Ухвала № 141379950 у справі № 260/2472/26 від 09.11.2026

УХВАЛА

про залишення касаційної скарги без руху

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа №260/2472/26

адміністративне провадження №К/990/50257/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 04.06.2026, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не зарахування (не включення) до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру призначеного з 16.03.2026 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 9 днів; стаж роботи на посаді слідчого - 4 роки 11 місяців 08 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 2 роки 5 місяців 3 дні та повного стажу роботи на посаді судді 20 років 5 місяців 13 днів, що становись 30 років 2 місяці 03 дні;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати (включити) до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 9 днів; стаж роботи на посаді слідчого - 4 роки 11 місяців 08 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 2 роки 5 місяців 3 дні та повного стажу роботи на посаді судді 20 років 5 місяців 13 днів, що становить 30 років 2 місяці 03 дні.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру призначеного з 16.03.2026 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців 9 днів; період роботи на посаді слідчого - 4 роки 1 місяць 10 днів; період роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки 2 місяці 22 дні; повний стаж роботи на посаді судді 20 років 5 місяців 13 днів, що в сукупності становись 28 років 8 місяців 24 дні;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 1 рік 11 місяців 9 днів; період роботи на посаді слідчого - 4 роки 1 місяць 10 днів; період роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 2 роки 2 місяці 22 дні; повний стаж роботи на посаді судді 20 років 5 місяців 13 днів, що в сукупності становись 28 років 8 місяців 24 дні;

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розрахунку 66% суддівської винагороди судді починаючи з 16.03.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Скаржник, обґрунтовуючи право на подання касаційної скарги, посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив записи трудової книжки, довідки ГУНП в Закарпатській області від 19.04.2006 %2/113 та послужного списку проходження служби в МВС №с-463779 позивача, які містять інформацію про його роботу та навчання у спірні періоди роботи та можливість їх зарахування до загального стажу роботи судді.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є можливим за умови наведення обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Тобто, зазначене порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.

Отже, за відсутності у касаційній скарзі обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства Кодексу адміністративного судочинства України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

Отже, скаржнику необхідно усунути зазначені недоліки шляхом направлення до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити належні підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник не зазначив про наявність передбачених частиною п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виключних підстав, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.

Враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження, з урахуванням предмету спору, зазначивши обґрунтування виключних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328,00 грн.

Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 2662,40 грн (3328,00 *0,4*200%).

До касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору та зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки позов стосується виплат грошового забезпечення судді у відставці.

Разом з тим, частина першої статті 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Отже, вказана норма не стосується питання звільнення від сплати судового збору.

Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом обґрунтувань підстав касаційного оскарження відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та подання документа про сплату судового збору.

Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.

Надіслати скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя А.І. Рибачук