Постанова № 141378037 у справі № 240/3416/23 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/3416/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

10 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 240/3416/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року позов задоволено. Крім іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.08.2022 нарахування та виплату щомісячної доплати, встановленої ОСОБА_1 з 01.07.2021, згідно п.1 абз.1 постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року встановлено судовий контроль за виконанням цього рішення. ГУ ПФУ в Житомирській області зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року, поданий ГУ ПФУ в Житомирській області звіт про виконання судового рішення, прийнято. Суд першої інстанції виходив того, що відповідач провів перерахунок пенсії позивача та нарахував щомісячну доплату. За період з 01.08.2022 по 31.12.2024 сума доплати становить 56659,81 грн, і цю інформацію внесено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Невиплата нарахованої суми зумовлена відсутністю фінансування, тобто причинами, що не залежать від відповідача. За висновком суду, відповідач уже вжив усіх залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. У ній він просить скасувати ухвалу повністю та постановити нове рішення, яким задовольнити його заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення від 06.04.2023 у повному обсязі з установленням нового строку для виконання судового рішення. Крім того, за відсутності доказів вжиття ГУ ПФУ в Житомирській області всіх необхідних заходів для виконання рішення апелянт просить застосувати до керівника відповідача заходи процесуального примусу, передбачені КАС України.

Апелянт виходить з того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки проігнорував частину одинадцяту статті 382-3 КАС України. Ця норма, за його твердженням, має імперативний характер і зобов`язує суд у разі прийняття звіту при неповному виконанні судового рішення одночасно встановити новий строк для подання звіту. На думку апелянта, прийняття звіту при встановленому факті невиконання того самого рішення є алогічним і суперечить засадам адміністративного судочинства. Суд не дослідив належним чином докази (статті 72-77 КАС України), а відповідач не надав завірених копій фінансових документів та доказів того, що він опрацьовував і надсилав інформацію про потребу в коштах. Посилання суду на постанови Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 16.07.2018 у справі № 811/1469/18, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 07.11.2019 у справі № 420/70/19 апелянт вважає помилковими, оскільки ця практика сформувалася до набрання чинності Законом України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX. Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 380/12153/20 щодо мети запровадження механізму судового контролю.

ГУ ПФУ в Житомирській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач зазначає, що на виконання рішення від 06.04.2023 з 01.08.2022 нараховано щомісячну доплату в сумі 2000,00 грн. Загальний розмір пенсії позивача становить 23716,89 грн, однак за період з 01.08.2022 по 31.05.2023 доплата не виплачувалася, оскільки пенсія виплачувалася в межах максимальної величини 20270,00 грн. Після перерахунку на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі № 240/24670/23, тобто без обмеження максимальним розміром, сума заборгованості за період з 01.08.2022 по 31.12.2024 становить 56659,81 грн.

Виплата заборгованості за судовими рішеннями, як вказує відповідач, здійснювалася відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 цю постанову визнано протиправною та нечинною. Унаслідок цього виникла прогалина в правовому регулюванні механізму фінансування виплат за судовими рішеннями. Пенсійний фонд України листом від 10.06.2026 № 2800-030101-5/43074 звернувся з цього питання до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України. Відповідач наголошує, що з 01.04.2021 фінансування пенсійних виплат здійснюється централізовано Пенсійним фондом України. Тому територіальні органи не мають компетенції самостійно визначати обсяг фінансування, а бюджетні зобов`язання відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України можуть здійснюватися лише за наявності бюджетних призначень.

Відповідач посилається на правові позиції Конституційного Суду України щодо фінансових можливостей держави в умовах воєнного стану та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23. Він також наводить практику Верховного Суду, за якою невиконання судового рішення в частині виплати коштів за відсутності фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням без поважних причин. На думку відповідача, застосування штрафу до керівника суб`єкта владних повноважень за відсутності об`єктивної можливості виконання є безпідставним. Відповідач вважає, що вжив усіх необхідних заходів для виконання рішення в межах наявних повноважень та бюджетного фінансування.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 240/3416/23, яке набрало законної сили 09.05.2023, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.08.2022 нарахування та виплату щомісячної доплати, встановленої ОСОБА_1 з 01.07.2021, згідно п.1 абз.1 постанови Кабінету Міністрів України №713 від 14.07.2021 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб".

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року скасовано ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2026 року та задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю. ГУ ПФУ в Житомирській області зобов`язано протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення від 06 квітня 2023 року.

22.07.2026 ГУ ПФУ в Житомирській області подало до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення. 27.07.2026 ОСОБА_1 подав заперечення на цей звіт.

Зі звіту та доданих до нього матеріалів вбачається, що на виконання рішення у справі № 240/3416/23 відповідач провів перерахунок пенсії позивача з нарахуванням щомісячної доплати в сумі 2000,00 грн. Загальний розмір пенсії з 01.08.2022 становить 23716,89 грн, у тому числі основний розмір пенсії - 19049,90 грн, індексація - 2666,99 грн, щомісячна доплата - 2000,00 грн. За період з 01.08.2022 по 31.05.2023 доплата позивачу не виплачувалася з посиланням на виплату пенсії в межах максимальної величини 20270,00 грн.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі № 240/24670/23 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.08.2022 без обмеження максимальним розміром. За результатами перерахунку сума доплати за період з 01.08.2022 по 31.12.2024 становить 56659,81 грн (п`ятдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять гривень 81 копійка) з урахуванням рішень у справах № 240/3416/23 та № 240/24670/23. Інформацію про цю суму внесено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

Станом на дату розгляду звіту судом першої інстанції сума 56659,81 грн позивачу не виплачена, що відповідач не заперечує і що встановлено оскаржуваною ухвалою. Відповідач пояснює невиплату відсутністю фінансування.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року звіт ГУ ПФУ в Житомирській області прийнято.

У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас за приписами частини другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 КАС України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

Інститут судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах урегульовано статтями 382- 382-3 КАС України (у редакції Закону України від 21.11.2024 № 4094-IX). Відповідно до частини першої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Частиною третьою статті 382-3 КАС України передбачено, що в разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання судового рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, процесуальний закон пов`язує відмову у прийнятті звіту з обов`язковим застосуванням до керівника суб`єкта владних повноважень заходу відповідальності. Тому, вирішуючи питання про прийняття звіту, суд повинен з`ясувати, чи вжив суб`єкт владних повноважень усіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення, а також чи зумовлене невиконання рішення (у відповідній частині) причинами, що від нього не залежать.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій справі має два складники: нарахування щомісячної доплати та її виплату. Нарахування доплати і перерахунок пенсії позивача відповідач здійснив, що підтверджується матеріалами звіту та апелянтом не спростовано. Невиконаною залишається виплата нарахованої заборгованості за період з 01.08.2022 по 31.12.2024 у сумі 56659,81 грн.

Порядок виплати таких сум визначається бюджетним законодавством. Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Пунктом 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу. У разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Пунктом 14 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX (далі - Закон № 4695-IX), як і відповідним положенням закону про Державний бюджет України на 2025 рік, передбачено, що механізм фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих за рішеннями суду, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 "Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги" з 01.04.2021 фінансування пенсійних виплат здійснюється централізовано Пенсійним фондом України.

Відтак територіальні органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати обсяг фінансування та спрямовувати кошти на виплату сум, нарахованих за судовими рішеннями, поза встановленим механізмом.

Матеріалами справи підтверджено, що нараховану на виконання судового рішення суму заборгованості відповідач вніс до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. До набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 виплата заборгованості здійснювалася відповідно до Порядку № 821 у межах коштів, сформованих Пенсійним фондом України та доведених до головного управління. Надалі Пенсійний фонд України вжив заходів для врегулювання порядку виплати нарахованих за судовими рішеннями коштів.

Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 16.07.2018 у справі № 811/1469/18, від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 17.09.2024 у справі № 200/3958/19-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наведена практика Верховного Суду втратила актуальність після набрання чинності Законом № 4094-IX. Зазначений Закон удосконалив процедуру судового контролю, однак не змінив його сутнісного критерію. Відмова у прийнятті звіту за правилами частини третьої статті 382-3 КАС України тягне накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень і тому має ґрунтуватися на встановленні невиконання рішення з причин, що залежать від цього суб`єкта. Висновки Верховного Суду щодо оцінки невиконання судових рішень за відсутності фінансового забезпечення стосуються саме цього критерію і залишаються застосовними.

Колегія суддів погоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.11.2025 у справі № 380/12153/20, на яку посилається апелянт, стосовно того, що запровадження механізму судового контролю пов`язується передусім з тим, щоб особа, на користь якої ухвалено судове рішення, домоглася його виконання. Водночас цей висновок не означає, що суб`єкт владних повноважень, який виконав усі залежні від нього дії, має зазнати відповідальності за невиконання рішення в частині, виконання якої зумовлене виключно наявністю бюджетного фінансування.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта про порушення судом першої інстанції статей 72- 77 КАС України. Суд першої інстанції розглянув звіт разом із доданими до нього матеріалами. Обставини проведення перерахунку пенсії, нарахування доплати, визначення суми заборгованості та внесення її до Реєстру судових рішень підтверджені наданими доказами, а апелянт їх по суті не заперечує. Його твердження про те, що відповідач не опрацьовував і не надсилав інформацію щодо потреби в коштах, не враховують централізованого порядку фінансування пенсійних виплат через Пенсійний фонд України. Крім того, саме внесення нарахованої суми до Реєстру судових рішень є формою визначення потреби в коштах для виконання рішення.

Щодо доводів апелянта про невстановлення судом першої інстанції нового строку для подання звіту колегія суддів зазначає таке. Апелянт посилається на положення статті 382-3 КАС України, згідно з яким у разі, якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу. Це положення регламентує подальший хід судового контролю, проте не визначає підстав для прийняття звіту чи відмови в його прийнятті. Невстановлення нового строку не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для виконання рішення. Отже, воно не може бути підставою для скасування ухвали про прийняття звіту та постановлення ухвали про відмову в його прийнятті, тобто для того результату, якого прагне апелянт.

Згідно з частиною другою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Колегія суддів такого порушення не встановила.

Водночас слід зауважити на тому, що прийняття звіту не звільняє відповідача від обов`язку виконати судове рішення в повному обсязі. Позивач не позбавлений права звернутися до суду в установленому КАС України порядку, якщо у відповідача з`являться реальні можливості для виконання рішення в невиконаній частині (зокрема, після врегулювання механізму фінансування виплат за судовими рішеннями), а судове рішення й надалі залишатиметься невиконаним.

Вимога апелянта про застосування до керівника відповідача заходів процесуального примусу задоволенню не підлягає, оскільки невиконання судового рішення в частині виплати заборгованості зумовлене причинами, які не залежать від ГУ ПФУ в Житомирській області, тож підстави для притягнення його керівника до відповідальності відсутні.

Таким чином, рішення суду в цій справі в повному обсязі буде виконане після виділення коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду. Матеріалами справи підтверджено, що ГУ ПФУ в Житомирській області не відмовлялося від виконання рішення суду, а виконало його в межах своїх повноважень.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість прийняття звіту про виконання судового рішення. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі № 240/3416/23 не виконане в частині виплати нарахованої заборгованості з причин, що не залежать від ГУ ПФУ в Житомирській області.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29- 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 382-382-3 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.