Ухвала № 141382063 у справі № 486/2470/26 від 10.11.2026

Справа №: 486/2470/26 Провадження № 2-н/486/160/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Далматової Г.А., ознайомившись з матеріалами заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 31643,99 гривень,

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2026 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» (далі - ОСББ «Дев`ятий квартал»), яке діє через свого представника - адвоката Гайдаржия А.В., через підсистему «Електронний суд» звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якій просить: стягнути із боржника заборгованість перед заявником у сумі 31643,99 грн за період з 01 січня 2018 року по 04 листопада 2026 року, у розмірі 31643,99 гривень; стягнути із боржника судові витрати, а саме, судовий збір у фактично сплаченому розмірі та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн.

Суд, дослідивши надану заяву та додані до неї документи, вважає, що у видачі судового наказу необхідно відмовити, оскільки пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги та заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою.

Як вбачається зі змісту заяви про видачу судового наказу та розрахунку заборгованості заявник просить стягнути з боржника заборгованість за період з 01 січня 2018 року по 04 листопада 2026 року у розмірі 31643,99 гривень.

За змістом ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, з моменту виникнення у заявника права вимоги до ОСОБА_1 пройшов строк, який перевищує позовну давність.

Тобто заявником пропущено строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим, вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг може бути вирішена лише у позовному провадженні, відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, з поновленням строку позовної давності.

За таких обставин, суд вважає, що у видачі судового наказу необхідно відмовити, оскільки пройшов строк, який перевищує позовну давність (три роки), встановлену законом для такої вимоги.

Крім того, заявник крім заборгованості за житлово-комунальні послуги та витрат по сплаті судового збору просить стягнути з боржника витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів; 7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

При цьому суд зазначає, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч. 3 ст. 19 ЦПК України).

Як роз`яснено у п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011р. №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження», наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Таким чином, наказне провадження є спрощеним у порівнянні з позовним, альтернативним йому провадженням у суді першої інстанції, і заснованим на письмових доказах. Наказне провадження є специфічною формою захисту прав кредитора за допомогою письмових доказів проти сторони боржника, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання. У наказному провадженні можливе задоволення лише документально підтверджених і безспірних вимог. Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Наявність спору про право вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

З огляду на наведені правові норми, в порядку наказного провадження судом вирішується лише конкретно визначений законом перелік вимог, судовий наказ не може бути виданий судом по вимогах, які прямо не зазначені в законі, судовий наказ видається без судового розгляду, без виклику боржника та стягувача у судове засідання, без заслуховування їх пояснень. При цьому змагання сторін у межах гласного вирішення справи, у ході якого сторони наводять доводи, покликані підтвердити їх правоту, спростувати аргументи протилежної сторони, відсутні. Наказ суду ґрунтується на поданих заявником документах, на повідомлених ним доводах, покликаних переконати суд у тому, що підстави для звернення до суду з позовом відсутні у зв`язку з безспірністю вимог.

За приписами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом положень частин 1-3 статті 137 ЦПК України указаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України сторони є учасниками справи в справах позовного провадження, а саме: позивач і відповідач (ч.1 ст. 48 ЦПК України).

У той же час, при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (ч. 2 ст. 42 ЦПК України).

Крім того, зі змісту ч. 5 ст. 137 ЦПК України вбачається, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

Отже, на переконання судді, питання щодо стягнення судових витрат не є безспірним.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм процесуального права слідує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України.

Тобто, статтею 141 ЦПК України передбачений поряд розподілу судових витрат під час розгляду справ позовного провадження.

Розгляд справи в наказному провадженні є безспірне вирішення справи, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Крім того, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, та за правилами наказного провадження стягувач в справі буде позбавлений можливості довести неспівмірність заявлених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу або погодитися з розміром цих витрат.

При цьому, у випадку встановлення судом обставин, які свідчать про необґрунтованість вимог заявника у певній частині мають місце обставини, які свідчать про відсутність безспірності вимог, що є обов`язковою умовою наказного провадження, а отже суд повинен відмовити у видачі наказу з таких підстав.

При розгляді вказаної заяви суд враховує правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену в постанові від 25 березня 2020 року в справі №607/1219/18, яка полягає в тому, що «відшкодування витрат на правничу допомогу можливе лише в справах позовного провадження».

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства в наказному провадженні, виходячи з приписів у тому числі ст. 137 ЦПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам ч. 1 ст. 12 ЦПК України.

Крім того, у відповідності до ст. 167 ЦПК України, боржник не матиме змоги заперечити щодо нарахування витрат на правову допомогу.

З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу суперечить самій суті наказного провадження.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Згідно з ч. 2 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої, інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 161, 165, 166, 260 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал» відмовити у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 31643,99 гривень.

Роз`яснити заявнику Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Дев`ятий квартал», що відмова у видачі судового наказу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку, а також звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Г. А. Далматова