Постанова № 141379130 у справі № 380/7489/26 від 29.10.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Справа №380/7489/26 пров. №А/857/40531/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року (суддя Сидор Н.Т., м. Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Відділ), в якому просив:

- визнати дії Відділу щодо ОСОБА_1 протиправними;

- зобов`язати Відділ зняти арешт з нерухомого майна, що перебуває у власності позивача, який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на який було накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження №2612582 від 21 листопада 2005 року на підставі повідомлення ДВ-6Л від 2 листопада 1999 року ВДВС Вінницького МУЮ та виконати всі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Відділу щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з майна від 24.01.2026. Зобов`язано Відділ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про зняття арешту з майна від 24.01.2026 з урахуванням висновків, викладених судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує на збіг анкетних даних та ризик порушення прав сторін у виконавчому провадженні 1999 року. Позивач має повністю ідентичне прізвище, ім`я та по батькові ( ОСОБА_1 ) із боржником, щодо якого 02.11.1999 року Ленінським ВДВС м. Вінниці було направлено повідомлення No ДВ-6-Л про накладення арешту. Зняття арешту органом ДВС виключно на підставі заяви позивача, без встановлення дійсних обставин справи 1999 року, може призвести до грубого порушення прав третіх осіб або держави. Арешт у 1999 році міг бути накладений судом як захід забезпечення позову у цивільній справі або з метою забезпечення можливої конфіскації майна у кримінальному провадженні. Безпідставне зняття обтяження створить ризик відчуження майна та неможливості виконання первісного рішення суду.

Зазначає, що матеріали виконавчого провадження знищені за строком давності органом ДВС. Позивач не звертався до Вінницького міського суду Вінницької області (як правонаступника Ленінського районного суду м. Вінниці) із відповідним запитом щодо наявності чи відсутності судових справ у 1999 році відносно особи з його ПІБ. Саме довідка з архіву суду могла б стати належним доказом того, що позивач не є боржником у тому провадженні. Не вчинивши цих дій, позивач не надав відповідачу правових підстав для ідентифікації його як особи, що не має відношення до накладеного арешту. Також вказує на об`єктивну неможливість виконання рішення про «повторний розгляд» та «відновлення матеріалів».

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що саме державний виконавець у спірних правовідносинах наділений колом повноважень щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження та після цього прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача. Втім, докази вжиття відповідачем будь-яких заходів спрямованих на відновлення виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на майно позивача, у матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що відповідачем неналежно розглянуто заяву позивача від 24.01.2026. З метою належного ефективного захисту порушеного права позивача належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 24.01.2026 з урахуванням висновків, викладених судом у рішенні.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що листом від 12.11.2025 № 482883 Вінницький відділ Державної виконавчої служби і Вінницькому районі Вінницької області повідомив позивача, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.11.2025 зареєстровано арешт від 21.11.2005 Відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції майно Смірнова В.А., але без зазначення дати народження та РНОКПП.

Позивач звернувся до Відділу із заявою про зняття арешту.

Листом від 10.02.2026 №21987 Відділ повідомив, що дослідити матеріали виконавчого провадження, в рамках якого направлено повідомлення на адресу Першої Вінницької нотаріальної контори за номером ДВ-6-л від 02.11.1999, не є можливим.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у межах спірних правовідносин регулюються Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999, який втратив чинність 05.10.2016 та Законом №1404-VIII (чинний з 05.10.2016).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За приписами пунктів 5, 6 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону №1404-VIII.

Згідно з частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Арешт і вилучення майна (коштів) боржника за Законом №1404-VIII врегульовано у статті 56, зокрема, визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина третя статті 57 Закону №606-XIV).

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частина четверта статті 57 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з статтею 48 цього Закону.

За змістом положень статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений арешт накладено на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 2612582 від 21.11.2005, винесеної на підставі повідомлення ДВ-6Л від 02.11.1999 ВДВС Вінницького МУЮ.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Виходячи з вище викладеного, дослідити матеріали виконавчого провадження, в рамках якого направлено повідомлення на адресу Першої Вінницької нотаріальної контори за номером ДВ-6-л від 02.11.1999, не є можливим.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що знищення матеріалів виконавчого провадження не звільняє державного виконавця від обов`язку вчинити передбачені законодавством дії щодо їх відновлення.

Так, наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція).

Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 16 розділу VІІІ вказаної Інструкції, у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, відповідно до наведених положень, саме на державного виконавця покладено обов`язок вжити необхідних заходів для відновлення матеріалів виконавчого провадження та за результатами їх дослідження вирішити питання, порушене у заяві про зняття арешту з майна.

Після цього, на підставі відновлених документів та інших наявних відомостей, державний виконавець повинен встановити фактичні й правові підстави завершення виконавчого провадження, з`ясувати обставини виконання відповідного рішення, а також надати оцінку документам, поданим позивачем разом із заявою, і прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем вживалися заходи, спрямовані на відновлення матеріалів виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт на майно позивача.

При цьому, необґрунтованими є покликання відповідача на те, що позивач не надав достатніх документів для його ідентифікації як особи, яка не має відношення до виконавчого провадження, та не звертався до місцевого суду з запитом про надання інформації. Позивач у спірних правовідносинах не може нести тягар доведення обставин, які ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача щодо можливого існування інших осіб із тотожними анкетними даними, можливих підстав накладення арешту чи ймовірного порушення прав третіх осіб. Зазначені припущення відповідача не підтверджені жодними належними доказами, а відтак не можуть обґрунтовувати відсутність підстав для належного розгляду заяви позивача.

Наведене свідчить про формальний розгляд відповідачем заяви позивача від 24.01.2026, без належної оцінки поданих позивачем документів та не у спосіб, визначений чинним законодавством, що не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС.

Таким чином, відповідь відповідача від 10.02.2026 не може вважатися належним та обґрунтованим вирішенням порушеного позивачем питання, оскільки не відповідає вимогам щодо обґрунтованості, добросовісності та розсудливості діяльності суб`єкта владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 КАС.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.01.2026 з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у судовому рішенні.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача зняти арешт з майна позивача, оскільки вирішення цього питання можливе лише після з`ясування державним виконавцем обставин накладення арешту та наявності підстав для його зняття за результатами відновлення і дослідження матеріалів виконавчого провадження.

Оскільки позивач рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржив, а апеляційна скарга подана виключно відповідачем, суд апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що вказана частина рішення не є предметом апеляційного перегляду. Відтак питання безпосереднього зняття арешту з майна позивача не підлягає розгляду в межах цього апеляційного провадження.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 09.11.2026.