Ухвала № 141380115 у справі № 420/40857/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №420/40857/25

адміністративне провадження № К/990/49833/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/40857/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), Головного управління Національної гвардії України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягала у тому, що командування частини:

не розглянуло по суті письмові звернення щодо представлення до нагородження орденом «За мужність» третього ступеня та, за результатами службового розгляду, іншими можливими державними, відомчими, урядовими та парламентськими нагородами;

не надало правової оцінки факту бойового поранення 28 червня 2023 року, встановленої інвалідності внаслідок війни другої групи та наявних бойових заслуг всупереч вимогам Порядку № 138/2003 та статутних обов`язків командира;

не оформило та не направило до ІНФОРМАЦІЯ_1 і Головного управління Національної гвардії України належні нагородні матеріали (нагородний лист/подання, службову характеристику, витяги з наказів, копії актів Н-1/Н-5, висновків військово-лікарської комісії та медико-соціальної експертної комісії та інші документи), обмежившись листами-відповідями;

склало та використало службові листи, у яких наведено недостовірні, непідтверджені та дискримінаційні оціночні твердження («панічні настрої», «ненадійний», «ризик для підрозділу» тощо), що не ґрунтуються на матеріалах особової справи та спростовуються офіційними характеристиками;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), яка проявилася у:

неприйнятті будь-якого оформленого рішення за суттю звернень щодо нагородження (ні рішення про подання, ні мотивованої відмови);

непроведенні перевірки інформації, отриманої від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у тому числі невитребуванні особової справи, службових характеристик, актів Н-1/Н-5, висновків військово-лікарської комісії та медико-соціальної експертної комісії, нагородних матеріалів;

невитребуванні обов`язкових документів для належного розгляду питання нагородження та відсутності власної службової оцінки матеріалів;

формальному підтвердженні недостовірних та дискримінаційних відомостей, наведених військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, без їхньої перевірки;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України, яка, зокрема, встановлена офіційно у листі № 27/10/2/1-М-9754-ЕП від 24 листопада 2025 року, а саме:

невитребуванні у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та ІНФОРМАЦІЯ_1 нагородних матеріалів і документів, необхідних для вирішення питання про моє нагородження;

непроведенні службової оцінки бойових заслуг, факту поранення, інвалідності та відсутності дисциплінарних стягнень;

відсутності будь-яких внутрішніх документів через неналежне виконання повноважень з організації нагородної роботи;

наданні відповідей формального характеру без належної правової та фактичної оцінки поданих матеріалів, у тому числі використанні аргументу про відсутність відомчої відзнаки «За поранення» як підстави для відмови в розгляді клопотання;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України, які полягали у включенні до офіційних відповідей та службових документів формулювань на кшталт «ненадійність», «панічні настрої», «ризик для підрозділу» та інших подібних висловів як таких, що:

не підтверджені жодними службовими розслідуваннями, дисциплінарними провадженнями чи іншими належними доказами;

суперечать службовим характеристикам та офіційним довідкам про відсутність дисциплінарних стягнень;

мають ознаки дискримінаційних за станом здоров`я та інвалідністю (посттравматичний стресовий розлад, інвалідність другої групи);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головне управління Національної гвардії України:

провести повторний, повний та об`єктивний розгляд письмових звернень щодо представлення до нагородження орденом «За мужність» третього ступеня та, за результатами розгляду, іншими державними, відомчими, урядовими та парламентськими нагородами відповідно до Закону України «Про державні нагороди України», Порядку № 138/2003 та внутрішніх актів Міністерства внутрішніх справ України та Національної гвардії України;

за результатами такого розгляду прийняти оформлене письмове рішення (про подання до нагородження або мотивовану відмову) і надати його;

привести зміст офіційних відповідей та внутрішніх службових документів, які містять формулювання «панічні настрої», «ненадійний», «ризик для підрозділу» та подібні, у відповідність до фактичних обставин шляхом складення службового спростування і долучення до особової справи замість недостовірних відомостей;

надати належним чином завірені копії документів особової справи у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за період служби, які містять будь-які відомості, оцінки або характеристики щодо проходження служби, у тому числі копії документів, на які відповідачі посилались у своїх листах № 10/29/10/1/4-5675-2025, № 10/29/10/1/4-6960-2025, № 10/29/10/2-М-365-ЕП, № 27/10/1/4-М-5431, № 27/10/1/4-М-5432, № 27/10/1/1-М-7481, № 27/10/1/4-М-7510-ЕП, № 27/10/1/4-М-9147, № 27/10/2/1-М-9754-ЕП;

- визнати, що дії та бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України щодо мене - пораненого ветерана війни, особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи - є проявом дискримінаційного ставлення за ознакою стану здоров`я та інвалідності, всупереч статті 24 Конституції України, статті 14 Європейської конвенції з прав людини та положенням Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права осіб з інвалідністю;

- стягнути моральну (немайнову) шкоду в розмірі 300 000 (триста тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Національної гвардії України, у тому числі солідарно - у разі якщо суд дійде висновку про неподільний характер завданої шкоди.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

30 жовтня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/40857/25. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення суду та ухвалити нове рішення, яким справу направити на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року справу №420/40857/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник вказує, що ця справа порушує питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо розмежування дискреційних повноважень військового командування стосовно представлення військовослужбовця до нагородження та обов`язку адміністративного суду перевірити, чи здійснювалися такі повноваження на належній фактичній основі, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. На переконання скаржника, визнання певного повноваження дискреційним саме по собі не може означати вилучення способу його здійснення та фактичних підстав відповідного рішення з-під судового контролю.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Крім того, скаржник зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки безпосередньо стосується офіційної оцінки його військової служби, обставин бойової участі, тяжкого бойового поранення та використання державними органами негативних характеристик щодо нього. Наголошує, що він є учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, а наслідки оскаржуваних рішень виходять за межі звичайного спору щодо відповіді на звернення.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.

Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Крім того, скаржниця вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи, проігнорував істотні обставини, зокрема складні життєві умови позивачки, та не перевірив наявності всіх складових дисциплінарного проступку в її діях. На думку скаржниці, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обмеження судового контролю за рішеннями про притягнення до дисциплінарної відповідальності виключно перевіркою дотримання відповідної процедури, пославшись на нерелевантні до обставин цієї справи висновки Верховного Суду. Скаржниця стверджує, що такий підхід позбавляє її можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, під час розгляду іншої справи, що є істотним порушенням її прав.

Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами попередніх інстанцій обставинами справи не дає підстав для висновку про наявність у цьому випадку обставин, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не зазначає конкретних справ, під час розгляду яких обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, матимуть преюдиційне значення, не конкретизує таких обставин та не обґрунтовує, у чому саме полягає неможливість їх спростування. Саме лише посилання на позбавлення можливості спростувати встановлені судами обставини без наведення відповідного обґрунтування не свідчить про наявність зазначеного винятку з касаційного оскарження.

Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі, розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.

На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі №420/40857/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ), Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович