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт не зазначив, яким чином обставини, пов`язані з реєстрацією позивачем електронного кабінету, вплинули на правильність вирішення спору по суті. Зазначене процесуальне питання також не належить до обов`язкових підстав для скасування судового рішення, визначених частиною третьою статті 317 КАС України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність та наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Хмельницькій області форми "ПС" від 16.06.2025 № [номер приховано], форми "Д" від 16.06.2025 № [номер приховано] та форми "Д" від 16.06.2025 № [номер приховано].

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.