Ухвала № 141380179 у справі № 380/20638/25 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №380/20638/25

адміністративне провадження № К/990/48775/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року

у справі №380/20638/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просив:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06 жовтня 2025 року №134850004271 щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пільгову пенсію за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), починаючи з моменту звернення за переведенням пенсії, а саме з 29 вересня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пільгову пенсію за списком №2 відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, шляхом зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи, набутих на території рф, з 29 січня 2006 року по 30 червня 2009 року, з 01 липня 2009 року по 08 липня 2010 року та з 09 липня 2010 року по 15 червня 2016 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06 жовтня 2025 року №134850004271 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 29 січня 2006 року по 30 червня 2009 року у Закритому акціонерному товаристві «Золотодобувна компанія «Полюс»; з 01 липня 2009 року по 08 липня 2010 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Полюс Строй»; з 09 липня 2010 року по 15 червня 2016 року у Закритому акціонерному товаристві «Золотодобувна компанія «Полюс» та повторно розглянути заяву від 29 вересня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року змінено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року, а саме, абзац третій резолютивної частини цього рішення суду викладено в такій редакції:

«Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду».

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року в адміністративній справі №380/20638/25 залишено без змін.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кардаш В`ячеслав Анатолійович, 23 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Предмет спору у цій справі стосується правомірності відмови пенсійного органу у переведенні позивача на пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням стажу роботи на території рф за Списком №2, тому відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України ця справа є справою незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, одним з основних завдань якого є забезпечення сталості та єдності судової практики шляхом формування правових висновків щодо застосування норм права.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, одним із основних завдань Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України є формування обґрунтованих правових позицій стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і спрямування таким чином судової практики в єдине і правильне правозастосування (зазначення напряму, у якому слід здійснювати вибір правової норми); роз`яснення на прикладі конкретної справи змісту акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому нижчестоящим судам результату вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено такі підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/20638/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 07 квітня 2021 року у справі №280/5246/18, від 01 квітня 2021 року у справі №140/8457/20, від 17 березня 2021 року у справі №280/2815/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивача.

Оцінюючи наведені підстави, Суд зазначає таке.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, оскільки висновки, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, сформовані у правовідносинах, які не є подібними до спірних.

Так, у постанові від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19 Верховний Суд дійшов висновку про неприпустимість покладення на працівника негативних наслідків неналежного оформлення роботодавцем трудової книжки.

У постанові від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд наголосив на обов`язку пенсійного органу перевіряти достовірність документів про заробітну плату.

У постанові від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а Верховний Суд наголосив на необхідності вжиття пенсійним органом заходів для перевірки документів та отримання додаткових відомостей на підтвердження стажу роботи.

Колегія суддів враховує, що зазначені висновки стосуються обов`язків пенсійного органу під час розгляду документів, необхідних для призначення пенсії, та є застосовними до спірних правовідносин у відповідній частині. Проте вони не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06 жовтня 2025 року №134850004271 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком на пільгових умовах.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання безпосередньо зарахувати спірні періоди роботи до пільгового стажу за Списком №2, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи документи, зокрема трудова книжка позивача та уточнювальні довідки, складені іноземною мовою, а відсутність їх офіційного перекладу українською мовою перешкоджає належному дослідженню їх змісту. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність перевірки документів, які підтверджують характер та умови роботи позивача у спірні періоди. З огляду на це суд дійшов висновку про передчасність позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати відповідні періоди до пільгового стажу та визначив належним способом захисту порушеного права повторний розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду.

Посилання скаржника на те, що під час призначення пенсії по інвалідності пенсійним органом уже було враховано стаж роботи та заробітну плату за періоди роботи на території рф, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності перевірки умов зарахування цих періодів до пільгового стажу за Списком №2. Врахування відповідних періодів під час обчислення раніше призначеної пенсії не свідчить про встановлення всіх обставин, необхідних для їх зарахування до пільгового стажу, зокрема характеру виконуваної роботи та умов праці. Доводи скаржника про наявність в уточнювальних довідках від 11 квітня 2019 року №759/ПС-ОРО та від 11 травня 2019 року без номера посилань на нормативні акти, які регулюють призначення пенсій на пільгових умовах в Україні, також не спростовують необхідності перевірки відомостей про характер та умови роботи позивача, що мають значення для вирішення питання про зарахування спірних періодів до пільгового стажу.

Щодо висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 квітня 2021 року у справі №280/5246/18, від 01 квітня 2021 року у справі №140/8457/20 та від 17 березня 2021 року у справі №280/2815/20, колегія суддів зазначає, що сформовані в них висновки стосуються застосування процесуальних норм під час вирішення питань про повернення апеляційних скарг, поновлення строків апеляційного оскарження та відкриття апеляційного провадження. Верховний Суд наголошував на необхідності дотримання принципу пропорційності та недопустимості надмірного формалізму, який перешкоджає реалізації права на апеляційний перегляд судового рішення.

Натомість у справі №380/20638/25 суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення суду першої інстанції по суті та змінив його в частині способу захисту порушеного права позивача. Тому правовідносини у справах №280/5246/18, №140/8457/20 та №280/2815/20 не є подібними до спірних за змістом прав та обов`язків учасників і характером правового регулювання, а сформовані в них висновки щодо застосування процесуальних норм не підлягають застосуванню до питання про достатність доказів для безпосереднього зарахування періодів роботи до пільгового стажу.

За таких обставин наведені скаржником висновки Верховного Суду не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки частина з них не суперечить висновкам суду апеляційної інстанції, а інші сформовані у правовідносинах, які не є подібними до спірних.

Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини другої статті 77 та частини першої статті 308 КАС України колегія суддів зазначає, що відсутність офіційного перекладу документів, поданих позивачем на підтвердження пільгового стажу, не була підставою для прийняття пенсійним органом оскаржуваного рішення. Разом із тим суд апеляційної інстанції не використав зазначену обставину для обґрунтування правомірності відмови відповідача, а залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання такої відмови протиправною та її скасування. Посилання апеляційного суду на відсутність офіційного перекладу документів наведено під час вирішення питання про належний спосіб захисту порушеного права та достатність установлених обставин для безпосереднього зобов`язання пенсійного органу зарахувати спірні періоди роботи до пільгового стажу за Списком №2. Отже, суд апеляційної інстанції не використовував відсутність офіційного перекладу документів як додаткову підставу для визнання правомірною відмови пенсійного органу, а врахував цю обставину під час визначення належного способу захисту порушеного права. Таке розмежування має істотне значення, оскільки встановлена судом протиправність рішення суб`єкта владних повноважень не виключає необхідності перевірки наявності всіх передбачених законодавством умов для зобов`язання відповідного органу прийняти рішення конкретного змісту.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що відповідач в апеляційній скарзі, зокрема, посилався на відсутність належного документального підтвердження пільгового стажу позивача. Отже, питання достатності доказів для безпосереднього зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу охоплювалося межами апеляційного перегляду. Врахування апеляційним судом відсутності офіційного перекладу відповідних документів відбулося під час оцінки їх достатності для визначення способу захисту порушеного права, а не з метою встановлення додаткової підстави правомірності оскаржуваного рішення пенсійного органу.

Посилаючись на порушення пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, скаржник зазначає, що пенсійний орган не здійснив перевірки відомостей, викладених у довідках від 11 квітня 2019 року №759/ПС-ОРО та від 11 травня 2019 року без номера, а також не повідомив позивача про необхідність подання їх офіційного перекладу чи дооформлення відповідних документів у порядку та строки, визначені законодавством. На переконання скаржника, невчинення пенсійним органом зазначених дій не може бути підставою для покладення на позивача негативних наслідків неналежного оформлення документів, необхідних для призначення пенсії. Проте суд апеляційної інстанції залишив без змін висновок про протиправність відмови пенсійного органу та зобов`язав його повторно розглянути заяву позивача з належною оцінкою поданих документів. Водночас наявність у довідках посилань на відповідні нормативні акти не усуває необхідності встановлення їх змісту та перевірки відомостей про характер і умови роботи, які мають значення для зарахування спірних періодів до пільгового стажу за Списком №2.

