Постанова № 141380112 у справі № 260/8985/25 від 10.11.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 260/8985/25

адміністративне провадження № К/990/49537/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф. (судді-доповідача),

суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1»

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (суддя - Дору Ю. Ю.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року (судді: Ільчишин Н. В., Гуляка В. В., Матковська З. М.),

у справі №260/8985/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1»

до Головного управління ДПС у Закарпатській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося з позовною заявою до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просило визнати протиправним та скасувати рішення від 12 серпня 2025 року № 228 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1», зобов`язати відповідача поновити реєстрацію ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1» платником податку на додану вартість шляхом внесення відповідного запису до Реєстру платників податку на додану вартість із збереженням індивідуального податкового номера 36731785, зобов`язати відповідача поновити дані, записи та стан рахунків інтегрованої картки ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1» в системі електронного адміністрування ПДВ (СЕА) щодо суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, які були наявні - до прийняття рішення від 12 серпня 2025 року № 228 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, стягнути судовий збір.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року, відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наявності передбачених підпунктом «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (далі - ПК України) підстав для анулювання реєстрації Товариства платником податку на додану вартість, оскільки протягом 12 послідовних податкових місяців - з липня 2024 року по червень 2025 року - воно подавало декларації, які не містили обсягів постачання та придбання товарів/послуг, що підтверджено довідкою контролюючого органу від 11 серпня 2025 року № 209/07-16-04-06-15.

Суд першої інстанції зазначив, що визначальними для застосування цієї підстави є подання податкових декларацій та їх зміст. Укладення Товариством договорів на постачання та придбання товарів у 2024-2025 роках не спростовує відсутності відповідних показників у податковій звітності. Наявність передбаченого пунктом 198.6 статті 198 ПК України права на включення сум податку до податкового кредиту без реалізації такого права також не виключає анулювання реєстрації платника ПДВ. При цьому суд послався на постанову Верховного Суду від 19 червня 2025 року у справі № 160/23059/24. Вимоги про поновлення реєстрації та даних системи електронного адміністрування ПДВ суд визнав похідними від вимоги про скасування рішення щодо анулювання реєстрації.

Погоджуючись із цими висновками, суд апеляційної інстанції додатково врахував відсутність доказів подання уточнюючих розрахунків за спірний період та відхилив посилання на укладені договори, оскільки відповідні операції не відображені у звітності. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 160/25367/24, апеляційний суд визнав незастосовними через відмінність фактичних обставин і періодів спірних правовідносин.

28 жовтня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року у справі № 260/8985/25, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2026 року, витребувано справу із суду попередньої інстанції.

02 листопада 2026 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача.

03 листопада 2026 року Товариство надіслало на адресу Верховного суду додаткові письмові пояснення щодо відзиву Головного управління ДПС у Закарпатській області.

09 листопада 2026 року справа № 260/8985/25 надійшла до Верховного Суду.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство зареєстроване з 16 вересня 2010 року платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 на загальній системі оподаткування, займається оптовою торгівлею напоями (КВЕД 46.34, основний, також займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (КВЕД 46.19); оптовою торгівлею тютюновими виробами (КВЕД 46.35); неспеціалізованою оптовою торгівлею (КВЕД 46.90); роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (КВЕД 47.11); роздрібною торгівлею напоями в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.25); роздрібною торгівлею тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.26); вантажним автомобільним транспортом (КВЕД 49.41); наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20); діяльністю у сфері права (КВЕД 69.10); рекламними агентствами (КВЕД 73.11); дослідженнями кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки (КВЕД 73.20); складським господарством (КВЕД 52.10).

Головним управління ДПС у Закарпатській області прийнято рішення від 12 серпня 2025 року № 228 про анулювання реєстрації ТзОВ «Інтернаціональна група вин України №1», як платника податку на додану вартість, яке обґрунтоване тим, що за результатами проведеного моніторингу платників, відповідачем встановлено, що позивач за період з липня 2024 року по червень 2025 року подано податкові декларації з ПДВ, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту в цих податкових місяцях, що підтверджено складеною ГУ ДПС у Закарпатській області Довідкою від 11 серпня 2025 року №209/07-16-04-06-15.

Доводи касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Альтернативно, якщо встановлені у справі № 260/4707/23 обставини буде визнано достатніми для вирішення спору, просить ухвалити нове рішення про задоволення позову. Підставами касаційного оскарження визначає пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди застосували підпункт «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 липня 2026 року у справі № 160/25367/24, щодо відсутності пасивної поведінки платника за умов фактичного блокування його господарської діяльності внаслідок віднесення до ризикових. На його думку, правовідносини є подібними, а відмінність календарних періодів і дати судового скасування рішення про ризиковість сама по собі не виключає застосування цього висновку. Посилається також на постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 380/8769/20 та від 30 листопада 2022 року у справі № 380/8687/20, а щодо критеріїв подібності правовідносин - на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Скаржник стверджує, що протягом усього спірного періоду перебував у переліку ризикових платників на підставі рішення комісії від 22 травня 2023 року № 2171, яке безперервно оскаржував у справі № 260/4707/23. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, це рішення визнано протиправним та скасовано. Вважає, що подання декларацій без обсягів операцій було наслідком протиправного блокування діяльності, а не пасивної поведінки Товариства, яке у 2024-2025 роках продовжувало укладати договори.

Наголошує, що можливість подання пояснень і документів щодо зупинених податкових накладних не усуває наслідків незаконного ризикового статусу.

Постанови Верховного Суду від 07 січня 2025 року у справі № 160/7847/24 та від 19 червня 2025 року у справі № 160/23059/24, на які послалися суди, позивач вважає нерелевантними, оскільки в них не вирішувалося питання про наслідки ризиковості, протиправність якої встановлена остаточним судовим рішенням.

Як альтернативну підставу, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Товариство зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України у випадку, коли рішення про ризиковість діяло протягом усього дванадцятимісячного періоду, а судове рішення про його скасування набрало законної сили після анулювання реєстрації платника ПДВ. При цьому вказує на неприпустимість покладення на платника надмірного індивідуального тягаря через протиправні дії контролюючого органу.

У межах підстави, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу, скаржник посилається на недослідження доказів та ненадання оцінки вирішальному доводу про причини відсутності операцій у деклараціях. Зазначає, що суди не оцінили судові рішення у справах № 260/3050/21, № 260/2886/22 та № 260/4707/23 про скасування рішень щодо ризиковості Товариства, а апеляційний суд не врахував обставин, установлених у справі № 260/4707/23 рішенням, яке набрало законної сили. Вважає, що формальне посилання на зміст декларацій, неподання уточнюючих розрахунків та невідображення операцій за укладеними договорами не замінює перевірки причин такої поведінки. У цьому зв`язку посилається на порушення частини четвертої статті 78, частин третьої та п`ятої статті 242, пункту 3 частини четвертої статті 246, підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 322 КАС України.

Окремо Товариство вказує на розгляд справи апеляційним судом без участі його представника та без вирішення заяви, поданої через підсистему «Електронний суд» 29 вересня 2026 року, про участь у засіданні в режимі відеоконференції, а в разі неможливості - про відкладення розгляду. Стверджує, що затримка реєстрації та передачі заяви судді від нього не залежала. Вважає, що за обставин, коли суд визнав необхідним заслухати учасників та забезпечив участь відповідача, такий розгляд порушив частину першу статті 313 КАС України, засади рівності та змагальності. Посилається на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 320/42808/23.

Також скаржник зазначає, що належне відновлення його прав передбачає поновлення реєстрації зі збереженням індивідуального податкового номера та відновлення показників системи електронного адміністрування ПДВ, посилаючись на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 400/10114/23. Уточнює, що зазначення у позовній вимозі коду ЄДРПОУ замість індивідуального податкового номера є технічною опискою; раніше присвоєний номер платника ПДВ - НОМЕР_1.

Можливість касаційного перегляду справи, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник обґрунтовує підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, посилаючись на фундаментальне значення порушеного питання права для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення справи для Товариства.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у Закарпатській області заперечує проти її задоволення, вважаючи наведені скаржником доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідач зазначає, що за результатами моніторингу податкової звітності ТОВ «Інтернаціональна група вин України №1» встановлено подання товариством протягом липня 2024 року - червня 2025 року декларацій з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність операцій із постачання та придбання товарів і послуг, здійснених з метою формування податкових зобов`язань чи податкового кредиту. Зазначені обставини підтверджуються довідкою від 11 серпня 2025 року №209/07-16-04-06-15 та стали підставою для прийняття рішення від 12 серпня 2025 року №228 про анулювання реєстрації товариства платником податку на додану вартість.

На переконання податкового органу, застосування підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України пов`язується з неподанням платником податкових декларацій протягом 12 послідовних податкових місяців або відображенням у таких деклараціях нульових показників податкових зобов`язань та податкового кредиту. Визначальне значення для застосування зазначеної норми має саме факт подання або неподання податкової звітності та зміст відповідних декларацій, а не факт укладення платником договорів на постачання чи придбання товарів і послуг.

Посилаючись на положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, відповідач наголошує, що відсутність реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не звільняє продавця від обов`язку включення зазначених у них сум податку на додану вартість до складу податкових зобов`язань відповідного звітного періоду. Відтак зупинення реєстрації податкових накладних не перешкоджає відображенню відповідних податкових зобов`язань у деклараціях з податку на додану вартість.

Щодо посилань скаржника на рішення про відповідність товариства критеріям ризиковості платника податку на додану вартість відповідач зазначає, що таке рішення не позбавляє платника можливості здійснювати господарську діяльність, не встановлює обов`язку вносити зміни до податкової звітності та не обмежує видів і обсягів господарських операцій. За твердженням податкового органу, правові наслідки рішення про відповідність платника критеріям ризиковості реалізуються на стадії зупинення реєстрації податкової накладної, тоді як прийняття рішення про відмову в її реєстрації залежить від подання платником відповідних пояснень і документів на підтвердження здійснених операцій.

Відповідач також звертає увагу на те, що в період дії двох попередніх рішень про відповідність товариства критеріям ризиковості платник декларував показники податкових зобов`язань і податкового кредиту, подавав податкові накладні на реєстрацію, які надалі були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, податковий орган зазначає, що товариство не скористалося передбаченою пунктом 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165, можливістю подання документів щодо невідповідності критеріям ризиковості.

Стосовно посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №380/8687/20 відповідач вказує на відмінність фактичних обставин, оскільки у зазначеній справі на суми податку на додану вартість у системі електронного адміністрування було накладено арешт із забороною їх використання, що позбавляло платника можливості впливати на відповідні податкові показники.

Щодо постанови Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі №160/25367/24 податковий орган зазначає, що, незважаючи на застосування тієї самої норми Податкового кодексу України, обставини цієї справи відрізняються від обставин спору, який розглядається. Зокрема, відповідач посилається на відмінності періодів, протягом яких платники відповідали критеріям ризиковості, нормативного регулювання прийняття відповідних рішень, а також на те, що у справі №160/25367/24 рішення про анулювання реєстрації було прийнято до спливу дванадцятимісячного періоду.

Податковий орган вважає, що наведені скаржником обставини не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між віднесенням товариства до категорії ризикових платників та поданням декларацій із нульовими показниками. На його думку, касаційна скарга не порушує питання права, яке потребує формування чи уточнення правового висновку Верховного Суду, а фактично спрямована на переоцінку встановлених судами обставин та доказів.

З огляду на викладене Головне управління ДПС у Закарпатській області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року - без змін.

У письмових поясненнях щодо відзиву на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1» заперечує проти доводів податкового органу та наполягає на обґрунтованості касаційної скарги.

Товариство зазначає, що касаційна скарга порушує питання правильного застосування підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, зокрема необхідності встановлення причин відсутності господарських операцій протягом дванадцяти послідовних податкових місяців. На його переконання, суди попередніх інстанцій, визнавши пасивну поведінку платника умовою анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, не дослідили, чи була відсутність операцій наслідком такої поведінки або зумовлена фактичним блокуванням господарської діяльності через перебування товариства у статусі ризикового платника.

Позивач наголошує, що рішення контролюючого органу від 22 травня 2023 року №2171 про відповідність Товариства критеріям ризиковості визнано протиправним і скасовано судовим рішенням у справі №260/4707/23, яке набрало законної сили. За твердженням товариства, такий статус зумовлював зупинення реєстрації податкових накладних, унаслідок чого його контрагенти не могли своєчасно формувати податковий кредит, що перешкоджало здійсненню звичайної господарської діяльності. При цьому передбачений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України обов`язок декларування податкових зобов`язань за фактично здійсненими операціями не пояснює причин відсутності таких операцій.

Товариство також заперечує проти посилань відповідача на можливість реєстрації окремих податкових накладних у період дії попередніх рішень про ризиковість, зазначаючи, що відповідні обставини судами не встановлювалися, а самі ці рішення також визнані протиправними. Укладені протягом 2024- 2025 років договори позивач вважає доказами підтримання господарських зв`язків та відсутності пасивної поведінки, яким суди не надали належної оцінки.

Окремо товариство посилається на постанову Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі №160/25367/24, вважаючи правовідносини подібними, оскільки в зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком про відсутність пасивної поведінки платника за умови фактичного блокування його господарської діяльності через ризиковий статус. На думку позивача, суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування відхилив посилання на цю постанову. У разі визнання правовідносин неподібними товариство вказує на необхідність формування Верховним Судом відповідного правового висновку.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач не спростував доводів касаційної скарги щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції без участі представника товариства та без вирішення його заяви, поданої 29 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд».

З огляду на викладене Товариство просить урахувати письмові пояснення, задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові рішення попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в передбаченому касаційною скаргою випадку - ухвалити нове рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спір у цій справі стосується правомірності анулювання реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1» платником податку на додану вартість на підставі підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України з огляду на подання ним протягом 12 послідовних податкових місяців декларацій без обсягів постачання та придбання товарів/послуг.

Визначальним для касаційного перегляду є питання, чи надали суди належну оцінку доводам позивача про вплив протиправного віднесення його до переліку ризикових платників на ведення господарської діяльності та показники податкової звітності у зазначений період.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу першого пункту 49.2 статті 49 ПК України (тут та надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Пунктом 203.1 статті 203 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

За абзацом першим пункту 184.2 статті 184 ПК України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б»-«з» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Порядок анулювання реєстрації платника ПДВ визначено також розділом V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року №1130, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за №1456/26233 (далі - Положення №1130).

Згідно з абзацами четвертим-шостим пункту 5.2 розділу V Положення №1130 при розгляді питання анулювання реєстрації згідно з підпунктом «г» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункт «г» пункту 5.1 цього розділу) 12 місяців визначаються із урахуванням того, що:

не враховується місяць, в якому проведено реєстрацію особи платником ПДВ, якщо особа зареєстрована платником ПДВ з дня іншого ніж перший день календарного місяця;

включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій) до отримання чи складання контролюючим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації.

Абзацами першим-третім пункту 5.5 розділу V Положення №1130 передбачено, що анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах «б»-«з» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти «б»-«з» пункту 5.1 цього розділу). Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав. Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей).

За підпунктом 3 пункту 5.5 розділу V Положення №1130 такими документами є довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт «г» пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу).

У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Відповідно до абзацу першого пункту 5.6 розділу V Положення №1130 за наявності зазначених підтвердних документів (відомостей) контролюючий орган за місцем перебування на обліку платника податків приймає рішення про анулювання реєстрації особи - платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов`язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства.

Отже, закон пов`язує анулювання реєстрації за цією підставою з неподанням податкової звітності та/або з відсутністю у ній показників постачання і придбання протягом визначеного послідовного періоду. Наявність цих обставин має бути підтверджена податковими деклараціями, довідкою та/або відповідним реєстром.

Такий підхід до застосування підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 січня 2025 року у справі №160/7847/24 та від 19 червня 2025 року у справі №160/23059/24.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, Верховний Суд виходить із того, що підпункт «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України пов`язує анулювання реєстрації платника податку на додану вартість із визначеним законом змістом податкової звітності за 12 послідовних податкових місяців або її неподанням, а не лише з оцінкою загальної господарської активності платника.

У постанові від 19 червня 2025 року у справі №160/23059/24 Верховний Суд, перевіряючи правомірність анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, визнав визначальними відомості поданих декларацій, довідки контролюючого органу та відсутність уточнюючих розрахунків. При цьому наявність податкових накладних за операціями придбання, які платник не відобразив у податковій звітності, не була визнана обставиною, що спростовує підстави анулювання.

У зазначеній постанові Верховний Суд також розмежував право платника включити суми податку до податкового кредиту протягом установленого законодавством строку та фактичну реалізацію такого права шляхом відображення відповідних показників у податковій звітності. Саме по собі збереження права на податковий кредит не усуває наслідків подання декларацій без показників придбання.

Суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, встановили, що протягом липня 2024 року - червня 2025 року Товариство подавало декларації з податку на додану вартість без обсягів постачання та придбання товарів/послуг. Ці відомості відображені у довідці Головного управління ДПС у Закарпатській області від 11 серпня 2025 року №209/07-16-04-06-15, на підставі якої прийнято рішення від 12 серпня 2025 року №228.

Наявність податкових накладних та квитанцій, на які посилається позивач, не тотожна відображенню відповідних операцій у податкових деклараціях. Зокрема, необхідно розмежовувати операції постачання, за якими виникає обов`язок декларування податкових зобов`язань, та операції придбання, за якими платник за наявності передбачених законом умов реалізує право на податковий кредит.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України відсутність реєстрації податкової накладної продавцем не звільняє його від обов`язку включити суму податку на додану вартість, зазначену в накладній, до податкових зобов`язань відповідного звітного періоду. Отже, зупинення реєстрації накладної саме собою не створює правової перешкоди для декларування податкових зобов`язань за фактично здійсненим постачанням.

Водночас право покупця на податковий кредит та порядок його реалізації регулюються, зокрема, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Наявність такого права без його реалізації не означає, що подана декларація містить показники придбання товарів/послуг, здійсненого з метою формування податкового кредиту.

Таким чином, доводи про укладення договорів, складення податкових накладних та здійснення операцій не спростовують установленого судами факту подання протягом 12 послідовних місяців декларацій без відповідних показників. Сама лише наявність таких документів не є достатньою підставою для висновку про протиправність рішення №228.

Окремої оцінки потребують доводи скаржника про рішення комісії від 22 травня 2023 року №2171 щодо відповідності Товариства критеріям ризиковості та його подальше скасування судовим рішенням у справі №260/4707/23.

Верховний Суд виходить із того, що рішення про відповідність критеріям ризиковості може мати наслідком зупинення реєстрації податкових накладних у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1165. Однак такий наслідок не є тотожним неможливості подання податкової декларації чи відображення у ній фактично здійснених операцій.

Визнання протиправним і скасування рішення про ризиковість у судовому порядку не спричиняє автоматичного скасування окремого рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Законність останнього рішення підлягає самостійній перевірці з огляду на визначені статтею 184 Податкового кодексу України підстави та фактичні обставини його прийняття.

Суд наголошує на тому, що рішення у справі №260/4707/23 не доводить саме по собі неможливості подання Товариством декларацій із показниками постачання та придбання у період липень 2024 року - червень 2025 року.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі №160/25367/24 колегія суддів оцінює з урахуванням установлених у тій справі обставин.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність належного підтвердження передбаченого підпунктом «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України дванадцятимісячного періоду, оскільки на дату прийняття рішення про анулювання реєстрації строк подання декларації за один із відповідних місяців не сплив у зв`язку із зупиненням перебігу строків відповідно до законодавства, чинного на той час.

Додатково Верховний Суд урахував установлені судами обставини тривалого невиконання контролюючим органом судового рішення про виключення платника з переліку ризикових, що призвело до фактичного блокування його господарської діяльності.

Натомість у справі, що переглядається, суди встановили подання Товариством протягом дванадцяти послідовних податкових місяців декларацій, які свідчать про відсутність відповідних операцій. Визнання протиправним рішення про відповідність Товариства критеріям ризиковості не спростовує цих обставин.

За такого відмінного фактичного підґрунтя висновки Верховного Суду у справі №160/25367/24 не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України у справі, що переглядається.

У постанові від 19 червня 2025 року у справі №160/23059/24 Верховний Суд також відмежував правовідносини, в яких платник посилався на арешт сум податку на додану вартість у системі електронного адміністрування або на обставини непереборної сили, від випадку, коли платник не довів об`єктивної неможливості виконати обов`язок із подання звітності. Такий підхід необхідно враховувати й при оцінці посилань скаржника на постанови у справах №380/8769/20 та №380/8687/20.

Суди попередніх інстанцій встановили зміст декларацій за спірний період і відсутність уточнюючих розрахунків. Наведені скаржником обставини щодо ризиковості та зупинення реєстрації накладних самі по собі не спростовують цих установлених обставин і не свідчать про неправильне застосування судами підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що суди застосували зазначену норму без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Необхідності формулювати новий правовий висновок на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України також немає, оскільки правове регулювання відповідної підстави анулювання вже було предметом оцінки Верховного Суду.

Посилання на недослідження окремих доказів не становить самостійної безумовної підстави для направлення справи на новий розгляд. Для застосування пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України необхідні передбачені цією нормою умови, зокрема висновок про обґрунтованість відповідних підстав касаційного оскарження за пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу та встановлення того, що процесуальне порушення унеможливило з`ясування істотних обставин.

Окремої оцінки Верховного Суду потребують доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи за відсутності представника позивача та нерозглядом поданої ним заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або відкладення розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Частиною другою статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що після відкриття судового засідання і вирішення клопотань учасників справи суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги та відзиву на неї.

Отже, процесуальний закон передбачає вирішення клопотань учасників справи на відповідній стадії апеляційного розгляду. Водночас обов`язок суду розглянути клопотання, яке надійшло до нього, не є тотожним обов`язку його задовольнити, оскільки питання про обґрунтованість заявленого прохання вирішується з урахуванням установлених законом умов та обставин конкретної справи.

За змістом частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Відповідно до частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

Частиною першою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, право учасника справи на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції реалізується з дотриманням установленого процесуальним законом порядку. Водночас відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з неявкою належним чином повідомленого учасника справи залежить, зокрема, від поважності повідомлених ним причин неявки.

Як убачається з оскаржуваної постанови, апеляційний розгляд справи відбувся 30 вересня 2026 року. Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча, за встановленими апеляційним судом обставинами, був належним чином повідомлений про дату та час його проведення. Розгляд справи відбувся за участю представника відповідача в режимі відеоконференції.

Представник позивача Ламбрух Олександр Сергійович 29 вересня 2026 року сформував у підсистемі «Електронний суд» заяву, в якій просив забезпечити його участь у судовому засіданні, призначеному на 30 вересня 2026 року о 09:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу EASYCON, а в разі неможливості забезпечення такої участі - відкласти розгляд справи на інший день.

Зазначену заяву представник позивача обґрунтував неможливістю прибуття до приміщення суду у зв`язку з дією воєнного стану.

Отже, навіть за умови надходження відповідної заяви до апеляційного суду 29 вересня 2026 року її було б подано з недотриманням установленого частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України п`ятиденного строку, оскільки до призначеного судового засідання залишався один день.

Колегія суддів зазначає, що подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з порушенням установленого процесуального строку саме по собі не покладає на суд обов`язку забезпечити проведення такого засідання у визначений заявником спосіб.

Водночас заявлене представником позивача альтернативне прохання про відкладення розгляду справи підлягає окремій оцінці, оскільки строк, передбачений частиною другою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо стосується заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та не визначає порядку вирішення питання про відкладення апеляційного розгляду.

Оцінюючи наведені представником позивача причини неявки, Верховний Суд виходить із того, що саме по собі посилання на дію воєнного стану без зазначення конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали прибуттю до суду або участі в судовому засіданні, не свідчить про наявність безумовних підстав для відкладення розгляду справи.

При цьому заява від 29 вересня 2026 року не містить відомостей про конкретні обставини, пов`язані з обмеженням пересування, місцеперебуванням представника чи іншими перешкодами, які унеможливлювали його участь у призначеному судовому засіданні.

Щодо тверджень скаржника про нерозгляд зазначеної заяви Верховний Суд ураховує, що відповідно до листа Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2026 року заява представника позивача від 29 вересня 2026 року надійшла через підсистему «Електронний суд» 5 жовтня 2026 року о 09:24:37, зареєстрована цього самого дня о 11:18:33 за вхідним №К-76156/26 та передана судді-доповідачу 6 жовтня 2026 року.

Разом із тим скаржник надав роздруківку електронного повідомлення підсистеми «Електронний суд» від 29 вересня 2026 року о 12:06:50, у тексті якого зазначено про надходження документа «Заява від ОСОБА_1 » до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Колегія суддів зазначає, що дата формування електронного повідомлення, дата фактичного доставлення документа до суду та дата його реєстрації не є тотожними обставинами. При цьому сама по собі зазначена роздруківка не підтверджує, що заява була доступна суду апеляційної інстанції на момент проведення судового засідання 30 вересня 2026 року.

Оскільки на час проведення судового засідання зазначена заява не була доступна суду апеляційної інстанції, суд не мав об`єктивної можливості вирішити порушені в ній питання до початку апеляційного розгляду.

За таких обставин нерозгляд відповідної заяви не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини другої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як зазначено в оскаржуваній постанові, представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання. Відтак його неявка відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджала апеляційному розгляду справи.

Верховний Суд також ураховує, що 28 серпня 2026 року позивач подав письмові пояснення по суті апеляційної скарги, у яких виклав свою правову позицію та просив урахувати висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 15 липня 2026 року у справі №160/25367/24. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що апеляційний суд надав оцінку відповідному посиланню позивача.

Отже, позивач реалізував право на викладення своєї позиції щодо предмета спору та доводів апеляційної скарги в письмовій формі, а відсутність його представника в судовому засіданні за наведених обставин сама по собі не свідчить про позбавлення позивача можливості довести свою правову позицію до відома суду.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи за відсутності представника позивача та нерозглядом його заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції або відкладення розгляду справи.

Висновки за результатами касаційного перегляду

Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права..

Згідно із частиною другою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи..

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року і постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональна група вин України №1» залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 грудня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року у справі №260/8985/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк І.Я.Олендер