Постанова № 141379763 у справі № 161/9691/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 161/9691/25 пров. № А/857/30466/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Ільницького О.В., Матковської З.М.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

представника відповідача Мінчук Р.С.,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Шестернін В.Д.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 29.04.2025 серії № 000084, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122-2 КУпАП та накладено штраф в розмірі 51 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 29.04.2025 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті Боровик О.С. прийняв щодо нього постанову №000084 про накладення адміністративного стягнення, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122-2 КУпАП та накладено штраф в розмірі 51 000 грн. Вказує, що є фізичною особою-підприємцем, що здійснює перевезення вантажів, у вказаний період часу він не керував транспортним засобом, ним керував його працівник. З приписів ч. 2 ст. 122-2 КУпАП не слідує, що до відповідальності підлягає притягненню саме власник транспортного засобу, а не безпосередньо особа, яка вчинила правопорушення, особа водія транспортного засобу відповідачем не встановлювалася. Зауважує, шо у постанові та матеріалах справи відсутні відомості про особу представника Укртрансбезпеки, яка намагалася зупинити транспортний засіб, і при цьому не повідомила підрозділ Національної поліції про невиконання водієм вимог щодо зупинки транспортного засобу. На відеозаписі зафіксовано не порушення, вчинене водієм, а порушення, вчинене працівником Укртрансбезпеки, який перебігав дорогу у місці, де це заборонено робити. Вказує, що службовий автомобіль стояв у недозволеному місці, що створювало перешкоди та небезпеку для руху транспортних засобів, а у постанові не вказано причин, з яких транспортний засіб підлягав зупинці.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимогу уповноваженої посадової особи Укртрансбезпеки про зупинку вантажного автомобіля FAW, д.н.з. НОМЕР_1 , подано під час рейдової перевірки, проведеної на підставі щотижневого графіка та направлення. Вимогу подано з дотриманням Порядку № 422: інспектор сигнальним диском вказав на транспортний засіб і місце зупинки, однак водій цю вимогу не виконав, що зафіксовано портативним відеореєстратором. Оскільки правопорушення зафіксоване засобами відеозапису, а за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль зареєстрований за позивачем і відомостей про належного користувача немає, відповідач правильно визначив позивача відповідальною особою згідно зі ст. 14-3 та ст. 279-5 КУпАП. З огляду на вказане, доводи про те, що позивач особисто не керував транспортним засобом, суд першої інстанції відхилив. Посилання позивача на порушення порядку зупинки суд визнав необґрунтованими: навіть якщо вимогу подано в місці, де зупинка заборонена, водій мав зупинитися в найближчому місці, де вона дозволена. Відсутність протоколу та розгляд справи без участі особи відповідають ч. 2 і ч. 9 ст. 258 КУпАП. Крім того, відповідач належним чином повідомив позивача про дату, час і місце розгляду справи. З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувана постанова винесена на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені законом, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122-2 КУпАП, тому підстав для її скасування немає.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив докази і помилково визнав, що зупинку транспортного засобу здійснено у законний спосіб і в дозволеному місці. Вказує, що він як фізична особа-підприємець у зазначений час транспортним засобом не керував, ним керував найманий водій, а з диспозиції ч. 2 ст. 122-2 КУпАП не слідує, що відповідальність несе саме власник транспортного засобу. Вважає, що на відеозаписі зафіксовано порушення Правил дорожнього руху з боку працівника Укртрансбезпеки, а не водія: інспектор перебігав чотирисмугову проїзну частину в недозволеному місці, а службовий автомобіль стояв між смугами руху. Крім того, зупинку вимагали здійснити в місці, де вона заборонена, оскільки там немає узбіччя та спеціально відведеного місця, поруч розташована зупинка громадського транспорту, а оглядовість ділянки дороги менша за 100 м.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог. Вказує, що водій транспортного засобу FAW, д.н.з. НОМЕР_1 , під час рейдової перевірки не виконав вимогу інспектора про зупинку, подану відповідно до Порядку №422 і п. 15 ПДР, що зафіксовано портативним відеореєстратором. З огляду на вказане, відповідно до ст. 14-3 та ст. 279-5 КУпАП відповідальність правомірно покладено на позивача як власника транспортного засобу, оскільки відомостей про належного користувача в реєстрі немає.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу, у своїх поясненнях покликалась на доводи в ній викладені.

Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 29.04.2025 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Укртрансбезпеки Боровик О.С. прийняв постанову № 000084 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122-2 КУпАП, та накладено на нього штраф у розмірі 51 000 грн. (а.с. 6, 58).

За змістом цієї постанови, 31.03.2025, 09:45, на а/д Н-22 с. Понебель Рівненського р-ну Рівненської обл., водій транспортного засобу марки FAW, д.н.з. НОМЕР_1 , не виконав вимогу уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, про зупинку транспортного засобу, що зафіксовано на портативний відеореєстротор Hikvision AW9952090. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 122-2 КУпАП.

За даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 07.04.2025 транспортний засіб FAW, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_1 ; відомості щодо оформлення належного користувача на зазначений транспортний засіб відсутні (лист від 07.04.2025, а.с. 62).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що не керував транспортним засобом у день, час та місці, що зазначені в оскаржуваній постанові.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість цього аргументу з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 122-2 КУпАП невиконання вимог уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, про зупинку транспортного засобу тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб. Якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, відповідальність несе належний користувач транспортного засобу. Якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, відповідальність несе особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 279-5 КУпАП у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника. Відповідальну особу встановлюють за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Порядок застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 09.08.2022 №590 (далі - Порядок №590), регулює застосування, зберігання, видачу, приймання (повернення) засобів фото- і відеофіксації, доступ до фото- і відеозаписів посадовими особами Укртрансбезпеки під час здійснення їхніх повноважень, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої за допомогою засобів фото- і відеофіксації.

Відповідно до п. 3 Порядку №590 застосування засобів фото- і відеофіксації посадовими особами Укртрансбезпеки здійснюється під час планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Колегія суддів зазначає, що ст. 14-3 КУпАП стосується правопорушень, зафіксованих засобами відеозапису загалом, «у тому числі», а не виключно, в автоматичному режимі. Тому доводи скаржника про те, що портативний відеореєстратор не є належним засобом фіксації правопорушення, є безпідставними.

З відеозапису, наявного у матеріалах справи, слідує, що інспектор за допомогою сигнального диска, вказавши на транспортний засіб та місце зупинки, подав вимогу про зупинку вантажного автомобіля FAW, д.н.з. НОМЕР_1 . Однак цю вимогу інспектора виконано не було: водій автомобіля продовжив рух без зупинки. Це порушення зафіксоване за допомогою портативного відеореєстратора Hikvision AW9952090.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_1 ; відомості про належного користувача транспортного засобу відсутні.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що уповноважені посадові особи Укртрансбезпеки правильно встановили відповідальну особу в розумінні ст. 14-3 КУпАП, яка повинна нести адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачене ч. 2 ст. 122-2 КУпАП.

Підстав для звільнення позивача від відповідальності за це правопорушення відповідно до ст. 279-7 КУпАП не встановлено.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про порушення порядку зупинення транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки. Їх проводять посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції на час винесення оскаржуваної постанови, далі - Порядок № 1567).

Згідно з п.п. 12, 14, 16, 17 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка. Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Відповідно до п. 1 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422 (діяв на момент винесення оскаржуваної постанови, далі - Порядок №422), зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, під час проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) здійснюється посадовою особою Укртрансбезпеки або її територіального органу у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла).

Відповідно до п. 3 Порядку №422 зупинення транспортного засобу здійснюється для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадовою особою в будь-який час на маршруті руху.

Згідно з п. 4 Порядку №422 зупинення транспортного засобу здійснюється посадовою особою для перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п.п. 7, 8 Порядку №422 сигнал про зупинення транспортного засобу подається посадовою особою за допомогою сигнального диска (жезла), яким указується безпосередньо на транспортний засіб, який зупиняється, та на пропоноване місце зупинення з урахуванням заходів безпеки, дорожніх умов, інтенсивності руху, освітлення та видимості ділянки дороги відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху. Рух транспортного засобу дозволяється після закінчення перевірки посадовими особами.

Відповідно до п. 8.9 Правил дорожнього руху водій повинен зупинити транспортний засіб у вказаному місці з дотриманням правил зупинки.

Згідно з п. 15.1 Правил дорожнього руху зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Відповідно до п. 15.2 Правил дорожнього руху за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

Як встановлено судом першої інстанції, 31.03.2025 працівники Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі Н-22 (132 км) у с. Понебель Рівненського р-ну Рівненської обл. здійснювали рейдову перевірку згідно з щотижневим графіком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) з 31.03.2025 по 06.04.2025 та відповідно до направлення №000780 від 28.03.2025 (а.с. 56-57).

З відеозапису не вбачається порушень Порядку №422 в частині подання вимоги про зупинку транспортного засобу, визначення місця його зупинки тощо. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо аргументів позивача про те, що водій отримав вимогу про зупинку в місці, де зупинка заборонена. Навіть у такому разі водій повинен був зупинити транспортний засіб у місці, де зупинка дозволена.

Неповідомлення посадовою особою підрозділу Національної поліції про невиконання водієм вимоги щодо зупинення (п. 9 Порядку №422) жодним чином не спростовує факту вчинення правопорушення і не виключає відповідальності за нього.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника про порушення права на захист (відсутність складення протоколу про адміністративне правопорушення, неповідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення).

За приписами ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122-2 КУпАП.

Згідно з ч. 9 ст. 258 КУпАП у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протягом п`ятнадцяти днів з дня винесення такої постанови особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, надсилаються копії постанови у справі та зафіксованих матеріалів. Ідеться про матеріали, зафіксовані за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, або за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Отже, оскаржувана постанова могла виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Однак відповідач додатково повідомив позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення (повідомлення про розгляд справи, а.с. 59 зворот; згрупований список рекомендованих відправлень та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с. 60).

Колегія суддів зауважує, що позивач не навів переконливих аргументів, які б спростовували висновки про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122-2 КУпАП.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відповідає вимогам КУпАП, прийнята на підставі та в межах повноважень, наданих відповідачу, за наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, тому відсутні підстави для її скасування.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року у справі № 161/9691/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. В. Ільницький

З. М. Матковська