Постанова № 141381947 у справі № 286/728/26 від 09.11.2026

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №286/728/26 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В.

Категорія 71 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/728/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кулініча Я.В. в м. Овруч Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 141 923,04 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що заочним рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 25 травня 2021 року у справі №286/763/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку на кожну дитину, з 09.03.2021 і до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до досягнення ОСОБА_4 повноліття, з ІНФОРМАЦІЯ_3 і до ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до досягнення ОСОБА_5 повноліття, у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 500 грн на кожну дитину щомісячно до повноліття дітей. Вказував, що відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем, станом на січень 2026 року, сукупний розмір заборгованості становить 122 369,51 грн. У зв`язку з наявністю заборгованості відповідач включений до Єдиного реєстру боржників. Заборгованість накопичувалася систематично починаючи з березня 2021 року. За весь період виконавчого провадження відповідачем було здійснено лише поодинокі, незначні платежі, які не покривали навіть поточних нарахувань аліментів. Відповідач, маючи встановлений рішенням суду обов`язок щодо сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей, систематично та безпідставно ухиляється від його виконання, що порушує права та законні інтереси дітей на належне матеріальне забезпечення. Станом на 31.01.2026 пеня, що підлягає стягненню за період з березня 2021 року по січень 2026 року становить 141 923,04 грн. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 122 369,51 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1147,76 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить його змінити, збільшивши розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з 122 369,51 грн до 141 923,04 грн.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції стягнув 122 369,51 грн., тобто залишок боргу станом на січень 2026 року з урахуванням часткових платежів відповідача. Разом з тим, залишок боргу на певну дату не визначає максимальний розмір пені, оскільки пеня нараховується за кожен прострочений платіж окремо. Позивач обмежив розмір пені за місяці заборгованості, коли прострочення мало місце менше 100 днів, а саме: за жовтень 2025 року пеню нараховано в розмірі 91 відсотка боргу за цей місяць (928,28 грн), за листопад 2025 року - 61 відсотка (622,25 грн), за грудень 2025 року - 30 відсотків (306,03 грн). Вказує, що з відповідача належить стягнути пеню в розмірі 141 923,04 грн., яка розрахована по кожному платежу окремо і не перевищує 100% кожного простроченого платежу. Відповідач контррозрахунку не подав. Враховуючи вищевикладене просить змінити рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2026 року та збільшити розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з 122 369,51 грн до 141 923,04 грн.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що він, позивач та їх спільні діти проживають разом з ним у його будинку. Також з ним проживає його матір, яка перебуває на його повному утриманні. Стверджує, що його діти не перебувають на обліку у службі у справах дітей, він постійно здійснював матеріальне забезпечення своїх дітей у різний спосіб з урахуванням їхніх потреб. Вказує, що він має проблеми з постійним місцем роботи у зв`язку з широкомасштабною війною. Зазначає, що позивач не надала доказів того, що у період дії рішення суду про стягнення аліментів діти перебували у матеріальній скруті та не були чимось забезпеченні. Стверджує, що з часу народження дітей він постійно турбується про їхній розвиток та забезпечує їхнє життя всім необхідним. Постійно забезпечує їх їжею, одягом, сплачує комунальні послуги, дає кошти на придбання різної комп`ютерної техніки та на соціально-побутові потреби. Вказує, що суд першої інстанції не зупинив провадження у справі, оскільки він перебуває на військовій службі. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 25 травня 2021 року у справі №286/763/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку на кожну дитину, з 09.03.2021 і до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до досягнення ОСОБА_4 повноліття, з ІНФОРМАЦІЯ_3 і до ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до досягнення ОСОБА_5 повноліття, у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 500 грн на кожну дитину щомісячно до повноліття дітей.

З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.06.2021 слідує, що старшим державним виконавцем Овруцького районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Залізко С.П. відкрито виконавче провадження №65829436 на виконання вищевказаного судового рішення суду.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру боржників від 03.03.2026 боржником у вказаному вище виконавчому провадженні про стягнення аліментів зазначений ОСОБА_2 .

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем станом на січень 2026 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 за період з березня 2021 року по січень 2026 року становить 122 369,51 грн.

Відповідно до відомостей відділу Центру надання адміністративних послуг виконкому Овруцької міської ради про зареєстрованих у житловому приміщені осіб №696 від 20.03.2026 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №437140530 від 28.07.2025 житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані за ОСОБА_2 .

Платіжними інструкціями за період з жовтня 2021 року по лютий 2024 року підтверджується перерахування ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_4 .

Також платіжним інструкціями за період з липня 2021 року по листопад 2025 року підтверджується оплата комунальних послуг ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того встановлено, що ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 20 жовтня 2025 року, справа №286/3675/25 відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та 1/2 частину земельної ділянки.

Вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року, справа №286/669/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і призначено йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік. Покладено на ОСОБА_2 обов`язки, передбачені ч.2 ст. 59-1 КК України, а саме: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості по сплаті аліментів за розрахунком заборгованості зі сплати аліментів становить 122 369,51 грн., враховуючи вимоги ч.1 ст.196 СК України, відповідно до якої розмір неустойки (пені) не може бути більше 100 відсотків заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 122 369,51 грн.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 2 статті 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правовий аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що зменшення розміру неустойки є правом суду, яке він може реалізувати за результатами дослідження обставин матеріального та сімейного стану платника аліментів, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, і які підтверджено відповідними доказами, та за умови дотримання, у разі зменшення неустойки, інтересів дитини, яка і є власником несплачених аліментів, враховуючи при цьому завдання СК України та ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1%.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі №206/4992/21 (провадження №61-12735сво23) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадків, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У частині першій статті 196 СК України передбачено максимальну межу для пені, передбачивши, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. Окрім цього в сфері судового розсуду перебуває вирішення питання про зменшення пені (частина друга статті 196 СК України).

Тобто алгоритм визначення розміру пені, який підлягає стягненню на користь одержувача аліментів, полягає в наступному: спочатку, з урахуванням максимальної межі, визначається пеня; після цього з`ясовується чи є підстави для її зменшення. При вирішенні питання про стягнення пені (стаття 196 СК України) законодавець надає суду право зменшувати розмір пені, а не звільняти платника аліментів від її сплати.

Тлумачення частини другої статті 196 СК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів.

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №725/4115/21 (провадження №61-7782св24), від 18 квітня 2025 року у справі №932/541/23 (провадження №61-185св25).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини другої статті 196 СК України.

При цьому, колегія суддів наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013).

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №910/14591/21, від 25 липня 2024 року у справі №922/4750/23).

Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктом 6 частини першої цієї статті ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 (провадження №61-10017св22).

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17.

У справі, що переглядається встановлено, що згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем станом на січень 2026 року, розмір заборгованості ОСОБА_2 за період з березня 2021 року по січень 2026 року становить 122 369,51 грн.

Будь-яких доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, що унеможливило сплату аліментів відповідачем до суду ні першої, ні апеляційної інстанцій не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 20 травня 2025 року, справа №286/669/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і призначено йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік.

Відповідно до частини третьої ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, відповідачем не спростовано вину у наявності заборгованості по сплаті аліментів.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б з достовірністю підтверджували відсутність його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів, як і не надано доказів, що йому не було відомо про розмір аліментів, які він має сплачувати.

Оскільки факт наявності заборгованості зі сплати аліментів станом на січень 2026 року підтверджується належними доказами розрахунком заборгованості, і відповідачем не спростовано вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, колегія суддів приходить до висновку, що вказана заборгованість виникла з вини відповідача і вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розрахунком пені наданим позивачем встановлено, що розмір пені значно перевищує розмір заборгованості по аліментах.

Враховуючи положення частини 1 статті 196 СК України, розмір пені обмежений розміром заборгованості, на який нараховується пеня.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення пені за прострочення сплати аліментів в сумі 122 369,51 грн.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 10 листопада 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.