Постанова № 141379028 у справі № 460/12019/26 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року Справа № 460/12019/26 пров. № А/857/46098/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів Димарчук Т. М.,

Москаля Р. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року (суддя В.В. Щербаков) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом щодо оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити їій нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII) у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII з 01.02.2026.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.02.2026 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

У поданій апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що при вирішенні справи суд не врахував норми статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 року № 48 "Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення", згідно з якими у 2026 доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому відповідна доплата встановлюється у розмірі 2595 грн. Відтак, оскільки позивачка не відповідає названим умовам, їйу правомірно відмовлено у виплаті спірної доплати.

Позивачка не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, де отримує пенсію. Позивачка не працює та проживає у населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади № 2026/010965941 від 02.07.2026 позивачка зареєстрована в с. Суховоля, Вараський район, Рівненська область.

Згідно з довідкою Рафалівської селищної ради від 02.03.2026 № 316 позивачка зареєстрована за адресою: с. Суховоля, Вараський район, Рівненська область з 14.03.2023. Вказана територія віднесена до третьої категорії радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 в адміністративній справі № 460/13745/23 позивачка отримувала підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 39 Закону № 796-XII, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

З 2026 року виплату вказаного підвищення позивачці припинено.

Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою, у якій просила здійснити їй нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.

Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивачку про відсутність підстав для здійснення такого нарахування, оскільки відсутні відомості, що позивачка проживала в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 по 01.01.1993.

Вважаючи протиправною відмову органу Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно із статтею 39 Закону № 796-XII, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного року, позивачка за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав можливим застосувати до спірних правовідносин норми статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, що діяла до 01.01.2015, дію якої відновлено з 17.07.2018 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018. Відтак позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1774-VIII поширюються на спірні правовідносини, у зв`язку з чим для визначення розміру відповідної доплати підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальна заробітна плата. Також суд зазначив, що положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ розміру доплати чи встановлення додаткових умов для її отримання, оскільки гарантовані законом соціальні виплати не можуть бути обмежені законом про державний бюджет.

Такі висновки відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Як було визначено частинами 1, 2 статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції чинній до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII, який в силу приписів розділу II "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.

Зокрема, стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян:

1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю);

2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях;

3) студентам, які там навчаються;

4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення;

5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

Суд також ураховує, що Верховний Суд у постанові від 28.05.2024 у справі № 240/2236/23 з аналогічних правовідносин наголосив, що не може бути єдиною причиною для відмови уповноваженим органом у виплаті вказаної доплати відсутність у особи посвідчення, що підтверджує статус постраждалого від внаслідок Чорнобильської катастрофи, за умови наявності у особи підтвердженого статусу непрацюючого пенсіонера, встановленого судами, на підставі належних доказів (копія паспорта особи з відміткою про зареєстроване місце проживання чи відповідна довідка органу місцевого самоврядування, тощо), місця проживання непрацюючого пенсіонера, яке має бути віднесено до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно Порядку №106; періоду проживання особи у вказаному населеному пункті, а також інших обставин, які вказують на добросовісність поведінки особи з метою реалізації нею права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01.01.2015).

Відтак позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонрка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

Разом з тим, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, а також у разі працевлаштування (зайнятості) особи за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (зокрема, щодо відповідності Конституції положень законів про Державний бюджет) наголошував, що держава не може скасовувати чи зменшувати гарантовані законом соціальні виплати шляхом внесення змін до закону про бюджет на відповідний рік. Конституційні права і свободи не можуть бути обмежені. Зміни до законів, які встановлюють розміри пільг та компенсацій, зокрема Закон "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", можуть вноситися виключно окремими законами, а не в межах бюджетного процесу.

Враховуючи те, що позивачка є пенсіонером, не працює, проживає на території радіоактивного забруднення, на неї розповсюджується дія статті 39 Закону № 796-XII, суд дійшов висновку, що позивачка має право на нарахування та виплату їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті позивачці підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Зазначене узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові № 600/1438/25-а від 20.05.2026 та № 240/4486/25 від 05.06.2026.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для розподілу судових витрат не встановлено.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2026 року у справі № 460/12019/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль