Рішення № 141380502 у справі № 306/438/26 від 10.11.2026

СВАЛЯВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 306/438/26

Провадження № 2/306/624/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року м. Свалява

Свалявський районний суд Закарпатської області в складі :

головуючого - судді Уліганинця П.І.

за участю секретаря судового засідання Сова-Фафула А.Я.

представника позивача Панфілової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Свалява цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Панфілової Ілони Ігорівни до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 01 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики грошей. В обгрунтування доводів зазначає, що відповідно до умов п. 1 Договору ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 3000 доларів США за курсом 1 долар США - 27,00 гривні, що на день укладення Договору було еквівалентно 81000,00 грн. Відповідно до положень п.3 Договору ОСОБА_2 зобов?язана була повернути позику в повному обсязі до 01 грудня 2022 року включно. Абзацом другим п.3 Договору сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США позика підлягає поверненню таким чином, що станом на дату повернення позики розмір повернутої позики (частини позики) відповідав доларовому еквівалентові позики за курсом продажу доларів США в НБУ або будь-якому іншому комерційному банку за домовленістю сторін. Пунктом 5 Договору встановлено, що в разі, коли Позичальник не поверне позику у встановлений строк, Позикодавець вправі стягнути заборгованість за позикою та штрафні санкції в примусовому порядку, шляхом відповідно до діючого законодавства України. У позові представник позивача посилаєтьсяна те, що ОСОБА_2 було складено розписку про те, що вона отримала від ОСОБА_1 3000 доларів США 01.12.2021 року, яку було підписано ОСОБА_2 . Вимоги мотивує тим, що станом на лютий 2026 року відповідачем грошових коштів повернуто не було, а тому станом на лютий 2026 сума заборгованість ОСОБА_2 за Договором позики становить 3000 доларів США. Офіційний курс долара США станом на 26.02.2026 року в НБУ становив 43,24 гривні, отже сума заборгованості в гривні становить 129720,00 грн. Оскільки п.5 Договору встановлено, що у разі неповернення позики в установлений строк, Позикодавець може стягнути заборгованість та штрафні санкції, представник позивача вказує на період прострочення грошового зобов?язання у кількості 1183 днів (з 02.12.2022 року по 26.02.2026 року). Просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором позики від 27.10.2021 року у розмірі 3000 доларів США, 291,69 доларів США - 3% річних на суму заборгованості, загалом на суму 3291,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 26.02.2026 (1дол. США 43,24 грн.) еквівалентно 142 332,67 грн., а також витрати пов`язані з розглядом справи.

До суду, 26.05.2026 року надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником-адвокатом Дяків О.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 , у якому представник відповідача посилається на те, що аналіз матеріалів справи у їх сукупності свідчить про помилковість правового підходу позивача щодо кваліфікації спірних правовідносин як класичного договору позики в розумінні ст.1046 ЦК України. Вказує, що матеріали тривалого приватного листування між сторонами у месенджері Telegram, повністю спростовують доводи позивача про самостійний характер побутового боргового зобов`язання. Реальний контекст взаємодії сторін беззаперечно вказує на те, що грошові кошти за розпискою від 12.12.2021 року залучалися як фінансовий вклад (цільовий капітал) у межах спільної господарської діяльності, а саме - функціонування магазину одягу в м.Одесі, від здійснення якої позивач стабільно отримував девіденди. Зміст електронного листування містить системні звіти та фотоматеріали відповідача щодо конвертації, зняття та руху грошових коштів через іноземні банківські установи, зокрема, турецький Vak?fBank. Вказані дії логічно пов`язані виключно із закупівлею продукції та розрахунками з іноземними постачальниками для забезпечення діяльності магазину одягу. Позивач приймав вказані звіти, погоджував обмінні курси та здійснював спільний партнерський контроль за фінансовим станом діяльності, що в свою чергу свідчить про інтеграцію у фінансові та обмінні процеси для закупівлі товарів. Організаційна залежність від комерційних циклів: Усі фінансові розрахунки сторін, визначення дат і способів передачі активів були імперативно детерміновані закордонними поїздками, рейсами та логістичними маршрутами самого позивача, які корелювали з операційною діяльністю магазину в м.Одесі та здійснювалися в інтересах спільної діяльності. Вважає, що розписка від 01.12.2021 року не породжує самостійного безперечного зобов`язання, оскільки виступала внутрішнім інструментом фінансового забезпечення (гарантії) у межах договору про спільну діяльність. Позивач особисто вчиняв юридично значущі дії щодо зміни умов розписки в частині способу та валюти виконання, надавши відповідачу конкретні карткові реквізити АТ «Універсал Банк» (Monobank) № НОМЕР_1 , а також міжнародні реквізити рахунків Wise (IBAN: НОМЕР_2 ) для транскордонного перерахунку коштів (файли №33165, №33167). На виконання вказаних вказівок кредитора відповідачем було сплачено, а позивачем письмово констатовано прийняття наступних траншів: безготівковий платіж на суму 3527,55 грн. (лютий 2022 року), що еквівалентно 123,77 доларів США, у межах погодженого сторонами графіку до 10-го числа, прийнятий позивачем без жодних процесуальних чи матеріальних заперечень; безготівковий платіж на суму 3819,00 грн. (грудень 2023 рік), що еквівалентно 102,39 доларів США; міжнародний транскордонний переказ через платіжну систему RIA FINANCIAL на суму 845,00 євро (02.10.2025), що еквівалентно 1000 доларів США. Загальний еквівалент беззаперечно доведеного письмовими фінансовими документами безготівкового виконання становить 1226,16 доларів США за офіційним курсом НБУ на дати транзакцій, інші суми отримані готівкою, що підтверджується скриншотами переписок. Також представник у відзиві зазначає про припинення зобов`язання за згодою сторін та прощення боргу, посилаючись на те, що щодо решти матеріальних вимог, правовий аналіз поведінки кредитора в контексті комерційних ризиків спільного магазину одягу в м.Одесі свідчить про наявність безумовних підстав для припинення зобов`язання в силу ст. 604, 605 ЦК України. Повідомленням від 02.03.2022 року (період початку введення воєнного стану та фактичного вимушеного зупинення торгової діяльності в м.Одесі), то позивач в односторонньому порядку заявив про зупинення дії договору у фразі: "...само собой наш договор пока останавливается», «За деньги не переживай. Если будет возможность, отдашь. Если нет, то все равно не парься. Времена сложные». Вважає, що це свідчить про добровільне волевиявлення кредитора щодо зміни строку виконання (ст. 612 ЦК України), що повністю унеможливлює нарахування будь-яких штрафних санкцій чи 3% річних на підставі ст.625 ЦК України за весь наступний період. Важає, що нарахування 3% річних є неправомірним, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. У подальшому позивач, усвідомлюючи комерційні форс-мажорні обставини спільної діяльності та зупинення операційного доходу від магазину, здійснив цивільно-правовий акт прощення боргу - звільнення боржника від обов`язків, щодо залишку суми, зазначивши у текстовому повідомленні: «За деньги не переживай. Если будет возможность, отдашь. Если нет, то все равно не парься. Времена сложные». Вимоги у запереченнях мотивує тим, що ураховуючи, що позивач послідовно приймав безготівкове виконання, інтегрував у бізнес-процеси свою співмешканку як повноважного представника сім`ї, констатував відсутність претензій та прямо звільнив відповідача від обов`язку безумовного повернення коштів, його теперішнє звернення до суду з позовом про стягнення повного обсягу боргу у розмірі 3000 доларів США, є очевидним виявом зловживання процесуальними та матеріальними правами. Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити у повному обсязі.

Представник-адвокат Панфілова І.І. подала до суду 21.07.2026 року заяву про зменшення розмірі позовних вимог, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості за договором позики з 3000 доларів США до 1900 доларів США. Також вважає за необхідне перерахувати розмір 3% річних у зв`язку зі зменшенням суми заборгованості. В огбгрунтування доводів зазначає, що період прострочення грошового зобов`язання 1183 днів (з 02.12.2022 року по 26.02.2026 року), а тому розрахунок 3% річних на суму заборгованості становить 184,74 доларів США. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за договором позики від 27.10.2021 року у розмірі 2084,74 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 26.02.2026 року (1дол. США = 43,24 грн.) еквівалентно 90 144,16 грн.

На заяву про зменшення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду 26.08.2026 року додаткові пояснення, у яких посилається на те, що між позивачем та відповідачкою майже всі переговори та комунікація велася через додаток «Telegram», у зв`язку з постійними закордонними відрядженнями позивача. У поясненнях зазначає, що поведінка позивача суперечить принципу заборони суперечливої поведінки, доктрині venire contra factum proprium, яка базується на авторитетній практиці Верховного Суду та вказує, що ніхто не може діяти всупереч своїм власним попереднім заявам чи діям, якщо це завдає шкоди іншій стороні, а тому вважає, що на підставі ч.2 ст.13 ЦК України суд зобов`язаний відмовити у захисті цивільного права особі, яка зловживає ним. Крім того, прямі текстові вказівки позивача про зупинення дії договору та відсутність претензій щодо повернення коштів, зафіксовані в електронному листуванні та підкріплені подальшою тривалою пасивною поведінкою кредитора, свідчать про зміну умов зобов`язання та припинення вимог на підставі узгодженої волі сторін. Вказує, що звернення до суду з позовом про стягнення боргу в будь-якому випадку є передчасною, оскільки 02.03.2022 року кредитором зупинено строк виконання договору на невизначений час, позивачем не направлялося відповідачці вимоги про виконання договору позики. Оскільки на момент звернення до суду позикодавець не пред`явив боржнику письмову вимогу та не дотримався спливу 30-денного строку, передбаченого ч.1 ст.1049 ЦК України, такі вимоги є передчасними, з огляду на те, що строк виконання зобов`язання не настав і право позивача ще не порушено, відтак відсутні будь які законні підстави для задоволення позову. Щодо можливих доводів позивача про неналежність та недопустимість електронного листування, наголошуємо, що з матеріалів справи чітко прослідковується, що Telegram-листування здійснювалося між сторонами у справі, при цьому номер абонента під ніком «Саша Шуба» ( НОМЕР_3 ) повністю збігається з даними, самостійно зазначеними самим позивачем у позовній заяві. Автентичність вказаної переписки та належність номерів підтверджуються безумовною синхронністю та послідовністю дій сторін. Зокрема, це підтверджується фактичним перерахуванням відповідачкою грошових коштів на визначені позивачем в смс листуванні реквізити (Monobank, Wise, RIA Financial) з підтвердженням позивачем отримання коштів та реальним матеріальним виконанням зобов`язань. Така сукупність узгоджених дій виключає будь-які розумні сумніви щодо авторства повідомлень та їх змісту, а тому вважає, що зазначене Telegram-листування є належним та допустимим електронним доказом у справі. Просить суд врахувати додаткові пояснення при ухваленні рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити у зв`язку з передчасністю. Також представник-адвокат Дяків О.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 просила зменшений позов задовольнити та стягнути з відповідачки на користь позивача борг за договором позики на загальну суму 2084,74 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 26.02.2026 року еквівалентно 90144,16 грн. Просить стягнути борг в національній валюті.

Представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи у відсутності відповідачки та без участі її представника. Позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні і зменшених позовних вимог з підстав, поданих у відзиві та додаткових поясненнях (а.с.93).

Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами додаткові доводи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; ч.3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ч.2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.4, ст. 15 ЦК України, ст. 55 Конституції України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Належними та допустимими доказами встановлено, що 01 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей. Відповідно до умов п. 1 договору ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 3000 доларів США за курсом НБУ (1 долар США - 27 гривень), що на день укладення договору було еквівалентно 81000,00 грн., які ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_1 в строк та на умовах, передбачених цим договором, позику у вищезазначеному розмірі. Відповідно до п.3 Договору сторони домовилися, що ОСОБА_2 зобов?язана була повернути позику в повному обсязі до 01 грудня 2022 року включно, який може бути подовжений за взаємною згодою сторін. Згідно абзацу 2 п.3 договору сторони узгодили, що у випадку зміни курсу гривні до долара США позика підлягає поверненню таким чином, що станом на дату повернення позики розмір повернутої позики (частини позики) відповідав доларовому еквівалентові позики за курсом продажу доларів США в НБУ або будь-якому іншому комерційному банку за домовленістю сторін (а.с.12-14).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договір позики це один з видів зобов`язань, спрямованих на передачу майна. Враховуючи, що договір це взаємна угода сторін, тому в ньому містяться окремі положення, умови, визначаються права та обовязки сторін. Сукупність вищезгаданих, погоджених сторонами умов і становить зміст договору.

За приписами до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що за змістом розписки від 01.12.2021 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 3000 доларів США по договору позики від 01.12.2021 року (а.с.15).

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України при визначенні ціни у договорі сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 04.03.2020 року, справа № 632/2209/16 розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони (позивача та відповідача). Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суд не досліджує та повторно не перевіряє докази щодо обставин, які вже не потребують доказування (є доведеними). Обставини щодо існування між сторонами боргових зобов`язань, які виникли на підставі договору позики від 01.12.2021 року, визнаються сторонами та відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, оскільки суд не має сумнівів у достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відтак суд не вбачає необхідності повторно досліджувати та перевіряти докази на підтвердження зазначених обставин, а зосереджує увагу на встановленні інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Посилання відповідача на те, що фінансування здійснювалося в інтересах спільного майнового комплексу та комерційної діяльності сторін, а також на залучення члена сім`ї позивача до операційного управління такою діяльністю, суд оцінює критично.

Наведені обставини самі по собі не свідчать про виникнення між сторонами правовідносин спільної господарської діяльності та не підтверджують існування домовленості про об`єднання майна, спільне здійснення підприємницької діяльності, розподіл прибутків і збитків чи спільне управління майновими активами.

Залучення члена сім`ї позивача до вирішення окремих організаційних або господарських питань не є безумовним доказом існування спільної господарської діяльності сторін, оскільки саме по собі не підтверджує волевиявлення відповідачки на створення такого об`єднання, визначення її правового статусу в ньому та прийняття відповідних майнових зобов`язань.

При цьому суд зазначає, що предметом доказування у цій справі є обставини виникнення між сторонами зобов`язання за договором позики, факт передання грошових коштів, обов`язок відповідачки щодо їх повернення та факт виконання або невиконання такого зобов`язання.

Саме по собі використання коштів у певних господарських чи комерційних цілях не змінює правової природи зобов`язання та не є достатньою підставою для висновку про існування між сторонами спільної господарської діяльності.

За таких обставин суд вважає, що наведені доводи відповідача не мають самостійного доказового значення для підтвердження обставин, які становлять предмет доказування у цій справі, та не можуть бути покладені в основу висновку про наявність у відповідачки обов`язку повернути кошти за договром позики від 01.12.2021 року.

Щодо посилання відповідача на те, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов`язків (прощення боргу), якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора відповідно до ст.605 ЦК України, а також надане на підтвердження цих доводів листування між сторонами у месенджері Telegram, суд констатує наступне.

Відповідно до ст.605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов`язків (прощення боргу), якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Прощення боргу передбачає наявність чіткого, однозначного та безумовного волевиявлення кредитора, спрямованого саме на звільнення боржника від обов`язку виконання відповідного зобов`язання.

Посилаючись на факт прощення боргу, відповідач зазначає, що в листуванні між сторонами у месенджері Telegram, позивачем було висловлено фразу: «...само собой наш договор пока останавливается», «За деньги не переживай. Если будет возможность, отдашь. Если нет, то все равно не парься. Времена сложные», які відповідач розцінює як підтвердження припинення боргових зобов`язань.

Разом із тим, суд не погоджується з таким тлумаченням зазначеного висловлювання, оскільки його зміст не містить чіткого та однозначного волевиявлення позивача щодо звільнення відповідача від обов`язку повернення отриманих за договором позики грошових коштів.

Зокрема, використане позивачем формулювання «договор поки останавливается» за своїм змістом може свідчити про тимчасове призупинення певних домовленостей або виконання окремих умов договору, однак саме по собі не підтверджує наміру кредитора відмовитися від належного йому права вимоги щодо повернення позики.

При цьому у зазначеному повідомленні відсутні будь-які висловлювання про прощення боргу, звільнення відповідача від обов`язку повернення грошових коштів, відмову позивача від права вимоги або припинення самого боргового зобов`язання.

Суд також враховує, що прощення боргу та тимчасове призупинення виконання договірних домовленостей мають різну правову природу та різні правові наслідки. Сам факт призупинення дії договору або окремих домовленостей між сторонами не свідчить про припинення вже виниклого грошового зобов`язання.

Отже, наведене відповідачем листування у месенджері Telegram, не може розцінюватися як належне підтвердження факту прощення боргу позивачем у розумінні ст. 605 ЦК України, оскільки не містить достатніх ознак його чіткого та однозначного волевиявлення на звільнення відповідача від обов`язку повернення позики.

За таких обставин суд доходить висновку, що посилання відповідача на припинення боргового зобов`язання внаслідок прощення боргу є необґрунтованими, а тому відхиляє відповідні заперечення.

Щодо посилання представника відповідача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 суд констатує таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійсно зазначила, що повідомлення, надіслані електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронними доказами та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. При цьому суд повинен мати можливість встановити авторів такого листування та його зміст.

Водночас зазначена правова позиція стосується порядку оцінки електронних доказів та не означає, що будь-яке повідомлення, надіслане через месенджер, автоматично підтверджує обставини, на які посилається сторона, що його подала.

Правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, суд бере до уваги, однак вважає, що вона не спростовує висновків суду про відсутність підстав для припинення боргового зобов`язання за договором позики від 01.12.2021 у повному обсязі, оскільки наявне між сторонами листування в месенджері Telegram саме по собі не свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо припинення ОСОБА_2 відповідного зобов`язання в повному обсязі.

У стягненні суми заборгованості 3% річних у розмірі 7988,16 грн. суд вважає за необхідне відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити кредитору три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18. Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу.

Отже, законодавець установив спеціальне правове регулювання відповідальності позичальника за порушення строків виконання грошового зобов`язання за договором позики на період дії воєнного стану.

Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22 зазначив про поширення положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на правовідносини, що виникають із договору позики. Крім того, у постанові від 12.06.2024 року у справі № 910/10901/23 Верховний Суд роз`яснив особливості застосування зазначеної норми, зокрема щодо звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що заявлена позивачем сума 3 % річних у розмірі 7988,16 грн. нарахована за період, який припадає на дію воєнного стану, суд доходить висновку, що позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у відповідний період.

З цих підстав, заборгованість 3% річних у розмірі 7988,16 грн. (184,74 доларів США) стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.

Щодо посилання представника відповідача на загальний еквівалент беззаперечно доведеного письмовими фінансовими документами безготівкового виконання у розмірі 1226,16 доларів США за офіційним курсом НБУ на дати транзакцій, суд зазначає таке.

Загальний еквівалент документально підтверджених безготівкових платежів становить 1226,16 доларів США. Факт здійснення зазначених платежів підтверджується письмовими фінансовими документами, які засвідчують проведення відповідних операцій.

Крім того, електронне листування сторін у месенджері Telegram підтверджує, що відповідач повідомляв позивача про здійснення відповідних переказів, при цьому позивач, будучи обізнаним про здійснення переказів та їхні суми, не висловлював заперечень щодо зазначених платежів, не повідомляв про їх помилковість або неналежність до правовідносин за договором позики.

Відсутність окремого повідомлення позивача про підтвердження отримання кожного платежу не може автоматично нівелювати доказове значення фінансових документів та електронного листування, які підлягають оцінці судом у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 526, 598, 599, 1049 ЦК України належне виконання зобов`язання припиняє його у відповідній частині, а позика вважається повернутою в момент зарахування відповідної грошової суми на банківський рахунок позикодавця.

Згідно ст. 76, 81, 89, 100 ЦПК України зазначені фінансові документи та електронне листування є доказами, які мають бути досліджені судом та оцінені в сукупності з іншими матеріалами справи (правова позиція щодо можливості підтвердження часткового погашення позики електронним листуванням викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2025 року у справі № 161/21832/23).

Таким чином, суд визнає доведеним факт здійснення безготівкових платежів на загальну суму 1226,16 доларів США в еквіваленті, розрахованому за офіційним курсом НБУ на дати проведення відповідних транзакцій.

З огляду на вищенаведене, враховуючи встановлені та перевірені у судовому засіданні докази, обставини справи, аналізуючи надані позивачем докази на обґрунтування позовних вимог, приймаючи до уваги відзив відповідача з наведеними у ньому запереченнями щодо позовних вимог та додаткові пояснення суд доходить висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

В частині вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до п.2 ч.5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат. Відповідно до п.6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат; ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судового збору, суд ураховує, що відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Судовий збір сплачено та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України відповідно до квитанції ID: 3199-6223-9569-8869 від 26.02.2026 року у розмірі 1423,33 грн.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, у ході судового розгляду суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 76700,84 грн., що становить 85,08% від заявленої позивачем суми 90144,16 грн., відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору в сумі 1211,06 грн.

Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; ч.4 ст. 137 ЦПК України - розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи).

У позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, у зв`язку з розглядом справи. До таких, окрім судового збору входять витрати на правничу допомогу гонорар адвоката у розмірі 8000 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: "На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені".

На підтвердження понесених витрат представником відповідача надано: договір б/н про надання правової допомоги від 23.04.2026 року, укладений між адвокатом Панфіловою Ілоною Ігорівною та ОСОБА_1 ; ордер на надання правничої допомоги серії ВН №1607906 від 26.02.2026 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД №004601 від 19.06.2024 року (а.с.16-19).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, натомість, досліджуючи надані докази, судом встановлено, що заявником не подано детального опису робіт, які виконані адвокатом та здійснених ним витрат. Згадка про витрати на правову допомогу значиться тільки договорі №б/н від 24.02.2026 року про надання правової допомоги урозділі 4 гонорар адвоката, що не є належним та достатнім доказом понесених витрат, а тому суд доходить висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача задоволенню не підлягають.

В частині вимоги представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права).

За частинами 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вартість наданих послуг адвокатом визначена у розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесених витрат представником відповідача надано: договір №18 про надання правової допомоги від 12.05.2026 року; акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 12.05.2026 року; ордер на надання правничої допомоги серії АО №1233698 від 12.05.2026 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/3119 від 07.03.2023 року (а.с.34-35, а.с.97-100).

Велика Палата Верховного Суду у рішенні 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За роз`ясненнями викладеними у постанові КЦС ВС від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18 при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами третьою - п`ятою, дев`ятою статті 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Рішеннями ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 та у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року стверджено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим і відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на грошову допомогу у даній справі є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога представника відповідача щодо покладення витрат на правничу допомогу на позивача, в частині стягнення 10000 грн. вищезгаданим нормам закону не відповідає, витрати у заявленій сумі не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою в суді, у зв`язку з чим в даній частині позовних вимог належить відмовити.

Статтею 129 - 1 Конституції України визначено: Суд ухвалює рішення іменем України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

У контексті вказаної практики суд уважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Відповідно до ч.1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Керуючись ст. 12, 18, 76, 81, 128, 133, 134, 137, 141, 223, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. 526, 610, 615, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Змінений позов представника ОСОБА_1 - адвоката Панфілової Ілони Ігорівни до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 заборгованість за договором позики грошей від 01.12.2021 року у розмірі 76700,84 грн. (сімдксят шість тисяч сімсот гривень 84 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканця АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,06 грн. (одна тисяча двісті одиннадцять гривень 06 коп.).

У задоволенні решти вимог зміненого позову - відмовити.

У задоволенні вимоги проедставника-адвоката Дяків Оксани Володимирівни, яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ-СУДДЯ П.І.Уліганинець

10.11.2026 року.