Постанова № 141379669 у справі № 380/8846/26 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/8846/26 пров. № А/857/53690/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року у справі №380/8846/26 (головуючий суддя І інстанції Кравців О.Р.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» до Львівської митниці, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» з позовом до Львівської митниці, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000017/2 від 06.01.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою митного оформлення товарів позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації. Разом з митною декларацією в якості підстави для застосування основного методу визначення митної вартості товару надав документи, які містять усі відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її. Проте відповідач протиправно здійснив коригування митної вартості ввезеного товару, що спричинило необхідність сплати різниці між сумами митних платежів, що нанесло значні збитки позивачу.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що за результатами проведеного опрацювання встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару. Відповідно до вимог пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 статті 53 Митного кодексу України, відповідач не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з статтею 57 Митного кодексу України. Тому, посадові особи Львівської митниці під час здійснення контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій, просив скасувати рішення суду через порушення норм матеріального, процесуального права та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі

Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу в якій просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2026 у справі № 380/8846/26 - без змін. Зазначає, що у митного органу на час проведення митного оформлення імпортованого позивачем товару були наявні обґрунтовані сумніви у правильності визначення декларантом митної вартості товару, у зв`язку з чим митний орган витребував додаткові документи. Вказані в гр. 33 оскаржуваного рішення розбіжності у поданих до митного оформлення документах могли бути усунуті або ж спростовані декларантом після отримання запиту митного органу, проте декларант не спростував твердження митниці про виявлені у документах недоліки та не надав додаткових документів, які б дозволяли митниці однозначно встановити і перевірити заявлену декларантом митну вартість. Отже, розбіжності в поданих документах були встановлені митним органом та свідчили про наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості та правомірно стали підставою для витребування митним органом додаткових документів у декларанта, що й було встановлено судом першої інстанції під час розгляду даної справи.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач уклав із компанією «POLIDRUK WEST Sp. Z.о.о.», Польща зовнішньоекономічний договір (Контракт) №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025 (далі - Контракт).

Відповідно до істотних умов контракту продавець продає покупцю н-бутилацетат (бутиловий ефір оцтової кислоти) відповідно до специфікацій, у яких зазначаються асортимент, назва, кількість і ціна товару. Специфікації оформлюються додатками до контракту і є його невід`ємною частиною.

Згідно з додатком №0112/881 від 01.12.2025 Контракту (специфікація) сторони погодили продаж бутилацетату у кількості 26100 кг за ціною 1,01 доларів США за кг на загальну суму 26361,00 доларів США. Умови поставки: FCA Гданськ.

Відповідно до інвойсу №881/MG4/2025 від 01.12.2025 позивач придбав у продавця товар «N-Butyl Acetat н-бутилацетат (бутиловий ефір оцтової кислоти)».

З метою митного оформлення вказаного товару позивач подав до митного органу митну декларацію №26UA209170000575U6 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №26UA209170000575U6 митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу з декларацією: Сертифікат аналізу №ВТАС250908 від 05.09.2025; Рахунок-фактура (інвойс) №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Коносамент №MEDUKP032478 від 26.09.2025; Накладна УМВС №31525552 від 15.12.2025; Автотранспортна накладна №9222 від 04.01.2026; Супровідний документ T1 №25PL322080NU154QK2 від 12.12.2025; Декларація про походження товару №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №A012882 від 18.12.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №A012882-1 від 18.12.2025; Прейскурант (прайс-лист) виробника товар Price offer від 01.11.2025, від 30.07.2025; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №19-09/ 1063 від 05.01.2026; Розрахунок ціни (калькуляція) від 09.12.2025; Інші некласифіковані документи Purchase order PO від 15.11.2025, закупівельний інвойс №BD25260 від 05.09.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025; Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №0112/881 від 01.12.2025; Договір (контракт) про перевезення №457-ЮГЛ від 01.12.2025; Копія митної декларації країни відправлення №42272025001047057 від 23.09.2025.

За результатами опрацювання наданих документів Львівська митниця надіслала вимогу в якій просила надати додаткові документи, що підтверджують митну вартість відповідно до статті 53 Митного кодексу України.

У відповідь на вимогу митного органу позивач повідомив, що інші документи надати неможливо. Просив визначити митну вартість відповідно до поданих документів.

За результатами розгляду поданих документів Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №209000/2026/000017/2 від 06.01.2026.

