Рішення № 141381079 у справі № 2-352/2012 від 21.08.2026

Справа № 2-352/2012

Провадження № 2/593/1/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"21" серпня 2026 р.

у складі: головуючої судді: Німко Н.П.

при секретарі судового засідання: Олексів О.Б.

з участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

перекладача Гардецької Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 11 червня 2012 року звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_3 із вимогою розірвати шлюб між ним та відповідачкою ОСОБА_3 , зареєстрований 04 жовтня 1986 року в Бережанському РАЦСі, актовий запис №108; усі витрати віднести на нього. В обґрунтування заявленої вимоги у позовній заяві позивач зазначив, що з відповідачкою вони вступили до шлюбу 04 жовтня 1986 року, який був зареєстрований у Бережанському РАЦСі, актовий запис за №-108. У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народився син ОСОБА_5 , який на даний час є повнолітнім. Подружнє життя з відповідачкою не склалося по тій причині, що вони абсолютно не сходяться характерами, що робить неможливим сумісне проживання із відповідачкою. Він (позивач) прийшов до висновку, що шлюб між ними розпався остаточно і відновленим бути не може. Так, протягом останніх півроку, вони з відповідачкою проживають окремо і подружніх відносин не підтримують. Він неодноразово ставив перед відповідачкою питання про розірвання шлюбу, однак та проти цього заперечувала. У зв`язку з чим, позивач й змушений звернутися у суд із цим позовом.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Дубчак С.П. позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити, винести рішення, яким розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягнути на користь сторони позивача понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи позов сторона позивача загалом послалася на обставини, які викладені у позовній заяві, а також у додатково поданій заяві про уточнення позовних вимог, які фактично зводяться до твердження про фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами, як між подружжям із середини 2011 року, на окреме проживання із цього часу, не підтримування ними жодних взаємин, як подружжя; на відсутність фактів їх відновлення та спільного проживання після зазначеної дати.

Окрім цього, позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомив, що на час подання ним позову до суду відповідачка дійсно, із 2003 року і по даний час постійно проживає у Іспанії, хоча і є зареєстрованою в м.Бережани Тернопільської області. Запевнив суд, що усно, телефонним зв`язком повідомляв колишню дружину про судові засідання. Також спілкувався телефоном із приводу таких повідомлень із вітчимом відповідачки, який на той час проживав за зареєстрованим місцем проживання відповідачки і з його слів знає, що на таку адресу для відповідачки приходила з суду кореспонденція, яку той отримував і повідомляв про неї відповідачку. Однак доказів в підтвердження таких обставин сторона позивача немає, а вітчим відповідачки - помер.

Також, позивач та його представник у судовому засіданні факт непоінформованості відповідачки про судові засідання по розгляду справи (у якому було постановлено заочне рішення) про розірвання шлюбу заперечили. Пояснили, що восени 2017 року позивач повідомив відповідачку про рішення суду про розірвання між ними шлюбу. Вважає, що жодні, подані стороною відповідача докази не мають для їх сторони істотного чи будь-якого іншого значення з приводу розірвання шлюбу, оскільки рішення позивача про неможливість відновлення сім`ї є незмінним. Надана судом можливість примирення з відповідачкою позитивного результату не дала, вважав, що відповідачка переслідує ціль не збереження сім`ї, а лише досягнення свого матеріального інтересу. Однак жодних конкретних відомостей з цього приводу, як і доказів у їх підтвердження у судовому засіданні, стороною позивача повідомлено і надано суду, не було.

Сторона позивача також подала відповідь на відзив, зміст якого загалом зводиться до посилань на те, що відповідачка таким відзивом намагається усунути суперечності щодо місця спільного проживання їх із позивачем у Іспанії, де у відзиві вона вказує на те, що « проживала спільно однією сім`єю з позивачем лише до лютого 2016 року» за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість, у заяві про перегляд заочного рішення відповідачка вказувала на те, що «проживала спільно однією сім`єю з позивачем лише до лютого 2016 року», за адресою: АДРЕСА_2 ( т.3 а.с.4-6). Зазначає, що грошові перекази відповідачки сестрі позивача ОСОБА_6 жодним чином не свідчать про сімейні стосунки сторін у справі і такі дії здійснювалися в інтересах самої відповідачки. Вважає, що викладені у відповіді на відзив обставини та докази спростовують твердження сторони відповідачки про проживання разом із позивачем однією сім`єю, ведення спільного подружнього життя, спільного бюджету та ведення спільного господарства до теперішнього часу (18 квітня 2019 року) та беззаперечно підтверджують факт припинення фактичних шлюбних стосунків і окремого проживання сторін із середини 2011 року і до цього часу (18 квітня 2019 року).

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представниця адвокат Савченко В.С. позов ОСОБА_1 загалом визнали, із розірванням шлюбу сторона відповідача згідна, однак категорично заперечує й не погоджується із обставинами, якими він обґрунтований, а саме із тим, що фактичні подружні відносини між сторонами припинилися з середини 2011 року і з цього часу вони проживали окремо; стверджували, що такі відносини між сторонами, як між подружжям фактично припинені лише із 2016 року, а до цього часу такі відносини мали місце. Також, обґрунтовуючи заперечення обставин, наведених стороною позивача, стороною позивача подано заяви по суті справи, зміст яких у повному обсязі підтримано, як у підготовчому, так і у судовому засіданні; також подано клопотання з приводу доказів сторони відповідача, яке судом розглянуте й вирішене.

Сторона відповідача подала відзив на позов, у якому заперечила і вважає такими, що не відповідають дійсності твердження позивача, що він та відповідачка з середини 2011 року внаслідок фактичного припинення шлюбних відносин стали проживати окремо та жодних подружніх взаємин не підтримували. В обґрунтування своєї позиції послалася на той факт, що з 12 грудня 2008 року відповідачка та позивач були зареєстровані та проживали разом за адресою : АДРЕСА_1 . Із 22 лютого 2011 року сторони по справі зареєструвалися за іншою адресою: АДРЕСА_2 , однак продовжували разом проживати за попередньою (вищевказаною) адресою реєстрації. Також зазначає, що «… протягом всього часу позивач підтримувала родинні стосунки з родичами відповідача та здійснювала грошові перекази сестрі позивача - ОСОБА_6 …». Вважає твердження позивача про припинення із нею фактичних шлюбних відносин, окреме проживання та відсутність подружніх взаємин з середини 2011 року таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки хоча між сторонами інколи виникали непорозуміння, вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет та витрати ( т.2 а.с.203-206).

Сторона відповідача також подала заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначила, що вказані відомості про адресу проживання сторін у заяві про перегляд заочного рішення і у відзиві дійсно мають деякі неточності, які пояснюються фактичною реєстрацією права проживання та фактичним проживанням, адреси яких були відмінними, як і зазначено у відзиві на позов. Сторона відповідачки і надалі стверджує, що «як на момент подачі позовної заяви, так і після винесення судом рішення про розірвання шлюбу Позивач та Відповідач проживали разом і вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні витрати, разом проводили свій вільний час, свята і вели подружнє життя » ( т.3 а.с. 7-9).

Згадані подані заяви по суті справи сторони у повному обсязі підтримали, як у підготовчому, так і у судовому засіданні; також подано клопотання з приводу доказів, які судом розглянуті й вирішені.

Також, відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні в обґрунтування своєї позиції щодо позову повідомила суду, що їй не було відомо про місце та час розгляду справи коли вирішувалося питання про розірвання їх шлюбу і було прийняте заочне рішення з цього приводу. Вважала, що це відбулося через те, що позивач у позовній заяві не вказав, що на час подання позову, як позивач, так і вона, як відповідачка, постійно проживали та працювали у Іспанії і мали офіційний статус резидентів Іспанії. Відповідно усі судові повістки та повідомлення, відправлені по даній справі поверталися до суду у зв`язку із відсутністю адресата та закінченням терміну зберігання. У свою чергу, позивач жодним іншим чином не повідомив її про згаданий позов. Такі обставини призвели до того, що вона не отримувала судових повісток по справі та взагалі не знала про розгляд такої справи у суді. А тому просила суд вважати такі причини її неявки у судове засідання поважними. Також вважає, що викладені у позові обставини щодо окремого проживання їх, як подружжя, не відповідають дійсним обставинам справи й на підтвердження таких обставин мала докази - довідки та інші документи, надані суду. На її думку, такі обставини і докази мали істотне значення для правильного вирішення справи. Дійсно, за час спільного проживання з позивачем у них мали місце непорозуміння і окремі випадки тимчасового роздільного проживання, але у більшості випадків вони примирялися і продовжували спільне сімейне життя. Відповідачка бажала зберегти сім`ю і задля цього хотіла просити суд про строк для примирення, надання якого було можливими лише за її безпосередньої участі під час розгляду судом справи про розірвання шлюбу по суті. Скористатися ж тим строком при розгляді справи в період 2012 року, вона не мала можливості, оскільки як зазначила вище, не була поінформована про слухання такого спору у суді. На даний час, після скасування заочного рішення суду їй така можливість була надана, однак, вони з позивачем так і не примирилися.

Представник відповідачки 27 липня 2026 року подала до суду заяву, яку підтримала у судовому засіданні, у якій зокрема зазначила, що на даний час сторони не проживають разом і, як стало відомо відповідачці, у позивача є інша жінка із якою він зараз проживає. У зв`язку з чим, відповідачка не має наміру надалі перебувати у такому шлюбі та бажає якнайшвидше розірвати його.

У судовому засіданні допитані у якості свідків сторони позивача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - щодо встановлення обставин, які свідчать (на думку сторони позивача) про окреме проживання сторін по справі і відсутність між ними шлюбних стосунків із середини 2011 року по 05 серпня 2019 року, які загалом пояснили, що на їх думку сторони по справі окремо проживали і не як подружжя і між ними були відсутні шлюбні стосунки із середини 2011 року по 05 серпня 2019 року.

Також, у судовому засіданні допитані у якості свідків сторони відповідачки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 щодо встановлення обставин, як не свідчать ( на думку сторони відповідача) про окреме проживання сторін по справі і відсутність між ними шлюбних стосунків із середини 2011 року по 05 серпня 2019 року, які загалом пояснили, що сторони по справі за період їх шлюбу і до 2016 року, як подружжя спільно приймали участь у святкуваннях, періодично спільно проживали, вели спільне господарство саме до 2016 року, а не до середини 2011 року, як про це стверджував позивач.

Розглянувши матеріали справи, взявши до уваги позицію сторони позивача та сторони відповідачки щодо вирішення справи, допитавши свідків сторони позивача та сторони відповідачки, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких підстав:

Згідно зі ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч.2 ст.104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно з ч. З ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. З ст. 109 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено таке.

Із зазначеним позовом позивач звернувся до суду 11 червня 2012 року, посилаючись на те, що подружнє життя з відповідачкою ОСОБА_3 не склалося по тій причині, що вони абсолютно не сходяться характерами, що робить неможливим сумісне з нею проживання. Він (позивач) прийшов до висновку, що шлюб між ними розпався остаточно і відновленим бути не може. Упродовж останніх півроку ( до дати звернення до суду із цим позовом) вони проживають окремо, подружніх відносин не підтримують.

Заочним рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2012 року у справі №2-352/2012 (№2/1901/352/2012) шлюб між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (т.1 а.с.28).

Підставами прийняття такого рішення суд вказав, що сторони протягом останнього часу не підтримують шлюбно-сімейних стосунків, перебувають у неприязних відносинах, спільним побутом не поєднані, спільного господарства не ведуть, їх сім`я фактично розпалася, перебування у шлюбі носить формальний характер, що може перешкодити сторонам у реалізації їх інтересів.

Ухвалою Бережанського районного суду від 18 травня 2018 року задоволено заяву відповідачки ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу ( №-219013522012). Скасовано заочне рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу ( №-219013522012). Призначено справу до розгляду у загальному позовному провадженні у підготовчому судовому засіданні на 19 червня 2018 року ( т.2 а.с. 74-75).

Підстави прийняття такого судового рішення - заперечення відповідачкою посилання позивача на окреме проживання із нею, як з дружиною та відсутність між ними подружніх взаємовідносин, її твердження про їх спільний побут з позивачем та існування їх із позивачем сім`ї, як до подання позову, так на час розгляду справи у суді, а також після постановлення судом заочного рішення про розірвання їх шлюбу. Відтак вважала, що підстав для висновку суду про припинення їх сім`ї, на час постановлення заочного рішення не було, про що не було відомо суду; на підтвердження таких обставин додала письмові докази.

Суд прийшов до висновку, що такі докази мали істотне значення для правильного вирішення позову задля встановлення дійсних обставин справи та взаємовідносин сторін по справі і такі обставини могли слугувати суду підставою для висновку про те чи дійсно між сторонами були припинені подружні взаємовідносини, чи дійсно їх сім`я розпалася і не може бути відновленою. Суд також визнав за доцільне взяти до уваги й бажання відповідачки скористатися строком для примирення із позивачем задля можливого збереження їх сім`ї. Твердження ж позивача про те, що подання заяви про перегляд заочного рішення про розірвання шлюбу відповідачка не має на меті таку ціль, а переслідує якісь інші, матеріальні інтереси, суд не прийняв до уваги, оскільки з цього приводу жодних відомостей й конкретних фактів суду жодним із учасників справи не було повідомлено.

Приймаючи рішення про скасування і перегляд заочного рішення у цій справі, суд прийняв до уваги посилання відповідачки, що її неявка в судове засідання відбулася з поважних причин. Так, як визнано у цьому судовому засіданні стороною позивача, на час подання позову до суду і фактично на час його розгляду у суді, відповідач постійно проживала в Іспанії, а не за зареєстрованим місцем проживання в м.Бережани Тернопільської області і про такий факт сторона позивача суд не повідомила. А відтак вся кореспонденція, адресована відповідачці судом за вказаним місцем проживання врученою їй не була. За таких обставин суд не визнав належним повідомленням відповідачки її повідомлення через публікацію в регіональній газеті «Свобода» від 24-26 вересня 2012 року №-78. У свою чергу, доказів на підтвердження посилань позивача про те, що він усно повідомляв відповідачку про суд, зазначена сторона суду не надала і визнала їх відсутність.

27 липня 2018 року ухвалою суду було задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_3 і надано сторонам у цій справі строк для примирення у 6 ( шість) місяців, зупинено розгляд справи до 27 січня 2019 року (включно) ( т.2 а.с.98).

У подальшому сторони по справі не примирилися.

Ухвалою суду від 05 серпня 2019 року підготовче засідання за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу було закрито та призначено цивільну справу за вказаним позовом до судового розгляду по суті на 13 серпня 2019 року на 10 год. 30 хв. ( т.3 а.с.106). В ухвалі суду сторонам судом роз`яснено, що предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать, що сім`я сторін по справі перестала існували і збереженою бути не може.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб 04 жовтня 1986 року, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Бережанського районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №108.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. У відповідності із ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Позивач скористався таким правом і звернувся до суду з цим позовом і наполягав на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не мав наміру зберегти шлюб з відповідачкою.

У відповідності із положеннями ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги пояснення позивача в суді, посилання у позовній заяві та у заявах по суті справи, його особисті пояснення надані суду, враховуючи відсутність заперечень відповідачки щодо розірвання шлюбу після закінчення наданого строку для примирення, суд вважає як на час подання позову до суду, на час постановлення заочного рішення 05 жовтня 2012 року, так і на даний час, причини, що спонукали позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

А тому, суд прийшов до висновку, що сім`я сторін по справі розпалася, зберегти її неможливо, а тому, з огляду на засади добровільності шлюбу, позов підлягає до задоволення.

Як вважає суд, саме по собі твердження відповідачки про факти перебування її та позивача у близьких стосунках в період, який передував зверненню позивача до суду із цим позовом, а також після постановлення судом заочного рішення 05 жовтня 2012 року, їх спільна присутність на святах, пересилання коштів родичам відповідачки, періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт їх спільної реєстрації за такою адресою, за відсутності інших ознак, не можуть свідчити, що між ними, як чоловіком та жінкою, у вказаний період склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Покази допитаних свідків, як сторони позивача, так і сторони відповідачки, не містять відомостей про усталені особисті відносини сторін по справі, як подружжя, які б існували на час подання позову до суду і на час його розгляду у суді.

При вирішенні цього спору судом за основу приймається принцип добровільності перебування у шлюбі, щодо якого позивач категорично висловив свою позицію, як не бажання перебувати у шлюбі із відповідачкою саме 11 червня 2012 року, звернувшись із цим позовом до суду.

Також, у судовому засіданні, після дослідження наданих стороною відповідачки доказів, не знайшли свого підтвердження ті посилання відповідачки, про які вона стверджувала, як про підставу перегляду заочного рішення, - існування їх з позивачем сім`ї на час подання позову і розгляду справи у суді під час постановлення заочного рішення.

Суд констатує, що на час звернення позивача до суду і на дату постановлення заочного рішення 05 жовтня 2012 року, з огляду на засади добровільності шлюбу, з врахуванням не бажання позивача перебувати у такому шлюбі, між сторонами були припинені подружні взаємовідносини, їх сім`я розпалася і не може бути відновленою.

Отже, розірвання шлюбу у цій справі відповідає дійсній волі позивача і таке його волевиявлення було встановлено судом як на даний час, так і при прийнятті судом заочного рішення 05 жовтня 2012 року. Відтак, перебування у шлюбі із відповідачкою суперечить інтересам позивача, оскільки не відповідає його дійсному волевиявленню і це має істотне значення. Достатніх й обґрунтованих підстав перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, а також поєднання їх спільним побутом і веденням спільного господарства, як на час подання позивачем цього позову до суду, на час постановлення заочного рішення, так і даний час, стороною відповідачки не надано і у судовому засіданні не встановлено.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що предметом цього судового розгляду є саме розірвання шлюбу між сторонами, а не встановлення факту проживання або не проживання однією сім`єю сторін по справі, як жінки та чоловіка, як у зареєстрованому шлюбі, так і без його реєстрації.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 14, 76-78, 141,142, 200, 206, 258, 263-265, 268, 282, 284 ЦПК України, ст.ст.104, 105, 109, 110, 112, 114 Сімейного Кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 04 жовтня 1986 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Бережанського районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №108.

Відомості про сторін у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: с.Посухів, Тернопільський район, Тернопільська область, РНОКПП НОМЕР_1 .

Предстаник позивача, адвокат - Дубчак Сергій Петрович, вул.За Рудкою, 3а, буд.33/оф.24, м.Тернопіль, РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідачки, адвокат - Савченко Вікторія Сергіївна, вул.Воздвиженська, 14/оф.18, м.Київ, РНОКПП НОМЕР_4 .

У відповідності до ч.6 ст.259 ЦПК України, повний текст рішення суду складено 31 серпня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко