Ухвала № 141380163 у справі № 380/19713/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №380/19713/25

адміністративне провадження № К/990/49112/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2026 року

у справі №380/19713/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправними дій,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888,00 грн) з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209 (далі - постанова КМУ №209);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 29 серпня 2025 року індексацію пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачену частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) шляхом збільшення мінімального розміру пенсії (18888,00 грн) з 01 березня 2025 року - на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до пункту 1 постанови КМУ №209.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2026 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дзісь Андрій Романович, 26 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Предметом спору у цій справі є правомірність відмови пенсійного органу в індексації пенсії по інвалідності особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що належить до категорії справ щодо пенсійних виплат, передбачених пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України, а тому є справою незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, одним з основних завдань якого є забезпечення сталості та єдності судової практики шляхом формування правових висновків щодо застосування норм права.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, одним із основних завдань Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України є формування обґрунтованих правових позицій стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і спрямування таким чином судової практики в єдине і правильне правозастосування (зазначення напряму, у якому слід здійснювати вибір правової норми); роз`яснення на прикладі конкретної справи змісту акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результату вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржницею наведені такі підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/19713/25, які передбачені пунктом 2 частини четвертої та підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для позивачки.

На переконання скаржниці, висновок Верховного Суду щодо непоширення коефіцієнтів збільшення на пенсії, розмір яких визначено виходячи з мінімальної пенсії за віком, суперечить гарантіям, передбаченим положеннями статті 54 Закону №796-XII, частині другій статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та постанові КМУ №209.

Скаржниця стверджує, що перерахунок її пенсії на виконання попереднього судового рішення не був підвищенням пенсії внаслідок зміни прожиткового мінімуму, а слугував відновленню порушеного права на розмір пенсії, гарантований Рішеннями Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 та від 03 квітня 2024 року №4-р(І)/2024.

На підтвердження неоднакової судової практики скаржниця посилається на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі №140/14507/25, від 02 липня 2026 року у справі №380/425/26, від 19 жовтня 2026 року у справі №240/27278/25, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №240/21991/25, від 22 червня 2026 року у справі №240/21134/25 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2026 року у справі №620/9209/25, від 12 серпня 2026 року у справі №620/11521/25.

Крім того, скаржниця вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 13 березня 2025 року у справі №400/6254/24, стосуються пенсій за Законом №2262-XII та не можуть визначати порядок індексації пенсій за Законом №796-XII. Вона також посилається на частину п`яту статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) та невідповідність пункту 5 Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 (далі - Порядок №124), положенням частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції.

Отже, обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження передбачає необхідність наведення скаржником мотивів, які свідчать про помилковість, неефективність, неясність, необґрунтованість чи втрату актуальності раніше сформованого правового висновку Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 (пункт 194) зазначила, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95).

Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути, зокрема, вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Так, Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25, розглядаючи питання щодо правомірності відмови пенсійного органу у проведенні індексації пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір якої на виконання судового рішення визначено виходячи із шести мінімальних пенсій за віком, сформулював висновок щодо застосування положень статті 54 Закону №796-XII, частини другої статті 42 Закону №1058-IV та постанов Кабінету Міністрів України №118, №168, №185 і №209.

Зокрема, у пунктах 45- 51 зазначеної постанови Верховний Суд виходив із того, що мінімальний розмір пенсії за віком відповідно до частини першої статті 28 Закону №1058-IV визначається виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленого законом. Оскільки цей показник є змінною величиною, пенсія, обчислена на його основі, підлягає перерахунку в разі законодавчої зміни відповідного прожиткового мінімуму. Натомість механізм індексації, передбачений частиною другою статті 42 Закону №1058-IV, полягає у збільшенні показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії. Верховний Суд зазначив, що застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, обчислених виходячи з мінімальної пенсії за віком, призводило б до подвійної індексації, оскільки під час щорічного визначення прожиткового мінімуму законодавець уже враховує інфляційні процеси.

На підставі системного аналізу зазначених норм права Верховний Суд у пункті 54 постанови розмежував способи індексації пенсій по інвалідності, призначених відповідно до Закону №796-XII, залежно від способу їх обчислення: для пенсій, розрахованих із заробітку, - шляхом застосування коефіцієнтів збільшення, а для пенсій, визначених виходячи з мінімальної пенсії за віком, - шляхом зміни розміру цієї мінімальної пенсії відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи, що у справі №240/16039/25 пенсію позивачки було обчислено виходячи з мінімальної пенсії за віком, Верховний Суд у пунктах 55- 58 постанови дійшов висновку про відсутність правових підстав для її додаткового перерахунку із застосуванням коефіцієнтів збільшення, установлених постановами Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій, та визнав правильними рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.

Здійснивши порівняльний аналіз правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини у справі №380/19713/25 є подібними до правовідносин у справі №240/16039/25 за видом пенсії, правовим регулюванням та способом визначення її розміру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року у справі №380/20739/24, зміненого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, пенсія ОСОБА_1 визначена виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком. Її основний розмір станом на серпень 2025 року становив 18888,00 грн (2361,00 грн Ч 8).

З огляду на зазначені обставини суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду у справі №240/16039/25 до подібних правовідносин та відмовив у задоволенні позову про застосування до такого розміру пенсії додаткового коефіцієнта індексації 1,115, передбаченого положеннями постанови КМУ №209.

Доводи скаржниці щодо того, що попередній перерахунок пенсії здійснено на виконання судового рішення, не спростовують зазначеного правового висновку. Визначальним для вирішення спору є спосіб обчислення пенсії, а не процесуальна підстава проведення відповідного перерахунку.

Посилання скаржниці на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2025 року у справі №400/6254/24, та відмінність правовідносин у цій справі від правовідносин щодо пенсій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, також не обґрунтовує необхідності відступлення від висновку у справі №240/16039/25, оскільки відповідний правовий підхід щодо способу індексації Верховний Суд уже застосував безпосередньо до пенсій, призначених відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Наведення скаржницею судових рішень судів апеляційної інстанції із відмінними правовими підходами не доводить помилковості чи неефективності висновку Верховного Суду, сформованого щодо відповідного правового питання, і не свідчить про наявність об`єктивної необхідності відступлення від нього.

Скаржниця також стверджує, що положення пункту 5 Порядку №124 не узгоджуються з частиною другою статті 42 Закону №1058-IV, оскільки зазначеним Порядком передбачено збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення пенсії станом на 01 жовтня 2017 року, тоді як наведена норма Закону передбачає збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховується для обчислення відповідної пенсії. На переконання скаржниці, з огляду на пріоритет закону над підзаконним нормативно-правовим актом та положення постанови №209 її пенсія підлягає індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115. Проте зазначені доводи не спростовують висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25, оскільки скаржниця не враховує встановленого судами способу обчислення її пенсії - виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, а не із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні. Відтак наведені аргументи щодо співвідношення частини другої статті 42 Закону №1058-IV та пункту 5 Порядку №124 не обґрунтовують помилковості сформованого Верховним Судом правового висновку щодо відсутності підстав для застосування додаткових коефіцієнтів збільшення до пенсій, розрахованих виходячи з мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржниці на підпункт 3 пункту 2 постанови КМУ №209, яким передбачено підвищення з 01 березня 2025 року на коефіцієнт 1,115 розмірів пенсій по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначених частиною третьою статті 54 Закону №796-XII. Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25, зокрема в пунктах 49- 56, розмежував порядок індексації пенсій залежно від способу їх обчислення та дійшов висновку, що застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, розрахованих виходячи з мінімальної пенсії за віком, призводило б до подвійної індексації, оскільки розмір такої пенсії змінюється відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Так, у справі №240/16039/25 Верховний Суд розглядав вимоги про застосування, зокрема, коефіцієнта 1,115, установленого постановою КМУ №209, до пенсії, обчисленої виходячи із шести мінімальних пенсій за віком, та відмовив у їх задоволенні. У справі, що розглядається, пенсія ОСОБА_1 обчислена виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком, а тому відмінність полягає лише в кількості мінімальних пенсій, яка визначає розмір пенсійної виплати, але не змінює способу її обчислення. Скаржниця не навела конкретних аргументів, які б свідчили про необхідність іншого застосування підпункту 3 пункту 2 постанови КМУ №209 саме до пенсій, обчислених виходячи з мінімальної пенсії за віком, та не обґрунтувала помилковості сформованого Верховним Судом висновку щодо недопустимості застосування до таких пенсій додаткових коефіцієнтів збільшення. За цих обставин наведені доводи не підтверджують необхідності відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25.

Посилання скаржниці на Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 та від 03 квітня 2024 року №4-р(І)/2024 також не обґрунтовують необхідності відступлення від висновку Верховного Суду у справі №240/16039/25. У зазначених рішеннях Конституційний Суд України сформулював висновки щодо неприпустимості зниження законодавчо гарантованого рівня пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи та необхідності забезпечення мінімальних розмірів відповідних пенсій, установлених статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ групи такий розмір становить вісім мінімальних пенсій за віком.

При цьому Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 врахував наведені рішення Конституційного Суду України та визнав право відповідної категорії осіб на пенсію в гарантованому законом мінімальному розмірі. Разом із тим Верховний Суд розмежував питання визначення гарантованого мінімального розміру пенсії та порядку її подальшої індексації, дійшовши висновку, що пенсія, обчислена виходячи з мінімальної пенсії за віком, підлягає перерахунку у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не шляхом застосування додаткових коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати. Отже, наведені скаржницею рішення Конституційного Суду України вже були враховані Верховним Судом під час формування правового висновку, необхідність відступлення від якого вона обґрунтовує, проте скаржниця не навела мотивів, які б свідчили про суперечність цього висновку зазначеним рішенням Конституційного Суду України.

Отже, наведені доводи не підтверджують наявності достатніх мотивів для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25, та не обґрунтовують підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржниці на наявність обставин, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки наведені у касаційній скарзі доводи щодо застосування положень статті 54 Закону №796-XII, частини другої статті 42 Закону №1058-IV, Порядку №124 та постанови №209 зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для проведення індексації пенсії позивачки із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,115 до її основного розміру, визначеного виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком.

Скаржниця вважає, що перерахунок пенсії на виконання судового рішення був спрямований на відновлення її порушеного права на належний розмір пенсійного забезпечення, а тому не може розглядатися як перерахунок у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. На підтвердження фундаментального значення порушеного питання права скаржниця також посилається на неоднакове застосування відповідних норм права апеляційними адміністративними судами. Проте скаржницею не обґрунтовано, чому вирішення зазначеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду або зміни вже сформованого підходу до застосування відповідних норм права.

При цьому колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 15 травня 2026 року у справі №240/16039/25 уже висловив правову позицію щодо застосування положень статті 54 Закону №796-XII, частини другої статті 42 Закону №1058-IV та постанов Кабінету Міністрів України про індексацію пенсій у правовідносинах, пов`язаних із проведенням індексації пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір якої визначено виходячи з мінімальної пенсії за віком. Зокрема, Верховний Суд розмежував механізм індексації пенсій, обчислених із застосуванням показника середньої заробітної плати, та пенсій, розмір яких визначено виходячи з мінімальної пенсії за віком, і дійшов висновку про відсутність підстав для застосування додаткових коефіцієнтів збільшення. Зазначений правовий висновок сформовано за обставин, подібних до обставин цієї справи, та враховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови.

Таким чином, скаржниця не навела обґрунтованих доводів щодо існування правової невизначеності чи необхідності зміни сформованого Верховним Судом підходу до застосування відповідних норм права. Наведені нею постанови апеляційних адміністративних судів, ухвалені за результатами розгляду інших справ, не спростовують наявності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та не свідчать про необхідність повторного вирішення ним питання права фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо посилання скаржниці на наявність обставин, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування значного суспільного інтересу цієї справи або її виняткового значення для скаржниці. Посилання на конституційні гарантії соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, важливість пенсійних виплат як джерела існування та необхідність забезпечення однакового застосування законодавства не свідчать про наявність обставин, які б вирізняли цю справу серед інших спорів аналогічної категорії та зумовлювали необхідність її перегляду судом касаційної інстанції.

Посилання скаржниці на правову позицію Верховного Суду щодо змісту поняття значного суспільного інтересу, наведену у справі №440/6470/25, також не підтверджує наявності відповідної виняткової обставини у цій справі. Наведене скаржницею загальне розуміння зазначеного поняття не супроводжується обґрунтуванням того, у чому саме полягає значний суспільний інтерес до вирішення спору щодо індексації її пенсії, з урахуванням того, що відповідне правове питання вже було предметом розгляду Верховного Суду у справі №240/16039/25.

Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, а також розвитку права.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).

Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, що мають значення для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).

Порівняльно-правове підтвердження допустимості встановлення процесуальних умов доступу до касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.

З огляду на наведене, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України винятків, які б давали підстави для здійснення касаційного перегляду судових рішень у цій справі, скаржником не обґрунтовано.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які б вирізняли цю справу серед інших справ відповідної категорії, також дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №380/19713/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі наведеного та з урахуванням того, що наведені скаржницею доводи не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, та нею не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 28 вересня 2026 року у справі №120/15436/25, від 15 жовтня 2026 року у справі №460/14115/25, від 28 жовтня 2026 року у справі №240/15589/25.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2026 року у справі №380/19713/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа