Постанова № 141379822 у справі № 380/19440/25 від 10.11.2026

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Львів Справа № 380/19440/25 пров. № А/857/1811/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Лунь З.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Львів 21 листопада 2025 року, у справі №380/19440/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

26.09.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не призначенні позивачу пенсії; зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.08.2025 - дати виникнення права та проводити відповідні виплати призначеної пенсії з 22.08.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років до 01 січня 1993 року. Суд першої інстанції вказав, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 4 років, тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Крім того, суд зазначив, що відсутні підстави для не зарахування спірного періоду часу роботи в колгоспі з 14.09.1987 до 27.12.1990 до страхового стажу позивача, оскільки судом не встановлено відповідачем не доведено розбіжність відомостей зазначених в трудовій книжці, зокрема, зважаючи на номер да дату наказу, яким позивач прийнятий на роботу, а саме: наказ №9 від 14.09.1987 року. При цьому суд звернув увагу, що спір у цій справі виник саме щодо права на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а неправильне визначення відповідачем страхового стажу позивача не впливає на правомірність оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наявність посвідчення потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС 4 категорії є беззаперечним доказом, що особа прожила або відпрацювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю необхідну кількість років. Скаржник зазначає, що він має право на зменшення пенсійного віку як особа, яка в установленому порядку набула статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Також зазначає, що Пенсійний фонд не заперечує обставину його трудової діяльності за період з 14.09.1987 по 27.12.1990. На підставі чого можна зробити висновок про те, що період роботи з 14.09.1987 по 27.12.1990, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 20.10.198 має бути зарахований до його страхового стажу, після чого його страховий стаж має становити 33 роки 3 місяці 2 дні. Таким чином вимога ч.2 ст.55 діючого Закону № 796-ХII в частині наявності необхідного страхового стажу не менше 15 років ним також дотримана, оскільки його страховий стаж значно більший необхідних 15 років.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.2012.

25.08.2025 позивач звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063550007539 від 02.09.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 р. Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 14.09.1987 до 27.12.1990 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.10.1987, оскільки в записі на прийняття є виправлення, не завірене належним чином.

Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Так, Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Статтею 55 Закону №796-XII також передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина (2 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 року у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 року по 01.01.1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на ЧАЕС.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.2012.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.10.2012 не заперечує.

Спірним у цій справі є питання проживання (роботи) позивача не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993.

Так, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є:

23. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

З аналізу наведених норм убачається, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

А, факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення засвідчують довідки видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Як убачається з матеріалів справи, згідно з довідкою Овруцької міської ради №609 від 29.07.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно з 01.06.1986 до 21.11.1988, з 17.10.1990 до 03.01.1991, з 01.12.1992 і по теперішній час зареєстрований та постійно проживає у селі Велика Хайча Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.

В силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, село Велика Хайча Овруцького району відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Таким чином, з довідки Овруцької міської ради №609 від 29.07.2025 убачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01.01.1993 року не проживав чотири роки в зоні посиленого радіоекологічного контролю, як того вимагає норма пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Велика Хайча Овруцького району Житомирської області та зареєстрований по АДРЕСА_1 з 01.12.1992.

При цьому відомостей про проживання позивача з 22.08.1970 по 01.12.1992 в інших населених пунктах в матеріалах справи не має, що не виключає фактичну можливість проживання позивача в с.Велика Хайча протягом значно більшого періоду ніж той, що зазначено в довідці органу місцевого самоврядування Водночас, відповідачем наведене належним чином не перевірено та не встановлено всі обставини, які мають значення для справи.

Слід зауважити, що станом на момент Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) позивачу було 15 повних років, з чого можна дійти висновку, що такий міг навчатися у середньому навчальному закладі за місцем постійного проживання з родиною, що відповідачем теж не перевірено.

Щодо зазначеного у трудовій книжці виправлення і як наслідок не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 14.09.1987 до 27.12.1990 у колгоспі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у трудовій книжці позивача є запис про те, що він працював трактористом у колгоспі з 14.09.1987 до 21.11.1988 та з 04.10.1990 до 27.12.1990. З 21.11.1988 до 04.10.1990 позивач проходив службу у лавах Радянської армії.

З трудової книжки убачається, що у колонці «рік» на сторінці 7 трудової книжки НОМЕР_1 від 20.10.1987 у зазначенні року « 1987» є виправлення.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Таким чином, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів здійснення ним дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, викладеної у трудовій книжці позивачки на підтвердження страхового стажу.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для не зарахування спірного періоду часу роботи в колгоспі з 14.09.1987 до 27.12.1990 до страхового стажу позивача, оскільки судом не встановлено відповідачем не доведено розбіжність відомостей зазначених в трудовій книжці, зокрема, зважаючи на номер да дату наказу, яким позивач прийнятий на роботу, а саме: наказ №9 від 14.09.1987 року.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неправильне визначення відповідачем страхового стажу позивача не впливає на правомірність оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки наявність нескасованого рішення пенсійного органу, яким не зараховано позивачу спірний період часу роботи в колгоспі може призвести до порушення прав позивача.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063550007539 від 02.09.2025 та з метою ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.08.2025 з урахуванням висновків суду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі №380/19440/25 скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Скасувати рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №063550007539 від 02.09.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.08.2025 про призначенням пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний