Ухвала № 141380187 у справі № 620/1553/26 від 10.11.2026

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа №620/1553/26

адміністративне провадження № К/990/49152/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року

у справі №620/1553/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення з 01 січня 2026 року перерахунку та виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30 грудня 2025 року №1778 (далі - постанова КМУ №1778);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області здійснити з 01 січня 2026 року нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, що передбачені постановою КМУ №1778, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% усіх видів грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року згідно з оновленою довідкою від 12 вересня 2024 року №8101/01-3966/81, включно з сумами індексації за 2022-2025 роки.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо обмеження ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року розміру пенсії максимальним розміром, а також відповідно до постанови КМУ №1778.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою КМУ №1778, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, з урахуванням індексації пенсії за 2022 рік, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року №118 (далі - постанова КМУ №118) та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1031,20 грн.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області 27 жовтня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій пенсійного органу щодо обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, застосування до пенсійної виплати понижувальних коефіцієнтів, передбачених постановою КМУ №1778, а також збереження індексації пенсії за 2022 рік, передбаченої постановою КМУ №118. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України ця справа належить до справ незначної складності.

За пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім установлених цією нормою випадків.

Отже, для касаційного перегляду таких судових рішень недостатньо лише послатися на одну з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України: скаржник має також належно обґрунтувати наявність принаймні одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої цієї статті.

Підставами касаційного оскарження Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24, а також пункт 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу та вказує на необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19.

Крім того, скаржник посилається на виняткові підстави, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.

Оцінюючи наведені доводи, Суд зазначає таке.

Колегія суддів вважає, що посилання скаржника на висновок, викладений у рішенні Верховного Суду від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року, не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував відповідний висновок, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 травня 2026 року у справі №620/10967/24, щодо правових наслідків перерахунку пенсії для збереження індексації, установленої за попередні роки.

Так, у зразковій справі №400/6254/24 Верховний Суд виходив з того, що перерахунок пенсії військовослужбовця на підставі рішення суду з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (далі - постанова КМУ №704), є перерахунком пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення, який є правомірною підставою для припинення виплати щомісячної доплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року №713 (далі - постанова КМУ №713), та індексації, передбаченої постановами КМУ №118, №168.

Разом з тим, у постанові від 19 травня 2026 року у справі №620/10967/24 Верховний Суд, застосовуючи наведений висновок у зразковій справі до правовідносин, у яких перерахунок пенсії проведено виходячи з грошового забезпечення станом на 2023 рік, розмежував правові наслідки такого перерахунку для індексації пенсії за 2022 та 2023 роки.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що перерахунок пенсії з урахуванням грошового забезпечення станом на 2023 рік є перерахунком у зв`язку з підвищенням складових грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців у розумінні статей 43, 63 Закону №2262-XII, а застосування додаткового механізму індексації, передбаченого постановою КМУ №168, призвело б до подвійного підвищення одного й того самого виду пенсійної виплати за один і той самий період - 2023 рік.

Водночас Верховний Суд установив, що у 2022 році перерахунок пенсії у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідно до статті 63 Закону №2262-XII не здійснювався, у зв`язку з чим відсутні правові передумови для незастосування механізму індексації, передбаченого постановою КМУ №118. При цьому Верховний Суд наголосив, що підвищення пенсії на коефіцієнт 1,14, установлене з 01 березня 2022 року, стало невід`ємною складовою частиною пенсійної виплати, а здійснення подальшого перерахунку пенсії у 2023 році за іншою правовою підставою не змінює правомірності нарахування індексації, установленої за попередній період, оскільки постанова КМУ №118 прямо передбачає врахування такого підвищення під час подальших перерахунків пенсії.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постановах від 22 жовтня 2025 року у справі №620/13008/24 та від 14 січня 2026 року у справі №520/17250/24.

Натомість у справі №620/1553/26 суди встановили, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі №620/13177/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 12 вересня 2024 року №8101/01-3966/81 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, після проведення якого припинено нарахування та виплату індексації пенсії за 2022 та 2023 роки.

При цьому судами встановлено, що у 2022 році перерахунок пенсії позивача у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262-XII не здійснювався.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2026 року у справі №620/10967/24, обґрунтовано виходив з того, що подальший перерахунок пенсії позивача на підставі довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року не є правовою підставою для припинення виплати індексації, установленої відповідно до постанови КМУ №118 за попередній 2022 рік.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи, що висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі №400/6254/24, не суперечить висновкам суду апеляційної інстанції та був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування необхідності відступлення від зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19 скаржник посилається на зміну нормативно-правового регулювання пенсійних виплат у 2026 році, зокрема на прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року №4695-IX (далі - Закон №4695-IX) та постанови КМУ №1778, якими передбачено застосування понижувальних коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Скаржник зазначає, що наведені нормативно-правові акти прийнято з метою забезпечення збалансованості державного бюджету в умовах воєнного стану, а Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень має право визначати порядок здійснення соціальних виплат з урахуванням фінансових можливостей держави.

На думку скаржника, зазначені зміни законодавства та необхідність дотримання балансу приватних і публічних інтересів зумовлюють потребу у відступленні від раніше сформованого висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування спеціального пенсійного законодавства у співвідношенні з нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, відповідно до якого у разі невідповідності положень підзаконного нормативно-правового акта закону суд застосовує нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, незалежно від того, чи були відповідні положення підзаконного акта визнані нечинними в судовому порядку.

Правовідносини у справі №520/2098/19 та у справі, що розглядається, є подібними за змістом спірного питання щодо застосування нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України під час перерахунку та виплати пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII. Відмінність нормативно-правового регулювання цих правовідносин не впливає на застосовність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності застосування нормативно-правового акта вищої юридичної сили в разі невідповідності йому положень підзаконного нормативно-правового акта.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom» (заява №27238/95).

Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані. Такими причинами можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміна законодавства або суспільного контексту, що об`єктивно зумовлюють необхідність перегляду раніше сформованого правового підходу.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

На думку колегії суддів, наведені скаржником доводи не свідчать про наявність об`єктивних підстав для відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19.

Посилання скаржника на запровадження особливого порядку виплати пенсій у 2026 році відповідно до статті 30 Закону №4695-IX та постанови КМУ №1778, а також на необхідність забезпечення збалансованості державного бюджету в умовах воєнного стану не спростовують застосовності наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки зазначений висновок стосується необхідності застосування нормативно-правового акта вищої юридичної сили в разі невідповідності йому положень підзаконного нормативно-правового акта. Запровадження нового нормативно-правового регулювання пенсійних виплат у 2026 році не змінює встановлених законодавством правил застосування нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили та не свідчить про необхідність відступлення від зазначеного правового висновку.

При цьому скаржником не наведено обставин, які виникли після формування зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду та могли б свідчити про його очевидну помилковість, неефективність, неясність, необґрунтованість або втрату ним актуальності. Не обґрунтовано також, яким чином зміна нормативного регулювання спірних правовідносин у 2026 році об`єктивно зумовлює необхідність відступлення від сформованого Великою Палатою Верховного Суду правового підходу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не навів належного обґрунтування необхідності відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, а тому заявлена ним підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є необґрунтованою.

Оцінюючи доводи скаржника щодо фундаментального значення порушеного питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 17 червня 2026 року у справі №580/1002/26 сформував висновок щодо застосування статті 30 Закону №4695-IX та постанови КМУ № 1778 до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування передбачених зазначеними нормативно-правовими актами понижувальних коефіцієнтів до пенсій відповідної категорії осіб, оскільки це призводить до обмеження гарантованого їм права на належний соціальний захист.

Зазначений правовий підхід застосовано Верховним Судом також у постанові від 20 липня 2026 року у справі №560/1321/26.

При цьому скаржник не навів конкретних доводів про існування невирішеного питання застосування зазначених норм права, неоднакового їх застосування судами або обставин, які потребували б уточнення чи розвитку сформованого Верховним Судом правового висновку.

Посилання на кількість аналогічних справ, можливий вплив їх вирішення на видатки державного бюджету та необхідність забезпечення фінансової збалансованості пенсійної системи не доводять фундаментального значення питання права за відсутності належного обґрунтування потреби у формуванні нового або уточненні наявного правового висновку Верховного Суду.

Щодо посилання скаржника на значний суспільний інтерес та виняткове значення справи для Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області колегія суддів зазначає, що наведені обставини не підтверджують особливої значущості саме цієї справи та не вирізняють її серед інших спорів відповідної категорії.

Зокрема, скаржник не обґрунтував, у чому полягає виняткове значення цієї справи для нього, а також яким чином її вирішення може вплинути на суспільні інтереси поза межами спірних правовідносин та звичайних наслідків вирішення аналогічних пенсійних спорів.

Оцінка наявності винятків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, належить до повноважень Верховного Суду з огляду на особливу функцію суду касаційної інстанції щодо забезпечення сталості та єдності судової практики і розвитку права.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж умови апеляційного перегляду, а встановлені законом критерії доступу до верховного суду можуть бути виправдані його функцією розглядати справи належного рівня значущості (Levages Prestations Services v. France, №21920/93, §§44- 45; Brualla Gуmez de la Torre v. Spain, №26737/95, §§37- 38; Zubac v. Croatia [GC], №40160/12, §§80- 86; Azyukovska v. Ukraine (dec.), №26293/18, §§20- 27). Європейський суд з прав людини також визнає допустимим покладення на скаржника обов`язку належно визначити та обґрунтувати передбачене законом питання права або іншу умову доступу до касаційного суду (Papaioannou v. Greece, №18880/15, §§39-50; Trevisanato v. Italy, №32610/07, §§32-47; Mireniж-Huzjak and Jerkoviж v. Croatia (dec.), №72996/16, §§38- 42).

Водночас касаційні фільтри мають застосовуватися передбачувано, послідовно та без надмірного формалізму (Zakarpattya Regional Union of Consumer Cooperatives and Others v. Ukraine, №№65719/10, 42520/10, 54581/10, §§48- 60), а істотні доводи скаржника, релевантні для вирішення питання про касаційний перегляд, мають отримати достатню відповідь (Samanyuk v. Ukraine, №65686/17, §§25- 30; Popov v. Ukraine, №20817/24, §§4- 8).

Порівняльно-правове підтвердження допустимості встановлення процесуальних умов доступу до касаційного перегляду міститься також у практиці Суду Європейського Союзу (KUBERA, C-144/23, ECLI:EU:C:2024:881; Randstad Italia, C-497/20, ECLI:EU:C:2021:1037, §59; Bensada Benallal, C-161/15, ECLI:EU:C:2016:175, §27; EUIPO v The KaiKai Company Jaeger Wichmann, C-382/21 P, ECLI:EU:C:2021:1050, §§20- 22). У цій практиці визнається допустимість установлення умов касаційного перегляду та, у відповідних випадках, покладення на скаржника обов`язку обґрунтувати значущість порушеного питання для єдності, узгодженості або розвитку права за умови дотримання відповідних процесуальних гарантій.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових підстав для здійснення касаційного перегляду скаржником не обґрунтовано.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло його учасників, наявність сформованої правозастосовчої практики та відсутність обставин, які вирізняють цю справу серед інших справ відповідної категорії, дають підстави вважати, що судові рішення, ухвалені у справі №620/1553/26 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі наведеного та з урахуванням того, що скаржником не доведено наявності передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження та не обґрунтовано наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої цієї статті, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо віднесення цієї категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 20 липня 2026 року у справі №580/1299/26, від 29 липня 2026 року у справі №380/2675/26, від 05 серпня 2026 року у справі №380/592/26.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року у справі №620/1553/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа