Ухвала № 141380020 у справі № 400/1044/25 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 400/1044/25

адміністративне провадження № К/990/47916/26

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі №400/1044/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просила:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо включення її до плану переміщення від 26 січня 2025 року №2582/184 на підставі неправомірної службової характеристики та зобов`язати виключити з вказаного плану;

- визнати протиправним та скасувати наказу Військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року №42-РС в частині переміщення на посаду сержанта резерву взводу резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу Військової частини НОМЕР_3 .

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року, відмовлено у задоволені позову.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі №400/1044/25 повернуто особі, яка її подала.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач повторно звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки повторно поданої касаційної скарги встановлено, що в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 82 та 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, без дотримання вимог пункту 4.10 Інструкції №170.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначеної правової норми та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.

Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2025 року у справі №400/1744/24 уже розглядав питання застосування пункту 257 Положення №1153/2008 у взаємозв`язку з пунктом 83 цього Положення при переміщенні військовослужбовця в особливий період. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги пункту 83 Положення №1153/2008 при переміщенні військовослужбовця по службі мають бути враховані, а також надав оцінку вимогам щодо військово-облікової спеціальності за посадою, на яку переміщено військовослужбовця.

Отже, питання застосування пункту 257 Положення № 1153/2008 у контексті дотримання вимог щодо спеціальності військовослужбовця вже було предметом правового висновку Верховного Суду.

При цьому скаржниця не розмежувала зазначене питання, щодо якого Верховним Судом уже сформульовано правовий висновок, та питання застосування пункту 4.10 Інструкції № 170, щодо якого, на її думку, такий висновок відсутній. Не обґрунтувала, у чому полягає самостійна правова проблема застосування пункту 4.10 Інструкції № 170 у взаємозв`язку з пунктами 82 та 257 Положення № 1153/2008, яка потребує формування нового висновку Верховного Суду.

Доводи скаржниці щодо невідповідності плану переміщення вимогам пункту 4.10 Інструкції № 170, відсутності у ньому відомостей про посаду, що підлягає комплектуванню, та підстав включення до плану, а також неознайомлення її з таким планом фактично спрямовані на спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо обставин конкретної справи.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам про правове значення плану переміщення та зазначив, що безпосередньою правовою підставою переміщення позивачки є наказ військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2025 року № 42-РС, тоді як сам план переміщення таких правових наслідків не створює.

Таким чином, наведені скаржницею доводи не містять належного пояснення того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано конкретну норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. Скаржниця фактично висловлює незгоду з оцінкою судами обставин справи та їх правовими висновками, однак не розкриває належним чином правової проблеми, яка відповідала б змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції є підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржниця зазначає, що справа має виняткове значення для неї, оскільки вона має потребу у догляді за хворою матір`ю - особою з інвалідністю І групи, яка має онкологічне захворювання четвертої стадії, та вважає, що її переміщення на нове місце військової служби не може здійснюватися без її згоди.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.

Верховний Суд у своїй практиці зазначає, що винятковість значення справи для учасника оцінюється з урахуванням мотивів, з яких цей учасник вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Водночас особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин. Саме лише твердження про виняткове значення справи не є достатнім без належного обґрунтування.

У цій справі скаржниця пов`язує виняткове значення справи з потребою у догляді за матір`ю та її станом здоров`я. Водночас наведене твердження не містить конкретного обґрунтування того, яким чином саме ці обставини, з урахуванням предмета спору та встановлених судами фактичних обставин, обумовлюють необхідність касаційного перегляду судових рішень.

З матеріалів судових рішень убачається, що доводи позивачки щодо необхідності догляду за матір`ю та подання відповідних рапортів уже були предметом оцінки судів попередніх інстанцій. Суд першої інстанції зазначив, що рапорти не містили доказів їх отримання відповідачами. Апеляційний суд установив, що наявний у матеріалах справи рапорт подано 24 лютого 2025 року, тобто після видання спірного наказу, та вказав, що позивачка не позбавлена права звернутися з відповідним рапортом з питання проходження військової служби.

Тому твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для неї (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд уже зазначав у своїй ухвалі від 21 вересня 2026 року, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2026 року у справі №400/1044/25 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя В. М. Соколов