Рішення про коригування митної вартості товарів обґрунтовує тим, що Львівською митницею заявлена митна вартість не може бути визначена, оскільки у поданих документах відсутні всі відомості, які місять інформацію про ціну, що фактично була сплачена за товар. Додатково вказано про проведення консультації з декларантом відповідно до статті 53 Митного кодексу України про застосування другорядного методу (стаття 64 Митного кодексу України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала мд №UA209230/2025/120146 від 15.12.2025 де митна вартість товару зі схожими характеристиками становить 1,13 дол. США/кг».

Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю й оформила картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209170/2026/000016. З метою випущення товару у вільний обіг позивач подав митну декларацію, в якій вказав вартість товарів відповідно до оскарженого рішення про коригування митної вартості товару.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що подані позивачем документи до митної декларації не містили повної та достовірної інформації щодо складової митної вартості товару, а саме витрат на його транспортування. Зокрема, рахунок за надання транспортно-експедиційних послуг та довідка про вартість міжнародних транспортно-експедиційних послуг не містили відомостей про маршрут перевезення, його протяжність, розмір тарифної ставки та вартість перевезення за одиницю виміру товару. Інші подані документи також не підтверджували фактичного розміру транспортних витрат та оплати відповідних послуг. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не спростував обґрунтованих сумнівів митного органу щодо правильності визначення заявленої митної вартості товару та не надав усіх необхідних документів, передбачених частиною десятою статті 58 МК України.

Крім того, суд зазначив, що митний орган діяв у межах наданих йому повноважень, дотримався процедури консультацій із декларантом відповідно до статті 57 МК України та обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості через відсутність необхідних достовірних відомостей. При цьому митну вартість було скориговано із застосуванням резервного методу на підставі наявної у митного органу інформації про митну вартість ідентичних та подібних товарів. Відтак суд визнав рішення митного органу про коригування митної вартості товару правомірним, а підстави для його скасування - відсутніми.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Апелянт мотивує свою скаргу тим, що Львівська митниця не довела належним чином наявність у митній декларації неточних відомостей чи обґрунтованих сумнівів, які б дозволяли здійснити коригування митної вартості, а суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи. Зазначає, що товариство надало усі необхідні та достатні документи для підтвердження митної вартості товарів за основним методом, а саме: Сертифікат аналізу №ВТАС250908 від 05.09.2025; Рахунок-фактура (інвойс) №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Коносамент №MEDUKP032478 від 26.09.2025; Накладна УМВС №31525552 від 15.12.2025; Автотранспортна накладна №9222 від 04.01.2026; Супровідний документ T1 №25PL322080NU154QK2 від 12.12.2025; Декларація про походження товару №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №A012882 від 18.12.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №A012882-1 від 18.12.2025; Прейскурант (прайс-лист) виробника товар Price offer від 01.11.2025, від 30.07.2025; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №19-09/ 1063 від 05.01.2026; Розрахунок ціни (калькуляція) від 09.12.2025; Інші некласифіковані документи Purchase order PO від 15.11.2025, закупівельний інвойс №BD25260 від 05.09.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025; Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №0112/881 від 01.12.2025; Договір (контракт) про перевезення №457-ЮГЛ від 01.12.2025; Копія митної декларації країни відправлення №42272025001047057 від 23.09.2025.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нібито ненадання документів на вимогу митного органу. Матеріали справи підтверджують, що всі запитувані документи (зокрема рахунки, довідки експедитора, калькуляції тощо) фактично були подані на виконання вимог митного органу. Суд безпідставно відхилив розрахунок і довідку щодо транспортних витрат (рахунок № А012882 від 18.12.2025), помилково вважаючи їх «не належними» через окремі формулювання чи маршрути, проте зазначені документи повністю відповідають вимогам митного законодавства та підтверджують витрати до митного кордону України.

Митним органом було протиправно та необґрунтовано застосовано інший метод, при цьому порівнювані товари мали суттєві відмінності в умовах поставки, країнах походження та комерційних рівнях, що не було належним чином перевірено ані митницею, ані судом першої інстанції.

Виходячи з наведеного, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2026 року у справі №380/8846/26 повністю; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000017/2 від 06.01.2026 року; вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС України.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, з приводу яких виник даний спір, регулюються Митним кодексом України.

Відповідно до положень п.п.23, 24 ч.1 ст.4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно з ст.49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.1, 2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення ст.53 МК України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями ст.318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 ст.54 МК України передбачено право органу доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (ч.2 ст.55 МК України).

Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (ч.5 ст.55 МК України).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з ч.4, 5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Водночас повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Не надання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Неподання декларантом документів, зазначених у ч.2-4 ст.53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

У разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості в судовому порядку підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребуваними документами.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №26UA209170000575U6 митної вартості товару та обраного методу його визначення декларант надав митному органу з декларацією: Сертифікат аналізу №ВТАС250908 від 05.09.2025; Рахунок-фактура (інвойс) №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Коносамент №MEDUKP032478 від 26.09.2025; Накладна УМВС №31525552 від 15.12.2025; Автотранспортна накладна №9222 від 04.01.2026; Супровідний документ T1 №25PL322080NU154QK2 від 12.12.2025; Декларація про походження товару №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №A012882 від 18.12.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №A012882-1 від 18.12.2025; Прейскурант (прайс-лист) виробника товар Price offer від 01.11.2025, від 30.07.2025; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №19-09/ 1063 від 05.01.2026; Розрахунок ціни (калькуляція) від 09.12.2025; Інші некласифіковані документи Purchase order PO від 15.11.2025, закупівельний інвойс №BD25260 від 05.09.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025; Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №0112/881 від 01.12.2025; Договір (контракт) про перевезення №457-ЮГЛ від 01.12.2025; Копія митної декларації країни відправлення №42272025001047057 від 23.09.2025.

Позивач визначив митну вартість товарів за ціною договору, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) №881/MG4/2025 від 01.12.2025 року на суму 26361,00 USD (1,01 USD/кг х 26100 кг) на умовах FCAГданськ.

Аналіз вказаних документів дає підстави зробити висновок про те, що позивач до митного оформлення надав усі обов`язкові документи на підтвердження митної вартості товару, що передбачені ч.2 ст.53 МК України, що дають змогу визначити вартість товару за ціною договору. При цьому, надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових).

Тому, відповідач надіслав декларанту пропозицію, відповідно до частин 2, 3 статті 53 МК України про подання додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Натомість в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2 та 3 ст.53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар.

Надаючи правову оцінку аргументам відповідача у цій частині, суд виходить з наступного.

Щодо посилання відповідача на ненадання декларантом банківських платіжних документів та заявки до договору на перевезення суд зазначає таке.

Відповідно до умов Договору про надання транспортно-експедиторських послуг №457-ЮГЛ від 01.12.2025 року, оплата послуг експедитора здійснюється Клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку./а.с.18-28/

Як убачається з матеріалів справи, рахунок передплатний №А012882 датований 18.12.2025 року. Отже, на момент подання митної декларації № №26UA209170000575U6 (05.01.2026 року) строк оплати ще не настав.

Суд зауважує, що за приписами п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України банківські платіжні документи подаються декларантом лише у разі, якщо рахунок сплачено, тобто за наявності самого факту здійснення такої оплати. Відтак, у митного органу були відсутні законодавчо визначені підстави для витребування банківських платіжних документів про оплату за транспортні послуги.

Крім того, згідно з п.6 ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Наведена норма не містить вимоги про підтвердження транспортної складової митної вартості саме банківськими платіжними документами про оплату транспортних послуг.

Правова позиція щодо застосування вказаних норм викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14, відповідно до якої, оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), то довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Подані позивачем до митного оформлення Рахунок-фактура (інвойс) №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Коносамент №MEDUKP032478 від 26.09.2025; Накладна УМВС №31525552 від 15.12.2025; Автотранспортна накладна №9222 від 04.01.2026; Супровідний документ T1 №25PL322080NU154QK2 від 12.12.2025; Декларація про походження товару №881/MG4/2025 від 01.12.2025; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору №A012882 від 18.12.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №A012882-1 від 18.12.2025, поліс страхування вантажних перевезень містять повну, деталізовану інформацію про вартість перевезення вантажу, його перевалки та страхування, що повністю відповідає числовим значенням, врахованим декларантом у митній декларації.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.04.2018 року у справі №815/329/17, фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати, так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 12.03.2019 року у справі №803/3649/15, від 29.07.2020 року у справі №420/1709/19, від 19.11.2024 року у справі №420/23588/23 та від 23.01.2025 року у справі №160/20493/23, у яких зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару; умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються, а тому розбіжності щодо умов оплати у документах, доданих до митної декларації, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумніву в достовірності задекларованої митної вартості.

Щодо доводів відповідача про маршрут перевезення перевезення (Гданськ - Гливіце Мостиська), суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Товар ввезено в Україну на умовах FCA Гданськ (Польща) згідно з умовами Контракту №PDW-FL-01/09/2025 від 01.09.2025 року та специфікації №0112/881 від 01.12.2025 року. Відповідно до міжнародних правил Інкотермс, за умов поставки FCA обов`язок продавця з поставки вважається виконаним з моменту передачі товару перевізнику у визначеному пункті (у даному випадку - Гданськ). Усі витрати на подальше транспортування вантажу від місця передачі (Гданськ) до пункту призначення здійснюються за рахунок покупця та включаються до складових митної вартості товару.

