Постанова № 141379159 у справі № 500/5347/25 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року м. Львів Справа № 500/5347/25 пров. № А/857/3364/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Тернополі 02 грудня 2025 року, повне судове рішення складено 02 грудня 2025 року, у справі № 500/5347/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

11.09.2025 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0333263-2407-1918-UA6104039[телефон приховано] від 05.04.2025.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Суд першої інстанції вказав, що об`єкт нежитлової нерухомості, власником якого є позивач, є промисловою будівлею, де здійснюється господарська діяльність, яка пов`язана з виготовленням паливних брикетів. Суд першої інстанції зазначив, що у ході розгляду справи судом не встановлено, а контролюючим органом не доведено, що вказана промислова будівля здавалася у 2024 році позивачем в оренду, лізинг чи позичку або використовувалася не за призначенням. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на пільгу в оподаткуванні податком на нерухоме майно у 2024 році стосовно спірного нежитлового приміщення - цеху з виробництва паливних брикетів, загальною площею 1481,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 та у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в всіх розпорядженнях зазначається не про виготовлення паливних брикетів, а лише про складування та підготовку до реалізації або переробки, не про саму переробку, що може свідчити про те, що позивач займався лише реалізацією продукції, а не виробництвом (переробкою). Скаржник вказує, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об`єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Скаржник зазначає, що оскільки рішенням Підгороднянської сільської ради №684 від 22.06.2022 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Підгороднянської сільської ради на 2023 рік» лише продубльовано норму Податкового кодексу України в частині пропільгованого типу нежитлової нерухомості, а відтак, податковим органом, правомірно застосовано максимальну ставку податку - не більше 1,5 %, згідно вимог підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що суд першої інстанції проаналізовав увесь обсяг наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем не лише не спростовано доводів Позивача, а й фактично констатовано факт адміністрування податку керуючись вигаданими ставками податку та викривленим тлумаченням норм податкового законодавства, що в свою чергу прямо суперечить не лише нормам ПК України, а й взагалі принципам права.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою підприємцем, із обраними видами діяльності КВЕД 16.29 Виробництво інших виробів з деревини (основний) і така діяльність класифікується у секціях «С» КВЕД ДК 009:2010.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно - у власності ОСОБА_1 , перебуває будівля - нежитлове приміщення, будівля виробничого призначення, цех з виробництва паливних брикетів, загальною площею 1481,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з.

ГУ ДПС у Тернопільській області направлено на адресу ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0333263-2407-1918-UA6104039[телефон приховано] від 05.04.2025 року яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік в розмірі 157 822,35 грн. Об`єктом оподаткування визначено нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 з, а саме, нежитлове приміщення, площа якого складає 1481,9 кв.м.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно належить до місцевих податків.

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до положень підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться, зокрема будівлі промислові та склади.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування преференції, визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, такий об`єкт нерухомості має одночасно відповідати сукупності ознак: - будівля має відповідати (бути класифікована) групі «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023; - будівля має використовуватися суб`єктом господарювання з відповідним видом діяльності протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у його господарській діяльності; - будівля протягом звітного (податкового) періоду не має бути здана в оренду, лізинг, позичку іншим суб`єктам господарювання.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в спірному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відповідно до ДК 009:2010 економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість у розумінні економічної теорії - це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Згідно із Національним класифікатором 018:2023, затвердженим наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573, (далі - НК 018:2023) будівлі - це криті споруди, які можуть використовуватися окремо, побудовані для постійних цілей, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. Код класифікації будівель і споруд 125 включає «Промислові та складські будівлі».

Клас промислові будівлі включає будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо (125.1).

При цьому, у розділі 4 НК 018:2023 будівлі класифікуються переважно за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (поєднання житлових приміщень, магазинів та бібліотеки), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинно бути визначене таким чином: обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі у складі загальної корисної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання; потім будівля класифікується за методом «зверху - вниз». Будівлю спочатку відносять до підгрупи, що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної корисної площі. Далі її відносять до класу об`єктів за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. За наявності класифікаційного поділу класу об`єктів на підкласи та види за тим самим принципом визначається приналежність будівлі до відповідного підкласу та виду.

Водночас, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до технічного паспорту на будівлю виробничого призначення, цех з виробництва паливних брикетів, загальною площею 1481,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з, така включає: цех - 972,2 кв.м, кладову - 9,0 кв.м, цех - 500,7 кв.м (а.с.72-73).

Отже, належна позивача будівля - цех з виробництва паливних брикетів за своїми ознаками та функціональним призначенням відноситься до класу 125 «Промислові та складські будівлі» НК 018:2023.

З матеріалів справи суд першої інстанції встановив, що позивач зареєстрована як підприємець з 06.03.2020, основним видом її діяльності є КВЕД 16.29. Виробництво інших виробів з деревини, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння.

Згідно з положеннями ДК 009:2010 вид діяльності за кодом 16.29 «Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння» відноситься до секції С «Переробна промисловість», розділу «Лісопильне та стругальне виробництво».

Таку господарську діяльність позивач здійснює у нежитлових приміщеннях цехах з виробництва паливних брикетів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 з.

