Рішення № 141380596 у справі № 332/4456/26 від 09.11.2026

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/4456/26

Провадження №: 2/332/3953/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р.

Заводський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Сапунцова В.Д., за участю секретаря судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

17.06.2025 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №9158612 на суму 5000,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора А3154.

Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

Згідно з умовами Кредитного договору Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 шляхом перерахування через банк-провайдер.

04.02.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та Позивачем укладено Договір факторингу № 04022026 відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Таким чином, факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № Б/Н від 04.02.2026 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників Б/Н від 04.02.2026 за Договором факторингу 1.

Право вимоги по Кредитному договору відступлено Первісним кредитором на користь Позивачу на підставі Реєстрів прав вимоги/ Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, які оформлені належним чином та вже після укладення Кредитного договору.

ТОВ «АВЕНТУС» та Позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» зі сторони Відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за Кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки Позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості Відповідача за Кредитним договорам.

Загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 24000,00 грн, яка складається з: 5000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 9000,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 10000,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

У зв`язку з вищезазначеним, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою від 27.07.2026 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та за клопотанням представника позивача витребувано докази в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

21.09.2026 року до суду ОСОБА_1 через представника адвоката Лук`янчук В.С. було надано відзив, в якому остання заперечувала проти задоволення позовних вимог. Так представник вказала, що позовні вимоги заявлені на суму 14000 грн, всупереч цьому представником позивача зазначається щодо накладення штрафних санкцій у розмірі 10000 грн. Також позивач у позові не надав розрахунок заборгованості за кредитом. Наявний розрахунок в матеріалах справи, складений первісним кредитором та не може вважатись належним доказом по справі. Представник відповідачки зазначила, що матеріали справи не містять доказів отримання нею коштів на виконання договору, так і не має доказів, що саме нею був укладений спірний договір. Окрім того, представником відповідача зазначено, що вимога щодо дострокового повернення кредитних коштів нею не була отримана, які не отримане сповіщення щодо укладення між первісним кредитором та позивачем договору факторингу. Відповідачка на теперішній час проживає у с. Корнин Рівненської області, та за адресою, яка вказана у позовній заяві не мешкає. ОСОБА_1 має тяжке матеріальне становище, т.я є внутрішньпереміщеною особою, суми заборгованості становить для неї значний та фактично надмірний фінансовий тягар, що просила врахувати під час винесення рішення, та в разі можливості, просила зменшити суму процентів, якщо суд задовольнить вимоги позивача. Також представник просила відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, адже справа є малозначною та на її складання представник позивача витратила не значну кількість часу.

22.09.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що договір укладений відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою одноразового ідентифікатора електронного підпису, а також за допомогою системи BankID. Доказами відступлення права грошової вимоги є Реєстр боржників.Згідно ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства. Так, кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений ч. 1 ст 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно. Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором. Таким чином, позивач не зобов`язаний направляти письмове повідомлення боржнику про зміну сторони кредитодавця. Стосовно штрафних санкцій, на які посилається представник відповідача, які ніби то заявлені у позові, представником позивача вказано, що хоча у позовній заяві і є посилання на наявність штрафних санкцій у розмірі 10000 грн, вимоги стягувати вказану вимогу позов не містить. Щодо підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу, представник позивача вказав, що кошти були перераховані на банківську картку, зазначену відповідачем під час оформлення заявки на отримання кредиту. Вказане підтверджується повідомленням з відміткою ТОВ «Фінансова компанія «КОНТАКТНИЙ ДІМ».

28.09.2026 року представником відповідача подано заперечення на відзив. У запереченнях представник посилається на відсутність доказів існування договору факторингу як такого, а саме існування його не доводить автоматично переходу права вимоги саме за кредитним договором №9158612 до позивача. Також представник посилається на відсутність розрахунку заборгованості, складеного самим позивачем, адже розрахунок первісного кредитора є недостатнім для перевірки правильності заявленої до стягнення суми.

Також сторони в подальшому надали до суду додаткові пояснення та заперечення на них.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач у судові засідання не з`явилась, представник відповідачки до суду надала заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її та відповідачки участі, проти задоволення позовних вимог заперечувала.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами у відсутності учасників справи, на підставі доказів, які є в матеріалах справи, що відповідає положенню ч.3 ст. 211, ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 17.06.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 підписано договір №9158612 про надання кредиту, за умовами якого відповідачці надано кредит у сумі 5000 грн, строком 360 днів. З метою отримання кредитних коштів відповідачка вказала свої анкетні дані та паспортні дані, номер електронного платіжного засобу НОМЕР_1 .

Кредитний Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 17.06.2026 року о 12:16:22 год. за допомогою одноразового ідентифікатору А3154. Окрім того, у вказаний день ОСОБА_1 був підписаний паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти)однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції(оферти)у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 вказаного закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Вказаний висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа № 524/5556/19, провадження № 61-16243св20, а саме суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Як встановлено з наданої АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформації, на виконання ухвали суду, 17.06.2025 року грошові кошти, надані відповідачу на виконання умов договору в узгодженому сторонами розмірі в сумі 5000 грн були зараховані на банківську карту № НОМЕР_2 , яка належить саме ОСОБА_1 .. Саме такий номер карти був вказаний ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору.

Відповідачем доказів звернення до банку з заявою про повернення безпідставно зарахованих коштів на рахунок платника не надано.

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Вказаний факт підтверджується розрахунком заборгованості та виписками.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

За змісту норми закріпленої у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки по рахункам можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника, яким суди дають оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Правова позиція Верховного Суду в постановах від 25.05.2021 р. справа № 554/4300/16-ц, від 17.12.2020 р. справа № 278/2177/15-ц.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, останньою суду надано не було.

Саме по собі заперечення щодо розрахунку заборгованості без подання належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів не спростовує наявність заборгованості, пред`явленою позивачем.

Згідно із ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові від 18.10.2023 у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, тощо).

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи копії документів, а саме: договір факторингу №04022026 від 04.02.2026, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 04022026 від 04.02.2026, витягу з реєстру боржників від 04.02.2026 до договору факторингу № 04022026 від 04.02.2026 в розмірі 24000 грн., з яких 5000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 9000 грн. - сума заборгованості за відсотками, є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством передбачена можливість передачі майбутньої вимоги, а в спірному випадку умовами договору визначено порядок переходу такої вимоги на підставі вказаного акту прийому-передачі та реєстру боржників, тому в позивача виникло право вимоги до відповідача за вказаними договорами позики.

Також п. 1.1. договору факторингу № 04022026 від 04.02.2026 передбачено, що в порядку та на умовах, визначених договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконня зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (за процентною ставокою), пеню та інші платежі, право на ожержавння яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу, Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому- передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості, та є невід`ємною частиною цього договору.

На підставі акту прийому-передачі реєстру боржників від 04.02.2026 за договором факторингу № 04022026 від 04.02.2026, клієнт ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передало, а фактор ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» прийняло реєстр боржників від 04.02.2026, після чого з урахуванням умов договору факторингу № 04022026 від 04.02.2026, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.

Відтак суд дійшов висновку про доведеність набуття позивачем ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 9158612 від 17.06.2025.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530, 631 ЦК України).

Поняттям «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» надано визначення у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами ч. 1 цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов`язання.

Тобто, належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Відповідачкою у відзиві на позов було заявлено щодо зменшення нарахованих відсотків за користування кредитом, однак всупереч цьому, перевіривши паспорт споживчого кредиту, а також сам договір, укладений між сторонами, суд дійшов висновку, що умови укладеного договору є зрозумілими та чіткими.

Так у договорі вказаний строк на який укладається договір, а сааме 360 днів, сума - 5000 грн, а також відсоткові ставки (п.1.3, 1.4). Відповідно до п. 1.7 договору, денна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 0,92 % в день.

На підставі викладеного, суд вбачає нараховані відсотки законними.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд також враховує висновки Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41 Висновку №11 (2008)), згідно з якими звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах даної цивільної справи міститься договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026, акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги, додаткова угода до договору.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2662,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором №9158612 від 17.06.2025 року в розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) грн. 00 коп., з яких заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн та заборгованість за несплаченими відсотками - 9000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" судові витрати у виді судового збору в розмірі 2662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи, що розглядається, за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://court.gov.ua/fair.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, оф. 10, ЄДРПОУ 43541163,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: В.Д. Сапунцов