Постанова № 141379144 у справі № 460/5958/26 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 460/5958/26 пров. № А/857/32976/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року (головуючий суддя Комшелюк Т.О., м.Рівне) у справі №460/5958/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

06.04.2026 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 15 лютого 2020 року по 18 березня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 15 лютого 2020 року по 18 березня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнати протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позов обґрунтовує тим що ОСОБА_1 , у спірному періоді, проходив військову службу у 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 460/9669/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою суду від 12.03.2026 здійснено заміну боржника у виконавчому листі Рівненського окружного адміністративного суду виданого 27.02.2026 у справі № 460/9669/25 з 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на його правонаступника - 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 18.03.2026 перераховано кошти позивачу в сумі 79443,97грн. Проте, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки при звільненні. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 79443,82 грн. (сімдесят дев`ять тисяч чотириста сорок три гривні, 82коп). Зобов`язано 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 79443, 97 грн. за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що середній заробіток обчислюється виходячи з фактично відпрацьованого часу. Розрахунок має здійснюватися з урахуванням робочих, а не календарних днів. Відсутність детального розрахунку унеможливлює перевірку правильності визначеної суми. Фактично суд першої інстанції погодився із заявленою сумою без належної перевірки її складових, чим порушив принципи змагальності сторін та повного з`ясування обставин справи. Таким чином, сума 79443,97 є необґрунтованою, недоведеною належними та допустимими доказами та визначеною з порушенням вимог чинного законодавства. Сума індексації, яка була стягнута за рішенням суду у справі №460/9669/25, не є безспірною виплатою, яка підлягала виплаті в день звільнення. Така сума була визначена лише внаслідок судового тлумачення норм права та проведення спеціального перерахунку із застосуванням базового місяця. До ухвалення судового рішення розмір такої виплати не був встановлений, а тому відповідач об`єктивно не міг провести відповідний розрахунок. Крім того зазначає, що суд першої інстанції фактично самостійно визначив новий спосіб розрахунку компенсації, застосувавши коефіцієнт "істотності частки". Однак стаття 117 КЗпП України не містить такого механізму обчислення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 у період, зокрема, з 01.01.2016 по 15.02.2020, проходив службу у 6 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 11.02.2020 № 35 (о/с) позивача 15.02.2020 звільнено зі служби цивільного захисту з посади командира відділення 13 державної пожежно-рятувальної частини (смт. Зарічне) 6 державного пожежно-рятувального загону (смт. Володимирець) Головного управління ДСНС України у Рівненській області.

Наведене не заперечується учасниками справи.

Вважаючи, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідачем протиправно не виплачувалася індексація грошового забезпечення у встановлених розмірах, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №460/9669/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 12.03.2026 здійснено заміну боржника у виконавчому листі Рівненського окружного адміністративного суду виданого 27.02.2026 у справі № 460/9669/25 з 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на його правонаступника - 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем перераховано кошти позивачу в сумі 79443,97 грн., що стверджується платіжною інструкцією № 195 від 17.03.2026, поданою до банку 18.03.2026.

18.03.2026 зазначені кошти надійшли на картковий рахунок позивача.

Отже, дане рішення суду відповідачем виконано в повному обсязі 18.03.2026, при цьому, відповідачем не виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Положенням ст. ст. 116, 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції після 19.07.2022, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Апеляційний суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.

Як вбачається з матеріалів справи, що позивача звільнено зі служби цивільного захисту 15.02.2020.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі № 460/9669/25 позовні вимоги позивача задоволено частково, зокрема, зобов`язано 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже спірні правовідносини виникли з 15.02.2020.

На виконання рішення суду, відповідач 18.03.2026 провів розрахунок з позивачем при звільненні, а саме, нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 79443,97грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 195 від 17.03.2026, поданою до банку 18.03.2026 та випискою по надходженню по картці/рахунку за 18.03.2026.

Тобто, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст. 116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не виплачене в повному обсязі в день його звільнення 15.02.2020, то відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до цього, апеляційний суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин № 2352-ІХ.

На момент звільнення і на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку як за весь час затримки по день фактичного розрахунку, так і не більш як за шість місяців.

Апеляційний суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 16.02.2020 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 18.07.2022 та з 19.07.2022 (день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин № 2352-ІХ) по 18.01.2023 (за шість місяців) та становить 884 та 184 календарних дні, відповідно.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (Порядку № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2013 № 593.

Тобто, Положення № 593 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення службовців цивільного захисту.

З врахуванням вищезазначеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Положенням № 593 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для службовців цивільного захисту. Таким чином, апеляційний суд висновує, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком № 100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Положенням № 593.

Так, з довідки про доходи позивача за останні два календарні місяці перед звільненням від 15.04.2026 № 31 вбачається, що розмір його місячного грошового забезпечення становив у грудні 2019 року 11514,65грн, у січні 2020 року 12148,41грн, всього 23663,06грн. У грудні місяці 31 календарний день, у січні 31 календарний день. Отже середньоденний заробіток складає 381,66грн (23663,06грн : 62 календарні дні).

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 за період з 15.02.2020 по 18.07.2022 становить: 381,66грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 884 (кількість календарних днів затримки розрахунку) = 337387,44грн.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції після 19.07.2022 за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (за шість місяців) становить: 381,66грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 184 (кількість календарних днів затримки розрахунку) = 70225,44грн.

Загальна сума до відшкодування за вказані періоди складає 407612,88грн.

При цьому апеляційний суд враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, апеляційний суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Оскільки сума виплаченого 18.03.2026 з затримкою грошового забезпечення (79443,97грн), є меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (407612,88грн), колегія суддів вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 79443,97грн (виплачене грошове забезпечення) : 407612,88грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,1949.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки за період з 15.02.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 (за шість місяців) становить: 381,66грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,1949 х 1068 (кількість днів затримки у вказаному періоді) = 79443,82грн.

Щодо компенсації втрати частини доходів, апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом абзацу 7 пункту 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (Закону № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (Порядку № 159).

Так, стаття 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закону № 2050) визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошові забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

У статті 3, 4 Закону № 2050 зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050, Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3, 4 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т. ч. сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Використане у статті 3 Закону № 2050 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Із врахуванням того, що індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), то у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян, проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право також і на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, а тому вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими та належать до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірний висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні про стягнення з 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 79443,82грн (сімдесят дев`ять тисяч чотириста сорок три гривні, 82коп) та про зобов`язання 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 79443,97 грн за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.94, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати

фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 460/5958/26 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар