Рішення № 141381755 у справі № 473/5595/26 від 10.11.2026

Справа № 473/5595/26

РІШЕННЯ

іменем України

"10" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Булкат М.С.,

при секретарі судового засідання, Соколенко Д. К.,

позивача, ОСОБА_1 ,

представниці позивача, Кривіцької Ж. О.,

представниці відповідача, Канарська А. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області справу № 473/5595/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївської та Одеської області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 24 серпня 2026 року №001865,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , через представника адвоката Кривіцької Ж. О. звернувся з вказаним адміністративним позовом до відповідача, посилаючись на те, що постановою № 001865 від 24 серпня 2026 у справі про адміністративне правопорушення його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 52 КУпАП та накладено штраф у сумі 340 грн.

Вказує, що Постанова необґрунтована та протиправна, оскільки відповідачем не доведено факту вчинення ним адміністративного правопорушення та його вини у забрудненні земельної ділянки будівельними відходами. Стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів його причетності до зазначеного правопорушення, а також відомостей про дотримання процедури відбору проб ґрунту та достовірність результатів лабораторних досліджень. Крім того, позивач вказує на відсутність акта перевірки та належного обґрунтування перевищення допустимих показників забруднення ґрунту, у зв`язку з чим просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення.

20 жовтня 2026 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача про залишення позову без розгляду, в якій зазначено, що позивачем пропущено встановлений законом десятиденний строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказує, що копію постанови було своєчасно направлено позивачу рекомендованим листом, однак поштове відправлення повернулося у зв`язку із закінченням строку зберігання. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач був обізнаний про винесення постанови, проте не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим просить залишити позовну заяву без розгляду.

20 жовтня 2026 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача, у якому зазначено, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки факт засмічення та забруднення земельної ділянки будівельними відходами підтверджується актом відбору проб ґрунтів і результатами лабораторних досліджень, якими встановлено перевищення відповідних показників. Також відповідач зазначає, що позивач є орендарем земельної ділянки та зобов`язаний забезпечувати її належний стан і дотримуватися вимог природоохоронного законодавства. Вказує, що процедура притягнення до адміністративної відповідальності проведена з дотриманням установлених вимог, а копію постанови направлено позивачу рекомендованим листом, яку він особисто отримав 1 жовтня 2026 року. Крім того, відповідач заперечує проти доводів позивача щодо протиправності постанови та просить відмовити в задоволенні позову.

04 листопада 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача, Кривіцької Ж. О., у якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що договір оренди земельної ділянки не набув чинності через відсутність державної реєстрації права оренди. Також позивач стверджує, що фактично не приступав до використання земельної ділянки, оскільки не мав необхідного дозволу на розробку схеми благоустрою. Крім того, вказує на порушення під час відбору проб ґрунту, зокрема недотримання вимог ДСТУ 4287:2004 щодо відстані від дороги, відсутність свідків та відбір проб лише на незначній частині земельної ділянки. Позивач також наголошує на відсутності доказів того, що забруднення виникло саме з його вини, а також доказів належного стану земельної ділянки на момент її передачі в оренду.

09 листопада 2026 року до суду надійшли заперечення представника відповідача на відповідь на відзив, у яких Інспекція наполягає на безпідставності доводів позивача та зазначає, що договір оренди земельної ділянки № 029/2026 від 17.04.2026 набрав чинності з моменту його підписання, а право оренди зареєстровано за позивачем того ж дня, у зв`язку з чим останній набув статусу землекористувача та обов`язку дотримуватися вимог природоохоронного законодавства. Відповідач стверджує, що позивач відповідає за належний екологічний стан орендованої ділянки, а його доводи щодо неможливості фактичного використання землі та засмічення її сторонніми особами не підтверджені належними доказами. Також Інспекція вважає, що відбір проб ґрунту здійснено відповідно до вимог чинних ДСТУ, обов`язкова присутність свідків законодавством не передбачена, а результати вимірювань, оформлені протоколом № 63 від 19.08.2026, підтверджують наявність забруднення ґрунту. Крім того, відповідач повідомив про направлення повторного запиту до АТ «Укрпошта» щодо підтвердження надсилання SMS-повідомлення про поштове відправлення з постановою та зазначив про намір долучити отриману відповідь до матеріалів справи. Посилаючись на принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, Інспекція просить суд долучити додаткові докази на підтвердження статусу позивача як орендаря земельної ділянки.

В судовому засіданні, ОСОБА_1 та представник позивача Кривіцька Ж. О., позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представниця відповідача Канарська А. Р. в судове засідання з`явилася, підтримала доводи, зазначені у відзиві.

Щодо клопотання представниці відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд зазначає таке.

Як убачається зі змісту заяви представниці відповідача, копію постанови про накладення адміністративного стягнення від 24 серпня 2026 року № 001865 було направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення. Однак зазначене поштове відправлення позивачем отримано не було та 14 вересня 2026 року повернулося до відправника з відміткою про закінчення строку зберігання (а. с. 28-29).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що надіслана позивачу копія оскаржуваної постанови не була вручена йому засобами поштового зв`язку. При цьому направлення постанови рекомендованим листом не є безумовним підтвердженням обізнаності позивача про її зміст та прийняте щодо нього рішення.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові у справі № 216/3765/16-ц, відповідно до якого повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» саме по собі не свідчить про відмову особи від його отримання або про її відсутність за відповідною адресою.

Хоча наведений правовий висновок стосується питання вручення судової повістки, викладений у ньому підхід має значення для оцінки обставин належного повідомлення особи, оскільки сам факт направлення кореспонденції та факт її фактичного вручення адресату не є тотожними обставинами.

За таких обставин повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання не дає підстав беззаперечно стверджувати, що позивач фактично отримав копію постанови або був обізнаний про її зміст саме на момент її направлення. Водночас така відмітка сама по собі не доводить і того, що позивач не знав та не міг знати про існування постанови з інших джерел, а тому відповідні обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами у справі.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, необхідно враховувати не лише дату винесення оскаржуваної постанови, а й момент, коли позивач дізнався або за конкретних обставин повинен був дізнатися про її прийняття, а також наявність об`єктивних можливостей своєчасно реалізувати право на судове оскарження.

При цьому посилання представниці відповідача на те, що позивач 1 жовтня 2026 року особисто прибув до приміщення Інспекції, саме по собі не підтверджує, що він був обізнаний про зміст оскаржуваної постанови раніше цієї дати. Для встановлення відповідної обставини суду необхідно з`ясувати, чи підтверджується належними доказами факт вручення позивачу копії постанови зазначеного дня, а також обставини, за яких таке вручення відбулося.

Таким чином, з огляду на те, що поштове відправлення з копією оскаржуваної постанови повернулося відправнику неврученим, сам факт його направлення не може бути достатньою підставою для висновку про обізнаність позивача щодо прийнятого рішення та початок перебігу строку його судового оскарження. Питання про дотримання такого строку має вирішуватися з урахуванням усіх установлених обставин справи та наданих сторонами доказів.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що доводи представниці відповідача про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду не можуть бути оцінені виключно з огляду на дату направлення позивачу копії оскаржуваної постанови, а потребують з`ясування всіх обставин, пов`язаних із моментом обізнаності позивача про її прийняття.

Відтак, вирішуючи спір по суті, суд має встановити фактичні обставини, що стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, перевірити правомірність прийняття оскаржуваної постанови, дослідити наявні у справі докази та надати оцінку доводам сторін.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2026 року старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу Кривко І. В. складено щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення № 001865 за частиною першою статті 52 КУпАП (а. с. 27).

Згідно зі змістом зазначеного протоколу, позивачу ставиться за провину засмічення та забруднення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:04:003:0026, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом розміщення будівельних відходів на відкритому ґрунті.

За результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення 24 серпня 2026 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу Бєловим В. І. винесено постанову № 001865, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 52 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн (а. с. 9).

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Оцінюючи склад адміністративного правопорушення, виходячи із загальної теорії права, склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.

Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Для можливості притягнення конкретної особи до відповідальності, необхідно з`ясувати чи вона є (може бути) суб`єктом адміністративного правопорушення, а саме з`ясувати можливість притягнення такої особи до відповідальності (вік, осудність, інші спеціальні ознаки, тощо) та наявність причинного зв`язку між діянням особи та наслідками.

Тобто, існування такої складової як суб`єкт правопорушення можливе лише за наявності причинного зв`язку між об`єктивною стороною правопорушення та конкретною особою (вчинення саме конкретною особою дій, що мають ознаки правопорушення).

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначено Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Такі висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у п. 30 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 по справі № 177/525/17 та п.п. 14 29 постанови Верховного Суду від 18.06.2020 по справі 686/14075/16-а.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із ч.1 ст.52 КУпАП псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Згідно із ст. 242-1 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, частиною першою статті 52, статтями 53, 531, 54, 59 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1, 79, 79-2, статтями 80-83 (крім порушень санітарних норм), частинами першою і третьою статті 85, статтями 861, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 цього Кодексу.

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, старші державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного і Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.

Пунктом 7-1 частини другої статті 255 КУпАП передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення має право складати громадський інспектор з контролю за використанням та охороною земель (частина друга статті 52, статті 53, 53-1, 53-4, 54).

На час виникнення спірних відносин центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), яка відповідно до покладених на неї завдань, згідно із Положенням про Державну екологічну інспекцію Південно Західного округу (Миколаївська та Одеська області), затвердженим наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 33, організовувала та здійснювала у досліджуваній ситуації державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону земель.

Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення визначено статтею 288 КУпАП.

Частиною третьою статті 288 КУпАП передбачено, що постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Диспозицією ч. 1 ст. 52 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері раціонального землекористування та охорони земель.

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення виражається у вчиненні таких дій: 1) псування сільськогосподарських та інших земель; 2) забруднення земель хімічними речовинами; 3) забруднення земель радіоактивними речовинами; 4) забруднення земель нафтою; 5) забруднення земель нафтопродуктами; 6) забруднення земель неочищеними стічними водами; 7) забруднення земель виробничими та іншими відходами. Ця стаття передбачає відповідальність за вчинення будь-якої з цих дій, як окремо, так і усіх разом. Псування земель - порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, зокрема, тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість. Державний контроль за вжиттям необхідних заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель здійснюють органи Держкомзему. Хімічні речовини - індивідуальні технічні сполуки та технічні продукти (препарати, матеріали), що виробляються згідно з нормативно-технічною документацією, затвердженою у встановленому порядку. Радіоактивні речовини - це речовини, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановленні нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки.

Суб`єкт правопорушення громадяни та посадові особи.

Суб`єктивна сторона виражається у формі умислу або необережності.

Згідно з вимогами ст. 56 Закону України «Про охорону земель», юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Статтею 13 Закону України «Про відходи», передбачено, що суб`єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов`язана із поводженням з відходами.

Згідно зі ст. 32 вказаного Закону України «Про відходи», визначено заходи щодо обмеження та запобігання негативному впливу відходів, і ця норма закону містить відповідні пункти.

Відповідно до ч. 7ст. 33 Закону України «Про відходи», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням норм і правил, передбачених законодавством України.

В силу вимог ч. ч. 3, 4ст. 46 Закону України «Про охорону земель», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, у межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об`єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людини. У районах можливого забруднення земель небезпечними відходами, у тому числі аварійними, викидами від стаціонарних і пересувних джерел за рішенням місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування проводяться постійні або періодичні обстеження хімічного складу ґрунтів з метою виявлення та визначення їх негативного впливу на здоров`я людини, а також окремих видів природних ресурсів і довкілля в цілому.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП).

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Разом з цим, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Аналіз наведених положень КУпАП дає підстави для висновку, що під час складання постанова у справі про адміністративне правопорушення уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

У постанові від 26.04.2018 у справі № 338/855/17 Верховний Суд вказав, що постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Враховуючи викладені положення та суть правопорушення зазначеного у протоколі та оскаржуваній постанові, у розглядуваному випадку, для того щоб притягнути позивача до адміністративної відповідальності, відповідач повинен був на підставі належних та допустимих доказів встановити сам факт адміністративного правопорушення, тобто чи мало місце забруднення земель, а також те, що таке забруднення відбулось саме з вини позивача, тобто внаслідок її протиправних дій чи бездіяльності.

На підтвердження правомірності оскарженої постанови представник відповідача посилається на протокол вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 19.08.2026 № 63. На земельній ділянці зафіксовано перевищення окремих показників: вмісту нітратів - 783,3 мг/кг за контрольного значення 130,0 мг/кг, обмінного амонію - 24,8 мг/кг за контрольного значення 15,2 мг/кг, щільного залишку водної витяжки - 920,0 мг/кг за контрольного значення 640,0 мг/кг, а також хлоридів - 663,1 мг/кг за контрольного значення 594,5 мг/кг.

Водночас сам факт виявлення перевищення зазначених показників свідчить про стан ґрунту на момент проведення відповідних вимірювань, однак не підтверджує, що саме позивач спричинив таке забруднення. Наведені результати лабораторних досліджень не є безумовним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення без встановлення причин виникнення забруднення та причетності позивача до відповідних дій.

Посилання відповідача на те, що позивач є орендарем зазначеної земельної ділянки, також не може свідчити про його винуватість у вчиненні правопорушення. Наявність договірних зобов`язань щодо належного використання та утримання земельної ділянки не звільняє відповідача від обов`язку довести, що саме позивач вчинив дії, які утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 52 КУпАП.

Так, позивач стверджує, що земельну ділянку було передано йому вже у тому стані, в якому вона перебувала на момент її огляду представниками Інспекції, жодних робіт на ній він не проводив та змін її стану не здійснював. Коли він почав здійснювати господарювання до нього приїхали представники міської ради і вказали на отримання дозволу на проведення робіт. При цьому позивач та допитані у судовому засіданні свідки зазначили, що такий дозвіл отримав 13 серпня 2026 року, до цього часу дозволу на проведення будь-яких робіт на зазначеній території він не мав. Крім того, сторона позивача ставила під сумнів належність проведення вимірювань ґрунту, зокрема в частині дотримання методики відбору проб, місця та відстані їх відбору.

Свідки також підтвердили, що земельна ділянка була передана позивачу в тому ж стані, в якому її згодом оглядали представники Інспекції та здійснювали відбір проб ґрунту. При цьому представниця відповідача зазначила що свідки не мають кваліфікації експерта в зазначеній галузі питання.

Отже, за відсутності належних і достатніх доказів, які б підтверджували причетність позивача до засмічення та забруднення земельної ділянки, факт перевірки Інспекцією стану, в якому передано, факт оренди земельної ділянки з урахування відсутності дозволу на проведення робіт, не дає підстав для висновку про доведеність вини позивача у вчиненні цього адміністративного правопорушення.

В пункті 30 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року), суд у цій справі, як і у кримінальному провадженні, має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на те, що позивач заперечив свою провину у вчиненні правопорушень, а відповідач не надав вичерпнихдоказів на підтвердження, викладених в оскаржуваній постанові обставин, суд вважає, що провина позивача у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 52КУпАП, не доведена, в той час, як відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївської та Одеської області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 24 серпня 2026 року №001865 є обгрунтованим та підлягає задоволенню, шляхом скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.2,5,6,194,211,217,295,296,373 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївської та Одеської області), про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 24 серпня 2026 року №001865 -задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення №001865 від 24 серпня 2026 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.52 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.52 КУпАП закрити.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено 10 листопада 2026 року.

Суддя М. С. Булкат