Постанова № 141378472 у справі № 308/7135/26 від 28.10.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 308/7135/26 пров. № А/857/40729/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2026 року, прийняте суддею Івановим А.П. у м. Ужгороді у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП, відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7175246.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2026 відмовлено в задоволенні позову.

Суд виходив з того, що із відеозапису з нагрудної камери поліцейського убачається, що під час здійснення перевірки працівником поліції встановлено невідповідність фактичної кількості місць для сидіння даним, зазначеним у реєстраційних документах транспортного засобу.

Суд зазначив, що наданий відповідачем відеозапис не містить безперервної фіксації всієї процедури перевірки транспортного засобу, зокрема моменту перевірки наявності медичної аптечки. Однак сама по собі відсутність відповідного фрагмента відеозапису не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови та не спростовує встановлених під час перевірки інших обставин, якщо вони підтверджуються іншими належними та допустимими доказами.

Суд не прийняв доводи позивача про те, що зменшення кількості місць для сидіння не може вважатися переобладнанням транспортного засобу.

Не погодившись з означеним судовим рішенням стороною позивача подано апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить таке скасувати та задовольнити позов.

Обґрунтування полягають в тому, що суд фактично звів свої висновки до того, що сама по собі розбіжність у кількості місць автобусу і його реєстраційними документами складає адміністративне правопорушення. Суд не врахував, що розбіжності у кількості місць автобусу з його реєстраційними документами не є адміністративним правопорушенням. Суд визнав встановленою обставину відсутності в автобусі аптечки, але це не було доведеним. Для переконання в цій обставині, суд визнав достатньою оскаржувану постанову. Відсутність відеозапису процесу перевірки не перешкоджала формуванню у суду такого переконання.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що згідно з постановою інспектора УПП в Закарпатській області майора поліції Плякіна В.В. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7175246 від 11.05.2026, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 680,00 грн. за те, що як зазначено у тексті постанови, 11.05.2026 о 10 год. 58 хв. ОСОБА_1 в м. Ужгород, вул. Станційна, 36, керував автобусом за маршрутом Мукачево - Кошице, транспортний засіб переобладнано з порушенням вимог та стандартів БДР, а саме встановлено 57 пасажирських місць з місцем водія, в свідоцтві про реєстрацію 65 місць з місцем водія, також відсутня аптечка, чим порушив п. 31.3 «а» ПДР експлуатація транспортного засобу у разі їх виготовлення/переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, прийнятому судовому рішенню та поданій апеляційній скарзі суд приходить до таких висновків.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;

Відповідно до п. п. 1.3, 1.9 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.3 б) ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Згідно з п. 31.3 «а» ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 31.4.7 «є» ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутня медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусі, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж.

Згідно з ч. 2 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-279-8 цього Кодексу.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно ч. 13 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Апеляційний суд зазначає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому цим Кодексом порядку.

Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Така позиція суду ґрунтується також на правовому висновку, який зробив Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі №23-рп/2010 від 22.12.2010.

В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування покладається на останнього.

Колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до відеозапису, який покладений в основу оскарженого судового рішення з огляду на те, що про це не вказано в додатку до постанови (п. 7 постанови не містить такого зазначення), отже у спірній постанові не зазначено, які докази підтверджують безпосередньо факт вчинення правопорушення, та які ставились в основу її прийняття. Також, не зазначено технічний засіб яким проводилась відеофіксація (а.с.34).

Відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17: «Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення»

Однак, у оскаржуваній постанові відсутні посилання на докази на підставі яких, встановлено те, що позивачем порушено Правила дорожнього руху.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

З огляду на викладене, як було вже зазначено вище по тексту, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в її діях складу правопорушення, за яке її притягнуто до адміністративної відповідальності.

Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17.

Покликання суду першої інстанції на відео докази, які були подані до відзиву і не фігурують в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та які мали лягти в основу обґрунтувань правопорушення, є безпідставними, позаяк виходячи з наведених правових норм та позиції Верховного Суду є неналежними доказами.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновок суду в цілому першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та, виходячи із приписів ст.139 КАС України, апеляційний суд приходить до думки про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати судового збору у розмірі 798,72 грн.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2026 року у справі №308/7135/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7175246 від 11 травня 2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1664 (тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 09.11.2026.