Постанова № 141378718 у справі № 140/2168/26 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 140/2168/26 пров. № А/857/33208/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року (головуючий суддя Шепелюк В.Л., м.Луцьк) у справі №140/2168/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

19.02.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22 січня 2026 року №134150012263 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії; зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Позов обґрунтовує тим, що позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. 22 січня 2026 року рішенням ГУ ПФУ у Волинській області №134150012263 позивачу було відмовлено у призначені пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року. Позивач вважає рішення ГУ ПФУ у Волинській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказав, що спірний період його роботи підтверджено трудовою книжкою, а працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення його права на соціальний захист.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22 січня 2026 року №134150012263 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що при опрацюванні відповідачем заяви позивача від 14 січня 2026 року встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1984 року, відсутні підстави для зарахування періоди роботи: з 20 червня 1988 року (запис № 9) по 11 липня 1995 року (запис № 12), оскільки відомості про перейменування Львівського виробничого об`єднання "КОН ВЕЙЄР" в закрите акціонерне товариство "КОНВЕЄР", чим порушено вимоги пункту 2.15 Інструкції № 58. Вказує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не взяв до уваги, що період роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року згідно трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20 вересня 1984 року, не підтверджено документами передбаченими Порядком № 637, для зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи не має законних підстав. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

30.06.2026 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи, дослідив всі наявні докази, дотримався вимог матеріального та процесуального права, а тому рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №140/2168/26 є законним та обґрунтованим. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14 січня 2026 року звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 22 січня 2026 року №134150012263 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV) у зв`язку з недосягненням необхідного віку.

У рішенні вказано, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить 60 років.

Вік заявника 59 років.

Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV становить 33 роки.

Страховий стаж заявника - 31 рік 10 місяців 14 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року, оскільки відсутня інформація про перейменування організації.

Позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон №1058-IV.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років (частина друга статті 26 Закону №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

За приписами частини першої статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відтак, апеляційний суд наголошує, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2019 року у справі №235/805/17, від 06 грудня 2019 року у справі №663/686/16-а, від 06 грудня 2019 року у справі №500/1561/17, від 05 грудня 2019 року у справі №242/2536/16-а.

Зі змісту рішення відповідача вбачається, що період роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня інформація про перейменування організації.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_1 , зокрема, 20 червня 1988 року прийнятий автослюсарем третього розряду в цех №7 (транспортний) Львівського виробничого об`єднання «Кон Вейєр» (запис №9, наказ від 20 червня 1988 року №284); 15 листопада 1990 року переведений учнем штампувальника в цех №2 (запис №10, наказ від 15 листопада 1990 року №1211); 14 березня 1991 року присвоєно 3 (третій) розряд штампувальника цеху №2 (запис №11, наказ від 14 березня 1991 року №292); 11 липня 1995 року звільнений за власним бажанням стаття 38 КЗпП України (запис №12, наказ від 11 липня 1995 року №140, засвідчений печаткою відділу кадрів Закритого акціонерного товариства «Конвеєр»).

При тому, колегія суддів зауважує, що записи про спірний період роботи не містять в собі виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на документи, на підставі яких внесено відповідні записи, наявні підписи особи, відповідальної за внесення записів, та відбиток печатки підприємства при звільненні з роботи.

Порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252; Інструкція №162), Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (Інструкція №58), відповідно до приписів яких, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пунктом 2.4 глави 2 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 глави 4 Інструкції №58).

Відповідно до пункту 2.15 глави 2 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Апеляційний суд зазначає, що відсутність у відповідних записах трудової книжки відомостей про зміну найменування чи реорганізацію підприємства/організації не впливає на зміст та дійсність цих записів у цілому. Неналежне ведення кадрової документації підприємством не позбавляє позивача права на врахування підтвердженого періоду роботи до його страхового стажу.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції наголошує, що наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження спірного стажу позивача.

Отож, наведені посилання ГУ ПФУ у Волинській області є недостатніми для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду трудової діяльності ОСОБА_1 з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року. З урахуванням обставин справи в їх сукупності, колегія суддів констатує, що відповідач, не зарахувавши до страхового стажу позивача спірний період його роботи, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 22 січня 2026 року №134150012263 та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20 червня 1988 року по 11 липня 1995 року.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі № 140/2168/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар