Постанова № 141379489 у справі № 380/16949/26 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/16949/26 пров. № А/857/54177/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі №380/16949/26 (головуючий І інстанції Желік О.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України від 24.03.1998 № 203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 з 01 травня 2025 року виплату соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є ветераном військової служби та має право на пільги, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР. Вказує, що у травні 2025 року право на отримання пільг обмежено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553, а у лютому 2026 року - на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №269. Стверджує, що зміна правового регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам військової служби можлива лише шляхом внесення змін до Закону №203/98-ВР, а не підзаконними актами чи законами про Державний бюджет України. Позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пільг з 01.05.2025, проте листом відповідач у їх наданні відмовив, пославшись на перевищення середньомісячного сукупного доходу над величиною доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що позовні вимоги про поновлення виплати пільг з 01.05.2025 до моменту звернення до суду виходять за межі шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а поважність причин пропуску такого строку позивачем не доведено, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 123 КАС України. По суті спору вказав, що нарахування та виплата пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 проводились відповідно до Закону №203/98-ВР до 30 квітня 2025 року на дві особи. Пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 №4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 №4695-IX "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що пільги, передбачені Законом №203/98-ВР, у 2025 та 2026 роках надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році - 4240 грн, у 2026 році - 4660 грн). Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, якими розширено перелік осіб, пільги котрим надаються з урахуванням доходу. Середньомісячний сукупний дохід сім`ї ОСОБА_1 в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 24964,29 грн і перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а тому право на отримання пільг з травня 2025 року у позивача відсутнє. Просив у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) щодо обмеження ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії максимальним розміром та без проведення індексації пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» із застосуванням коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) перерахувати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.03.2026 пенсію, з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», без обмеження максимальним розміром, та без застосування коефіцієнтів, встановлених Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», і здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ухвалених законодавчих змін до переліку осіб, яким у 2025 році пільги з оплати житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива та скрапленого газу будуть надаватися з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї додано, зокрема, ветеранів органів внутрішніх справ. Зазначає, що для осіб, які звернуться за призначенням пільги з 01 січня 2025 року, а тим, кому пільги були призначені раніше, з 01 травня 2025 року (після закінчення опалювального сезону 2024-2025 років) пільги надаватимуться, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (в 2025 році межа становить 4240 грн). Оскільки середньомісячний сукупний дохід позивача перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, було прийнято рішення про відмову на користування пільгами з оплати житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 26.05.2018 Адміністрацією Державної прикордонної служби України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби.

Нарахування та виплата пільг на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 проводились відповідачем відповідно до Закону №203/98-ВР до 30 квітня 2025 року на дві особи, після чого виплату пільг припинено.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення з 01.05.2025 виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР.

Листом від 20.05.2026 №27440-28167/А-02/8-1300/23 відповідач повідомив позивача про те, що розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, у 2025 році становить 4240 грн; середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача в розрахунку на одну особу за період з 01.10.2024 по 31.03.2025 становить 24964,29 грн; право на отримання пільг з урахуванням сукупного доходу сім`ї визначено автоматично у травні 2025 року, і пільгу не надано, оскільки середньомісячний дохід перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у поновленні з 01.05.2025 виплати соціальної пільги за користування житлово-комунальними послугами відповідно до Закону №203/98-ВР, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції виходив з того, що Законом № 203/98-ВР і Порядком № 389 визначено різні підходи щодо надання пільг, встановлених Законом № 203/98-ВР. Так, Закон № 203/98-ВР не ставить у залежність надання пільг від середньомісячного доходу сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу. У той же час чинними є положення Порядку № 389, які умовою надання пільг вказують на перевищення середньомісячного сукупного доходу сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців за величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Суд першої інстанції врахував, що оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону № 203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були введені не у спеціальному Законі № 203/98-ВР, а через положення Закону про Держбюджет та підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова № 389 у редакції Постанови № 1553), то застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону № 203/98-ВР.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України від 24.03.1998 № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» визначає статус ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції України, Бюро економічної безпеки України, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їхніх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.

Статтею 2 цього Закону визначено, що законодавство України про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України, що регулюють суспільні відносини у сфері соціального захисту громадян.

Пункт 6 статті 6 Закону № 203/98-ВР передбачає, що ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються пільги, зокрема 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 82 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону від 28.12.2007 №107-VI втратили чинність, як такі, що є неконституційними, відповідно до якого були внесені зміни до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а саме: статтю 7 після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту:

«Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

У Рішенні Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В свою чергу, положеннями пункту 7 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини 1 статті 6, статті 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частиною 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., №40-41, ст. 249 із наступними змінами).

Також, постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389, яку доповнено пунктом 1-1 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1553 від 31.12.2024, установлено, що у 2025 році:

1) пільги, передбачені абзацом п`ятим частини п`ятої статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (реабілітованим особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами), пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг, передбачених пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1; особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2; дружинам (чоловікам) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або опікунам (на час опікунства) дітей померлих; дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт), абзацами першим і другим пункту 5 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (звільненим з військової служби особам, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; батькам і членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби), пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції, податкової міліції, Бюро економічної безпеки, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації), пунктами 4-6 частини першої статей 6-1 і 6-2 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Другої світової війни, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків; колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин), абзацом третім частини десятої статті 6 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (депортованим особам, які досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю), надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою;

2) положення підпункту 1 цього пункту застосовується:

з 1 січня 2025 р. - для осіб, які звернулися за наданням пільг починаючи з 1 січня 2025 р.;

після закінчення опалювального сезону 2024/25 року - для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 р. включно.

У спірному випадку правомірність відмови позивачу у наданні пільг пенсійним органом обґрунтована положеннями п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389.

Суд апеляційної інстанції враховує, що Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (п. 24 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Коли існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати її можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 203/98-ВР, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Такий підхід застосований Верховним Судом у справі № 120/1081/25 (постанова від 11 вересня 2025 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в силу положень ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Закон №203/98-ВР, зокрема з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008, не ставить у залежність надання пільг від середньомісячного доходу сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу, а отже Закон №203/98-ВР і постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 року № 389 визначають різні підходи надання пільг, що встановлені Законом №203/98-ВР.

Відтак, керуючись приписами ч.3 ст.7 КАС України та Закону №203/98-ВР, застосовуючи правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі №380/16949/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк