Постанова № 141379349 у справі № 380/18716/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/18716/25 пров. № А/857/8718/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №380/18716/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції - Сидор Н. Т.,

час ухвалення рішення - 08 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 29 липня 2025 року №134650005031 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» в зв`язку з відсутністю права та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути її заяву від 22 липня 2025 року №5439 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року та здійснивши перерахунок пенсії шляхом її переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» з урахуванням стажу державної служби 20 років 03 місяці 21 день та складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця згідно довідок №175-Ф та 176-Ф від 22 липня 2025 року, виданих Головним управлінням Пенсійного фонду України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 29 липня 2025 року №134650005031. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, період роботи ОСОБА_1 в органах місцевого самоврядування з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 липня 2025 року з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року працювала в управлінні соціального захисту Франківської райдержадміністрації м. Львова, їй присвоювались чергові ранги посадової особи органів місцевого самоврядування. Станом на 01 травня 2016 року стаж державної служби відсутній, а тому вона немає права для призначення пенсії державного службовця. Звертає увагу на те, що 04 липня 2001 року набрав чинності Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" №2493-ІІІ від 07.06.2001 та ст.21 цього Закону передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003. Вказані норми Закону на час виникнення спірних правовідносин є чинними, неконституційними не визнавалися, а отже підлягають обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України та всіма органами державної влади на території України. Таким чином, час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (№3723-ХІІ від 16.12.1993 р.) до 04 липня 2001 року, тобто до дати набуття чинності Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку і отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування".

22 липня 2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком як державному службовцю.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуло подану заяву за принципом екстериторіальності та прийняло рішення від 29 липня 2025 №134650005031, яким відмовило у переведенні на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу", оскільки відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 29 липня 2024 року №134650005031, яким відмовлено у переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки період її роботи з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державної служби виходячи з положень норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу на посадах державної служби період роботи органах місцевого самоврядування з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 липня 2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Щодо позовних вимог про здійснення перерахунку пенсії шляхом переведення позивачки з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державне службу", з урахуванням стажу державної служби 20 років 03 місяці 21 день та складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця згідно з довідками №175-Ф та 176-Ф від 22 липня 2025, виданими Головним управлінням Пенсійного фонду України, то суд першої інстанції, враховуючи те, що загальний розмір стажу позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, буде встановлено після виконанням пенсійним органом цього рішення та зарахування до спеціального стажу позивача спірного періоду роботи, дійшов висновку про те, що питання призначення пенсії з урахуванням відповідних довідок станом на момент розгляду є передчасним.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

За змістом ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 3 ст.45 Закону №1058-IV унормовано порядок переведення з одного виду пенсії, передбаченої цим Законом, на інший. Зокрема, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Пенсійне забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року регулювалося Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII).

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Підпунктом 1 п. 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до п.10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності вказаним Законом України займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ унормовано, що перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених вказаним Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності вказаним Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст.490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За змістом ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, право на пенсію державного службовця за змістом ч. 1 ст.37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які: досягли певного віку; мають передбачений законодавством страховий стаж; станом на 01 травня 2016 року мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на зазначену дату займали посади державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

За наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII.

Разом з тим, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 вказаного Закону України і п. 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №560/2398/19, від 22 травня 2024 року у справі №500/1404/23.

Абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону №1058-IV регламентовано, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством (п. 8 розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №889-VIII), а саме відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 №283 (далі - порядок №283).

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що набутий до 01 травня 2016 року стаж роботи на посадах державної служби зараховується до стажу державної служби, розмір якого, серед іншого (страхового стажу, віку особи), впливає на наявність в особи права на пенсію, що призначається на підставі п.10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позивачці відмовлено у переході на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у зв`язку із відсутністю необхідного стажу державної служби (а.с.13).

Разом з тим, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10 квітня 1979 року ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року працювала в Управлінні соціального захисту Франківської райдержадміністрації м. Львова. 01 квітня 2005 року прийняла присягу особи місцевого самоврядування.

Так, правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).

Відповідно до ст.1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування, у розумінні ст.2 Закону №2493-III є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно з п.4 ч.2 ст.46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Також постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (далі- Порядок №229), який є чинним на даний час та діяв на час звільнення позивачки з органів місцевого самоврядування.

Так, за змістом п.4 Порядку №229 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до п.6 Порядку №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.

Згідно з п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року (до набрання чинності Законом України №889-VIII) здійснюється згідно з Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 №283 (далі - Порядок №283), який необхідно застосовувати у даному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 01 квітня 2020 року у справі №607/9429/17, від 10 квітня 2019 року у справі №607/2474/17, від 19 березня 2019 року у справі №466/5138/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17.

За змістом п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року у справі №351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Законом №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 Закону №889-VIII та пункту 4 Порядку №229 час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 29 липня 2024 року №134650005031, яким відмовлено у переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки період її роботи з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державної служби виходячи з положень норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу на посадах державної служби період роботи органах місцевого самоврядування з 01 квітня 2005 року по 01 травня 2016 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 липня 2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №380/18716/25 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі №380/18716/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.