Постанова № 141379168 у справі № 380/10817/26 від 29.10.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Справа № 380/10817/26 пров. № А/857/43334/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року (суддя Коморний О.І., м. Львів, повний текст складено 29 липня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ), в якому просив:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу Коблів Марти Олегівни щодо: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 80768570 від 15.04.2026 року; винесення постанови про арешт коштів боржника від 15.04.2026 року у виконавчому провадженні ВП № 80768570; винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 80768680 від 15.04.2026 року; винесення постанови про арешт коштів боржника від 15.04.2026 року у виконавчому провадженні ВП № 80768680; примусового списання грошових коштів 05.05.2026 року та 06.05.2026 року.

- визнати протиправними та скасувати рішення (постанови) старшого державного виконавця Відділу Коблів Марти Олегівни у виконавчому провадженні ВП № 80768570, а саме: Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 80768570 від 15.04.2026 року (ідентифікатор доступу: Г09Г1501Б852); Постанову про арешт коштів боржника ВП № 80768570 від 15.04.2026 року.

- визнати протиправними та скасувати рішення (постанови) старшого державного виконавця Відділу Коблів Марти Олегівни у виконавчому провадженні ВП № 80768680, а саме: Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 80768680 від 15.04.2026 року (ідентифікатор доступу: 3Б8ГА64243АА); Постанову про арешт коштів боржника ВП № 80768680 від 15.04.2026 року.

- стягнути з Відділу за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок) шляхом її перерахування на його картковий рахунок в АТ «Ощадбанк» (Отримувач: Пріцак І.Д., IBAN: НОМЕР_1 , ІПН: НОМЕР_2 , Банк: АТ «Ощадбанк» (Львівська філія).

- зобов`язати Відділ зняти арешт з банківських рахунків ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

- зобов`язати Відділ усунути порушення прав позивача шляхом повернення безпідставно стягнутих грошових коштів у загальній сумі 812,55 грн (вісімсот дванадцять гривень 55 копійок) на його картковий рахунок в АТ «Ощадбанк» (Отримувач: ОСОБА_1 , IBAN: НОМЕР_1 , ІПН: НОМЕР_2 , Банк: АТ «Ощадбанк» (Львівська філія).

- зобов`язати Відділ усунути порушення, що призвели до відображення неправильних (активних) відомостей в Автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) та в мобільному додатку «Дія» стосовно ОСОБА_1 , шляхом приведення інформаційних баз даних у відповідність до ухвали Бориславського міського суду від 16.04.2026 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що будь-які посилання відповідача та суду першої інстанції на «пріоритетність РНОКПП» є протиправним викривленням змісту частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Законодавець чітко розмежовує обов`язкові ідентифікатори: пункт 3 - дата народження боржника, та пункт 4 - РНОКПП. Обидва вказані пункти є абсолютно рівнозначними, імперативними вимогами закону. Юридично позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не був і не міг бути боржником у цих провадженнях, оскільки його анкетні дані не збігалися з даними виконавчого документа (де вказано боржника з датою народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт сплати боржником суми судового збору після відкриття виконавчого провадження не звільняє його від обов`язку сплатити виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій, оскільки даний обов`язок прямо передбачено Законом № 1404-VIII. Також на час розгляду справи відсутні докази набрання законної сили ухвалою Бориславського міського суду Львівської області, а відтак виконавчий документ не є таким, що не підлягає виконанню, що б було підставою для повернення виконавчого збору. В частині моральної шкоди, суд встановив, що оскаржувані рішення та дії відповідачем прийняті та вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, відповідно відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак рішення суду не може бути залишене без змін, з таких міркувань

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 03 березня 2026 року у цивільній справі № 438/2042/25 (далі - Рішення суду) задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Вказаним судовим рішенням також стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

На виконання Рішення суду 03.04.2026 Бориславським міським судом Львівської області видано виконавчий лист, під час оформлення якого судом допущено помилку в ідентифікаційних анкетних даних боржника, а саме - замість правильної та дійсної дати народження « ІНФОРМАЦІЯ_3 » помилково вказано « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

06.04.2026 стягувач пред`явив виконавчий лист до примусового виконання, на підставі чого 07.04.2026 старшим державним виконавцем Відділу Коблів Мартою Олегівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 80694862, а також супутні постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

09.04.2026 позивач, виявивши в особистому електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» інформацію про видачу виконавчого документа та наявну в ньому технічну описку, повністю сплатив суму судового збору у розмірі 1211,20 грн через офіційний портал Судової влади України, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною квитанцією АТ «ТАСКОМБАНК» від 09 квітня 2026 ID: 1582-5097-5250-4903.

Того ж дня позивач направив електронною поштою на адресу Відділу заяву про добровільне виконання Рішення суду із долученням копії платіжної квитанції, яка була отримана та зареєстрована Відділом 10.04.2026 за вхідним № 3096, а також одночасно подав заяву до Бориславського міського суду Львівської області про виправлення описки у виконавчому листі.

Через те, що позивачем не були сплачені нараховані виконавчий збір та витрати, старший державний виконавець того ж дня вивела вказані нарахування в окремі самостійні виконавчі провадження, винісши постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №80768570 (на суму виконавчого збору в розмірі 190,12 грн) та ВП № 80768680 (на суму витрат виконавчого провадження в розмірі 622,43 грн), у межах яких наклала арешт на банківські рахунки боржника, вказавши у цих процесуальних документах колишню неправильну дату народження боржника - « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

16 квітня 2026 року ухвалою Бориславського міського суду Львівської області у справі № 438/2042/25 заяву ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі: офіційно виправлено допущену помилку у виконавчому листі від 03 квітня 2026 року, а виконавчий лист про стягнення судового збору в сумі 1211,20 грн визнано судом таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з його повним добровільним погашенням боржником до моменту початку примусового виконання.

Апеляційне провадження у справі № 438/2042/25 відкрито ухвалою суду апеляційної інстанції 18 травня 2026 року.

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини четвертої статті 27 Закону №1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина дев`ята статті 27 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції, якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-18, 19-1-21 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору є самостійною процедурою, яка здійснюється державним виконавцем у разі їх нестягнення під час здійснення виконавчого провадження та його подальшого закінчення або повернення виконавчого документа стягувачу з визначених законом підстав.

При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19).

Водночас в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документа розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.

У цій справі на момент відкриття виконавчого провадження (07.04.2026) присуджена до стягнення сума судового збору боржником сплачена не була.

Так, 09.04.2026 позивач сплатив суму судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною квитанцією АТ ТАСКОМБАНК від 09 квітня 2026 року ID: 1582-5097-5250-4903.

Відтак підстав вважати зобов`язання виконаним до початку примусового виконання не існувало. Як наслідок, державний виконавець був зобов`язаний вирішити питання про стягнення виконавчого збору у встановленому законом порядку.

Так, за змістом частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом, за винятком випадку, визначеного частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII.

У постанові від 30 червня 2021 року у справі № 460/2478/19 Верховний Суд зазначив, що у випадках, передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Положення частини дев`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII пов`язують звільнення від сплати виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону виключно з випадком, коли рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Оскільки позивачем не були сплачені нараховані виконавчий збір та витрати, державний виконавець того ж дня вивела вказані нарахування в окремі самостійні виконавчі провадження, винісши 15.04.2026 постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №80768570 (на суму виконавчого збору в розмірі 190,12 грн) та ВП № 80768680 (на суму витрат виконавчого провадження в розмірі 622,43 грн).

Таким чином, виконання боржником зобов`язання після відкриття виконавчого провадження не припиняє обов`язку зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, який виник у зв`язку з початком процедури примусового виконання.

В частині доводів позивача щодо зазначення помилкової дати народження в виконавчому документі (« 31 жовтня 1972 року» замість «31 січня 1972 року»), суд апеляційної інстанції зауважує, що у виконавчому документі зазначено РНОКПП боржника, який є унікальним ідентифікатором фізичної особи та дає змогу її однозначно ідентифікувати.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 686/3941/19 встановив, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.

Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Разом з тим, відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника та ідентифікаційний номер не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 749/1181/16-ц (провадження № 61-1115св18), від 8 травня 2019 року у справі № 813/2125/16, від 19 вересня 2019 року у справі № 469/1357/16-ц.

Також Верховний Суд наголосив, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що відсутність у виконавчих листах реєстраційного номеру облікової картки платника податків боржника і його дати народження не є безумовною підставою для повернення виконавчих документів, та дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця Другого відділу ДВС у місті Хмельницькому щодо винесення повідомлення про повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку із відсутністю у них вищевказаних реквізитів, порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону.

Отже, відсутність окремих відомостей про боржника або помилки в їх зазначенні у виконавчому документі не є безумовною підставою для його повернення стягувачу без прийняття до виконання, якщо такі недоліки не перешкоджають ідентифікації боржника. У цій справі зазначення у виконавчому документі РНОКПП боржника дає можливість однозначно його ідентифікувати, а тому помилка в даті народження не перешкоджала державному виконавцю прийняти виконавчий документ до виконання та відкрити виконавче провадження. Відтак доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Крім того, з огляду на встановлену правомірність дій державного виконавця та відсутність порушень прав позивача, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, зокрема щодо визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень і накладення арешту на кошти боржника, зняття такого арешту, повернення стягнутих коштів, а також зобов`язання відповідача привести відомості в автоматизованих інформаційних системах у відповідність до судового рішення.

Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення, оскільки під час розгляду справи не встановлено протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача. Відтак відсутня необхідна умова для покладення на державу обов`язку з відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167, 1174 Цивільного кодексу України та статті 56 Конституції України.

Зважаючи на наведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних постанов державного виконавця.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилкове визначення судом першої інстанції розміру судового збору за подання позовної заяви, апеляційний суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 3328,00 грн.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта в частині того, що вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця щодо винесення постанов у межах двох виконавчих проваджень та примусового списання коштів, а також вимоги про визнання протиправними і скасування постанов державного виконавця за своїм змістом є взаємопов`язаними та спрямовані на досягнення єдиного правового результату, а саме перевірку правомірності дій державного виконавця під час здійснення примусового виконання. Відтак такі вимоги охоплюються однією вимогою немайнового характеру.

Водночас вимоги про зняття арешту з банківських рахунків позивача, повернення безпідставно стягнутих коштів та зобов`язання відповідача привести відомості в автоматизованих інформаційних системах у відповідність до судового рішення не охоплюються вимогою про визнання протиправними дій та скасування постанов державного виконавця та передбачають окремі способи захисту, а тому підлягають врахуванню як окремі вимоги.

При цьому за подання позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, у силу пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2022 року по справі № 300/6211/21).

Отже, позивачем заявлено три самостійні вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру, за подання яких підлягав сплаті судовий збір в сумі 4259,84 грн (1331,20*4*0,8).

Відтак суд першої інстанції помилково визначив характер та кількість позовних вимог, що зумовило неправильне визначення розміру судового збору.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду в його резолютивній частині.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

В решті рішення суду необхідно залишити без змін, так як доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та обставин справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) в користь держави на рахунок Державної судової адміністрації (01601, м.Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795; ГУК у м. Києві/м. Київ 22030106 отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача [рахунок приховано], код класифікації доходів бюджету 22030106) несплачений судовий збір у сумі 4259,84 (чотири тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 84 копійки.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 09.11.2026.