Як убачається з матеріалів справи, вантаж прибув до порту Гданськ з Китаю морським транспортом за коносаментом MEDUKР032478 від 26.09.2025 року. Для подальшого транспортування вантаж було передано перевізнику PCC Intermodal SA. для доставки залізничним транспортом через контейнерний термінал у м. Гливіце (Польща) до Мостиська (Україна) за накладною №31525552 та транзитним документом Т1 №25PL322080NU154QK2 від 12.12.2025 року, звідки автотранспортом за накладною №9222 доставлено до с. Мостиська.

Здійснення технологічних операцій з перевантаження контейнера на терміналі у м. Гливіце є складовою єдиного мультимодального ланцюга перевезення. Структура та загальна вартість усіх цих транспортно-експедиційних послуг (включаючи портові збори, перевалку, залізничне та автоперевезення) чітко розшифрована експедитором ТОВ «ЄВРО ФОРВАРДІНГ» у довідці №А012882-1 від 18.12.2025 та повністю врахована у рахунку №А012882. Посилання митного органу на відсутність окремих документів на перевезення від Гданська до Гливіце є необґрунтованим, оскільки наданий комплект документів (коносамент, автотранспортна накладна, супровідний документ Т1) відображає повний та безперервний маршрут переміщення товару.

Щодо покликань відповідача про ненадання до митного оформлення заявки на перевезення, суд такі доводи вважає безпідставними, з огляду на таке.

Заявка на організацію перевезення та експедирування вантажів не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до договору. Частини 2 та 3 статті 53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599 визначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Проте вказаний наказ Міністерства фінансів України по-перше, не визначає жодних заявок серед документів, що обґрунтовують транспортні витрати, а по-друге, визначає наявність рахунку-фактури достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг.

Аналогічна позиція щодо вимагання від імпортерів надання заявки на перевезення викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2018 у справі №813/1012/17, в якій, зокрема, вказано, що: «серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість».

Таким чином, заявка на організацію перевезення та експедирування жодним чином не підтверджує транспорті виплати та відповідно не впливає на визначену митну вартість товарів.

Щодо доводів митного органу про ненадання виписки з бухгалтерської документації та інформації біржових, суд підкреслює, що згідно з ч. 3 ст. 53 МК України витребування таких документів є правомірним лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що у поданих документах містяться розбіжності чи недостовірні відомості. Неподання декларантом документів, зазначених у ч. 3 ст. 53 МК України, сам по собі не тягне за собою безумовних негативних наслідків у вигляді відмови у визнанні заявленої митної вартості, якщо надані первинні документи у своїй сукупності дають змогу перевірити її числові значення. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2020 року у справі №480/4423/18.

Колегія суддів також враховує, що наданий позивачем до митного оформлення висновок Львівської торгово-промислової палати №19-09/6 від 05.01.2026 року містить дослідження вартості товару (бутилацетату) та підтверджує, що розрахована вартість на умовах кордон України становить 1,0646 USD/кг (за даними контрактної документації та цінами продавця) та 1,056 USD/кг (за цінами зовнішнього ринку). Вказані значення повністю узгоджуються із заявленою позивачем митною вартістю товару за основними документами (1,01 USD/кг). Оцінки зазначеному висновку та наведеним у ньому документам відповідач в оскаржуваному рішенні взагалі не надав та мотивів їх неприйняття не навів.

Стосовно доводів відповідача про те, що ним проводилися консультації з декларантом з метою визначення основи вартості товару, суд такі не приймає до уваги, оскільки вважає, що формальне посилання відповідача в оспорюваних рішеннях на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій. Відповідач не конкретизував документи, які слід подати декларантом для підтвердження задекларованої митної вартості товару, що ставить під сумнів проведення таких консультацій взагалі. Наведений висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.06.2022 року у справі №809/257/17.

Можливість надання декларантом додаткових документів на підтвердження правомірності визначення митної вартості товарів за першим методом прямо залежить від чіткого визначення митницею конкретних обставин, які викликали у неї сумніви у достовірності задекларованої митної вартості, а тому недотримання цих умов свідчить про порушення нею критеріїв правомірності рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, які закріплені у ч.2 ст.2 КАС України, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.08.2025 року у справі №460/164/24, від 25.02.2020 року у справі №260/718/19 та від 08.02.2020 року у справі №825/648/17.

Щодо застосування відповідачем другорядного методу 2б (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) на підставі митної декларації №UA209230/2025/120146 від 15.12.2025 року колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч.3 ст.60 МК України, для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку, проте в оскаржуваному рішенні відповідач не навів будь-якого аналізу якості, торгової марки та репутації товарів обох виробників, що унеможливлює встановлення подібності (аналогічності) у розумінні ст.60 МК України.

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 року у справі №804/1755/17 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 25.05.2021 року у справі №520/10386/2020, від 02.06.2022 року у справі №460/2674/20 та від 27.02.2025 року у справі №300/784/24, які в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України повинні враховуватися судом під час вирішення цього спору.

Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000017/2 від 06.01.2026 наведеним вимогам не відповідає, оскільки не містить пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії, умови поставки та комерційні умови, а посилання на митну декларацію №UA209230/2025/120146 від 15.12.2025 лише як на джерело цінової інформації, без наведення таких пояснень, не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості визначення митної вартості за другорядним методом.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. В той же час митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у митних деклараціях було зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів. З наведеного слідує, що висновки відповідача стосовно непідтвердження позивачем заявленої митної вартості зроблені на припущеннях. Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують наведених позивачем обставин.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, колегія суддів вважає, що в даному випадку контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому подані документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас підтверджували числові значення митної вартості товару.

Звідси, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена в судовому порядку, а тому спірне рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та безпідставним, що має наслідком визнання його протиправним та скасування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Колегія суддів зазначає, що за звернення до суду першої інстанції із зазначеним позовом позивач сплатив 3328 грн, за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 4992 грн судового збору.

Колегія суддів зазначає, що гідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2026 року становить 3328 грн.

Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Адміністративний позов в даній справі містить вимогу немайнового характеру.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, розмір судового збору який підлягав сплаті при поданні позовної заяви становить 4992 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Перевіривши матеріали апеляційної скарги суддя встановив, що її подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.

Враховуючи наведене, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 3993,60 грн.

З урахуванням задоволення позову, з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті 7321,60 грн(3993,60+3328) сплаченого судового збору.

Щодо надміру сплаченого судового збору у розмірі 998,40 грн, суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивачем 18.06.2026 заявлено клопотання про розподіл судових витрат в якому позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. ./а.с.113-124/

Апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом згаданої заяви представництво у цій справі та відповідні юридичні послуги надано адвокатом Салякоом Маркіяном Богдановичем та адвокатським бюро «Саляк та партнери». Разом з тим, за змістом апеляційної скарги юридичні послуги надавались адвокатом Саляком Маркіяном Богдановичем та адвокатським бюро «Саляк і партнери». Акт про виконані роботи, долучений позивачем до згаданої заяви, містить покликання на роботи виконані адвокатським бюро «Саляк і партнери», однак у цьому ж акті вказано про те, що роботи виконанні адвокатським бюро «Кульчицький та партнери». Наявні суперечності не дають можливості пересвідчитись у достовірності заявлених витрат на правову допомогу.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача витрат пов`язаних із залученням перекладача у розмірі 7202 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11250 грн.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України, за приписами якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд встановив, що професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу Адвокатським бюро «САЛЯК І ПАРТНЕРИ» на підставі договору №06/4-26/ФП про надання правової допомоги від 06.04.2026 року.

Згідно з п.3.1 договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається відповідно до виставлених рахунків та/або актів наданих послуг, які підписані обома сторонами.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджуються детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме актом виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого витрати на правничу допомогу адвоката становлять 9000,00 грн та включають: опрацювання наданих клієнтом документів, на підставі яких підготовлено позов 2 год 1500,00 грн; вивчення судової практики 1 год 750,00 грн; збір доказів, ксерокопія документів, формування та підготовка позовної заяви 7 год 5250,00 грн; підготовка відповіді на відзив 2 год 1500,00 грн.

Разом з тим, відповідач у відзиві заявив просив відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката./а.с.92/

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягу виконаних робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних; обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними.

Більше того, вказана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в суді першої та апеляційної інстанціях.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв співмірності та пропорційності, колегія суддів приходить висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у 9000,00 грн є завищеною, а підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в обсязі 3000,00 грн.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» - задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 у справі № 380/8846/26 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці №UA209000/2026/000017/2 від 06.01.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, вул. Костюшка Т.,1, м. Львів; код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» (81144, вул. Т. Шевченка, 86, с. Чишки, Львівський район, Львівська область; ЄДРПОУ 45436322) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 7321(сім тисяч триста двадцять одну) гривню 60 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (79000, вул. Костюшка Т.,1, м. Львів; код ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛЕКСОПАРТНЕР» (81144, вул. Т. Шевченка, 86, с. Чишки, Львівський район, Львівська область; ЄДРПОУ 45436322) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

Судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк