Постанова № 141380092 у справі № 320/2503/25 від 09.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 320/2503/25

провадження № К/990/26986/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковганич Тетяни Андріївни на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року (у складі головуючого судді - Вісьтак М.Я.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Ганечко О.М., суддів: Кузьменка В.В., Василенка Я.М.) у справі №320/2503/25,

ВСТАНОВИВ:

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) в січні 2025 року звернувся до суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ від 17.05.2024 №250-ОС, яким внесено зміни до пункту Наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) від 12.02.2024 №60 «Про особовий склад» щодо продовження військової служби за новим контрактом та викладено в наступній редакції: «Продовжити дію контракту понад встановлені строки: старшому солдату, техніку системного відділу інформаційно- аналітичного забезпечення оперативно-розшукового відділу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , з 07 серпня 2024 року на період дії воєнного стану»;

- визнати протиправною та скасувати відмову Окремого контрольно- пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» старшого сержанта, техніка системного відділу інформаційно-аналітичного забезпечення головного оперативно-розшукового відділу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт запис НОМЕР_5, документ № НОМЕР_4 виданий 01.08.2023 органом 8025;

- зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) прийняти рішення щодо звільнення з військової служби старшого сержанта, техніка системного відділу інформаційно-аналітичного забезпечення головного оперативно-розшукового відділу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт запис НОМЕР_5, документ № НОМЕР_4 виданий 01.08.2023 року органом 8025) на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду доказів, які підтверджують звернення до суду з цією позовною заявою в межах строку, встановленого КАС України, або надати обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з доказами на підтвердження поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

3. Суд першої інстанції встановив, що у своїй позовній заяві позивачем вказано, що він не був вчасно ознайомлений із Наказом від 17.05.2024 №250-ОС, який є предметом оскарження, проте й не зазначено яким чином і коли саме він все ж таки був з ним ознайомлений; суду також не було надано жодних належних доказів на підтвердження несвоєчасності ознайомлення позивача з вищезгаданим наказом, як обставини, яка могла б вважатися поважною причиною для пропуску строку для звернення з даним адміністративним позовом. Суд виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, а в позовній заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не обґрунтовано поважних причин пропуску такого строку.

4. 18 лютого 2025 року судом першої інстанції було отримано заяву про усунення недоліків разом із доданими матеріалами, в якій позивач щодо поновлення строку звернення до суду повторно зазначав, що він не був вчасно ознайомлений із спірним та підтвердив факт того, що ще у серпні 2024 року йому було відомо про оскаржуваний наказ (позивач стверджує, що: «був коротко ознайомлений з наказом і одразу ж висловив свою незгоду з ним»).

5. Також позивач стверджував, що звертався до відповідача, в якому він просив його звільнити на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», однак звернення до суду не надав. Вказував, що він перебував у відрядженні, зокрема із 26.09.2024 по 25.10.2024, а тому в цей період не міг бути ознайомлений з результатами розгляду його рапорту, однак доказів перебування позивача у відрядженні суду також не надано; у подальшому 25.10.2024 за результатами розгляду рапорту від 23.09.2024 № ВН 16089335/2024 відповідач усно повідомив позивача про результати розгляду рапорту, яким йому відмовлено у звільненні у зв`язку з продовженням строку дії контракту відповідно до спірного наказу.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

6. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, позовну заяву повернуто позивачу відповідно до приписів пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено обставин, які б перешкоджали йому звернутись до суду в строк, установлений статтею 122 КАС України.

Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

8. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №320/2503/25, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Скаржник зазначає, що позивач свідомо розраховував, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діятиме на підставі та в межах повноважень, добросовісно, розсудливо та забезпечитиме його права; обставини, що склались не дають можливості встановити час, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, через явно протиправну поведінку суб`єкта владних повноважень, яка виразилась у не ознайомленні його з виданим наказом про продовження строку дії контракту, відсутність волевиявлення на продовження строку дії контракту, та ігнорування відповідачем своїх обов`язків та прав позивача.

10. Позивач указує, що повернення позовної заяви фактично позбавило його, як військовослужбовця, права на судовий захист та справедливий суд, оскільки спір, що виник стосувався проходження ним військової служби. Зазначає, що сам по собі факт того, що відповідачем не було вчасно звільнено позивача з військової служби, безпідставно продовжено йому військову службу та видано безпідставну усну відмову у звільненні, призвело до зловживання правом та до триваючого порушення у вигляді того, що весь цей час позивач залишається на військовій службі і його не буде звільнено допоки не буде рішення суду.

11. Скаржник наводить позицію про те, що неможливість позивача вчасно звернутися до суду, через що позовну заяву повернуто, призвело до того, що відповідач фактично уникне відповідальності за свої протиправні дії, а його триваюче порушення у вигляді відмови у звільненні з військової служби, незважаючи на наявність законних підстав, - не буде припинено. Зосереджує увагу на тому, що судами проігноровано той факт, що позивача не було ознайомлено зі спірним наказом належним чином.

12. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень в силу положень частини четвертої статті 338 КАС України.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Касаційна скарга представника позивача до Верховного Суду надійшла 23.06.2025.

14. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2025 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковганич Тетяни Андріївни на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №320/2503/25 залишено без руху.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 визначено склад колегії суддів: Жук А.В. - головуючий суддя, судді: Мацедонська В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковганич Тетяни Андріївни на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №320/2503/25.

17. Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

20. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та повноту дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

21. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

23. За правилами частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

24. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

25. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

26. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).

27. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

28. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

29. Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Частиною третьою статті 122 КАС України передбачається, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

31. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

32. Наслідки ж пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частин першої-другої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

33. Відповідно до усталених висновків Верховного Суду строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення особи до суду з позовом про поновлення на публічній службі встановлено місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

34. За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

35. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.

36. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

37. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

38. При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

39. Водночас, поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

40. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

41. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

42. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 18.08.2022 у справі №240/41471/21, від 26.10.2023 у справі №500/4332/22, від 30.09.2024 у справі №520/5571/24, від 30.01.2025, від 17.04.2026 у справі №520/22368/24 та багатьох інших.

43. Ураховуючи те, що військова служба є різновидом публічної служби, строк для звернення до суду про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу становить місяць з дня, коли особа дізналась або мала дізнатись про зазначений наказ.

44. Визначальним у розглядуваному випадку є те, що згідно матеріалів справи позивач самостійно визнає моменти, з якого йому було відомо про оскаржуваний наказ, не зважаючи на відсутність письмових доказів про ознайомлення із таким наказом.

45. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

46. Суд апеляційної інстанції вірно звертав увагу на те, що позивач в заяві про усунення недоліків, а саме щодо поновлення строку звернення до суду, зазначив про те, що він не був вчасно ознайомлений із спірним наказом, «оскільки про цей наказ відповідач повідомив його усно улітку 2024 року.». Окрім цього, позивачем у своїй позовній заяві фактично підтверджується факт того, що ще у серпні 2024 року позивачу було відомо про спірний наказ, стверджуючи що «був коротко ознайомлений з Наказом і одразу ж висловив свою незгоду з ним»).

47. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зважив на те, що вже з цього моменту позивач точно знав про факт ймовірного порушення його прав, що стало надалі підставою для його звернення до суду з цим адміністративним позовом, проте ним не вчинялося жодних активних дій для захисту своїх порушених прав та інтересів.

48. Наведене не спростоване скаржником в суді касаційної інстанції.

49. Щодо іншої частини позовних вимог судами взято до уваги те, що позивач стверджував, що звертався до відповідача, в якому він просив його звільнити зі служби, однак звернення до суду не надав; у заяві про поновлення строку позивач вказав на те, що він перебував у відрядженні, однак відповідних доказів не надав.

50. Судами у справі встановлено, що 25 жовтня 2024 року за результатами розгляду рапорту від 23.09.2024 № ВН 16089335/2024 відповідач повідомив позивача про результати розгляду рапорту, яким йому відмовлено у звільненні у зв`язку з продовженням строку дії контракту відповідно до наказу від 17.05.2024 №250 - ОС; отримання усної відмови 25.10.2024 позивачем не заперечується та підтверджується ним із зазначенням про це в позовній заяві.

51. Відтак, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що вже із 25.10.2025 позивачу було відомо про відмову у задоволенні його рапорту про звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

52. Верховний Суд звертає увагу, що особливістю вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду із відповідними позовними вимогами, доведення обставин і надання відповідних доказів на їх підтвердження покладається саме на суб`єкта звернення із позовною заявою.

53. Саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

54. Виходячи зі змісту заявлених обставин у позовній заяві та заяві про поновлення процесуального строку на звернення до суду, не вдаючись до детальної переоцінки таких мотивів, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність непереборних причин об`єктивного характеру, які унеможливлювали своєчасне звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

55. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують і зводяться до зміщення відповідальності за несвоєчасне звернення до суду із позовною заявою на відповідача.

56. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

57. Частинами першою, другою статті 55 Основного Закону визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

58. Здійснюючи офіційне тлумачення частини першої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України у пунктах 1, 2 Рішення від 25.12.1997 №9-зп дійшов таких висновків:

« 1. Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і

свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

2. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.»

59. Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

60. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

61. Повертаючись до вимог процесуального закону, слід зазначити, що частинами першою-другою статті 6 КАС України також передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

62. У низці рішень ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

63. Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

64. У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

65. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом; як і не свідчать про нелегітимне втручання у конвенційні права позивача та про наявність перешкод для реалізації права особи на доступ до правосуддя.

66. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

67. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

69. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права чи безпідставного повернення позовної заяви у цій справі на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

70. А тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

71. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

72. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 5, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковганич Тетяни Андріївни залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі №320/2503/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду