Ухвала № 141380152 у справі № 640/17979/22 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №640/17979/22

адміністративне провадження №К/990/49030/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року

у справі №640/17979/22

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа: Акціонерне товариство «Банк Січ»,

про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач-1, скаржник-1) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Акціонерне товариство «Банк Січ», щодо оскарження рішень і дій Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов`язаних із набуттям у власність державних облігацій, віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач-2, скаржник-2) звернувся до суду з позовом щодо рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов`язаних із набуттям державних облігацій у власність, відкликанням банківської ліцензії та ліквідацією Акціонерного товариства «Банк Січ».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року справи №640/17979/22 та №640/19473/22 об`єднано в одне провадження з присвоєнням номера №640/17979/22.

Уточнивши позовні вимоги, зокрема заявою від 30 квітня 2025 року, позивачі просили:

- визнати протиправними дії Національного банку України та відповідні положення пункту 2 рішення Правління Національного банку України від 05 серпня 2022 року №403-рш «Про набуття у власність державних облігацій України, переданих Акціонерним товариством «Банк Січ» у заставу Національному банку України» у частині визначення вартості державних облігацій України;

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 рішення №403-рш у частині набуття Національним банком України у власність визначених у позовній заяві державних облігацій України;

- визнати протиправними дії Національного банку України та пункт 4 рішення №403-рш щодо зарахування відповідних облігацій із рахунку Акціонерного товариства «Банк Січ» на рахунок Національного банку України;

- зобов`язати Національний банк України внести відповідні відомості до системи депозитарного обліку та зарахувати визначені в позовній заяві облігації на рахунок Акціонерного товариства «Банк Січ»;

- визнати протиправним і скасувати рішення Правління Національного банку України від 09 серпня 2022 року №405-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «Банк Січ» до категорії неплатоспроможних».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог 1- 4 щодо рішення та дій Національного банку України, пов`язаних із набуттям у власність державних облігацій України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року, відмовлено у задоволенні позову.

Повний текст постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року складено 25 вересня 2026 року.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Трохимчук Олег Іванович, 26 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулися з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Підставами касаційного оскарження таких судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, визначених пунктами 1- 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема якщо суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.

Касаційна скарга подана з посиланням на пункти 1, 2, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржники вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 73, 76, 79, 79-1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон №2121-III), статті 74 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-XIV (далі - Закон №679-XIV), статті 29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року №1255-IV (далі - Закон №1255-IV), а також порушили вимоги частини другої статті 14, частини другої статті 77, статті 90, частини третьої статті 242, частини четвертої статті 246, статей 266-1, 308, 316 та 322 КАС України.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники зазначають, що суд апеляційної інстанції застосував положення статей 79, 79-1 Закону №2121-III та статті 266-1 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 липня 2025 року у справі №640/7036/21 та від 11 червня 2020 року у справі №826/4275/16.

Зокрема, скаржники посилаються на те, що у справі №640/7036/21 Верховний Суд розглядав вимоги власника істотної участі банку про визнання протиправним і скасування рішення Національного банку України щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних, заявлені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» від 13 травня 2020 року №590-IX та без вимоги про відшкодування шкоди. За твердженням скаржників, Верховний Суд не визнав такі вимоги неприпустимим способом захисту, а перевірив рішення Національного банку України за правилами частин п`ятої та шостої статті 266-1 КАС України. Скаржники вважають спірні правовідносини подібними, оскільки позивачі у цій справі також є власниками істотної участі банку та оскаржують рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, не заявляючи вимоги про відшкодування шкоди.

Також скаржники наводять висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 червня 2020 року у справі №826/4275/16, щодо необхідності судового контролю за актами Національного банку України, перевірки їх фактичної основи та надання судом відповіді на істотні аргументи особи. На переконання скаржників, неврахування цих висновків призвело до того, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили правомірність рішення №405-рш/БТ і рішення №403-рш по суті, а обмежилися висновком про неефективність обраного способу судового захисту.

На обґрунтування підстави, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники вказують на необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19, зокрема у пунктах 9.46 і 9.48, щодо відшкодування шкоди як єдиного ефективного способу захисту прав учасника банку після його виведення з ринку.

Скаржники зазначають, що наведений висновок Великої Палати Верховного Суду сформульовано у господарській справі та, на їхню думку, він не підлягає застосуванню до вимоги адміністративного позову про визнання протиправним і скасування індивідуального акта Національного банку України, передбаченої пунктом 1 частини сьомої статті 266-1 КАС України. Наголошують, що положення частин дев`ятої та десятої статті 266-1 КАС України визначають правові наслідки скасування індивідуальних актів Національного банку України, проте не виключають можливості перевірки їх законності в судовому порядку. На переконання скаржників, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили обмеження правових наслідків скасування таких актів із неможливістю їх судового оскарження, внаслідок чого не перевірили правові та фактичні підстави, а також процедуру прийняття спірних рішень.

Крім того, скаржники наголошують, що висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19, необхідно співвіднести з висновками Верховного Суду у справах №640/7036/21 та №826/4275/16, а також із положеннями статей 55, 75, 92 Конституції України, статей 79, 79-1 Закону №2121-III, статей 5, 6, 266-1 КАС України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені скаржниками постанови Верховного Суду стосуються правового регулювання відносин, пов`язаних із прийняттям Національним банком України рішень щодо неплатоспроможності банків та визначенням належних способів судового захисту прав їх учасників. З огляду на відмінності у предметах спорів, характері оскаржуваних рішень і правовому регулюванні, питання щодо застосовності відповідних правових висновків до спірних правовідносин, а також наявності підстав для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду потребують перевірки під час касаційного розгляду справи.

На підставі статті 346 КАС України скаржники порушують питання про передачу справи на розгляд відповідної палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду в разі встановлення підстав для відступлення від правового висновку.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин п`ятої та шостої статті 266-1 КАС України в аспекті меж судової перевірки кількісних та якісних оцінок Національного банку України, які були покладені в основу рішення про неплатоспроможність банку, зокрема оцінки державних облігацій, коли Національний банк України одночасно виступав органом банківського нагляду, кредитором і заставодержателем та застосував змінену напередодні методику визначення їх вартості.

Також скаржники наголошують на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частин другої і третьої статті 73 та частини другої статті 76 Закону №2121-III у взаємозв`язку з частинами п`ятою та шостою статті 266-1 КАС України, а саме щодо меж перевірки законності, обґрунтованості та пропорційності застосованих Національним банком України заходів банківського нагляду.

Окремо скаржники ставлять питання про застосування частин першої, сьомої, дев`ятої та десятої статті 266-1 КАС України до позовних вимог, об`єднаних в одному адміністративному провадженні, але спрямованих на оскарження двох самостійних рішень Національного банку України: рішення від 05 серпня 2022 року №403-рш про набуття у власність державних облігацій України та рішення від 09 серпня 2022 року №405-рш/БТ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. На думку скаржників, об`єднання цих вимог не змінює їх самостійної правової природи, а спеціальні правила статті 266-1 КАС України не можуть без окремого обґрунтування поширюватися на вимоги щодо попереднього акта про набуття облігацій.

Крім цього, скаржники вказують на необхідність формування висновку щодо застосування частини другої статті 76 Закону №2121-III у взаємозв`язку з пунктами 2- 4 частини шостої статті 266-1 КАС України та статтею 29 Закону №1255-IV, зокрема стосовно того, чи може невиконання банком вимоги Національного банку України про дострокове повернення кредиту вважатися невиконанням зобов`язання через недостатність коштів, якщо Національний банк України до прийняття рішення про неплатоспроможність уже задовольнив власні кредиторські вимоги шляхом набуття предмета застави у власність.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржники посилаються на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України та зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. При цьому скаржники пов`язують зазначене процесуальне порушення з доводами щодо неправильного застосування норм матеріального права та необхідності врахування або формування правових висновків Верховного Суду, наведеними на обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Скаржники наголошують, що суд апеляційної інстанції здійснив перегляд справи з урахуванням попередньої редакції позовних вимог від 17 травня 2023 року, яка містила вісім вимог, тоді як остаточну редакцію позову викладено в заяві від 30 квітня 2025 року з п`ятьма вимогами. За твердженням скаржників, суд апеляційної інстанції відхилив вимоги 6- 8, що не становили предмета розгляду за остаточною редакцією позову, та не надав належної оцінки вимогам щодо рішення №403-рш, чим порушив статті 308, 322 КАС України.

Скаржники також посилаються на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у цій справі, якою скасовано ухвалу про закриття провадження щодо вимог 1- 4 і направлено справу для продовження розгляду. На їхнє переконання, суди, визнавши ці вимоги похідними від вимоги 5, фактично не здійснили судового контролю за визначенням Національним банком України справедливої вартості облігацій відповідно до частини першої статті 74 Закону №679-XIV, не навівши належних мотивів відхилення доводів, які вже були предметом попереднього апеляційного перегляду. У цьому зв`язку скаржники посилаються на порушення частини другої статті 14, статей 242, 246, 322 КАС України.

Крім того, скаржники вважають, що суд апеляційної інстанції фактично доповнив мотиви відмови в позові новим висновком про недоведеність протиправності рішень Національного банку України, хоча суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову переважно з мотивів неналежності обраного способу судового захисту. Скаржники наголошують, що такий висновок зроблено без належного дослідження доказів, всупереч частині другій статті 77, статтям 90, 242, 246, 308, 316, 322 КАС України.

Скаржники зазначають, що суди не надали належної оцінки банківським випискам за період з 29 липня до 05 серпня 2022 року, документам щодо дострокової вимоги Національного банку України, відомостям системи «КредЛайн-3» станом на 09 серпня 2022 року, листу Національного банку України від 24 листопада 2022 року №20-0006/81772, звіту Приватного підприємства «Експертне бюро» від 16 березня 2023 року, рішенню Національного банку України від 04 серпня 2022 року №395-рш, а також документам щодо підстав прийняття рішень №403-рш і №405-рш/БТ. З огляду на це, на переконання скаржників, залишилися невстановленими обставини щодо розміру заборгованості банку, вартості та кількості облігацій, методики їх оцінки, впливу оцінки на регулятивний капітал, причин невиконання зобов`язань і наявності передбачених статтею 76 Закону №2121-III підстав для віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Також скаржники звертають увагу на неправильне визначення судами частки ОСОБА_2 у статутному капіталі банку - 51,614973 % замість 55,614973 %, а також на ненадання оцінки документам щодо складу акціонерів банку.

Окремо скаржники стверджують, що до завершення ліквідації банку вимога про відшкодування шкоди може бути передчасною, тоді як вимогу про перевірку законності акта Національного банку України суди визнали неефективною, внаслідок чого, на їхнє переконання, позивачі позбавлені доступного способу захисту. На підтвердження цієї позиції скаржники посилаються на положення статті 55 Конституції України, статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до неї, а також практику Європейського суду з прав людини у справах «Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic», «Capital Bank AD v. Bulgaria» та «Фельдман і банк «Слов`янський» проти України».

Скаржники також зазначають, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. З огляду на це скаржники просять скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до пункту 1 частини другої та частини четвертої статті 353 КАС України.

У касаційній скарзі скаржники просять Верховний Суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржників, наведені на обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду судом касаційної інстанції, а також положення пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, яким передбачено право на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року.

Касаційний перегляд необхідний для перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 73, 76, 79, 79-1 Закону №2121-III, частини першої статті 74 Закону №679-XIV, необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 липня 2025 року у справі №640/7036/21 та від 11 червня 2020 року у справі №826/4275/16, наявності підстав для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 лютого 2023 року у справі №910/18214/19, а також необхідності формування висновків Верховного Суду щодо питань застосування норм права, порушених скаржниками.

Крім того, перевірці підлягають доводи щодо порушення судами частини другої статті 14, частини другої статті 77, статті 90, частини третьої статті 242, частини четвертої статті 246, статей 266-1, 308, 316, 322 КАС України, а також наявності передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України процесуальних порушень, на які скаржники посилаються відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України.

Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.

Суд також звертає увагу учасників справи на обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами та належно виконувати процесуальні обов`язки відповідно до статей 44, 45 КАС України.

Верховний Суд уже звертав увагу на особливості використання технологій штучного інтелекту під час підготовки процесуальних документів, зокрема в ухвалах від 15 січня 2026 року у справі №240/14153/24 та від 03 лютого 2026 року у справі №340/2365/25.

Застосування сучасних цифрових технологій, зокрема інструментів генеративного штучного інтелекту, під час підготовки процесуальних документів не суперечить вимогам процесуального закону за умови дотримання встановлених процесуальних вимог та може використовуватися як допоміжний засіб. Водночас таке використання передбачає збереження фахового людського контролю (human-in-the-loop) і не звільняє учасника справи та його представника від відповідальності за зміст поданого документа, достовірність наведених у ньому відомостей та коректність посилань на законодавство, судові рішення й інші джерела.

Інформація, отримана за допомогою технологій штучного інтелекту, зокрема відомості про зміст нормативно-правових актів і судових рішень, підлягає перевірці за офіційними джерелами.

Подання неперевірених чи недостовірних відомостей, зокрема посилань на неіснуючі судові рішення або правові висновки, яких такі рішення не містять, незалежно від способу підготовки відповідного документа, може бути оцінене Судом як недобросовісне користування процесуальними правами, а за наявності передбачених законом підстав - як зловживання процесуальними правами відповідно до статті 45 КАС України із застосуванням установлених процесуальним законом наслідків.

Суд також звертає увагу на необхідність реєстрації учасників справи в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З огляду на вищезазначені положення процесуального закону, запровадження на всій території України воєнного стану, а також з метою процесуальної економії, Суд рекомендує ОСОБА_1 та Баланді О.І. зареєструвати електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд».

Інструкція користувача Електронного суду розміщується на веб-сторінці технічної підтримки користувачів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи за веб-адресою https://wiki.court.gov.ua.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року у справі №640/17979/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - Акціонерне товариство «Банк Січ», про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень і зобов`язання вчинити певні дії.

2. Витребувати із Київського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №640/17979/22.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України, з висловленням позиції щодо кожної із заявлених підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а також доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Звернути увагу учасників справи на необхідність перевірки за офіційними джерелами достовірності наведених у процесуальних документах відомостей про нормативно-правові акти, судові рішення та правові висновки Верховного Суду незалежно від способу підготовки таких документів.

6. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд відповідно до статей 144, 145 КАС України може застосувати заходи процесуального примусу.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа