Постанова № 141379193 у справі № 300/5957/24 від 09.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Справа № 300/5957/24 пров. № А/857/13791/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року (суддя Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФ) про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі № 300/5957/24, яке набрало законної сили (далі - Рішення суду), позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо здійснення перерахунку та виплати з 31.05.2023 ОСОБА_1 пенсії без урахування розміру виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі Порядок №622), враховуючи дані довідки № 129/09-19-10-02 від 18.10.2022 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (далі Довідка) з розрахунку наявних 22 місяців роботи починаючи з 1 травня 2016 року та без врахування премії за результатами роботи за рік, яка зазначена в Довідці. Зобов`язано ГУПФ здійснити з 31.05.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням розміру виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 Порядку №622, з розрахунку наявних 22 місяців роботи починаючи з 1 травня 2016 року та із врахуванням премії за результатами роботи за рік, яка зазначена в Довідці. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

У жовтні 2025 року до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням Рішення суду (далі - Заява), у якій просила зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання Рішення суду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року прийнято звіт ГУПФ про виконання Рішення суду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач, яка із покликанням на порушення норм процесуального права просить таку скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту; накласти на керівника відповідача-суб`єкта владних повноважень штраф у сумі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1; половину суми штрафу стягнути на користь заявника, іншу половину - до Державного бюджету України.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв звіт про виконання Рішення суду, оскільки відповідачем не вживаються жодні заходи для його виконання та всупереч вимог статті 129-1 Конституції України, не здійснено виплату позивачці пенсії, як це передбачено обов`язковим до виконання Рішенням суду.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зважаючи на те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції, з посиланням на норми Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 (далі - Порядок № 821) вказав на відсутність передумов стверджувати на триваюче порушення прав позивачки, що обумовлене невиконанням судового рішення відповідачем в межах предмету спору по справі № 300/5957/24 саме на момент розгляду звіту.

Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення).

Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини першої, другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 14 КАС судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа № 140/279/21.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За змістом статті 381-1 КАС, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частин першої, четвертої статті 382 КАС суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 382-1 КАС суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

З наведених правових норм слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, а його виконання забезпечується, зокрема, і шляхом встановлення судового контролю у вигляді подання звіту про виконання судового рішення.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання Рішення суду ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 31.05.2023 враховуючи дані Довідки з розрахунку наявних 22 місяців роботи починаючи з 1 травня 2016 року та без врахування премії за результатами роботи за рік, яка зазначена в Довідці, після перерахунку розмір пенсії з 31.05.2023 року становить 16219,67 грн, що підтверджується доданим до звіту розрахунком доплати згідно Рішення суду.

Також, на виконання Рішення суду ОСОБА_1 нараховано доплату в сумі 75086,10 грн за період з 31.05.2023 по 31.07.2025, яку внесено в Реєстр судових рішень та буде виплачено при наявності додаткового фінансування з Державного бюджету України, що підтверджується доданим до звіту розрахунком доплати згідно Рішення суду.

Пунктом 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено здійснення з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду за окремими напрямами за джерелами їх виплати. Кабінету Міністрів України доручено забезпечити визначення порядку виконання цієї норми.

14.07.2025 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 821.

Цим Порядком Уряд визначив механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Пунктами 5 та 6 Порядку № 821 передбачено здійснення виплат нарахованих за минулий час сум пенсій та перерахованих пенсій за рішеннями суду в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

За пунктом 7 Порядку № 821 сума виплати визначається пропорційно виділеним бюджетним асигнуванням. Пунктом 8 цього Порядку передбачено перенесення невиплачених протягом поточного бюджетного періоду сум на наступний бюджетний період із їх виплатою в межах установлених бюджетних асигнувань.

Частина третя статті 7 КАС встановлює пріоритет застосування акта вищої юридичної сили в разі невідповідності йому іншого правового акта.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС суд ураховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Вирішуючи питання щодо правомірності застосування Порядку № 821, колегія суддів ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 вересня 2026 року у справі № 320/51895/25.

У зазначеній справі предметом судового розгляду була правомірність Порядку № 821. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Порядок № 821 визнано протиправним та нечинним. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо виходу Кабінету Міністрів України за межі наданих йому повноважень та обмеження права на належне виконання судового рішення.

Зокрема, у пункті 49 зазначеної постанови Верховний Суд сформулював такий висновок: «Приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом».

Також Верховний Суд зазначив, що доручення Кабінету Міністрів України визначити порядок виконання пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» стосувалося виокремлення відповідних видатків у бюджеті Пенсійного фонду України за джерелами їх виплати.

Ця норма не наділяла Уряд повноваженнями встановлювати інший порядок виконання судових рішень, боржниками за якими є органи Пенсійного фонду України.

У пункті 66 постанови від 10 вересня 2026 року у справі № 320/51895/25 Верховний Суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не уповноважений розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень. Постанова № 821 прийнята Урядом поза межами його конституційної компетенції.

Наведені висновки підлягають урахуванню під час вирішення цієї справи, оскільки стосуються правової природи та допустимості застосування того самого нормативного регулювання, на яке відповідач послався як на підставу для обмеження виплати пенсії позивачу.

Відмінність безпосереднього предмета оскарження - нормативно-правового акта у справі № 320/51895/25 та дій органу Пенсійного фонду України щодо його застосування у справі, що розглядається, не змінює змісту правового питання щодо відповідності встановлених Порядком № 821 обмежень актам вищої юридичної сили.

Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2026 року у справі № 520/29667/25 вказав, що перерахунок пенсії та виплата визначених за його результатами сум є взаємопов`язаними елементами реалізації права на пенсійне забезпечення. Проведення перерахунку не усуває порушення, якщо виплата його результатів обмежується на підставі приписів, які суперечать закону. Посилання на необхідність здійснення бюджетних платежів у межах відповідних призначень також не є достатнім обґрунтуванням правомірності спірних дій. Бюджетне планування та визначення джерел фінансування виконання судових рішень належать до організації діяльності держави. Однак ці повноваження не можуть тлумачитися як дозвіл установлювати підзаконним актом додаткові обмеження виконання остаточного судового рішення або змінювати обсяг належної особі виплати. Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду щодо змісту делегованих Уряду повноважень у справі № 320/51895/25.

Колегія суддів касаційного суду також відхилила підхід судів попередніх інстанцій, за яким сама лише чинність Порядку № 821 на час виникнення спірних правовідносин була достатньою підставою для її застосування. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС суд повинен вирішувати колізію між нормативними актами на користь акта вищої юридичної сили. Тому формальна чинність підзаконного акта не звільняє суд від перевірки його відповідності закону під час вирішення конкретного спору. З огляду на це посилання суду апеляційної інстанції на те, що правомірність Постанови № 821 не є предметом цього спору, є помилковим. Визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у спеціальному позовному провадженні і незастосування його положень у конкретних правовідносинах унаслідок їх суперечності закону мають різні правові наслідки. У цій справі суд не вирішує повторно вимогу про визнання Постанови № 821 нечинною, а визначає норми права, які належить застосувати для перевірки правомірності дій відповідача. Підставою для висновку про протиправність спірних дій є застосування відповідачем обмежень, які не відповідали актам вищої юридичної сили. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач провів перерахунки пенсії позивача, визначив відповідні суми доплат та облікував їх у підсистемі «Реєстр судових рішень». При цьому як підставу для здійснення виплат у межах бюджетних призначень відповідач застосував Порядок № 821. Саме по собі внесення нарахованих сум до відповідної інформаційної системи не усуває правових наслідків застосування до позивача обмежень, установлених цим Порядком. Облік заборгованості є організаційною дією та не може підміняти виплату належних особі коштів. Визнання відповідачем відповідних сум заборгованістю не надає йому права визначати інші, не встановлені законом умови їх отримання. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність застосування відповідачем Порядку № 821 до виплати перерахованої позивачу пенсії ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Як встановлено вище, на виконання Рішення суду відповідач провів перерахунок пенсії позивачу та визначив суму доплати за період з 31 травня 2023 року по 31 липня 2025 року в розмірі 75 086,10 грн, яку внесено до Реєстру судових рішень, а її виплату буде здійснено з урахуванням положень Порядку № 821.

Оцінюючи правомірність таких дій відповідача, суд апеляційної інстанції ураховує наведені вище висновки Верховного Суду, відповідно до яких Порядок № 821 не може встановлювати додаткові умови та часові обмеження для виконання судових рішень, зокрема ставити фактичну виплату присуджених сум у залежність від обсягів бюджетного фінансування та визначеної черговості виплат.

Отже, посилання відповідача на Порядок № 821 як на підставу для відтермінування виплати нарахованої позивачу пенсійної заборгованості в повному обсязі є неправомірним, оскільки положення цього підзаконного нормативно-правового акта не відповідають вимогам актів вищої юридичної сили, відповідно, не можуть змінювати встановлений законом порядок виконання судових рішень та обмежувати право особи на отримання присуджених їй коштів.

При цьому здійснення перерахунку пенсії та внесення визначеної суми заборгованості до Реєстру судових рішень не свідчить про фактичне виконання судового рішення в повному обсязі, оскільки зазначені кошти залишаються невиплаченими.

Зважаючи на викладене, оскільки відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами виконання судового рішення в повному обсязі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для здійснення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 20 днів з дня отримання копії цієї постанови.

Водночас, вирішуючи питання щодо накладення на керівника ГУПФ штрафу, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 382-3 КАС у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.

Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

У цій справі апеляційний суд враховує, що пенсійні виплати за судовими рішеннями здійснюються виходячи з бюджетних асигнувань, виділених на ці цілі, у межах помісячного розпису державного бюджету та доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України. При цьому, відповідачем вживалися заходи, спрямовані на виконання судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить висновку, що невиконання судового рішення в повному обсязі не є наслідком бездіяльності керівника відповідача, а тому, з урахуванням положень частини п`ятої статті 382-3 КАС, наявні підстави для звільнення його від сплати штрафу.

При цьому звільнення керівника відповідача від сплати штрафу не звільняє ГУПФ від обов`язку виконати судове рішення в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, приймаючи звіт відповідача, допустив неправильне застосування норм процесуального права, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі № 300/5957/24.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року у справі № 300/5957/24 протягом двадцяти днів з моменту отримання копії цієї постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич