Ухвала № 141380014 у справі № 420/43036/25 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа №420/43036/25

адміністративне провадження № К/990/47753/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року у справі №420/43036/25 за позовом ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморського відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Заводського відділу у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Приморського відділу у місті Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Заводського відділу у місті Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Заводського відділу у м. Миколаєві управління Державної міграційної служби в Миколаївській області стосовно збирання, обробки та внесення до Єдиного державного демографічного реєстру персональних даних і присвоєння унікального номеру запису у реєстрі №20090912-02807 ОСОБА_2 ;

- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України стосовно невжиття заходів зі знищення (видалення, анулювання) присвоєного унікального номеру запису у реєстрі №20090912-02807 ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України» знищити (видалити, анулювати) присвоєний унікальний номер запису у реєстрі №20090912-02807 ОСОБА_2 ;

- визнати протиправними дії Приморського відділу у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області (відповідь за №5115-1305/5115.1-25 від 23.10.2025р.) щодо відмови ОСОБА_2 в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994р. у вигляді паспортної книжечки;

- зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994р. у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 .

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-»г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Заявниця вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки спори щодо оформлення паспортів громадянина України у формі книжечки та присвоєння унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі виникають у значній кількості справ.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Наведені у скарзі аргументи фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою обставин конкретної справи та до необхідності, на думку заявниці, повторного дослідження питання щодо надання згоди на обробку персональних даних під час оформлення закордонного паспорта неповнолітній.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Заявниця також зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї як законного представника неповнолітньої дитини.

На обґрунтування цього доводу скаржниця посилається на важливість права особи на документ, що посвідчує особу та громадянство України, на свободу віросповідання, право на приватне життя, а також на необхідність захисту персональних даних. Окремо зазначає про суспільну значущість відповідних питань у контексті збройної агресії проти України та становища цивільного населення.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити з урахуванням мотивів, наведених ним на обґрунтування такої винятковості.

Верховний Суд ураховує, що спір стосується прав неповнолітньої особи, а питання документування громадян України та обробки їхніх персональних даних є важливими для забезпечення прав і свобод людини.

Проте значний суспільний інтерес або виняткове значення справи для учасника не можуть обґрунтовуватися лише загальними посиланнями на важливість відповідних правовідносин. Необхідно навести конкретні обставини, які свідчать про особливу значущість саме цієї справи для заявника або суспільства загалом.

У касаційній скарзі заявниця не навела достатніх конкретних обставин, які б підтверджували, що судове рішення у цій справі має винятковий вплив на її права чи права неповнолітньої дитини, який виходить за межі звичайних наслідків вирішення спору.

Посилання на значну кількість інших судових справ, а також на загальну важливість питання оформлення паспорта у формі книжечки не є самі по собі достатніми для підтвердження винятку, визначеного підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про захист персональних даних», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, та інших нормативно-правових актів у правовідносинах, пов`язаних із присвоєнням особі унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі під час оформлення біометричного документа, а також із подальшою відмовою від обробки персональних даних і вимогою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.

Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас із доводів касаційної скарги вбачається, що заявниця фактично не погоджується з правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин оформлення неповнолітній закордонних паспортів у 2018 та 2022 роках, а також із висновком про відсутність правових підстав для видалення чи анулювання присвоєного унікального номера запису в Реєстрі.

Скаржниця посилається на постанову Верховного Суду від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21, проте вважає, що правові висновки, сформульовані у цій постанові, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки, на її думку, у цій справі неповнолітня особа самостійно не зверталася із заявою-анкетою щодо оформлення біометричного документа.

Однак наведення заявницею власного тлумачення обставин справи та незгоди з можливістю застосування правового висновку Верховного Суду не є достатнім для підтвердження відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами встановлено: у 2018 році мати неповнолітньої звернулася до органу Державної міграційної служби із заявою-анкетою для оформлення дитині першого паспорта громадянина України для виїзду за кордон із безконтактним електронним носієм, за результатами чого персональні дані дитини були внесені до Єдиного державного демографічного реєстру та їй присвоєно унікальний номер запису; у 2022 році було оформлено новий закордонний паспорт із внесенням відцифрованих відбитків пальців рук.

Суди також установили, що у вересні 2025 року заявниця та її донька звернулися за оформленням паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки та одночасно вимагали знищити присвоєний унікальний номер запису в Реєстрі. За результатами розгляду відповідних звернень органами ДМС було відмовлено.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, надали оцінку положенням Закону України №5492-VI, Закону України «Про захист персональних даних», Положення про паспорт громадянина України №2503-XII, а також правовим висновкам Верховного Суду у справах №380/5977/21 та №380/6916/20.

Зокрема, суди виходили з того, що право суб`єкта персональних даних вимагати зміни або знищення персональних даних пов`язане з незаконністю їх обробки або недостовірністю, а доказів таких обставин позивачкою не надано.

Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, яка саме норма права, що регулює спірні правовідносини, залишилася без висновку Верховного Суду, а також у чому полягає необхідність формування такого висновку з урахуванням конкретних правовідносин, установлених судами.

Посилання заявниці на необхідність оцінки положень законодавства щодо поінформованості про наслідки обробки персональних даних, можливості відкликання згоди, присвоєння унікального номера запису та оформлення паспорта-книжечки фактично спрямовані на повторну оцінку обставин справи й доказів, а також на переосмислення правових висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.

Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах дитини ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2026 року у справі №420/43036/25.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько