Постанова № 141379604 у справі № 300/7126/25 від 04.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Львів Справа № 300/7126/25 пров. № А/857/40438/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Довга О.І.

судді Запотічний І.І.

Шинкар Т.І.

секретар судового засідання Слободян І.М.

за участю:

представник відповідача Скіцько С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі № 300/7126/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (головуючий суддя Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ, проголошено 17.06.2026, о 10:28:08, повне судове рішення складено 29.06.2026),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 15.09.2025 № 023323/0901.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач покликався на те, що спірним рішенням відповідач застосував до ОСОБА_1 штрафну санкцію в розмірі 1 000 000, 00 грн. за порушення п.п. 230.1.2 (б) п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України (далі - ПК України). З цим рішенням позивач не погоджувався, вважав його протиправним, вказавши наступні підстави:

- копія наказу про проведення фактичної перевірки не вручалась під розписку ні ОСОБА_1 , ні його уповноваженому представнику, ні особам, які фактично проводять розрахункові операції, чим порушено вимоги статті 80.2 ПК України;

- фактична перевірка у присутності ОСОБА_1 чи у присутності його представника, чи у присутності особи, що фактично здійснює розрахункові операції, не проводилась, чим порушено вимоги статті 80.7 ПК України;

- направлення на проведення фактичної перевірки, копія наказу про проведення фактичної перевірки та службові посвідчення посадових осіб відповідача ОСОБА_1 , його уповноваженому представнику, особам, які фактично проводять розрахункові операції, не пред`являлись та не надсилались, чим порушено вимоги статті 81.1 ПК України;

- акт (довідка) фактичної перевірки ОСОБА_1 для підпису не пред`являвся, чим порушено вимоги статті 86.1 ПК України;

- податкове повідомлення-рішення прийнято щодо ОСОБА_1 , як фізичної особи, а не як щодо суб`єкта господарювання (фізичної особи - підприємця).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 у задоволенні позову відмовлено. Висновки суду першої інстанції зводяться до того, що відповідач не порушив норм ст.80 ПК України, оскільки наказ Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та направлення на проведення перевірки заразом і службові посвідчення службових осіб, направлених для проведення перевірки, вручались присутній уповноваженій особі позивача на об`єкті перевірки. Разом з цим, в контексті суті допущеного позивачем правопорушення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджуються висновки податкового органу про факт відсутності з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування пального та спирту етилового у період перевищення обсягів придбання, чим порушено вимоги п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового Кодексу України.

Не погодившись із висновком суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Скаржник заперечує висновки суду першої інстанції щодо вручення наказу про проведення перевірки та направлення службових осіб уповноваженій особі позивача покликаючись на положення довіреності видану на цю особу, в якій не передбачено повноважень діяти у правовідносинах із контролюючими органами. Зокрема, довіреністю не передбачено повноважень: представляти інтереси фізичної особи-підприємця перед органами ДПС; отримувати наказ про проведення фактичної перевірки; ознайомлюватися з направленням на проведення перевірки та службовими посвідченнями посадових осіб контролюючого органу; брати участь у проведенні фактичної перевірки; подавати пояснення, документи чи вчиняти будь-які інші процесуальні дії від імені фізичної особи-підприємця під час здійснення податкового контролю.

Як наслідок позивач вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним вище обставинам, не врахував змісту довіреності. Фактична перевірка була проведена без участі позивача або його належним чином уповноваженого представника, що свідчить про істотне порушення процедури її проведення. Отже, акт фактичної перевірки не може вважатися належним та допустимим доказом для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Щодо суті самого порушення то позивач вважає, що відповідач не довів ані фактичного обсягу пального, який підлягає врахуванню для цілей застосування зазначеної норми Податкового кодексу України, ані місця його зберігання, ані наявності у позивача обов`язку щодо реєстрації акцизного складу. Наведені в акті фактичної перевірки висновки ґрунтуються на припущеннях, внутрішньо суперечливих твердженнях та обставинах, які не підтверджені належними доказами. Аргументи в цьому контексті зводяться до:

- акт фактичної перевірки містить внутрішні суперечності щодо суб`єкта, який нібито отримав пальне понад встановлений законом обсяг. В одному реченні акта зазначено, що пальне в обсягах понад 1000 кубічних метрів отримало ТОВ «П-ТРАНС», тоді як далі зроблено висновок про те, що зазначений обсяг отримав фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Ці твердження не дають можливості встановити, щодо якого саме суб`єкта господарювання контролюючий орган встановив відповідні обставини, а тому свідчать про необґрунтованість та внутрішню суперечливість висновків акта фактичної перевірки.

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 протягом 2024 року отримав саме у ємності пальне в загальному обсязі 1 510 000 літрів (1 510 кубічних метрів). Контролюючим органом не подано жодного належного, достовірного та допустимого доказу, який би підтверджував зазначений обсяг отриманого позивачем пального.

- суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «отримання пального у ємності» із поняттям «придбання пального», хоча зазначені поняття не є тотожними. Придбання пального охоплює як отримання його у ємності, так і отримання через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії.

- відповідач не довів, що пальне, яке, за його твердженням, отримував позивач, зберігалося саме у ємностях фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . В акті фактичної перевірки зазначено, що пальне отримувалося за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що за вказаною адресою знаходяться ємності для зберігання пального, які належать або перебувають у законному користуванні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Витягу з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального (щодо ліцензії на право зберігання пального), адресою місця зберігання пального ФОП ОСОБА_1 зазначено лише: «Івано-Франківська область, Снятинський район, с. Орелець». Будь-які відомості про адресу « АДРЕСА_1 » у зазначеному витягу відсутні.

Зважаючи на наведене вище позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач є розпорядником акцизного складу та порушив вимоги підпункту «б» підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.

На апеляційну скаргу позивача Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало відзив, в якому просить відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи загалом відповідають змісту доводів відзиву на позовну заяву, зводяться до тверджень про відсутність порушень норм ст.80 ПК України, вручення наказу про проведення перевірки та відповідного направлення уповноваженій позивачем особі, а також вчинення позивачем порушення п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

В той же час, представник відповідача проти вимог позивача заперечує, просить у задоволенні скарги відмовити з мотивів викладених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Суд з?ясував, що ОСОБА_1 , згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрований як суб`єкт господарювання. Основний вид діяльності позивача - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, інші види діяльності, 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 49.39, Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.

Позивач перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області, має ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 14.04.2025 № 09170414202500252, адреса місця зберігання пального: село Орелець, Снятинський район, Івано- Франківська область.

Для здійснення господарської діяльності у користуванні позивача є транспортні засоби як на праві власності, так і на праві користування та оренди, що підтверджується відомостями про об`єкти оподаткування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

З обставинам справи з?ясовано, що Управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Івано-Франківській області у доповідній записці від 05.08.2025 № 440/09-19-09-01 пропонувало провести фактичну перевірку.

На підставі пп. 80.2.2, пп. 80.2.5, пп. 80.2.7 п. 80.2, ст. 80 ПК України, наказу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області від 05.08.2025 № 1971-п та направлень від 05.08.2025 № 3610, 3611 посадові особи Головного управління ДПС в Івано-Франківській області провели фактичну перевірку місця зберігання пального за адресами: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 . Період перевірки з 07.08.2025 по 13.08.2025.

Позивачу надано вимоги про надання документів за переліком, вказаним у запиті, у відповідь на який позивач надав документи.

Також позивачу була виставлена вимога про проведення інвентаризації від 07.08.2025, на підставі якої позивач цього ж дня видав відповідний наказ.

За результатами проведеної перевірки складено акт (довідку) перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального від 13.08.2025 № 543/09-19-09-01/ НОМЕР_1 , зареєстрований в податковому органі за №17929/543/09-19-09-01/ НОМЕР_1 . Зазначено, що місцем зберігання пального є

АДРЕСА_1 згаданому акті зафіксовано порушення - відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу у період перевищення обсягів придбання, чи порушено вимоги п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України, а саме за період з 01.01.2024 по 07.08.2025 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не був платником акцизного податку.

Водночас, у згаданому акті є абзац наступного змісту: «Протягом 2024 року ТОА «П-Транс» отримало пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування пального, отриманого через паливо роздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії) та використовує його виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особа, а саме з 01.01.2024 по 31.12.2024 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримував пальне виключне для потреб власного споживання в кількості 1 510 000,00 літрів, тобто 1 510,0 метрів кубічних (1 000 літрів = 1 м3) за адресою: АДРЕСА_1 .

В акті зазначено, що уповноважена особа позивача (менеджер) - ОСОБА_2 надав письмові пояснення, у яких про наявність нотаріального доручення на право представляти інтереси підприємця ОСОБА_1 в усіх необхідних установах та організаціях. Також зазначив, що пальне, яке знаходиться (зберігається) за адресою: АДРЕСА_1 , позивач використовує виключно для власних потреб.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 підписав вимогу про надання документів, вимогу про проведення інвентаризації, а також його підпис міститься і в направленнях про проведення перевірки від 05.08.2025 №3610, 3611.

Разом з тим, акт перевірки ОСОБА_2 підписувати відмовився, про що міститься відмітка.

Надалі, на підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.09.2025 №023323/0901 про застосування штрафних санкцій до ОСОБА_1 на суму 1 000 000,00 грн.

Не погодившись із згаданим вище рішенням відповідача позивач подав до суду позов.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд враховує наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

У відповідності до пункту 80.1 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пунктом 80.10. статті 80 ПК України визначено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до пункту 86.5. статті 86 ПК України, акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

У спірних правовідносинах перевірка проводилась у присутності громадянина ОСОБА_2 , який у змісті акту перевірки вказаний як уповноважена особа позивача. Разом з тим, повноваження Кейвана В.І. на представництво позивача, як суб`єкта господарювання, позивач заперечує та вважає, що довіреність на яку покликається Кейван В.І. обмежується повноваження на представництво Опирука В.П. як фізичної особи.

Апеляційний суд проаналізував копію довіреності від 21.006.2024 виданої від імені Опирука П.В на ім`я Кейвана В.І. та з`ясував, що цією довіреністю останній уповноважений представляти інтереси позивача та діяти від його імені у тому числі в податкових інспекціях.

В контексті доводів позивача що довіреність видана на представництва його інтересів суто як фізичної особи, а не суб`єкта господарювання, апеляційний суд зазначає, що фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що відсутність у тексті довіреності конкретизації про уповноваження особи від імені саме фізичної особи-підприємця не є підставою стверджувати, що така особа здійснює представництво такої особи суто в межах статусу фізичної особи. Відповідно, суд не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо проведення перевірки без уповноваженої особи позивача та невручення наказу про проведення перевірки та відповідного направлення.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті зафіксованого податковим органом порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України суд зазначає наступне.

Згідно зі згаданим вище підпунктом платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані, зокрема, зареєструвати усі акцизні склади - у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Відповідно до пункту 128-1.2 статті 128-1 ПК України відсутність з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового платником податку - розпорядником акцизного складу - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1 000 000 гривень.

Отже, обов`язок з реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП) виникає у платника податку розпорядника акцизного складу. Невиконання цього обов`язку з вини розпорядника акцизного складу має наслідком притягнення його до відповідальності згідно з пунктом 128-1.2 статті 128-1 ПК України.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Згідно зі статтею 1 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР № «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Отож, акцизний склад визначений як місце/територія, де розпорядник акцизного складу провадить відповідну господарську діяльність з пальним.

Суд зазначає, що згідно з підпунктом 14.1.141-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.

Реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу / акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам (підпункт 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Відповідно до підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Відповідно до пункту «б» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це: приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі

маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Отже, у наведеному вище пункті «б» підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України законодавець зробив виключення, навівши такі критерії, які дозволяють вважати приміщення або територію такими, що не є акцизним складом, а саме: 1) загальна місткість розташованих ємностей на кожній з них для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 куб. м; 2) суб`єкт господарювання (не стосується платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 куб. м (не враховується обсяг пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії); 3) суб`єкт господарювання пальне використовує виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 12.03.2024 у справі №160/8390/22.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що відсутність однієї з наведених умов виключає можливість визнання відповідної території/приміщення не акцизним складом. Відповідно, у випадку, якщо протягом календарного року суб`єкт господарювання отримує пальне в обсягах, що перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), він зобов`язаний до часу, коли буде здійснена господарська операція, в результаті якої виникнуть обставини, які зумовлять обов`язок реєстрації акцизного складу, зареєструвати останній. Тобто, саме з моменту, коли платник податків вже достеменно знає, що відпадає хоча б одна з обов`язкових умов, передбачена абзацом шостим підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, він зобов`язаний здійснити реєстрацію акцизного складу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.08.2023 по справі №160/15431/21.

Оцінюючи доводи позивача апеляційний суд залишає поза увагою його покликання на внутрішні суперечності акта перевірки щодо суб`єкта, який нібито отримав пальне понад встановлений законом обсяг. В матеріалах справи наявні додаткові пояснення, які подані ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, та в яких зазначено, що згадка про іншого суб`єкта господарювання є помилковою, а викладені обставини дійсно стосуються позивача.

Не суттєвим є також покликання позивача на розбіжності вказані в акті фактичної перевірки щодо місця отримання пального та адресою вказаною у Витягу з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального (щодо ліцензії на право зберігання пального), адресою місця зберігання пального фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , оскільки в направленні на перевірку та наказі вказано ту ж адресу, шо й у згаданому витязі. Під час перевірки застережень щодо адреси об`єкту уповноважена особа не висловила.

Щодо решти покликань, то апеляційний суд зазначає, що у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 позивач отримав пальне виключно для потреб власного споживання в кількості 1 510 000,00 літрів, тобто 1 510,0 метрів кубічних (1 000 літрів = 1 м3) за адресою: вул. Равлюка В., 21, с. Орелець, Снятинський р-н, Івано-Франківська область.

Вказані обставини, зважаючи на доводи позову, не заперечуються позивачем.

Також суд бере до уваги, що у відповідях фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 №15 та №17 на запити підтверджується факт отримання позивачем, зокрема й протягом 2024 року пального в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії, у обсягах, що перевищує дозволену межу.

Також відомості із реєстру акцизних накладних по придбанню пального Опируком П.В. протягом 2024 року без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії наведено в Додатку 1 до акта перевірки.

Крім того, матеріали справи містять акцизні накладні по придбанню пального позивачем протягом 2024 року без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним.

Таким чином, враховуючи, що загальний обсяг отриманого позивачем пального за 2024 рік (в межах календарного року) становить більше 1 500 000,00 літрів, що, у свою чергу, перевищує 1 000 кубічних метрів, останній є розпорядником акцизного складу, який мав його зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Отже, вказаними обставинами підтверджуються висновки податкового органу про факт відсутності з вини платника податку реєстрації акцизних складів у системі електронного адміністрування пального та спирту етилового у період перевищення обсягів придбання, чим порушено вимог п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового Кодексу України.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо правомірності рішення відповідача є правильним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують згаданий висновок суду першої інстанції, не є суттєвими та мають формальний характер щодо наявності недоліків спірного рішення відповідача, не зумовлюють висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

За правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі № 300/7126/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів, відповідно до вимог КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 10.11.26