Доказами провадження господарської діяльності та використання позивачем нежитлового приміщення у промисловому виробництві - виробництві паливних брикетів є надані позивачем документи про придбання основних засобів, сировини та інших матеріалів для виробництва брикетів та продаж виготовленої продукції.

До матеріалів справи долучені копії інвентаризаційних описів основних засобів підприємця ОСОБА_1 станом на 05.01.2024, до яких включено обладнання та устаткування для виготовлення паливних брикетів, видаткові накладні на придбання протягом 2024 року витратних матеріалів для функціонування такого обладнання (пили, фільтри, шліфувальні стрічки), а також супутніх витратних матеріалів.

Також на підтвердження здійснення господарської діяльності у сфері виробництва паливних брикетів матеріали справи містять видаткові накладні на придбання сировини необхідної для виробництва паливних брикетів, а саме: деревини та пиломатеріалів з товарно-транспортними накладними щодо їх доставки.

У ОСОБА_1 наявне усе необхідне обладнання та устаткування для виготовлення паливних брикетів, що підтверджується інвентаризаційним описом від 05.01.2024, а також видатковими накладними про закупівлю витратних матеріалів для функціонування такого обладнання (пили, фільтри, шліфувальні стрічки), а також супутніх витратних матеріалів.

У позовній заяві вказано, що основним призначенням паливних брикетів є використання в твердопаливних системах опалення, відтак найбільший попит на таку продукцію виникає у період опалювального сезону та підготовки до нього. Одним із основних напрямків збуту готової продукції (паливних брикетів типу PINI-KAY) для ФОП ОСОБА_1 - є поставки у країни Європи, на підтвердження реальності здійснення таких поставок протягом 2024 року надано: митні декларації з відповідними відмітками митного органу, рахунки-фактури на оплату поставленої продукції та товарно-транспортні накладні на перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (CMR).

Крім зовнішньо-економічної діяльності, позивач також реалізовує паливні брикети на внутрішньому ринку, на підтвердження чого надані видаткові накладні на реалізацію готової продукції на внутрішньому ринку.

Також у позові зазначено, що з метою фіксування переміщень сировини та готової продукції в межах підприємства, що дозволяє аналізувати ефективність виробничого процесу та редагувати обсяги закупівель сировини для виробництва, всі переміщення сировини та готової продукції із передачею від однієї відповідальної особи до іншої супроводжуються складенням актів приймання-передачі запасів (готової продукції). Виробничий процес складається із таких етапів: 1. підготовлена до переробки сировина, що знаходиться в складській частині приміщення у працівника відповідального за зберігання та підготовку до переробки сировини, передається в виробничу частину приміщення працівнику відповідальному за виготовлення продукції. 2. після виготовлення паливні брикети передаються в іншу частину приміщення (складську) для зберігання та підготовки до реалізації (фасування та розкладення на транспортну тару (піддони)), під відповідальність вже іншого працівника, що відповідальний за зберігання та підготовку до реалізації готової продукції. 3. завершальним етапом вищеописаних процесів є відвантаження паливних брикетів, кінцевому споживачу (про що свідчать наявні в матеріалах справи документи). Усі вище перелічені процеси протягом 2024 року фіксувались актами приймання передачі запасів (готової продукції), копії яких містяться в матеріалах справи.

Зазначене, на переконання суду апеляційної інстанції, підтверджує факт використання будівлі виробничого призначення - цеху з виробництва паливних брикетів, загальною площею 1481,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з, у спірних податкових звітних періодах за цільовим призначенням, у здійсненні позивачем такого виду діяльності, як лісопильне та стругальне виробництво.

У ході розгляду справи не встановлено, а контролюючим органом не доведено, що вказана промислова будівля здавалася у 2024 році позивачем в оренду, лізинг чи позичку або використовувалася не за призначенням.

Також, як правильно враховано судом першої інстанції, рішенням Підгороднянської сільської ради №684 від 22.06.2022 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Підгороднянської сільської ради на 2023 рік», визначено, що будівлі промисловості, розташовані на території Підгороднянської територіальної громади, звільнені від оподаткування без встановлення будь яких умов. Ставки органом місцевого самоврядування на 2024 рік не встановлено.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Оскільки Підгороднянською сільською радою не прийнято окремого рішення щодо встановлення ставок податку на податковий період 2024 року, то в силу наведених положень статті 12 ПК України рішення Підгороднянської сільської ради №684 від 22.06.2022, залишалось чинним до кінця 2024 року.

Судом апеляційної інстанції враховано, що законодавець не визначає альтернативного способу обрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, чи можливість застосування альтернативної ставки, водночас податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0333263-2407-1918-UA6104039[телефон приховано] від 05.04.2025 безпідставно застосував максимальну ставку 1,5% від мінімальної заробітної плати.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами позивача, що проведення звірки в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України є правом платника податку, а не обов`язком платника звертатись до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що належне позивачу нерухоме майно (цех з виробництва паливних брикетів, загальною площею 1481,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з) у спірний період використовувалося за призначенням у господарській діяльності (виготовлення паливних брикетів), тому враховуючи приписи пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України контролюючий орган помилково відніс належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2025 року у справі № 500/5347/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний