Постанова № 141379636 у справі № 260/1297/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 260/1297/25 пров. № А/857/29714/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (суддя- Іванчулинець Д.В., ухвалене в м. Ужгород) у справі № 260/1297/25 за позовом ОСОБА_1 до Свалявського районного суду Закарпатської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Свалявського районного суду Закарпатській області (далі відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі відповідач 2) про визнання протиправним і скасування наказу Свалявського районного суду №15/02-07 від 03 лютого 2025 року «Про встановлення на 2025 рік надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, відповідно до пункту 13 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» у частині встановлення з 03.02.2025 року надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату Свалявського районного суду ОСОБА_1 в розмірі 30% посадового окладу»; зобов`язання ТУ ДСАУ у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату керівнику апарату Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 03 лютого 2025 року відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу; зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області в подальшому нараховувати та виплачувати надбавку за вислугу років керівнику апарату Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу» а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Свалявського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2025 року №15/02-07 «Про встановлення на 2025 рік надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, відповідно до пункту 13 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік»» у частині встановлення з 03.02.2025 року надбавки за вислугу років на державній службі керівнику апарату Свалявського районного суду ОСОБА_1 в розмірі 30% посадового окладу. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату керівнику апарату Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 03 лютого 2025 року відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач 2- Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позові.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Оскільки від сторін не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, колегія суддів, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 21 лютого 1997 року ОСОБА_1 призначена на посаду секретаря судових засідань Свалявського районного суду по переводу на підставі наказу голови Свалявського районного суду від 21 лютого 1997 року № 11, що підтверджується записом № 8 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01 серпня 1991 року. Цього ж дня прийняла присягу державного службовця.

Згідно запису № 15 трудової книжки позивача судом встановлено, що на підставі наказу Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2008 року за № 12, ОСОБА_1 переведено з 18 січня 2008 року на посаду консультанта з кадрової роботи цього ж суду.

01 червня 2011 року позивача на підставі наказу Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2011 року за № 44 призначено за переведенням на посаду заступника керівника апарату Свалявського районного суду Закарпатської області.

Згідно витягу з наказу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області від 25 липня 2016 року № 43/03-05 встановлено, що з 25 липня 2016 року ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 % посадового окладу.

Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області від 01.11.2023 року за № 155/03-08, ОСОБА_1 переведено з посади заступника керівника апарату Свалявського районного суду Закарпатської області на посаду керівника апарату Свалявського районного суду Закарпатської області з 01 листопада 2023 року.

Станом на день виникнення спірних правовідносин позивач продовжує працювати в Свалявському районному суді Закарпатської області на посаді керівника апарату, а її стаж державної служби, станом на 03 лютого 2025 року становить 27 років 11 місяців 14 днів.

На виконання вимог абз. 2 п. 13 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», ст.ст. 17, 46 Закону України «Про державну службу», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 10 січня 2024 року №176 р/з щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікації посад державної служби, враховуючи наказ від 30.10.2023 №10 «Про проведення класифікації посад державної служби в Свалявському районному суді», листа ДСА України №8-5896/24 від 26.02.2024 «Про результати класифікації посад державної служби», листа Національного агентства України з питань державної служби від 25.01.2024 №1267/92-24, наказом Свалявського районного суду Закарпатської області №15/02-07 від 03.02.2025 встановлено в період з 01.02.2025 по 31.12.2025, керівнику апарату Свалявського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу, а саме: у розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 03 лютого 2025 року складає 27 років 11 місяців.

Позивач не погоджуючись з правомірністю такого рішення відповідача 1, з метою захисту гарантованого законодавством права на оплату праці, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною першої статті 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII передбачено, що призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентується нормами Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закону №889).

Згідно частини першої статті 50 Закону № 889 державою гарантовано забезпечення достатнього рівня оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочення їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно частини другої статті 50 Закону № 889 заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).

Згідно частини першої статті 46 Закону № 889 стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 889 надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що стаж державної служби ОСОБА_1 станом на 03 лютого 2025 року становить 27 рік 11 місяців, що передбачає надбавку за вислугу років у розмірі 50%.

Верховна Рада України 19 листопада 2024 року прийняла Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX (далі - Закону №4059), який набрав чинності з 01 січня 2025 року.

Відповідно до п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059, зупинено на 2025 рік дію, в тому числі, частина перша статті 52 Закону України «Про державну службу» в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі державним службовцям державних органів, які здійснюють оплату праці на основі класифікації посад.

Згідно п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059 передбачено, що у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону № 889 щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, Законом № 4059 не тільки зупинено положення Закону № 889, що регулюють порядок розрахунку надбавки за вислугу років державної служби, але й запроваджено норму, що їй суперечить, а саме: зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вказана законодавча норма була підставою для прийняття наказу Свалявського районного суду Закарпатської області №15/02-07 від 03.02.2025 року та обчислення позивачу надбавки за вислугу років у зменшеному розмірі.

Разом з тим зміни до Закону № 889 щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

Суд першої інстанції вірно вказав, що означене вказує на неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, наявність у них протиріччя з одного й того самого предмета правового регулювання.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага, надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 400/1505/19).

Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 420/11093/20 зауважив про можливість субсидіарного застосування загальних норм в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Спеціальним законодавчим актом, що регулює порядок проходження державної служби та визначення оплати праці державних службовців, є норми саме Закону № 889. В свою чергу правовідносини державної служби не входять до сфери правового регулювання норм Закону № 4059, який є спеціальним законодавчим актом, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду.

Провівши правовий аналіз положень Закону № 889, суд першої інстанції правильно вказав, що не вбачає підстав для субсидіарного застосування в спірних правовідносинах п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059, оскільки вважає, що такі чітко врегульовані нормами спеціального законодавства та не потребують додаткового унормування. При цьому Закон № 889 не передбачає можливості визначення порядку обчислення надбавки за вислугу років державної служби нормами закону про Державний бюджет.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 року № 22-рп/2010).

Виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року в справі № 160/1088/19).

Згідно частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відтак, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Суд першої інстанції вірно зазначив, роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в спірних правовідносинах застосуванню підлягає норма саме спеціального нормативно-правового акту - частина перша статті 52 Закону № 889, а не п. 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 4059, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак, спірний наказ у відповідній частині, що стосується позивача, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції підставно відхилив посилання відповідача 2 на те, що норми Закону № 4059 підтягають застосуванню як такі, що прийняті пізніше, аніж норми Закону № 889, оскільки зазначений принцип використовується тільки у разі колізії між нормативно-правовими актами, що регулюють один й той самий предмет. Разом з тим, суд зауважує, що питання визначення розміру надбавки за вислугу років державної служби регулюється виключно Законом № 889, а тому в даному випадку колізія відсутня.

Одним із складових елементів конституційного принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності.

Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи, як: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

Судом встановлено, що визначення розміру надбавки за вислугу років державної служби регламентується саме нормами ст. 52 Закону № 889, тому ОСОБА_1 мала легітимні очікування на отримання заробітної плати у передбаченому законом розмірі.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною першою та четвертою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус судді» передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 03 лютого 2025 року відповідно до частини першої статті 52 Закону № 889, а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позову.

Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі № 260/1297/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар