Постанова № 141378461 у справі № 460/10593/26 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 460/10593/26 пров. № А/857/41952/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Обрізка І.М.,

суддів Іщук Л.П.,

Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року, ухвалене суддею Щербаковим В.В. у м. Рівне за правилами спрощеного позовного провадження (повний текст складено 09 липня 2026 року), у справі № 460/10593/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), у якому просила: зарахувати до стажу роботи для визначення розміру доплати за вислугу років період навчання за денною формою на юридичному факультеті у Харківському юридичному інституті, що складає 1 рік 11 місяців, з 01.09.1984 по 30.06.1988, та період стажування з 01.08.1988 по 10.02.1992 у відділі юстиції Рівненського облвиконкому на посаді стажиста Рівненського міського суду, що складає 3 роки 6 місяців; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку раніше призначеного їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2026 із врахуванням базового розміру посадового окладу судді Рівненського апеляційного суду (враховуючи регіональний коефіцієнт 1,1), розміру доплат за вислугу років (70%) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, встановленого на 01.01.2026 абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»; зобов`язати відповідача здійснити їй як судді у відставці перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 70% суддівської винагороди судді апеляційного суду (враховуючи регіональний коефіцієнт 1,1), із врахуванням базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, розміру доплат за вислугу років (70%) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 позов задоволено.

Зараховано до стажу роботи ОСОБА_1 для визначення розміру доплати за вислугу років період навчання за денною формою на юридичному факультеті у Харківському юридичному інституті, що складає 1 рік 11 місяців, з 01.09.1984 по 30.06.1988, та період стажування з 01.08.1988 по 10.02.1992 у відділі юстиції Рівненського облвиконкому на посаді стажиста Рівненського міського суду, що складає 3 роки 6 місяців.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Рівненській області щодо непроведення перерахунку раніше призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2026 із врахуванням базового розміру посадового окладу судді Рівненського апеляційного суду (враховуючи регіональний коефіцієнт 1,1), розміру доплат за вислугу років (70%) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70% суддівської винагороди судді апеляційного суду (враховуючи регіональний коефіцієнт 1,1), із врахуванням базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, розміру доплат за вислугу років (70%) виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням вимог статті 242 КАС України, без належного з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В доводах апеляційної скарги вказує, що стаття 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) містить вичерпний перелік посад, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, у якому відсутні періоди навчання у вищому юридичному навчальному закладі та роботи на посаді стажиста суду. До стажу роботи позивача на посаді судді зараховано період з 10.02.1992 по 31.08.2016, а спірні періоди враховано лише до загального страхового стажу, який становить 36 років 9 місяців 23 дні. На думку скаржника, застосування статті 137 та абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання, передбаченого частиною третьою статті 142 цього Закону, не передбачено.

Також відповідач посилається на розділ IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі - Порядок №3-1) (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 09.02.2023 №7-2), за яким про наявність підстав для перерахунку Пенсійний фонд України повідомляється Державною судовою адміністрацією України щодо суддів місцевих та апеляційних судів, а перерахунок проводиться на підставі довідки про суддівську винагороду. Оскільки такого повідомлення та довідки немає, підстави для перерахунку, на думку скаржника, відсутні.

Крім того, скаржник наголошує, що абзацом п`ятим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановлено на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31.12.2025, тобто 2102 грн, ці приписи є чинними і неконституційними не визнавалися, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.

Також відповідач зазначає, що позивач перекладає на пенсійний орган не притаманні йому функції з обчислення посадового окладу та доплати за вислугу років, оскільки такими повноваженнями наділені відповідні суди та Державна судова адміністрація України.

Відзив на апеляційну скаргу позивач не подала. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження від 10 серпня 2026.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим з підстав закінчення терміну зберігання. Водночас позивач звернулася із заявою у якій просила про терміновий розгляд апеляційної скарги та ухвалення судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). В силу вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII позивач зберігає визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день її призначення (обрання), а саме за частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 №2862-XII (далі - Закон №2862-XII) та пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 (далі - Постанова №865), тому до стажу позивача підлягають зарахуванню половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та період роботи на посаді стажиста суду, оскільки організаційне керівництво районними (міськими) народними судами здійснювали відділи юстиції облвиконкомів.

Щодо перерахунку, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 та дійшов висновку, що заміна прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2026 у розмірі 3328 грн, на розрахункову величину 2102 грн є протиправною, а перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни складових суддівської винагороди має здійснюватися пенсійним органом незалежно від подання довідки про суддівську винагороду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з записами №9 і №10 трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_2 з 01.09.1984 зарахована студенткою першого курсу денного відділення Харківського юридичного інституту (наказ від 25.08.1984 №136-с) та 30.06.1988 відрахована у зв`язку із закінченням інституту (наказ від 29.06.1988 №113).

Відповідно до диплома НОМЕР_2 від 29.06.1988 позивач у 1984 вступила до Харківського юридичного інституту імені Ф.Е. Дзержинського та у 1988 закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю «правознавство», рішенням Державної екзаменаційної комісії від 27.06.1988 їй присвоєно кваліфікацію юриста.

Згідно з записом №11 трудової книжки 01.08.1988 позивач зарахована відділом юстиції Ровенського облвиконкому на посаду стажера Ровенського міського народного суду (наказ відділу юстиції від 01.08.1988 №52-к).

Відповідно до запису №12 з 10.02.1992 позивач переведена на посаду виконуючої обов`язки народного судді Ровенського міського народного суду (наказ від 10.02.1992 №9-к).

Записами №13-№19 трудової книжки підтверджується, що 02.03.1993 позивач обрана народним суддею Рівненського міського народного суду (наказ від 02.03.1993 №14-к), 03.03.1993 прийняла присягу судді, 28.02.2002 звільнена з посади у зв`язку з обранням суддею апеляційного суду Рівненської області (наказ від 28.02.2002 №29-к), з 01.03.2002 - обрана Верховною Радою України (постанова від 10.01.2002) суддею апеляційного суду Рівненської області (наказ від 01.03.2002 №10), 19.04.2002 їй присвоєно перший кваліфікаційний клас.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VIII позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Рівненської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Згідно з записом №20 трудової книжки 19.09.2016 позивача відраховано зі штату апеляційного суду Рівненської області у зв`язку з відставкою (наказ від 19.09.2016 №26).

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

11.06.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою (зареєстрована за №16376/Д-1700-26), у якій просила здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, встановленого на 01.01.2026 статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а також зарахувати до її стажу половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті та період роботи на посаді стажиста Рівненського міського суду. До заяви додано копії диплома НОМЕР_2 та трудової книжки НОМЕР_1 .

Листом від 12.06.2026 за №16566-16376/Д-02/8-1700/26 відповідач повідомив позивача, що її страховий стаж становить 36 років 9 місяців 23 дні, в тому числі враховано період навчання на денній формі у Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 по 27.06.1988 та період роботи у відділі юстиції Рівненського облвиконкому на посаді стажиста Рівненського міського народного суду з 01.08.1988 по 09.02.1992, тоді як до стажу роботи на посаді судді зараховано період з 10.02.1992 по 31.08.2016, що становить 24 роки 6 місяців 19 днів. Відповідач зазначив про відсутність підстав для врахування спірних періодів до стажу роботи на посаді судді, з урахуванням тривалості якого визначається відсоток, на який додатково збільшується розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII, оскільки стаття 137 цього Закону таких періодів не передбачає.

Щодо перерахунку відповідач вказав, що законами України про Державний бюджет України на 2021-2026 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, залишено на рівні 2102,00 грн, тому з 01.01.2021 розміри складових суддівської винагороди не змінюються і підстав для перерахунку з 01.01.2026 виходячи з прожиткового мінімуму 3328,00 грн немає. Інших мотивів відмови лист не містить.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Тому правомірність відмови відповідача колегія суддів перевіряє в межах тих підстав і мотивів, якими керувався пенсійний орган у листі від 12.06.2026 №16566-16376/Д-02/8-1700/26, і не вправі визнавати її законною з інших мотивів, на які суб`єкт владних повноважень у своєму рішенні не посилався.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII (в редакції Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно з частиною четвертою статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Відповідно до частини п`ятої цієї статті щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 137 Закону №1402-VIII визначено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (частина перша). До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина друга, якою статтю доповнено Законом України від 12.07.2018 №2509-VIII, що набрав чинності 05.08.2018).

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (доповнено Законом України від 21.12.2016 №1798-VIII, що набрав чинності 05.01.2017) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються зарахування до стажу роботи на посаді судді періоду роботи позивача на посаді стажиста Рівненського міського народного суду з 01.08.1988 по 10.02.1992, колегія суддів зазначає таке.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, у спірний період позивач обіймала посаду стажера (стажиста) народного суду, на яку її було зараховано наказом відділу юстиції Ровенського облвиконкому, і лише з 10.02.1992 переведена на посаду виконуючої обов`язки народного судді. Період з 10.02.1992 відповідач до стажу роботи на посаді судді зарахував.

Посада стажиста народного суду не є посадою судді чи іншою посадою, перелік яких наведено у частині першій статті 137 Закону №1402-VIII. Не належить вона і до посад, «безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів» у Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, про які йдеться у частині четвертій статті 43 Закону №2862-XII, на яку посилається позивач, оскільки стажист суду жодних функцій керівництва чи контролю за діяльністю судів не здійснював, а лише набував практичних навичок роботи за юридичною спеціальністю. Сама лише обставина, що зарахування на посаду стажиста оформлювалося наказом відділу юстиції облвиконкому, на природу цієї посади не впливає.

Частина друга статті 137 Закону №1402-VIII, яка дозволяє зараховувати до стажу роботи на посаді судді стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), що надає право для призначення на посаду судді, діє з 05.08.2018.

Натомість позивач реалізувала право на відставку і була звільнена з посади судді постановою Верховної Ради України від 08.09.2016, тобто до набрання чинності Законом №1402-VIII (30.09.2016), Законом №1798-VIII (05.01.2017) та Законом №2509-VIII (05.08.2018).

За приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегія суддів не погоджується і з посиланням суду першої інстанції на Порядок №283, оскільки стаж державної служби та стаж роботи на посаді судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання, є різними правовими категоріями, а норми про стаж державної служби до визначення стажу роботи на посаді судді не застосовуються.

Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції помилково зазначив про зарахування періоду роботи позивача на посаді стажиста «Центрального районного народного суду м. Одеси», про навчання з 28.08.1984 по 29.06.1977, підтверджене «військовим квитком», та про період строкової військової служби, що не відповідає матеріалам цієї справи.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі №200/6296/19-а (пункти 28, 30), зазначивши: «Стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру» та «оскільки позивача обрано на посаду та звільнено з посади судді до набрання чинності Закону №1402-VIII, то на нього не поширюються приписи частини другої статті 137 даного Закону щодо обрахунку стажу роботи на посаді судді, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання зарахувати до суддівського стажу періоду роботи позивача стажистом Торезького міського народного суду».

У постанові від 30.09.2021 у справі №243/6450/17 (пункт 67) Верховний Суд виснував: «З огляду на те, що зарахування періоду перебування на посаді стажиста народного судді до стажу на посаді судді не було передбачено законодавством, яке діяло на момент звільнення позивача з посади судді, судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині».

З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді періоду роботи на посаді стажиста з 01.08.1988 по 10.02.1992 є правомірною, а висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Як наслідок, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Стосовно ж доводів, які стосуються зарахування половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Позивач обрана на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII, у тому числі 10.01.2002 обрана Верховною Радою України суддею апеляційного суду Рівненської області безстроково, а звільнена у відставку 08.09.2016, коли діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI.

На день обрання позивача суддею апеляційного суду Рівненської області питання стажу, що дає право на відставку, регулювалися частиною четвертою статті 43 Закону №2862-XII та статтею 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», абзацом другим якої було передбачено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

У подальшому аналогічне правило було закріплене абзацом другим пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №545), згідно з яким до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Водночас пунктом 11 Перехідних положень Закону №2453-VI було встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Тобто як на день обрання позивача на посаду судді безстроково, так і на день набрання чинності Законом №2453-VI законодавство передбачало зарахування до стажу, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, яку позивач на ці дати виконувала.

Матеріалами справи (записи №9 і №10 трудової книжки, диплом НОМЕР_2 ) підтверджується, що позивач навчалася за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 по 30.06.1988, тобто 3 роки 10 місяців, половина якого становить 1 рік 11 місяців.

Верховний Суд у постанові від 25.11.2024 у справі №140/16247/20 у подібних правовідносинах (суддя, обрана безстроково у 2002, яка навчалася за денною формою у Харківському юридичному інституті та працювала стажистом суду) дійшов висновку, що «законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу», та погодився з тим, що до стажу позивачки «також підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті, оскільки виконується умова її роботи на посаді судді не менше як 10 років (на момент втрати чинності як Указом №584/95, так і Постановою № 865), тобто 1 рік 11 місяців». У цій же справі Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у зарахуванні до стажу періоду роботи на посаді стажиста суду, у цій частині касаційного перегляду не здійснювалося.

Отже, мотив відмови відповідача, що зарахування половини строку навчання не передбачено статтею 137 Закону №1402-VIII, не ґрунтується на законі, оскільки позивач в силу абзацу четвертого пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII та пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI зберігає визначення стажу за законодавством, яке таке зарахування передбачало.

Також апеляційним судом ураховано, що відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, і за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років збільшується на два відсотки.

Повертаючись до матеріалів цієї справи, колегія суддів зазначає, що зарахований відповідачем стаж роботи позивача на посаді судді становить 24 роки 6 місяців 19 днів, а з урахуванням половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті (1 рік 11 місяців), яка підлягає зарахуванню з мотивів, наведених вище становитиме, - 26 років 5 місяців 19 днів, тобто шість повних років понад 20 років.

Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача становить 62% (50% + 6 х 2%) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Як наслідок підстави для його визначення у розмірі 70% відсутні. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2026, колегія суддів зазначає.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (в редакції Закону від 06.12.2016 №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За пунктом 1 частини четвертої цієї статті до базового розміру посадового окладу додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX установлено з 1 січня 2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328 гривень, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, «який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025».

Отже, на дату виникнення спірних правовідносин (01.01.2026) спеціальний закон про судоустрій визначав базовий розмір посадового окладу судді через прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року (3328 грн), тоді як закон про Державний бюджет запровадив для цієї мети іншу розрахункову величину (2102 грн), що зумовило колізію норм рівня закону.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 (пункт 55) зазначила, що «суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», та відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі №520/32171/24, сформулювавши такий висновок (пункт 72): «у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці».

Доводи скаржника про необхідність застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 (пункти 66-68) Верховний Суд зазначив, що у справі №240/9028/24 «спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України», а тому «відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду» до спорів щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Спір у цій справі є саме таким.

Колегія суддів також враховує, що Законом України від 09.06.2026 №4905-IX, який набрав чинності 25.06.2026, частину третю статті 135 Закону №1402-VIII доповнено абзацом такого змісту: «Для визначення базового розміру посадового окладу судді не може застосовуватися інша вартісна величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, передбачений абзацом четвертим частини другої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», в розмірі, встановленому для цієї соціальної і демографічної групи населення законом України про Державний бюджет на відповідний рік». Ця зміна, яка відбулася після виникнення спірних правовідносин та після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, не змінює висновку колегії суддів, а лише прямо закріплює у спеціальному законі правило, яке Верховний Суд вивів шляхом подолання колізії для попереднього періоду.

Як з`ясовано судом, єдиним мотивом відмови відповідача у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.01.2026 було застосування прожиткового мінімуму 2102 грн, встановленого абзацом п`ятим статті 7 Закону №4695-IX. З урахуванням наведеного, такий мотив є необґрунтованим, і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність поведінки відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність повідомлення Державної судової адміністрації України та довідки про суддівську винагороду, то колегія суддів зауважує, що цих мотивів у листі від 12.06.2026 за №16566-16376/Д-02/8-1700/26 відповідач не наводив, а відмову обґрунтовував виключно тим, що розмір складових суддівської винагороди з 01.01.2021 не змінювався. Обґрунтування рішення суб`єкта владних повноважень іншими мотивами, ніж ті, якими він керувався під час його прийняття, на стадії судового розгляду не допускається.

Крім того, право судді у відставці на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання виникає безпосередньо в силу частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди, а розділ IV Порядку №3-1 визначає лише процедуру його реалізації, у межах якої пенсійний орган і сам складає списки одержувачів щомісячного довічного грошового утримання та подає їх відповідним судам або територіальним органам Державної судової адміністрації України для видачі довідок (пункт 3 розділу IV). Процедурні положення підзаконного акта не можуть позбавити позивача права, яке гарантоване законом, а відмова відповідача мала наслідком саме заперечення такого права по суті.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються покладення на відповідача не притаманних йому функцій з обрахунку посадового окладу та доплати за вислугу років, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції відповідача не зобов`язано нараховувати чи виплачувати суддівську винагороду працюючому судді, а зобов`язано здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що згідно з частинами 4, 5 статті 142 Закону № 1402-VIII та пунктом 1 розділу IV Порядку № 3-1 належить до повноважень органів Пенсійного фонду України.

Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2022 у справі № 640/10564/21 (пункти 62-64) зазначив, що відомості про суд, де працював суддя, вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, подаються до Пенсійного фонду під час призначення судді щомісячного довічного грошового утримання і зберігаються у матеріалах особової справи, ці відомості залишаються незмінними, а розмір суддівської винагороди, визначений ст. 135 Закону № 1402-VIII, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється Законом про бюджет на відповідний рік, і «про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону». У пункті 64 цієї постанови Верховний Суд дійшов висновку, що «довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер», а у пункті 69 - що Пенсійний фонд України та/або його органи повинні проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, «автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді».

Як убачається з матеріалів справи, відповідач володіє всіма складовими, необхідними для повного та належного перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача. Зокрема, відомі посада (суддя апеляційного суду), регіональний коефіцієнт (1,1), розмір доплати за вислугу років -62% (розрахованого з урахуванням половини строку навчання - 1 рік 11 місяців), а також установлений на 1 січня 2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб (3328 гривень). Наявність цих даних покладає на відповідача обов`язок провести відповідний перерахунок та забезпечити виплату позивачу належного грошового утримання як судді у відставці.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Оскаржуване рішення в частині зарахування до стажу періоду роботи на посаді стажиста слід скасувати як ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, ухваливши в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову, а в частині зарахування половини строку навчання, визнання протиправною поведінки відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок - змінити, виклавши ці приписи у редакції, яка відповідає закону та встановленим обставинам справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», п. 29).

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає, що позивачем сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн, а позовні вимоги за наслідками апеляційного перегляду в основному задоволені, тому підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відсутні. Судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, з огляду на приписи статті 139 КАС України розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 460/10593/26 скасувати в частині зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періоду стажування з 01.08.1988 по 10.02.1992 у відділі юстиції Рівненського облвиконкому на посаді стажиста Рівненського міського суду та ухвалити в цій частині постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 460/10593/26 в частині задоволення решти позовних вимог змінити, виклавши абзаци другий, третій і четвертий його резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1984 року по 30.06.1988 рік, що становить 1 рік 11 місяців.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладену в листі від 12.06.2026 року №16566-16376/Д-02/8-1700/26, у проведенні з 01.01.2026 року перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із врахуванням базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, обчисленого виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, встановленого з 1 січня 2026 року статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.01.2026 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 62% суддівської винагороди судді апеляційного суду із врахуванням базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, обчисленого виходячи з п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн, встановленого з 1 січня 2026 року статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,1, та інших складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум.»

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі № 460/10593/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш