Рішення № 141380254 у справі № 990/588/25 від 10.11.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 990/588/25

адміністративне провадження № П/990/588/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Дашутіна І. В.,

суддів Васильєвої І. А., Гончарової І. А., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/588/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 20.11.2025 № 577/ас-25 "Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Зубар Наталії Борисівни в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)".

ІІ. Обставини справи.

Указом Президента України від 23.05.2013 № 302/2013 Зубар Н. Б. призначено на посаду судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області строком на п`ять років, Указом Президента України від 17.10.2019 № 760/2019 - призначено на посаду судді цього суду.

Рішенням ВККС від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах (далі - Конкурс).

До Комісії звернулася ОСОБА_1 із заявою про допуск до участі в Конкурсі як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон про судоустрій), тобто має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років.

ВККС рішенням від 04.03.2024 № 48/ас-24 допустила ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішеннями Комісії від 11.09.2024 № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу та визначено черговість етапів його проведення: перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап - тестування когнітивних здібностей; третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Рішенням Комісії від 21.10.2024 № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду в межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей.

Рішенням Комісії від 20.01.2025 № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей. ОСОБА_1 допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 17.04.2025 № 89/зп-25 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання та загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рішенням ВККС від 02.07.2025 № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії Конкурсу, зокрема Одеський апеляційний суд.

Від позивачки надійшла заява про намір претендувати на посаду судді Одеського апеляційного суду.

Рішенням Комісії від 30.07.2025 № 143/зп-25 визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів, серед іншого, Київського апеляційного суду проводить постійна колегія № 4 ВККС.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу між членами Комісії від 01.08.2025 доповідачем у справі визначено члена Комісії Коліуша О. Л.

Комісія у складі колегії № 4 провела 20.11.2025 співбесіду із ОСОБА_1 , під час якої досліджено матеріали досьє, висновок Громадської ради доброчесності, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

За результатами проведеної співбесіди Комісія ухвалила рішення від 20.11.2025 № 577/ас-25 «Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)», в якому:

- встановила, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність ОСОБА_1 вимогам до кандидата на посаду судді.

- визначила, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду ОСОБА_1 набрала 688,57 бала.

- визнала ОСОБА_1 такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що під час визначення результатів кваліфікаційного оцінювання Комісія здійснювала оцінювання кандидата за низкою критеріїв, визначених законодавством, а саме: професійної компетентності, особистої компетентності, соціальної компетентності, а також доброчесності та професійної етики.

При цьому професійна компетентність оцінювалася максимально у 400 балів та включала складові кваліфікаційного іспиту, з яких: рівень когнітивних здібностей - 60 балів; рівень знань з історії української державності - 40 балів; рівень загальних знань у сфері права - 50 балів; рівень знань зі спеціалізації суду відповідного рівня - 100 балів; рівень здатності практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації - 150 балів.

Особиста компетентність оцінювалася максимально у 50 балів та охоплювала такі показники: рішучість та відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів.

Соціальна компетентність також оцінювалася максимально у 50 балів та включала такі показники: ефективна комунікація - 12,5 бала, ефективна взаємодія - 12,5 бала, стійкість мотивації - 12,5 бала, емоційна стійкість - 12,5 бала.

Окремо Комісія здійснювала оцінювання за критеріями доброчесності та професійної етики, які оцінювалися максимально у 300 балів.

Загальний результат складеного ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту становить 332,4 бала, у зв`язку з чим Комісія в Оскаржуваному рішенні виснувала про підтвердження позивачкою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм професійної компетентності.

Оцінюючи рівень особистої компетентності, Комісія в оскаржуваному рішенні звернула увагу на висловлену кандидатом під час співбесіди позицію щодо суспільної реакції на судові рішення та публічної критики діяльності суддів. На думку Комісії, попри необхідність забезпечення незалежності судді під час здійснення правосуддя, продемонстрована кандидатом байдужість до сприйняття судових рішень громадськістю може свідчити про недостатнє усвідомлення значення суспільної довіри до правосуддя. Крім того, Комісія розцінила ототожнення кандидатом суспільної думки з негативною інформацією та інформаційними «вкидами» як можливий прояв упередженого ставлення до громадськості, що, на її переконання, не узгоджується з вимогами відкритості судді та його обов`язком підтримувати авторитет судової влади.

Щодо показника «безперервний розвиток» Комісія встановила, що матеріали суддівського досьє не містять відомостей про проходження кандидатом упродовж 2021- 2023 років передбаченого законодавством обов`язкового навчання для підтримання кваліфікації тривалістю не менше 40 академічних годин. Під час співбесіди кандидат підтвердила зазначену обставину, пояснивши її тим, що в суді пріоритет у направленні на навчання надавався іншим суддям, які триваліший час не проходили відповідної підготовки. Комісія зазначила, що такі обставини не звільняють кандидата від обов`язку підтримувати належний професійний рівень. Водночас, визнавши, що сам факт непроходження відповідного навчання не є безумовною підставою для негативного оцінювання за цим показником, Комісія дійшла висновку, що зміст наданих кандидатом пояснень свідчить про відсутність належного рівня усвідомлення відповідальності за власний професійний розвиток.

З урахуванням зазначеного, критерій особистої компетентності члени ВККС оцінили такими балами: за показником «рішучість та відповідальність» (18, 18, 17,5), середній бал - 17,83; за показником «безперервний розвиток» (18, 17, 18), середній бал - 17,67. Загальний бал за критерій - 35,5, що є нижчим за 75% (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

Оцінюючи рівень соціальної компетентності, Комісія в оскаржуваному рішенні зазначила, що кандидат не продемонструвала належних комунікативних навичок та здатності до ефективної професійної взаємодії. Зокрема, на думку Комісії, відповідаючи на запитання щодо ролі комунікації в роботі судді, кандидат переважно зосереджувалася на організаційних і матеріально-технічних труднощах у діяльності суду, натомість не навела конкретних прикладів налагодження комунікативних процесів. Комісія розцінила такі відповіді як можливе свідчення недостатньої здатності кандидата об`єктивно аналізувати власну професійну діяльність, виявляти її позитивні або негативні аспекти та використовувати їх для вдосконалення роботи суду.

Крім того, Комісія звернула увагу на пояснення кандидата, відповідно до яких забезпечення довіри суспільства до судової влади є насамперед завданням законодавця, а не особистою відповідальністю судді. На переконання Комісії, така позиція може свідчити про недостатнє усвідомлення кандидатом власної професійної ролі у формуванні суспільної довіри до правосуддя та значення відкритої комунікації з громадськістю для підтримання авторитету судової влади.

Щодо показника «емоційна стійкість» Комісія врахувала пояснення кандидата про схильність до надмірних емоційних реакцій під час здійснення правосуддя, зокрема проявів співчуття та можливості заплакати під час судового засідання. Комісія також звернула увагу на те, що, за словами кандидата, зменшення інтенсивності таких проявів пов`язане не з цілеспрямованою роботою над самоконтролем, а з поступовим емоційним виснаженням. Окремо було враховано повідомлені кандидатом випадки, коли її емоційні реакції ставали підставою для подання учасниками судового процесу скарг та заяв про відвід. На думку Комісії, зазначені обставини можуть створювати ризик сприйняття поведінки судді як упередженої та свідчать про недостатній рівень емоційної стійкості, необхідної для забезпечення нейтрального ставлення до учасників судового процесу, запобігання конфліктним ситуаціям і підтримання довіри до суду.

Зазначений критерій члени Комісії оцінили такими балами: за показником «ефективна комунікація» (7, 7, 7), середній бал - 7; за показником «ефективна взаємодія» (10, 10, 10), середній бал - 10; за показником «стійкість мотивації» (10, 10, 10), середній бал - 10; за показником «емоційна стійкість» (8, 9, 9), середній бал - 8,67. Загальний бал за критерій становить 35,67 балів із 50 можливих, що є нижчим за 75% (37,5 бала) від максимально можливого бала, а тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.

За результатами дослідження досьє кандидата, висновку Громадської ради доброчесності, письмових пояснень та співбесіди, а також голосування членів Комісії під час закритого обговорення, сумарний бал за критеріями професійної етики та доброчесності становить 285 із 300 можливих, що є вищим за 75 % (225 балів) від максимально можливого бала, у зв`язку з чим Комісія вирішила визнати кандидата такою, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Не погодившись з таким рішення Комісії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідача.

Не погоджуючись із висновками Комісії щодо оцінювання особистої та соціальної компетентностей, позивачка зазначає про їх суб`єктивний характер та відсутність належного нормативного обґрунтування.

Зокрема, позивачка заперечує висновок Комісії про те, що висловлена нею під час співбесіди байдужість до суспільної реакції на судові рішення свідчить про недостатнє усвідомлення значення довіри суспільства до правосуддя. На її переконання, нормативними актами не передбачено такого критерію оцінювання судді, як ставлення до громадської думки. Натомість позивачка покликається на статтю 6 Кодексу суддівської етики, відповідно до якої суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи або публічну критику. Також позивачка звертає увагу на положення статей 18 та 19 цього Кодексу, які визначають пріоритет здійснення правосуддя над іншими видами діяльності та необхідність уникнення взаємовідносин, здатних поставити під сумнів незалежність і безсторонність судді.

Щодо показника «безперервний розвиток» позивачка зазначає, що Комісія безпідставно розцінила її пояснення стосовно причин непроходження обов`язкового навчання як свідчення недостатнього усвідомлення відповідальності за підтримання професійного рівня. На її думку, така характеристика не є самостійним нормативно визначеним критерієм оцінювання. Позивачка наголошує, що надала пояснення щодо причин непроходження відповідної підготовки, а матеріали суддівського досьє містять відомості про проходження нею інших навчальних заходів у Національній школі суддів України протягом 2021- 2023 років.

Стосовно оцінювання соціальної компетентності, зокрема показника «емоційна стійкість», позивачка вважає висновки Комісії необ`єктивними, оскільки вони ґрунтуються переважно на суб`єктивному сприйнятті її відповідей під час співбесіди, без належного врахування результатів професійної діяльності протягом 13 років роботи на посаді судді. На її переконання, відверте визнання власних труднощів із контролем емоцій саме по собі не свідчить про нерішучість або емоційну нестійкість.

Крім того, позивачка заперечує висновки Комісії щодо переважно негативного сприйняття нею діяльності судової системи. Вона зазначає, що під час співбесіди намагалася привернути увагу до реальних організаційних та інших проблем функціонування судів, які тривалий час залишаються невирішеними. На її думку, Комісія безпідставно надала таким поясненням негативного значення під час оцінювання її компетентності.

Загалом позивачка вважає, що висновки Комісії про непідтвердження нею здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді за критеріями особистої та соціальної компетентностей є суб`єктивними, недостатньо обґрунтованими та такими, що негативно впливають на її професійну репутацію.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, ухваленим у межах наданих Комісії дискреційних повноважень із дотриманням установленої законодавством процедури кваліфікаційного оцінювання.

Комісія зазначає, що кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного суду передбачає перевірку не лише професійних знань, а й особистої та соціальної компетентностей, доброчесності та професійної етики. При цьому співбесіда є одним із ключових етапів такого оцінювання, під час якого члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити зміст, глибину, переконливість відповідей кандидата, його здатність ухвалювати відповідальні рішення, ефективно взаємодіяти з іншими особами та управляти власним емоційним станом.

Заперечуючи доводи позивачки щодо застосування не передбаченого нормативними актами критерію оцінювання у вигляді байдужості судді до громадської думки, відповідач наголошує, що предметом оцінки були не окремі висловлювання кандидата, а їх зміст у сукупності, який, на переконання Комісії, свідчив про демонстративну та принципову байдужість до суспільного сприйняття судових рішень і значення громадської довіри до судової влади. Комісія зазначає, що її дискреційні повноваження передбачають можливість оцінювати поведінку, висловлювання та світоглядні установки кандидата з погляду їх відповідності стандартам суддівської діяльності, а не обмежуються формальною перевіркою наявності відповідного терміна в нормативно-правових актах.

Стосовно показника «безперервний розвиток» відповідач пояснює, що формулювання про відсутність належного рівня усвідомлення відповідальності за підтримання професійного рівня не використовувалося як самостійний чи додатковий критерій оцінювання, а становило оціночну характеристику пояснень кандидата в межах установленого Положенням показника. Комісія наголошує, що позивачка підтвердила факт непроходження обов`язкового навчання у визначений законом період, водночас поклавши відповідальність за це на організаційні рішення суду щодо черговості направлення суддів на навчання. На переконання відповідача, такі пояснення не свідчать про об`єктивну неможливість виконання відповідного обов`язку, натомість підтверджують недостатнє усвідомлення кандидатом персональної відповідальності за підтримання власного професійного рівня.

Щодо оцінювання соціальної компетентності Комісія зазначає, що її висновки ґрунтуються на змісті письмових пояснень та відповідей позивачки під час співбесіди, які не продемонстрували належного рівня ефективної комунікації та емоційної стійкості. Зокрема, заперечуючи доводи про необ`єктивність оцінювання емоційної стійкості, відповідач наголошує, що відповідні висновки зроблено на підставі власних пояснень кандидата щодо труднощів із контролем емоцій під час здійснення правосуддя. При цьому щирість таких пояснень, на думку Комісії, сама по собі не спростовує обґрунтованості наданої їм оцінки.

Узагальнюючи свої заперечення, відповідач зазначає, що всі письмові пояснення позивачки, матеріали суддівського досьє та відповіді, надані під час співбесіди, були досліджені Комісією і враховані під час виставлення членами Комісії індивідуальних оцінок за відповідними показниками. Водночас сам факт надання кандидатом відповідей на всі поставлені запитання не гарантує отримання максимальної кількості балів, оскільки оцінюванню підлягають насамперед їх зміст та переконливість.

Комісія також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 88 Закону про судоустрій рішення, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, може бути скасоване виключно з визначених цією нормою підстав. На переконання відповідача, оскаржуване рішення містить як правові підстави його ухвалення, так і мотиви, з яких Комісія дійшла відповідних висновків. Натомість доводи позивачки зводяться до незгоди з наданою Комісією оцінкою та намагання домогтися її перегляду судом, що, на думку відповідача, не є самостійною підставою для скасування рішення.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 для розгляду цієї справи було визначено такий склад колегії суддів: Дашутін І. В. (суддя-доповідач), Васильєва І. А., Гончарова І. А., Хохуляк В. В., Юрченко В. П.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів ВККС.

Зазначена категорія справ розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Верховний Суд у зазначеному складі колегії суддів ухвалою від 22.12.2025 відкрив провадження у цій справі та призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалами Верховного Суду від 19.01.2026 та від 21.10.2026 забезпечено участь сторін у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Представниця відповідача заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити у його задоволенні. Після заслуховування пояснень сторін суд, за відсутності заперечень учасників справи, ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Аналогічні за змістом вимоги до особи, яка може бути призначена на посаду судді, закріплені у статті 69 Закону про судоустрій.

Статтею 28 Закону про судоустрій визначено додаткові, спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді апеляційного суду: суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п`яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1- 3 цієї частини, щонайменше сім років.

Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону про судоустрій встановлено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду - на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону про судоустрій в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 цього Закону.

Частина четверта статті 79-3 Закону про судоустрій визначає, серед іншого, що відповідність особи критеріям компетентності, доброчесності та професійної етики встановлюється Комісією під час проведення її кваліфікаційного оцінювання як кандидата на посаду судді.

Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено у главі 1 "Кваліфікаційне оцінювання суддів" розділу V "Кваліфікаційний рівень судді" Закону про судоустрій.

Частиною першою статті 83 Закону про судоустрій встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Відповідно до положень частини першої статті 85 Закону про судоустрій кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Згідно з частинами дев`ятою статті 85 Закону про судоустрій співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє.

Частина перша статті 88 Закону про судоустрій визначає, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

При цьому, частина друга цієї статті передбачає, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 88 Закону про судоустрій рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Щодо меж судового контролю рішення ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суб`єкт владних повноважень діє всупереч нормам Конституції та законів України, запроваджено механізм, який забезпечує законність дій влади та гарантує судовий захист прав громадян, зокрема через право суду скасувати неправомірний індивідуальний акт.

Так, приписами частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На виконання вказаних конституційних гарантій КАС України деталізує механізм судового захисту прав осіб від протиправних рішень суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право у встановленому КАС України порядку звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої статті 5 КАС України).

Критерії оцінки рішень суб`єктів владних повноважень викладені в частині другій статті 2 КАС України, в якій, зокрема, визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- добросовісно;

- розсудливо;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Водночас, як було зазначено вище, спеціальним законом (статтею 88 Закону про судоустрій) обмежено підстави судового контролю вичерпним переліком.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів звертає увагу, що рішення ВККС, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, показників особа не відповідає вимогам для надання їй рекомендацій для призначення суддею.

Оскільки члени ВККС, приймаючи одне з передбачених законом рішень за результатом проведеного оцінювання кандидатів на посаду судді, керуються своїм внутрішнім переконанням, на Комісію покладається обов`язок наведення відповідних мотивів та їх обґрунтувань стосовно своєї позиції, особливо, коли виникають підстави вважати, що такий кандидат не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Отже, вмотивоване рішення Комісії про визнання особи такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному суді, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а має забезпечити дотримання принципу юридичної визначеності у питанні встановлення підстав для такого висновку.

Обсяг і ступінь мотивації рішення залежать від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку мають демонструвати, приміром, що доводи/пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги, і, що важливо, давати розуміння, чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала відповідність цього кандидата критеріям особистої, соціальної компетенції, доброчесності чи професійної етики.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталений підхід щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрвій (постанови від 14.11.2024 у справі № 990/139/21, від 20.03.2025 у справі № 990/134/21, від 05.06.2025 у справі № 990/117/24, від 04.09.2025 у справі № 990/123/24), за яким повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі про судоустрій. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС України не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема, тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції Комісії у конкурсній процедурі на посаду судді апеляційного суду, зокрема і ухвалення рішення за результатами проведення співбесіди з кандидатами, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.

Отже, оспорюване у цій справі рішення Комісії не вибуває з під судового контролю адміністративних судів, однак, здійснюючи такий контроль за реалізацією дискреційних повноважень, суд, з`ясовуючи питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, повинен перевірити, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів, чи не було допущено адміністративним органом при здійсненні ним дискреційних повноважень свавільного втручання у права і свободи особи, чи не була надана органові дискреція необмеженою, чи не вийшов він за межі дискреції.

Обставин чи підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктами 1-3 статті 88 Закону про судоустрій (зокрема, щодо відсутності повноважень у складу ВККС, який проводив оцінювання; непідписання рішення відповідними членами Комісії; неналежного повідомлення судді (кандидата) про проведення кваліфікаційного оцінювання у випадку ухвалення рішення через неявку), колегія суддів не встановила.

Однак оцінка Судом спірного рішення Комісії у розрізі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій побудована на іншому підході, адже не обмежується перевіркою дотримання вимог закону щодо змісту та форми ухваленого рішення, а також повноважень ВККС, а спрямована на з`ясування питання, чи містить рішення Комісії визначені законом підстави його ухвалення або мотиви його прийняття крізь призму критеріїв, на відповідність яких оцінювався кандидат на посаду судді, та чи є викладені у рішенні висновки об`єктивними та обґрунтованими, оскільки саме ці ключові аспекти лежать у площині юридичного спору в цій справі.

У справі, що розглядається, Комісія дійшла висновку про непідтвердження позивачкою здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої та соціальної компетентності.

Позивачка, заперечуючи правомірність такого висновку, зазначає, що наведені у рішенні Комісії мотиви не є належними та об`єктивними, ґрунтуються на припущеннях, у зв`язку з чим оскаржуване рішення не відповідає вимогам вмотивованості та підлягає скасуванню.

За таких обставин перед судом постає питання щодо відповідності оскаржуваного рішення вимогам закону, а саме: чи містить воно належні та достатні мотиви його ухвалення крізь призму критеріїв оцінювання кандидата, а також чи є викладені у ньому висновки об`єктивними та обґрунтованими, оскільки саме ці аспекти становлять предмет судового контролю у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 83 Закону про судоустрій критеріями кваліфікаційного оцінювання є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика та доброчесність.

Отже, законодавець ставить до особи, яка претендує на зайняття посади судді апеляційного суду, вимоги щодо компетентності, доброчесності та професійної етики, відповідність яким має бути встановлена під час кваліфікаційного оцінювання.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності таким критеріям та засоби їх установлення затверджуються ВККС.

Рішенням Комісії від 22.01.2025 № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення).

Пункт 1.1 Положення визначає, що кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення ВККС здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики.

Відповідно до пункту 5.1 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам.

Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення.

Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності (пункт 5.2 Положення).

Згідно з пунктом 5.5 Положення суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник. У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію. Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Пункт 6.21 Положення визначає, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів, зокрема, послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників з метою ухвалення остаточного рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Обговорення відбувається шляхом опитування судді (кандидата на посаду судді) доповідачем і членами Комісії та надання суддею (кандидатом на посаду судді) відповідей і пояснень (пункт 6.23 Положення).

Отже, з наведених положень убачається, що відповідність кандидата критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється Комісією на підставі дослідження матеріалів досьє, результатів співбесіди, в тому числі відповідей і пояснень кандидата на поставлені запитання відповідно до внутрішнього переконання членів Комісії. При цьому для визнання кандидата таким, що відповідає критерію, необхідним є набрання не менше 75 відсотків від максимально можливих балів за кожен критерій.

Щодо оцінювання відповідності кандидата за критерієм особистої компетентності.

Відповідно до оскаржуваного рішення Комісія дійшла висновку про невідповідність позивачки критерію особистої компетентності.

Колегія суддів послідовно дослідила зміст зазначеного критерію у взаємозв`язку з мотивами, наведеними у рішенні Комісії, та перевірила обґрунтованість відповідних висновків, з приводу чого зазначає про таке.

Відповідно до пункту 2.4 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток.

Згідно з пунктом 2.5 Положення рішучість - це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, в тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, в тому числі додаткових/понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.

Пункт 2.6 Положення визначає, що відповідальність - це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.

Відповідно до пункту 2.7 Положення безперервний розвиток - це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об`єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв`язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо.

Згідно з пунктом 2.15 Положення показники критерію особистої компетентності оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), та співбесіди.

Відповідно до підпункту 5.6.1.2 Положення вага критерію особистої компетентності під час кваліфікаційного оцінювання складає 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність - 25 балів, безперервний розвиток - 25 балів

Пункт 5.7 Положення визначає, що оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі палати або колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала.

У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що, оцінюючи відповідність позивачки показнику рішучості та відповідальності, Комісія звернула увагу на її пояснення під час співбесіди щодо ставлення до суспільної реакції на судові рішення та публічної критики діяльності суддів.

Зокрема, Комісія встановила, що позивачка висловила категоричну байдужість до сприйняття ухвалених нею судових рішень іншими особами, а також до поширюваної в мережі «Інтернет» негативної інформації щодо діяльності суддів. На переконання Комісії, така позиція може свідчити про недостатнє усвідомлення значення суспільної довіри до правосуддя та відповідальності судді за підтримання авторитету судової влади.

Заперечуючи такі висновки, позивачка зазначає, що нормативними актами не передбачено такого критерію оцінювання, як ставлення судді до громадської думки. Натомість положення Кодексу суддівської етики прямо вимагають від судді здійснювати правосуддя незалежно від зовнішнього впливу, зокрема публічної критики.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів нагадує, що пунктами 2.5 та 2.6 розділу 2 Положення визначено зміст показників рішучості та відповідальності. Зокрема, рішучість передбачає здатність своєчасно приймати рішення, у тому числі складні та непопулярні, а відповідальність - здатність оцінювати наслідки власних рішень, приймати усвідомлені рішення та брати на себе повну особисту відповідальність за них і їхні наслідки.

Аналіз змісту наведених положень дає підстави виснувати, що методологічна конструкція оцінювання особистої компетентності ґрунтується на позитивній моделі ознак, за якої нормативно визначено конкретні поведінкові характеристики та якості, що свідчать про відповідність кандидата встановленим показникам. Водночас такий підхід не означає, що Положення містить вичерпний перелік фактичних обставин або моделей поведінки, які можуть бути враховані Комісією. Визначальним є те, щоб відповідні обставини мали безпосередній змістовний зв`язок із нормативно визначеними ознаками та оцінювалися саме в їх межах.

Зокрема, показник рішучості передбачає готовність судді своєчасно ухвалювати рішення, у тому числі складні та непопулярні, незалежно від зовнішніх труднощів. Водночас показник відповідальності охоплює здатність оцінювати наслідки власних рішень, приймати їх усвідомлено та нести за них повну особисту відповідальність. Отже, зміст цих показників передбачає не лише здатність судді діяти незалежно від зовнішнього впливу, а й усвідомлювати значення та наслідки власної професійної діяльності.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що ставлення судді до громадської думки та суспільного сприйняття судових рішень не є обставиною, яка за своїм змістом не пов`язана із зазначеними показниками. Так, здатність ухвалювати складні та непопулярні рішення передбачає незалежність судді від суспільного схвалення чи критики, тоді як відповідальність вимагає усвідомлення наслідків професійних рішень, зокрема їхнього значення для забезпечення довіри суспільства до правосуддя. Ці вимоги не суперечать одна одній, оскільки незалежність судді від громадської думки під час вирішення конкретної справи не виключає усвідомлення ним суспільного значення здійснюваних повноважень та відповідальності за належне виконання професійних обов`язків.

Безперечно, незалежність судді передбачає, що зміст судового рішення повинен визначатися виключно встановленими обставинами справи та застосовними нормами права, а не очікуваннями громадськості, суспільним схваленням чи несприйняттям такого рішення. Суддя не лише має право, а й зобов`язаний ухвалювати законні та обґрунтовані рішення, навіть якщо вони є непопулярними або викликають негативну суспільну реакцію.

Водночас незалежність судді від громадської думки під час ухвалення судового рішення не є тотожною байдужості до суспільного сприйняття діяльності судової влади загалом. Необхідність зберігати незалежність у вирішенні конкретної справи не усуває обов`язку судді усвідомлювати суспільне значення своєї діяльності, відповідальність за належне здійснення правосуддя та роль суддівської поведінки у формуванні довіри до суду.

Такий підхід узгоджується зі змістом самого Кодексу суддівської етики, на який покликається позивачка. Зокрема, статтею 1 цього Кодексу передбачено, що суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Отже, вимоги незалежності судді та усвідомлення ним відповідальності за підтримання суспільної довіри до правосуддя не є взаємовиключними, а становлять взаємопов`язані складові належного здійснення суддівських повноважень.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, Комісія надала оцінку саме поясненням позивачки, яка під час співбесіди висловила категоричну байдужість до суспільного сприйняття ухвалених нею судових рішень та поширюваної громадськістю негативної інформації щодо діяльності суддів. При цьому Комісія не поставила під сумнів необхідність здійснення правосуддя незалежно від зовнішнього впливу, однак розцінила принциповий характер висловленої позивачкою позиції як можливе свідчення недостатнього усвідомлення нею відповідальності судді за наслідки власної професійної діяльності та підтримання суспільної довіри до правосуддя.

Отже, предметом оцінювання Комісії було не ставлення позивачки до громадської думки як самостійний, не передбачений Положенням показник, а продемонстроване нею розуміння змісту відповідальності судді. На переконання колегії суддів, наведені Комісією обставини мають зрозумілий і раціональний зв`язок із нормативно визначеними ознаками відповідальності, зокрема необхідністю усвідомлювати наслідки власних рішень та брати на себе відповідальність за них. Відтак відсутність у Положенні прямої згадки про громадську думку не свідчить про вихід Комісії за межі визначених показників кваліфікаційного оцінювання.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що Комісія застосувала не передбачений законодавством критерій оцінювання. Зі змісту оскаржуваного рішення можна встановити, які саме висловлювання позивачки Комісія визнала значущими, у чому полягало її занепокоєння та з яких мотивів відповідні пояснення вплинули на оцінювання особистої компетентності. Зв`язок між оціненими обставинами та нормативно визначеним показником відповідальності є зрозумілим, а наведене Комісією обґрунтування не видається довільним чи таким, що позбавлене раціональної основи.

Стосовно показника «безперервний розвиток» колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Положення він передбачає свідомі та послідовні зусилля судді щодо професійного саморозвитку, зокрема регулярне підвищення кваліфікації, об`єктивне оцінювання власних сильних сторін та напрямів розвитку, сприйняття зворотного зв`язку й удосконалення професійних навичок.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія врахувала пояснення позивачки про участь у значній кількості навчальних заходів, організованих Національною школою суддів України та громадськими організаціями. Водночас Комісія встановила, що впродовж 2021- 2023 років позивачка не пройшла передбаченого статтею 89 Закону про судоустрій обов`язкового навчання для підтримання кваліфікації тривалістю не менше 40 академічних годин. Ця обставина позивачкою не заперечується.

Надаючи оцінку поясненням позивачки щодо причин непроходження відповідного навчання, Комісія звернула увагу на те, що вона пов`язувала невиконання цього обов`язку з організаційними рішеннями суду щодо пріоритетності направлення на навчання інших суддів. На переконання Комісії, такі пояснення не засвідчили належного усвідомлення позивачкою персональної відповідальності за підтримання власного професійного рівня.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів передусім звертає увагу на те, що обов`язок судді проходити підготовку для підтримання кваліфікації прямо передбачений законом. Відтак непроходження такої підготовки має безпосередній змістовний зв`язок із показником безперервного розвитку, одним із визначальних елементів якого є здійснення свідомих і послідовних зусиль для підтримання та підвищення власного професійного рівня. Тому врахування Комісією зазначеної обставини під час оцінювання не може вважатися таким, що виходить за межі нормативно визначеного показника або не має з ним раціонального зв`язку.

Водночас Комісія не обмежилася встановленням самого факту непроходження обов`язкового навчання, а надала оцінку поясненням позивачки щодо причин цього. При цьому Комісія прямо зазначила, що непроходження відповідної підготовки саме собою не є безумовною підставою для негативного висновку щодо відповідності кандидата показнику безперервного розвитку. Натомість значення для оцінювання мав також зміст пояснень позивачки, які Комісія розцінила як такі, що не демонструють належного усвідомлення персональної відповідальності за підтримання власного професійного рівня.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок судді підтримувати належний рівень кваліфікації має індивідуальний характер. Організаційні обставини, пов`язані з визначенням черговості направлення суддів на навчання, безперечно, можуть мати значення для оцінювання причин непроходження відповідної підготовки. Водночас їх наявність не виключає можливості оцінювання Комісією того, як кандидат усвідомлює обов`язок підтримувати власну кваліфікацію та які пояснення надає щодо його невиконання. У цій справі Комісія навела мотиви, з яких визнала відповідні пояснення недостатніми, і ці мотиви не є очевидно нераціональними чи такими, що не узгоджуються зі змістом показника безперервного розвитку.

Колегія суддів також ураховує доводи позивачки про проходження нею інших навчальних заходів упродовж відповідного періоду. Водночас участь у таких заходах не спростовує встановленого факту непроходження передбаченої законом обов`язкової підготовки та сама собою не виключає можливості врахування цієї обставини під час оцінювання. Показник безперервного розвитку за своїм змістом передбачає комплексну оцінку професійного саморозвитку, тому наявність позитивних обставин не усуває необхідності врахування інших істотних обставин, які характеризують ставлення кандидата до виконання відповідних професійних обов`язків.

Важливим є те, що негативна оцінка Комісії в цій частині ґрунтувалася не лише на суб`єктивному сприйнятті переконливості окремої відповіді кандидата, а на встановленій та не запереченій позивачкою обставині невиконання передбаченого законом обов`язку щодо підвищення кваліфікації, а також на оцінці наведених нею причин такого невиконання. Ці обставини безпосередньо стосуються змісту показника безперервного розвитку та можуть раціонально впливати на визначення відповідної оцінки. Тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що Комісія надала їм довільне або непропорційне значення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наведені Комісією мотиви дозволяють зрозуміти причини, з яких професійний розвиток позивачки був оцінений відповідною кількістю балів. Урахування факту невиконання передбаченого законом обов`язку щодо підвищення кваліфікації, а також змісту наданих із цього приводу пояснень не є нераціональним або таким, що не відповідає сутності показника безперервного розвитку.

При цьому обов`язок мотивування рішення не слід ототожнювати з обов`язком навести окреме пояснення щодо впливу кожного пройденого навчального заходу чи кожної відповіді кандидата на конкретне числове значення оцінки. Визначальним є те, чи дає зміст рішення змогу встановити фактичні обставини, які Комісія врахувала, їх зв`язок із відповідним показником та мотиви сформованого за результатами оцінювання висновку.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення в частині оцінювання особистої компетентності позивачки містить достатню фактичну та нормативну основу для розуміння причин визначення Комісією відповідних балів. Висновки Комісії ґрунтуються на обставинах, які були предметом обговорення під час співбесіди, співвіднесені з нормативно визначеними показниками оцінювання та не містять очевидної непослідовності чи раціонально незрозумілих міркувань, які б давали підстави вважати відповідну оцінку довільною.

Незгода позивачки з тлумаченням Комісією її пояснень та визначеною кількістю балів сама собою не свідчить про відсутність мотивів ухваленого рішення і не є підставою для підміни судом оціночних повноважень Комісії власним баченням рівня особистої компетентності кандидата.

Щодо оцінювання відповідності кандидата за критерієм соціальної компетентності.

Згідно з пунктами 2.8-2.12 Положення соціальна компетентність - це сукупність морально-психологічних якостей, поведінкових установок і міжособистісних навичок кандидата, які забезпечують ефективну взаємодію, конструктивну комунікацію та здатність зберігати професійну мотивацію і психологічну стійкість у складних ситуаціях, притаманних судовій діяльності. Зазначена компетентність відображає здатність судді налагоджувати та підтримувати належну комунікацію з учасниками процесу, колегами та суспільством, керувати емоціями, ухвалювати рішення в умовах міжособистісної напруги чи конфлікту, діяти з дотриманням поваги до людської гідності та прав сторін.

Відповідність кандидата критерію соціальної компетентності визначається через призму його відповідності показникам критерію соціальної компетентності: ефективній комунікації, ефективній взаємодії, стійкості мотивації та емоційній стійкості.

Ефективна комунікація - це здатність кандидата на посаду судді ефективно використовувати комунікацію як інструмент для формування повного розуміння ситуації, встановлення взаєморозуміння та консенсусу у взаємодії з іншими. Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної комунікації, якщо вміє чути та розуміти точку зору інших; чітко та структуровано доносить свою позицію; обґрунтовує свої рішення раціональними, цілісними та послідовними аргументами; здатний відстоювати свою позицію та впливати на думку інших; впевнено та переконливо виступає перед аудиторією.

Ефективна взаємодія - це здатність кандидата на посаду судді будувати конструктивні стосунки з колегами та іншими представниками професійного середовища на основі професійних цілей та цінностей, а не особистих інтересів. Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної взаємодії, якщо проявляє повагу та докладає свідомих зусиль для розуміння інших точок зору; не провокує сам та не допускає виникнення міжособистісних конфліктів; здатний вживати ефективних заходів для вирішення робочих суперечок.

Стійкість мотивації - це усвідомлена мотивація кандидата на посаду судді до тривалого виконання професійних обов`язків судді в межах закону. Кандидат на посаду судді відповідає показнику стійкості мотивації, якщо має та демонструє усвідомлену (не ситуативну) мотивацію до роботи на посаді судді; розуміє всі виклики та складнощі такої роботи; може переконливо пояснити, що мотивує його до роботи; має сталу та усвідомлену мотивацію до служіння суспільству та розбудови правової держави.

Емоційна стійкість - це здатність кандидата на посаду судді ефективно управляти своїми емоційними станами. Кандидат на посаду судді відповідає показнику емоційної стійкості, якщо він на прикладах доводить свою здатність проявляти емоційну стійкість у стресових ситуаціях та під психологічним тиском; переконливо на прикладах розповідає, як відновлюється від стресу та напруги у професійній діяльності, та демонструє під час співбесіди здатність утримувати фокус та зберігати емоційну рівновагу, відповідаючи на запитання членів Комісії, у тому числі складні та провокаційні (зокрема, щодо статків, доходів, доброчесності тощо).

Пунктом 5.5 розділу 5 Положення встановлено, що кандидат на посаду судді вважається таким, що відповідає критерію соціальної компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за критерій за результатами його оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Вагу критерію соціальної компетентності та його показників визначено таким чином: соціальна компетентність - 50 балів, з яких: ефективна комунікація - 12,5 бала; ефективна взаємодія - 12,5 бала; стійкість мотивації - 12,5 бала; емоційна стійкість - 12,5 бала.

Зміст означених вище показників свідчить, що соціальна компетентність судді (кандидата на посаду судді) проявляється у здатності останнього ефективно здійснювати професійну діяльність, поєднуючи уміння налагоджувати комунікацію і взаєморозуміння з іншими, взаємодіяти з професійним середовищем і зберігати при цьому мотивацію до виконання своїх професійних обов`язків та здатність керувати власними емоціями.

Установлюючи відповідність позивачки критерію соціальної компетентності, Комісія оцінювала такі показники, як «ефективна комунікація», «ефективна взаємодія», «стійкість мотивації» та «емоційна стійкість».

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що, оцінюючи відповідність позивачки показникам ефективної комунікації та ефективної взаємодії, Комісія звернула увагу на характер наданих нею під час співбесіди відповідей щодо ролі комунікації в роботі судді та її практичного застосування під час здійснення правосуддя.

Зокрема, Комісія встановила, що позивачка, відповідаючи на відповідні запитання, переважно зосереджувалася на організаційних та матеріально-технічних труднощах у діяльності суду, зокрема нестачі залів судових засідань, проблемах організації роботи та взаємодії з учасниками судового процесу. Лише після додаткових запитань кандидатка навела позитивні приклади професійної взаємодії, пов`язані з перевагами колегіального розгляду справ. Водночас Комісія дійшла висновку, що надані пояснення мали переважно загальний характер та не містили достатньо конкретних прикладів особистої участі позивачки в налагодженні ефективних комунікативних процесів.

Окремо Комісія звернула увагу на пояснення позивачки щодо ролі судді у зміцненні суспільної довіри до правосуддя, з яких, на думку Комісії, вбачалося покладення відповідальності за вирішення цього питання насамперед на законодавця. Комісія розцінила таку позицію як можливе свідчення недостатнього усвідомлення позивачкою особистої ролі судді у формуванні довіри до судової влади.

Аналіз змісту пунктів 2.9 та 2.10 розділу 2 Положення свідчить, що методологія оцінювання соціальної компетентності також ґрунтується на визначених позитивних ознаках, які характеризують здатність кандидата ефективно здійснювати комунікацію та професійну взаємодію. Відтак оцінювання має здійснюватися саме у взаємозв`язку з такими ознаками, а не на підставі довільно сформованих уявлень про бажану поведінку судді.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що предметом оцінювання були індивідуальні компетентності позивачки, зокрема її здатність чути та розуміти позицію інших осіб, аргументовано доносити власну позицію, налагоджувати конструктивну взаємодію та вирішувати робочі суперечки. Натомість відповіді позивачки переважно стосувалися зовнішніх організаційних та матеріально-технічних труднощів у діяльності суду, а не конкретних проявів зазначених індивідуальних навичок у її професійній діяльності.

У цьому контексті колегія суддів враховує доводи позивачки про те, що наведення нею прикладів організаційних труднощів у діяльності суду мало на меті привернути увагу до реальних проблем судової системи, які протягом тривалого часу залишаються невирішеними.

Безперечно, відкрите обговорення суддею проблем функціонування судової системи саме собою не може розцінюватися як негативна характеристика його професійних якостей. Навпаки, здатність об`єктивно визначати наявні недоліки, критично оцінювати організацію роботи та висловлювати обґрунтовані пропозиції щодо її вдосконалення може свідчити про активну професійну позицію та відповідальне ставлення до здійснення правосуддя. Водночас колегія суддів наголошує, що під час співбесіди оцінюванню підлягали саме індивідуальні компетентності позивачки.

Отже, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що Комісія надала негативну оцінку самому факту повідомлення позивачкою про проблеми в діяльності суду. Її висновок ґрунтувався на тому, що надані пояснення не дозволили достатньою мірою встановити рівень сформованості саме тих індивідуальних компетентностей, які становили предмет оцінювання. Такий підхід узгоджується зі змістом показників ефективної комунікації та ефективної взаємодії, визначених Положенням, а наведені Комісією мотиви мають зрозумілий зв`язок із предметом оцінювання і не можуть вважатися довільними чи позбавленими раціональної основи.

Щодо показника «емоційна стійкість» колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2.12 розділу 2 Положення він передбачає здатність кандидата ефективно управляти власними емоційними станами, зокрема зберігати емоційну рівновагу в стресових ситуаціях та під психологічним тиском, а також переконливо пояснювати способи подолання професійного стресу й емоційного напруження.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що Комісія врахувала пояснення позивачки про схильність до емоційних реакцій під час судових засідань, зокрема проявів співчуття та можливості заплакати під час розгляду справ. Також Комісія звернула увагу на повідомлені позивачкою обставини, відповідно до яких зменшення інтенсивності таких реакцій пов`язане не з цілеспрямованою роботою над самоконтролем, а з поступовим емоційним виснаженням. Крім того, позивачка повідомила про випадки, коли її емоційні прояви ставали приводом для подання учасниками судового процесу скарг та заяв про відвід.

На переконання Комісії, наведені обставини можуть свідчити про недостатню сформованість навичок управління власним емоційним станом та створювати ризик сприйняття поведінки судді як упередженої, що має значення для забезпечення нейтрального ставлення до учасників судового процесу та підтримання довіри до суду.

Заперечуючи такі висновки, позивачка наголошує, що її відверті пояснення про труднощі з контролем емоцій не можуть свідчити про емоційну нестійкість чи нерішучість. Крім того, вона вважає необ`єктивним оцінювання її емоційної стійкості переважно за результатами співбесіди, без належного врахування тринадцятирічного досвіду роботи на посаді судді.

Оцінюючи доводи позивачки, колегія суддів передусім зазначає, що позивачка не заперечує самого факту надання відповідних пояснень під час співбесіди. Її незгода стосується насамперед змістовного значення, якого Комісія надала повідомленим нею обставинам, та висновків, зроблених за результатами їх оцінювання.

Колегія суддів погоджується з тим, що щирість і відвертість кандидата під час співбесіди, зокрема готовність відкрито говорити про власні труднощі, визнавати недоліки та критично оцінювати свою професійну поведінку, заслуговують на позитивне сприйняття. Така поведінка може свідчити про здатність до саморефлексії, відкритість до обговорення складних питань та усвідомлення необхідності професійного вдосконалення.

Водночас щирість наданих пояснень не є самостійним і безумовним підтвердженням належного рівня всіх компетентностей, які підлягають оцінюванню. Необхідно розмежовувати готовність кандидата відверто повідомляти про певні обставини та зміст самих обставин, що можуть мати значення для встановлення відповідності конкретному показнику кваліфікаційного оцінювання.

Інакше сам факт добровільного повідомлення кандидатом про певні професійні труднощі виключав би можливість оцінювання їхнього характеру, причин виникнення та впливу на здатність виконувати суддівські повноваження. Такий підхід не відповідав би меті кваліфікаційного оцінювання, яке передбачає комплексне встановлення рівня сформованості визначених законом компетентностей, а не лише оцінку ступеня відвертості кандидата під час співбесіди.

Колегія суддів акцентує увагу, що емоційність як індивідуальна риса особистості, так само як і здатність виявляти співчуття до інших людей, сама собою не свідчить про невідповідність особи вимогам до суддівської діяльності. Прояви людяності та емпатії не суперечать вимогам суддівської етики й можуть мати позитивне значення для належного здійснення правосуддя. Проте суддівська діяльність водночас вимагає здатності управляти емоційними реакціями таким чином, щоб вони не перешкоджали неупередженому розгляду справ і не створювали обґрунтованих сумнівів у безсторонності суду.

У цій справі Комісія не встановлювала факту упередженості позивачки під час розгляду конкретної судової справи, а здійснювала оцінювання продемонстрованої нею здатності управляти власним емоційним станом. При цьому предметом оцінки були не лише повідомлені позивачкою випадки емоційних проявів, а й наведені нею пояснення щодо причин зменшення їх інтенсивності та способів подолання емоційного напруження.

З огляду на це колегія суддів вважає, що Комісія навела зрозумілі мотиви, з яких відповідні пояснення позивачки були враховані під час оцінювання показника емоційної стійкості. Такий зв`язок є раціональним, а наведене обґрунтування не можна визнати довільним лише з тієї причини, що позивачка надає відповідним обставинам інше значення.

Колегія суддів не вдається до контролю оскаржуваного рішення Комісії в частині відповідності позивачки критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідність цим критеріям була підтверджена самим відповідачем, а наведені щодо них обставини не становили підстави для висновку про непідтвердження здатності позивачки здійснювати правосуддя у відповідному суді.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення Комісії містить належні та достатні мотиви, які дозволяють встановити фактичні обставини, покладені в основу оцінювання особистої та соціальної компетентностей позивачки, простежити їх зв`язок із нормативно визначеними показниками та зрозуміти логіку сформованих Комісією висновків.

Наведені в оскаржуваному рішенні мотиви не є довільними, нераціональними чи такими, що виходять за межі наданих Комісії дискреційних повноважень. Відтак оскаржуване рішення відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 88 Закону про судоустрій щодо вмотивованості, ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою їх надано, а також відповідає критеріям обґрунтованості, розсудливості та пропорційності, установленим частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку із чим підстави для його скасування та задоволення позову відсутні.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді І. А. Васильєва

І. А. Гончарова

В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко