Ухвала № 141380057 у справі № 280/2038/26 від 09.11.2026

УХВАЛА

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 280/2038/26

адміністративне провадження № К/990/48074/26

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу Марциха Ярослава Олександровича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року у справі №280/2038/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн, за періоди лікування з 05 травня 2023 року по 16 травня 2023 року, з 07 жовтня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, з 09 грудня 2023 року по 01 січня 2024 року, з 18 червня 2024 року по 19 липня 2024 року, з 19 листопада 2024 року по 27 грудня 2024 року, з 01 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року, з 25 травня 2025 року по 23 червня 2025 року, з 18 липня 2025 року по 12 серпня 2025 року, з 15 серпня 2025 року по 10 вересня 2025 року, з 11 вересня 2025 року по 07 жовтня 2025 року, з 09 жовтня 2025 року по 10 листопада 2025 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з наслідками бойової травми яка пов`язана із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу додаткову винагороду у відповідності до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000,00 грн, за періоди лікування з 05 травня 2023 року по 16 травня 2023 року, з 07 жовтня 2023 року по 28 жовтня 2023 року, з 09 грудня 2023 року по 01 січня 2024 року, з 18 червня 2024 року по 19 липня 2024 року, з 19 листопада 2024 року по 27 грудня 2024 року, з 01 квітня 2025 року по 25 квітня 2025 року, з 25 травня 2025 року по 23 червня 2025 року, з 18 липня 2025 року по 12 серпня 2025 року, з 15 серпня 2025 року по 10 вересня 2025 року, з 11 вересня 2025 року по 07 жовтня 2025 року, з 09 жовтня 2025 року по 10 листопада 2025 року по 16 липня 2024 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з наслідками бойової травми, яка пов`язана із захистом Батьківщини.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року, відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень представник позивача зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24, щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Отже, умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Для застосування цієї підстави касаційного оскарження необхідно встановити, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, а також що відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Водночас сама наявність постанови Верховного Суду з відповідним правовим висновком та незгода скаржника з результатом розгляду його справи не є достатніми для висновку про наявність зазначеної підстави касаційного оскарження.

У справі №600/367/24 Верховний Суд виходив із того, що медичними документами має бути підтверджено, що захворювання, з приводу якого військовослужбовець перебував на стаціонарному лікуванні, виникло саме внаслідок первинної травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що позивач отримав 27 серпня 2022 року гостру реакцію на стрес, пов`язану із захистом Батьківщини, водночас у довідці про обставини травми №1005 зазначено також невротичний розлад в анамнезі з 2014 року.

Крім того, суди встановили, що у спірні періоди позивач перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозами, серед яких були посткомоційний синдром, посттравматичний стресовий розлад, депресивні розлади та інші психічні стани. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено здійснення стаціонарного лікування саме поранення, контузії, травми або каліцтва, пов`язаного із захистом Батьківщини, чи лікування їхніх анатомічних наслідків у спірні дати.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що встановлення військово-лікарською комісією причинного зв`язку захворювань із захистом Батьківщини не є тотожним підтвердженню того, що кожен конкретний період стаціонарного лікування здійснювався саме у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, як того вимагає пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на оцінці конкретних медичних документів та встановлених обставин справи, а не на запереченні правового підходу Верховного Суду щодо можливості виплати додаткової винагороди за лікування наслідків бойової травми.

Доводи касаційної скарги фактично спрямовані на повторну оцінку доказів, установлення причинно-наслідкового зв`язку між травмою та кожним окремим періодом лікування, а також на переоцінку висновків судів щодо достатності відповідних медичних документів.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань наявності підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у правовідносинах, за яких військовослужбовець перебуває на стаціонарному лікуванні хронічних наслідків бойової травми голови, зокрема посткомоційного синдрому та посттравматичного стресового розладу, а військово-лікарська комісія визначає відповідні стани як захворювання.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.

Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.

Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначеної правової норми та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.

Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас, як зазначено вище, Верховний Суд у постанові від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24 уже сформулював правовий підхід щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 до правовідносин, у яких стаціонарне лікування здійснюється з приводу захворювань, що є наслідками поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зазначений висновок охоплює правове питання, яке скаржник визначає як таке, щодо якого відсутній висновок Верховного Суду, а саме можливість виплати додаткової винагороди за стаціонарне лікування наслідків первинної бойової травми за умови належного підтвердження причинно-наслідкового зв`язку.

Відмінності у фактичних обставинах справи №600/367/24 та справи №280/2038/26, зокрема щодо характеру первинної травми, діагнозів та змісту медичних документів, самі по собі не свідчать про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування посилання на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, представник скаржника зазначає, що справа порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у контексті чи може стаціонарне лікування захворювань та патологічних станів, які є наслідками травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, бути виключене з під дії пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 лише через класифікацію відповідних станів у медичній документації як захворювань.

Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Так, скаржник сам посилається на постанову Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24, у якій досліджувалося питання застосування пункту 1 постанови постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у правовідносинах щодо виплати додаткової грошової винагороди за стаціонарне лікування наслідків поранення, отриманого під час захисту Батьківщини.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із необхідності встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманим пораненням та подальшим стаціонарним лікуванням. Суд зазначив, що лікування захворювань, які виникли як наслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, може охоплюватися правовим регулюванням пункту 1 постанови №168 за умови належного підтвердження такого причинного зв`язку медичними документами.

Отже, правовий підхід щодо необхідності встановлення причинно-наслідкового зв`язку між первинною травмою та подальшим стаціонарним лікуванням уже сформульований Верховним Судом.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, у касаційній скарзі представник скаржника зазначає, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки стосується реалізації права на додаткову грошову винагороду за періоди стаціонарного лікування наслідків травм, отриманих під час захисту Батьківщини. Також представник скаржник посилається на встановлення позивачу третьої групи інвалідності, потребу в тривалому лікуванні та реабілітації.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справ.

Верховний Суд ураховує, що заявлений спір стосується соціальної гарантії військовослужбовця, а його вирішення має матеріальне та особисте значення для скаржника. Однак саме по собі посилання на значущість спірної виплати для особи, на наявність захворювань, інвалідності чи потребу в лікуванні не є достатнім для автоматичного визнання справи такою, що має виняткове значення в розумінні пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржник повинен навести конкретні обставини, які свідчать про особливу, нетипову значущість справи для нього, а не лише про наявність індивідуального майнового спору та заінтересованість у його вирішенні на власну користь.

Наведені у касаційній скарзі доводи, хоча й характеризують особисту заінтересованість скаржника, не свідчать самі по собі про наявність таких виняткових обставин, які зумовлюють необхідність касаційного перегляду судових рішень у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.

Тому твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для неї (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Марциха Ярослава Олександровича, якій діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року у справі №280/2038/26 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя В. М. Соколов