Як підставу, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник також визначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 77 та частини першої статті 308 КАС України у правовідносинах, пов`язаних із використанням документів, складених іноземною мовою, для підтвердження пільгового стажу під час призначення пенсії, а також щодо правомірності врахування судом апеляційної інстанції відсутності офіційного перекладу таких документів, якщо ця обставина не була підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас вказівка скаржника на відсутність висновку Верховного Суду не може вважатися достатньою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки необхідність формування такого висновку має бути належно обґрунтована з огляду на зміст спірних правовідносин та правову проблему, яка потребує вирішення Верховним Судом.

Проте наведене скаржником обґрунтування не доводить необхідності формування Верховним Судом нового правового висновку щодо застосування частини другої статті 77 та частини першої статті 308 КАС України у спірних правовідносинах. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник пов`язує порушення зазначених процесуальних норм із урахуванням апеляційним судом відсутності офіційного перекладу документів, хоча відповідна обставина не була підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах та, за твердженням скаржника, не зазначалася в апеляційній скарзі відповідача. Однак суд апеляційної інстанції не визнав із цих мотивів правомірною відмову пенсійного органу, а врахував відповідну обставину під час вирішення питання про належний спосіб захисту порушеного права. За таких обставин доводи скаржника переважно спрямовані на доведення помилковості висновків суду апеляційної інстанції щодо достатності доказів для безпосереднього зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2, проте не містять належного обґрунтування необхідності формування нового правового висновку щодо застосування зазначених норм процесуального права.

За таких обставин підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником належним чином не обґрунтовано.

Обґрунтовуючи фундаментальне значення порушеного питання права, скаржник посилається на відсутність сформованої практики Верховного Суду стосовно використання документів, складених іноземною мовою, для підтвердження пільгового стажу, а також на допущення судом апеляційної інстанції надмірного формалізму під час оцінки трудової книжки та уточнюючих довідок.

Колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що сформульоване скаржником питання права має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Наведені ним доводи щодо використання документів, складених іноземною мовою, та недопустимості надмірного формалізму під час підтвердження пільгового стажу спрямовані на обґрунтування незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції доказів і визначеним способом захисту порушеного права. Скаржник не навів належного обґрунтування того, що вирішення цього спору потребує формування нового правового підходу, необхідного для забезпечення єдності судової практики у відповідній категорії справ.

Щодо посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України колегія суддів зазначає, що значний суспільний інтерес цієї справи скаржник пов`язує з необхідністю забезпечення належного врахування періодів роботи, набутих на території рф, під час призначення пенсії на пільгових умовах, а також недопущення надмірного формалізму при оцінці документів, які підтверджують відповідний стаж.

Однак наведені доводи, зокрема щодо труднощів отримання документів, пов`язаних із пенсійним забезпеченням на території іншої держави, характеризують обставини реалізації позивачем права на пенсію та соціальну значущість відповідної категорії правовідносин, проте не містять належного обґрунтування того, чому вирішення саме цієї справи становить значний суспільний інтерес у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Колегія суддів також вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи стосовно значення результату розгляду справи для реалізації позивачем права на пенсійне забезпечення не містять належного обґрунтування виняткового значення цієї справи для скаржника в розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. При цьому суд апеляційної інстанції не відмовив позивачу в захисті порушеного права, а залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною відмови пенсійного органу та визначив інший спосіб захисту шляхом повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27).

Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39- 50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32- 47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).

Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не довів наявності винятків, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, відсутність ознак, які б вирізняли цю справу серед інших справ відповідної категорії, також дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №380/20638/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржником не доведено наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та не обґрунтовано наявності виняткових випадків, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 08 вересня 2023 року у справі №300/4696/22, від 24 березня 2025 року у справі №380/2405/24, від 24 лютого 2026 року у справі №160/20116/25.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2026 року у справі №380/20638/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа