Постанова № 141380073 у справі № 380/6041/21 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа №380/6041/21

провадження № К/990/6377/23, №К/990/754/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Смоковича М.І., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року (у складі головуючої судді - Братичак У.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Коваля Р. Й., суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.) у справі № 380/6041/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (далі - Дванадцята кадрова комісія, Кадрова комісія, Комісія), Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури, в якому просив:

визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії №32 від 20.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо ОСОБА_1 ;

визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати наказ Генерального прокурора №131к від 11.03.2021, яким позивача звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021;

поновити позивача на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області з 13.03.2021 або іншій рівнозначній посаді в Київській обласній прокуратурі;

стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 13 березня 2021 року по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області або іншій рівнозначній посаді в Київській обласній прокуратурі з 13.03.2021;

допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 13 березня 2021 року у межах суми стягнення за один місяць.

2. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що Кадрова комісія не встановила обставин, які свідчать про невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності та, не зважаючи на це, всупереч наявних у розпорядженні Комісії зібраних щодо нього атестаційних матеріалів, які засвідчують високу професійність, компетентність та доброчесність позивача, Кадрова комісія прийняла незаконне, суб`єктивне, упереджене та необґрунтоване рішення про неуспішне проходження прокурором атестації; відтак, оскаржувані акти прийняті не в межах, спосіб та порядку, що визначені чинними законодавством.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії № 32 від 20.01.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №131к від 11.03.2021, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органах прокуратури з 12.03.2021.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 12.03.2021 по 09.05.2022 в розмірі 527 898, 10 грн, без урахування податків, зборів та інших обов`язкових відрахувань.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 2736 грн. сплаченого судового збору.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органах прокуратури з 12.03.2021.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу без урахування податків, зборів та інших обов`язкових відрахувань, у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 35 133, 15 грн.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки Кадрової комісії оцінка професійної компетентності позивача була здійснена Кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. Досліджуючи спірне рішення в частині щодо професійної етики та доброчесності позивача, суд зазначав, що членами Комісії було проігноровано той факт, що позивач після звільнення в 2005 році з прокуратури Львівської області, почав працювати в органах прокуратури з серпня 2019 року; зокрема, членами Комісії робилися висновки щодо отримання доходів позивача протягом 2010-2018 років, неетичної поведінки позивача у 2018 році, тоді як позивач перебував на посадах в органах прокуратури з серпня 2019 року; при цьому, оскаржуване рішення не містить обґрунтованих мотивів та доказів, а Кадрова комісія лише обмежилася посиланням на наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики та доброчесності, в частині придбання позивачем транспортних засобів та набуття права власності на земельні ділянки. Додатково вказував, що повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом №1700-VII. Крім того зазначав, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на положення жодного нормативно - правового акту, Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, на підставі яких Комісія дійшла висновку про порушення позивачем правил професійної етики; також спірне рішення не містить будь-яких посилань на інші документи, які б містили висновки органів, уповноважених законом на здійснення оцінки дотримання норм професійної етики та поведінки, щодо порушення позивачем вимог професійної етики; при цьому, Кадровою комісією також не наведено жодних обставин, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 принципу незалежності під час виконання своїх повноважень прокурора.

5. Суд першої інстанції зазначав, що висновки Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності в частині прав позивача на об`єкти нерухомого майна; відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім`ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів; сумнівів щодо правомірності набуття позивачем права власності на земельні ділянки, а також підозри щодо позаслужбових стосунків позивача із керівником прокуратури Київської області ОСОБА_2. - є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

6. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржувані рішення та наказ є протиправними та підлягають скасуванню.

7. Суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Короткий зміст доводів і вимог касаційних скарг

8. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2022, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

9. Окрім цього, не погодившись із прийнятими судовими рішеннями у справі, Київська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2022, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 у справі №380/6041/21.

10. Обґрунтовуючи касаційні скарги, відповідачі посилаються на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України та зазначають, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постановах:

а) від 27.04.2021 у справі №640/419/20 та від 04.11.2021 у справі №640/537/20 щодо застосування пунктів 9, 12, 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX, пункту 8 розділу I, пунктів 15, 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі - Порядок №221), а також положень 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 (далі - Порядок №233), вказуючи, що за умови наявності конкретних відомостей щодо невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності, неправильного вирішення практичного завдання та неможливості документально підтвердити положення коштів, за які здійснено купівлю майна, що перебуває у його користуванні і належить близьким родичам, Кадрова комісія прийняла правомірне, обґрунтоване рішення про неуспішне проходження прокурором атестації;

б) від 14.07.2022 у справі №640/1083/10, від 15.09.2022 у справі №380/4314/21 щодо застосування підпункту 3 пункту 15 розділу II Закону №113-IX, пункту 8 частини першої статті 11, частини першої статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» стосовно виключної компетенції НАЗК на здійснення контролю та перевірки декларацій осіб та наголошує, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать позиції Верховного Суду, відповідно до якої процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

11. Також скаржники посилаються на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказують на необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а та від 07.10.2021 у справі №640/449/20 щодо застосування положень пункту 12 розділу II Закону №113-IX, пункту 5 розділу I Порядку №221 без застосування положень пп.2 абзацу 1 пункту 13 розділу II Закону №113- IX, пп.3 пункту 6 розділу I Порядку №221, а також пп.2, 12, 14 розділу IV Порядку №221.

12. Щодо оскарження судових рішень в частині витрат на професійну правничу допомогу, скаржники вказують, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, які викладено в постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а, а саме, щодо документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також урахування категорії складності справи та співмірності суми витрат на правничу допомогу.

13. Відзивів (заперечень) на касаційні скарги від сторони позивача до Суду не надходили, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових рішень, в силу приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

14.1. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 05.01.2023.

14.2. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Данилевич Н.А., Мартинюк Н.М.

14.3. Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 у справі №380/6041/21. Іншою ухвалою Суду від 10.01.2023 відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень (провадження №К/990/754/23).

15.1. Касаційна скарга Київської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 22.02.2023.

15.2. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.01.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Данилевич Н.А., Мартинюк Н.М.

15.3. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.05.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2022 у справі №380/6041/21 (провадження №К/990/6377/23).

16. Ухвалами Верховного Суду від 08.07.2026 підготовчі дії у справі закінчено, об`єднано касаційні скарги Офісу Генерального прокурора (№К/990/754/23) та Київської обласної прокуратури (№К/990/6377/23) в одне касаційне провадження, а справу призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

17. Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.07.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В. судді: Смокович М.І., Уханенко С.А.

18. 05 листопада 2026 року суддя Смокович М.І. заявив самовідвід у справі №380/6041/21.

19. Ухвалами Верховного Суду від 05.11.2026 у задоволенні заяви судді Верховного Суду Смоковича М. І. про самовідвід у справі №380/6041/21 відмовлено.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в органах прокуратури розпочав працювати з листопада 1996 року, проте, з листопада 2005 року по серпень 2019 року в органах прокуратури не працював.

21. Наказом Генерального прокурора України від 28.08.2019 № 678-вк ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України. Наказом Генерального прокурора України від 29.08.2019 ОСОБА_1 звільнений з вищевказаної посади у зв`язку з переведенням до органів прокуратури Київської області. На підставі наказу Генерального прокурора № 511к від 11.12.2019 позивача призначено на посаду керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області.

22. У зв`язку з набранням чинності Законом №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, розпочалася атестація прокурорів.

23. Позивач, успішно пройшовши перший та другий етап атестації, був допущений до проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

24. 20 січня 2021 року Дванадцята кадрова комісія прийняла рішення №32 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію.

25. На підставі цього рішення наказом Генерального прокурора від 11.03.2021 №131к позивача звільнено з посади керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

28. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

29. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційних проваджень, правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

30. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

31. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі і по тексту - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

32. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

33. Законом №113-ІХ, який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені відповідні зміни.

34. Відповідно до абзацу першого пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

35. Відповідно до пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

36. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур (пункт 11 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).

37. Пунктом 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

38. Відповідно до пункту 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

39. Положеннями пункту 15 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

40. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221), розділом ІV якого врегульовано порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

41. Так, відповідно до пункту 2 розділу ІV Порядку №221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.

42. Пунктами 9-11 розділу ІV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

43. За пунктом 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

44. Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

45. Відповідно до пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221 після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

46. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття (абзац третій пункту 12 Порядку №233).

47. З огляду на наведені правові норми, рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

48. Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування наведених норм в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (у рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

49. Зокрема, у постановах від 18.05.2023 у справі №140/13270/21, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та багатьох інших, Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації, відтак був допущений до наступного етапу, а саме, проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

51. Відповідно до сформованого і схваленого на спільному засіданні кадрових комісій графіку співбесід прокурорів місцевих прокуратур, позивач був включений у склад групи прокурорів для проходження співбесіди 20 січня 2021 року та перед проведенням співбесіди Кадровою комісією надіслано на електронну пошту позивача повідомлення з пропозицією надати пояснення щодо 6 питань, на які позивач надав відповідні письмові пояснення, скановані копії документів.

52. За результатами проходження позивачем співбесіди, 20.01.2021 Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення № 32 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно з яким керівник Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 не пройшов атестацію. Як вказано у рішенні, Комісія, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 6 розділу І, пункту 16 розділу ІV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

53. Зміст спірного у цій справі рішення кадрової комісії полягає в наступному.

54.1. Практичне завдання № 29 від 20.01.2021 мало наступний зміст: «У кримінальному провадженні вироком суду першої інстанції затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 15 вересня 2017 року між прокурором та М., на підставі якої обвинуваченого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 70 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1190 гривень. На зазначений вирок заступник прокурора області подав апеляційну скаргу. На обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідно до п.9 ч.2 ст.52 КПК України у разі укладання угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості участь захисника є обов`язковою, а у даному провадженні захисник залучений не був. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог п.п.1, 3 ч.9 ст.100 КПК при ухваленні вироку не прийняв рішення щодо речових доказів у кримінальному провадженні».

На вирішення прокурору ставилися наступні питання:

1. Чи допустив суд першої інстанції порушення при затвердженні угоди про визнання винуватості?

2. Чи відповідає позиція заступника прокурора області положенням КПК?

3. Яке рішення має ухвалити суд апеляційної інстанції?

За результатами вивчення практичного завдання, виконаного прокурором у Комісії виникли сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, зокрема:

- прокурором надано неправильну відповідь на питання № 2, а саме, що «позиція прокурора узгоджується з правилами КПК», оскільки така відповідь суперечить п.2 ч.4 ст.394 КПК України, де вказано, що такий вирок може бути оскаржений прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

- також, прокурором надано неправильну відповідь на питання № 3, а саме, що «суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляції має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження до суду першої інстанції для продовження судового провадження або до органу досудового розслідування в загальному порядку, в залежності від того на якій стадії кримінального провадження була укладена угода», оскільки така відповідь суперечить діючим нормам КПК України, адже згідно з положеннями ст.394 КПК України, суд апеляційної інстанції має відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, яким затверджено угоду між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, оскільки це судове рішення оскаржується ним виключно з підстав, з яких воно не може бути оскаржено.

54.2. На підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині прав на об`єкти нерухомого майна; відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні прокурора й членів його сім`ї, їхнім законним доходам; правомірності та джерел походження грошових коштів (заощаджень) прокурора та його близьких родичів. У 2018 році прокурор ОСОБА_1 декларує заощадження в сумі 72000 США. На запитання комісії про походження цих коштів, прокурор відповів, що це був його дохід, який він отримав від здійснення ним адвокатської діяльності та від продажу земельних ділянок та квартири. Відповідно до документів, наданих прокурором його сумарний валовий дохід за період 2006-2014 склав 73000 доларів США, не враховуючи витрати; доходи за 2015-2018 роки були незначними та зі слів прокурора складали близько 30 тис. грн. на рік. Так, дохід від продажу квартири у 2006 році - 33984 гривень (7 тис.дол.США), дохід від продажу земельних ділянок у 2013 році - 83 274 гривень (10 тис.дол.США), у 2015 році - становить 89 688 гривень (9 тис.дол.США), дохід від здійснення адвокатської діяльності: - в 2010 році - 222,0 тис.гривень (28 тис.дол.США); в 2011 році - 83,5 тис.гривень (10 тис.дол.США); в 2012 році - 33,4 тис.гривень (4 тис.дол.США); в 2013 році - 23,0 тис.гривень (3 тис.дол.США); в 2014 році - 38,0 тис.гривень (3 тис.дол.США), а разом 74 тис.дол.США, що з урахуванням витрат щонайменше на купівлю ТЗ Volkswagen Touareg (16 тис.дол.США) та Nissan Leaf (10 тис.дол.США) та мінімально необхідних витрат на утримання сім`ї, будинку та 3-х транспортних засобів не може підтверджувати наявність у прокурора можливості заощадити 72 тис.дол.США, що породжує у комісії об`єктивні сумніви щодо достовірності наданої інформації та доброчесності прокурора.

54.3. З приводу земельних ділянок, прокурор усно пояснив, що отримав їх у подарунок, як плату за те «що допомагав повернути та переоформити інші земельні ділянки». Не дивлячись на те, що ці дії вчинялися прокурором ОСОБА_1 в період, коли він не працював в прокуратурі, така відповідь прокурора викликає обґрунтовані сумніви членів Комісії в доброчесності ОСОБА_1 .

54.4. Відповідно до відомостей, які містяться в особовій справі прокурора, прокурор ОСОБА_1 звільнився з посади прокурора Сокальської районної прокуратури Львівської області у 2005 році. У 2006 році отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, надалі працював юрисконсультом та адвокатом. В серпні 2019 року був призначений прокурором військової прокуратури Київського гарнізону, де він пропрацював з його слів два дні і далі був переведений на посаду прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області, в період з вересня по грудень 2019 року перебував на посаді першого заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури і в грудні 2019 року його було призначено керівником Кагарлицької місцевої прокуратури. Керівником прокуратури Київської області на той час був ОСОБА_2 . В цей же період часу, а саме з 31.03.2018 прокурором ОСОБА_1 був придбаний автомобіль Volkswagen Touareg. Згідно щорічної декларації за 2019 рік керівник прокуратури Київської області ОСОБА_2 декларує цей же автомобіль, як такий що взятий в оренду у ОСОБА_1 з 01.05.2018. На питання членів комісії, прокурор ОСОБА_1 пояснив, що автомобіль керівнику Кагарлицької місцевої прокуратури не передавав та пояснити причини відображення керівником прокуратури Київської області ОСОБА_2 в декларації належного йому автомобіля не може. Таким чином, у комісії наявний обґрунтований сумнів щодо незалежності прокурора у своїй діяльності, процесуальній самостійності та підозра щодо позаслужбових стосунків із керівником прокуратури Київської області ОСОБА_2 .

55. На думку скаржників, приймаючи рішення, що є предметом розгляду у цій справі, кадрова комісія, діючи в межах дискреційних повноважень, надала оцінку обставинам щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, вважаючи, що у рішенні кадрової комісії наведено мотиви його прийняття та відповідне обґрунтування.

56. Надаючи оцінку рішенню кадрової комісії в частині мотивів професійної компетентності прокурора, суди попередніх інстанцій зазначили, що незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність прокурора вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

57. За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

58. Однак, з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача була здійснена Кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

59. З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неправильного виконання практичного завдання не можуть визнаватися обґрунтованими.

60. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а, від 07.10.2021 у справі №640/449/20 та була застосована судами попередніх інстанцій.

61. Колегією суддів також установлено, що ця позиція в подальшому була неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №260/2724/20, від 06.03.2023 у справі №280/5045/20, від 01.02.2024 у справі №640/25189/19, від 16.01.2025 у справі №460/6135/20, від 28.09.2026 у справі №640/16704/21 та багатьох інших.

62. Скаржниками не наведено достатніх та беззаперечних обґрунтувань для необхідності відступу від наведених висновків Верховного Суду, а тому доводи касаційних скарг, які слугували підставою для відкриття касаційних проваджень, виходячи із пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є необґрунтованими.

63. Більше того, судом першої інстанції було встановлено, що Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення від 20.01.2021 №31 про успішне проходження атестації прокурорами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . З аналізу наданих Офісом Генерального прокурора копій практичних завдань, що виконували вказані вище особи на третьому етапі атестації та їхніх відповідей на них, встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 вирішили практичне завдання аналогічно, як і позивач.

64. Отже, висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неправильного виконання практичного завдання не можуть визнаватися обґрунтованими в межах спірних правовідносин.

65. Надаючи оцінку мотивам Комісії в частині висновків щодо достовірності наданої інформації (достовірності відомостей, вказаних в декларації особи) та доброчесності прокурора, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

66. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14.07.2022 у справі №640/1083/20 та від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 підкреслював, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.

67. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

68. Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

69. Судова практика Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у спірних правовідносинах є сталою та послідовною.

70. Доходячи висновків про те, що в спірних правовідносинах відбулось перебирання повноважень НАЗК, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. І доводи касаційної скарги в цій частині частково знаходять своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

71. Водночас, неспростованими із сторони скаржників залишилися висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення кадрової комісії в цій частині є необґрунтованими.

72. Доходячи висновків про наявний обґрунтований сумнів щодо достовірності наданої позивачем інформації та доброчесності прокурора, Комісією належним чином не враховано, що позивач після звільнення в 2005 році з прокуратури Львівської області, повторно почав працювати в органах прокуратури з серпня 2019 року.

73. Суди попередніх інстанцій вірно звернули увагу, що членами Комісії робилися висновки щодо отримання доходів позивача протягом 2010-2018 років, неетичної поведінки позивача у 2018 році, тоді як позивач перебував на посадах в органах прокуратури з серпня 2019 року.

74. Так само Кадрова комісія належним чином не обґрунтувала допущення прокурором поведінки, яка дискредитувала його як представника прокуратури та могла зашкодити авторитету прокуратури.

75. Висновки щодо сумнівів у незалежності прокурора у своїй діяльності, процесуальній самостійності та підозра щодо позаслужбових стосунків із керівником прокуратури Київської області ОСОБА_2 також не є належним чином обґрунтованими, позаяк Комісією, зокрема, не встановлювалися конкретні випадки, в який позивач, здійснюючи повноваження прокурора, своїми процесуальними діями міг піддати під сумнів дотримання принципу самостійності, з огляду на періоди [не] перебування ОСОБА_1 на посадах в органах прокуратури

76. Враховуючи наведене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість і протиправність рішення Дванадцятої кадрової комісії №32 від 20.01.2021 про неуспішне проходження позивачем атестації. І такі висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.04.2021 у справі №640/419/20 та від 04.11.2021 у справі №640/537/20, на неврахування яких, зокрема, покликалися скаржники в касаційних скаргах.

77. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

78. З огляду на те, що підставою для прийняття спірного наказу про звільнення позивача було протиправне рішення кадрової комісії, то вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ також є протиправним та підлягав скасуванню.

79. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві в якості підстав позову в частині оскарження наказу про звільнення позивач, окрім іншого, вказував, що такий наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, з огляду на посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

80. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказаним доводам оцінки не надав.

81. Колегія суддів додатково зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

82. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

83. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

84. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

85. Належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

86. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

87. У постановах від 23.07.2026 у справі №640/1663/20, від 10.07.2026 у справі №420/5756/21, від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

88. З огляду на викладене колегія суддів уважає за необхідне також урахувати наведений підхід при вирішенні цього спору.

89. Беручи до уваги помилковість окремих висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків, що оскаржувані рішення по суті спору слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, що стосується повноважень НАЗК та кадрових комісій.

Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу

90. Главою 8 Розділу І КАС України врегульовано питання судових витрат в адміністративному судочинстві.

91. Так, відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

92. Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

93. Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

94. За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

95. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

96. Згідно із положеннями частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

97. Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

98. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

99. Аналіз положень процесуального законодавства, якими врегульовано питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

100. Водночас, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

101. Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 23.01.2025 у справі №240/32993/23.

102. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

103. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

104. До таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29.12.2025 у справі №640/20355/19.

105. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

106. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

107. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.

108. Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20, від 24.06.2021 у справі №520/12026/19 та від 03.12.2021 у справі №817/861/18, від 23.06.2022 у справі №640/9792/20 та багатьох інших.

109. Судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

110. На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копії Договору про надання правової допомоги № 5 від 27.01.2021 року; розрахунок витрат на правничу допомогу від 22.04.2022, акт приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги) від 22.04.2022. квитанцію від 22.04.2022 про сплату ним на рахунок ОСОБА_7 29 525,02 грн.

111. Акт приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги) містить погодинні розрахунки та зміст наданої правової допомоги, відповідно до якої вартість наданої адвокатом позивачу правничої допомоги складає 1 година, яка дорівнює 1 000,00 грн., всього 29 500,00 грн.

112. Відповідно до змісту акта приймання-виконання робіт (надання правничої допомоги), в ході надання правової допомоги замовнику щодо збору доказів, звернення до суду для поновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом оскарження в його інтересах наказу Генерального прокурора від 11.03.2021 №131к, рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 32 від 20.01.2021, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу адвокатом Микуш Д.М. були надані наступні послуги: вивчення та аналіз чинного законодавства, усні консультації - 7 годин, складання адвокатських запитів (всього 12) - 7 годин, складання тексту позовної заяви - 9 годин, складання клопотання про витребування доказів - 30 хвилин, складання клопотання про долучення доказів (всього 2) - 1 година, вивчення та аналіз відзивів на позовну заяву (всього 2) - 3 години, складання заяви про компенсацію здійснених витрат по справі - 30 хвилин.

113. Судом першої інстанції було встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов`язані із юридичним супроводом справи №380/6041/21 і підтверджені належними та допустимими доказами.

114. Матеріалами справи підтверджується, що Офіс Генерального прокурора подав до суду першої інстанції заперечення проти заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи його, зокрема, неспівмірністю заявлених стороною судових витрат [на професійну правничу допомогу] зі складністю справи.

115. Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що оцінюючи подані документи, якими сторона позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в акті приймання-виконання робіт є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг. Висновки суду першої інстанції свідчили про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

116. Наведене дозволяє Суду дійти висновку, що суд першої інстанції застосував принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог статті 134 КАС України за наявності клопотання Офісу генерального прокурора, чим не допустив порушень норм процесуального права.

117. Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора в цій частині є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а, позаяк витрати на правову допомогу були належним чином документально підтвердженими, а суд першої інстанції застосував принцип співмірності, врахувавши заперечення співвідповідача.

118. Отже, не знаходять свого підтвердження доводи касаційної скарги в цій частині.

119. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, не обґрунтовані та відхиляються колегією суддів.

120. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

121. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

122. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

123. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

124. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновків, що касаційні скарги слід задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення, в решті залишивши без змін.

125. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

126. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 380/6041/21 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції мотивів цієї постанови.

3. В іншій частині оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

С.А. Уханенко

М.І. Смокович

Судді Верховного Суду