Постанова № 141379742 у справі № 307/3707/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 307/3707/25 пров. № А/857/46075/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Ільницького О.В., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Ніточко В.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Тячів,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1797 від 19 вересня 2025 року, якою його притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 1797 від 19 вересня 2025 року на нього накладено адміністративне стягнення за вчинення за адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн. Відповідно до обставин правопорушення, викладених у вищенаведеній постанові, його притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 19 вересня 2025 року, близько 12:00 год., у супроводі органів Національної поліції, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено, що він не має при собі військово-обліковий документ військовозобов`язаного та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимогу передбачену частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною, оскільки він має військовий квиток серії НОМЕР_1 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , а пред`явити його не міг, оскільки 16 вересня 2025 року, після проведення по місцю проживання невідкладного обшуку був затриманий незаконно працівниками ДПС України на три доби, а у подальшому, з ізолятора тимчасового утримання затриманих, у супроводі органів Національної поліції, був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де у нього попросили пред`явити військово-обліковий документ, якого через його затримання при ньому не було, про що він пояснив працівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак його доводи не були прийняті до уваги.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в період дії правового режиму воєнного стану позивач відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 25 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, був зобов`язаний мати при собі військово-обліковий документ і пред`являти його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Долученим відповідачем відеозаписом процесу пред`явлення та перевірки документів підтверджено, що 19 вересня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач такого документа при собі не мав і на вимогу уповноваженої особи його не пред`явив. Доводи позивача про неможливість пред`явити військово-обліковий документ через затримання працівниками ДПС України та подальше доставлення з ізолятора тимчасового утримання суд першої інстанції відхилив як не підтверджені жодними доказами.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що має військовий квиток серії НОМЕР_1 і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказує, що пред`явити військово-обліковий документ 19 вересня 2025 року він об`єктивно не міг, оскільки 16 вересня 2025 року після проведення за місцем його проживання невідкладного обшуку був затриманий працівниками ДПС України на три доби, а згодом з ізолятора тимчасового утримання у супроводі працівників Національної поліції доставлений безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про ці обставини він повідомив уповноваженій особі, проте його пояснення не були взяті до уваги. Вважає, що відсутність при ньому військово-облікового документа зумовлена обставинами, які від нього не залежали, а отже, в його діях відсутня вина як обов`язкова ознака складу адміністративного правопорушення.

Сторони в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з протоколом № 1797 про адміністративне правопорушення від 19 вересня 2025 року, складеного відповідальним виконавцем адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , 19 вересня 2025 року, близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_1 у супроводі органів Національної поліції прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено та особисто підтверджено останнім, що він не має при собі військово-обліковий документ військовозобов`язаного, та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимогу, передбачену ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до постанови № 1797 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 19 вересня 2025 року, ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що 19 вересня 2025 року, близько 12 год. 00 хв., він, у супроводі органів Національної поліції прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де було встановлено та особисто підтверджено останнім, що він не має при собі військово-обліковий документ військовозобов`язаного, та відповідно не може його пред`явити за вимогою уповноваженої особи, про що особисто повідомив у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимогу, передбачену ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Із військового квитка НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_1 у 1996 році був взятий на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а у 1997 році проходив військову службу у військовій частин № НОМЕР_2 . Жодних інші записи, в тому числі і щодо оновлення даних, у військовому квитку відсутні.

Згідно з відеозаписом з фіксацією процесу пред`явлення та перевірки документів ОСОБА_1 , в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 уповноваженим працівником було запропоновано ОСОБА_1 пред`явити документи, що посвідчують його особу та військово-обліковий документ. ОСОБА_1 пред`явив паспорт громадянина України, посвідчення багатодітного батька та зазначив, що не має при собі військово-облікового документу. Працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 запитав, чи зареєстрований ОСОБА_1 у мобільному додатку «Резерв+» та чи перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , на що останній відповів, що не зареєстрований в даному додатку та не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім цього, ОСОБА_1 зазначив, що вдома має військовий квиток. Також, уповноважений представник ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив ОСОБА_1 , що працівники поліції запропонували йому пройти в ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки він не мав при собі військово-облікового документу.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Статтею 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3 ст. 210-1 КУпАП).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оборону України» визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на час розгляду даної справи.

Бланкетна диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Отже, для встановлення елементів складу правопорушення, передбаченого цією статтею, застосовуються положення Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Цей Закон встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Нормами п.п. 12, 13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов`язки підлеглого йому особового складу.

Згідно зі статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України)). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, саме на відповідача як орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ст. 210-1 КУпАП, покладено обов`язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду, визначеної ст. 278 КУпАП.

Із оскаржуваної постанови слідує, що позивач не мав при собі військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу ТЦК та СП, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У свою чергу, позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Отже, спірним питанням у цій справі є правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за непред`явлення на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки військово-облікового документа.

Згідно з ч. 2 пп. 10-1 п. 1 Додатка 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.

Законодавчий припис про необхідність мати при собі і пред`являти за вимогою військово-обліковий документ покладає на особу обов`язок отримати такий документ.

Колегія суддів зазначає, що частиною десятою статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року) було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» (далі - Порядок № 559) затверджено нову форму військово-облікового документа.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Він оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності зазначеною постановою.

Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.

Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.

Відповідно до абзацу другого пункту 82 та пункту 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.

Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

За пунктом 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку. Це відбувається у випадках, зокрема, якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов`язаний та резервіст - військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Для отримання (заміни) військово-облікового документа на бланку громадянин зобов`язаний особисто звернутися з письмовою заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (відповідного органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку та надати кольорову фотокартку встановленого розміру (пункт 17 Порядку № 559).

Відповідно до ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому вимоги частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо проведення уповноваженими представниками ТЦК та СП фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів застосовуються з 17 липня 2024 року згідно із Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».

На виконання приписів ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Кабінет Міністрів України постановою від 16 травня 2024 року № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Згідно з п. 25 Порядку № 560 громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Відповідно до п. 49 Порядку № 560 у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу.

Згідно з п. 52 Порядку № 560 під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації.

З наведених норм чинного законодавства України слідує, що у разі оскарження факту непред`явлення на вимогу уповноваженого представника ТЦК та СП військово-облікового документа належним підтвердженням подій щодо пред`явлення військово-облікового документа має бути відповідний відеозапис.

Судом першої інстанції з долученого відповідачем відеозапису процесу пред`явлення та перевірки документів встановлено, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-облікового документа та, відповідно, не пред`явив його уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, з цього відеозапису слідує, що позивач особисто повідомив уповноваженій особі, що не зареєстрований у мобільному застосунку «Резерв+» і не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не міг пред`явити військово-обліковий документ, оскільки 16 вересня 2025 року після проведення за місцем проживання невідкладного обшуку був затриманий працівниками ДПС України на три доби, а згодом з ізолятора тимчасового утримання у супроводі працівників Національної поліції доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки такі не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач 19 вересня 2025 року близько 12 год. 00 хв. повинен був мати при собі військово-обліковий документ, чого ним зроблено не було. Тим самим він допустив порушення ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, тому відсутні підстави для її скасування.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2025 року у справі № 307/3707/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. В. Ільницький

З. М. Матковська