Постанова № 141382140 у справі № 555/562/17 від 10.11.2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року

м. Рівне

Справа № 555/562/17

Провадження № 22-ц/4815/1126/26

Головуючий у Березнівському районному суді

Рівненської області: суддя Собчук А.Ю.

Заочне рішення суду першої інстанції

(повний текст) ухвалено:

12 травня 2017 року у м. Рівне

Рівненського району Рівненської області

без фіксування судового засідання

звукозаписувальними технічними засобами

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Сікорської Ірини Станіславівни та представника Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - адвоката Христян Ольги Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сікорської Ірини Станіславівни на заочне рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року в суд звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 115 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) склало 3 125 700 гривень, за кредитним договором №0809/25 від 15.09.2008, яка складалася із 32 935, 83 доларів США заборгованості за кредитом і 82 064, 17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що 15 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0809/25 про надання кредиту у розмірі 35 000 доларів США строком до 12 вересня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17 процентів річних. Проте у порушення договірних зобов`язань позичальником не було проведено погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений термін. Свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та плати за користуванням кредиту ОСОБА_1 усупереч кредитному договору № 0809/25 від 15.09.2008 не виконував, розрахунок за користування коштами не проводив, з огляду на що у банку виникло право на стягнення несплаченої суми кредиту.

За договором поруки № 0809/25/ДП від 15.09.2008, укладеним між банком та ОСОБА_2 , поручителем набуто зобов`язання перед АТ КБ "Приватбанк" у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що випливають з укладеного між кредитодавцем і позичальником кредитного договору.

Станом на 02 березня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 як позичальника становить 256 018,31 доларів США, яка складається: з 32 935,83 доларів США складає заборгованість за кредитом тіло кредиту, 86 177,17 доларів США - заборгованость по відсотках за користування кредитом, 136 905,31 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року позов АТ КБ "Приватбанк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором №0809/25 від 15.09.2008 у розмірі 115 000 доларів США, що курсом НБУ станом на 02 березня 2017 року складає 3 125 700 гривень.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь АТ КБ "Приватбанк" 46 885, 50 гривні судового збору.

14 січня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Сікорською І.С. подано заяву про перегляд заочного рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року.

Ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року залишено без задоволення.

У поданій через свого представника - адвоката Сікорську І.С. апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, відмовивши банку у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом норм ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ №254 від 18.06.2003, ст.ст. 626, 628, 1054 ЦК України, висновку Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №621/74/19.

З огляду на це документи, складені банком без участі позичальника, не підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а, отже, й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил ст. 1055 ЦК України (постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі №752/6743/16-ц).

Вважає, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей засіб доказування повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Ця теза узгоджується із постановою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №621/74/19. Підставами для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

При цьому позивачем не додано заяви про видачу готівки з підписом одержувача, виписки, меморіального ордеру чи будь-якого іншого первинного документа, що підтверджував би заборгованість. Докази часткового погашення заборгованості також відсутні.

Отже, банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Щодо позовної давності, то звертається увага на сплив цього строку 12 вересня 2016 року, а тому відповідно до ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України ці норми закону повинні були бути застосовані судом.

Заявник зауважує, що судом неправильно застосовано і норми ст.ст. 559, 553, 526, 546 ЦК України, які регулюють відносини щодо поруки як забезпечувального зобов`язання. Так, якщо банк пред`явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то порука припиняється у частині щомісячних зобов`язань щодо повернення коштів поза межами цього строку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2016 року у справі №6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі №644/6558/15-ц). При цьому строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки і відмови кредиторові у позові.

Крім того, покликається на те, що строк повернення заборгованості є 15 вересня 2013 року, хоча протягом шести місяців кредитор не звертався до поручителя з вимогою, а, отже, порука є припиненою.

Порушення норм процесуального права полягає у недодержанні судом положень ст.ст. 263, 264 ЦПК України. Тому оскаржуване рішення є невмотивованим і необґрунтованим, адже висновок суду про погодження відповідача з розміром процентів не підтверджується матеріалами справи.

У поданому відзиві АТ КБ "Приватбанк", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2008 року між АТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № 0809/25 про надання кредиту у розмірі 35 000 доларів США строком до 12 вересня 2013 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17 процентів річних.

Того ж дня, 15 вересня 2008 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитною угодою 0809/25 від 15 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки №0809/25/ДП, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитодавцем у тому ж розмірі, що і ОСОБА_1 , включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. При цьому обумовлено, що у випадку невиконання позичальником обов`язків за кредитним договором ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У порушення договірних зобов`язань позичальником не було здійснено повної сплати кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у встановлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка складається із 32 935, 83 долари США заборгованості за кредитом та 82 064, 17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом.

На виконання пункту 5 договору поруки №0809/25/ДП від 15 вересня 2008 року АТ КБ "Приватбанк" 24 січня 2017 року направило на адресу обох відповідачів письмову вимогу із зазначенням фактів невиконаних зобов`язань за кредитним договором №0809/25 від 15 вересня 2008 року, необхідність оплати заборгованості у строк до 5 календарних днів з дня одержання цього повідомлення.

Вважаючи, що права банку на повернення наданого кредиту та відсотків за користування кредитом порушено обома відповідачами як позичальником і поручителем, у березні 2017 року в суд звернулося АТ КБ "Приватбанк" із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №0809/25 від 15 вересня 2008 року у розмірі 115 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 3 125 700 гривень, яка складається із 32 935, 83 доларів США заборгованості за кредитом (тілом кредиту) і 82 064, 17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивача, оскільки станом на 02 березня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 на користь банку становить 256 018,31 доларів США, яка складається: з 32 935,83 доларів США заборгованості за кредитом (тіло кредиту), 86 177,17 доларів США - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 136 905,31 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Оскільки ОСОБА_2 набув обов`язків поручителя, взявши на себе зобов`язання по поверненню кредиту позичальником, а в разі невиконання ОСОБА_1 цих обов`язків він відповідає перед банком в тому ж обсязі як солідарний боржник, тому з обох відповідачів солідарно стягнуто на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором № 0809/25 від 15.09.2008 відповідно до заявлених вимог позивача у розмірі 115 000,00 доларів США, що за курсом 27,18 до службового розпорядження НБУ від 02.03.2017 склало 3 125 700,00 гривень, яка складається з 32 935,83 доларів США заборгованості за кредитом (тіло кредиту) і 82 064,17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а також стягнуто солідарно 46 885, 50 гривень судового збору.

Проте з висновками суду колегія суддів погоджується частково.

Згідно зі ст.ст. 11, 526, 530, 541, 543, 553, 554, 1054, 10561 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги те, що пунктом 11 договору поруки №0809/25/ДП від 15 вересня 2008 року обумовлено, що цей правочин вступає у силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Пункт 1.3 кредитної угоди №0809/25 від 15 вересня 2008 року передбачає, що термін повернення кредиту й окремих частин - траншів кредиту встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, відсотків і винагороди, що є невід`ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 12 вересня 2013 року.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №554/1566/17 зазначено, що умовами договору поруки не визначено строку його дії. Однак відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань у повному обсязі. Тобто договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, що не відповідає змісту ст.ст. 251, 252 ЦК України, де визначено, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Крім того, строки дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11 зазначено, що відсутність у договорі поруки строку його дії не встановлює строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, підтриманою у подальшому постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12, строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а, отже, і для відмови кредиторові у позові.

Тому за відсутності пред`явлення відповідної вимоги (позову) АТ КБ "Приватбанк" до поручителя протягом шести місяців після закінчення дії кредитного договору №0809/25 від 15 вересня 2008 року порука ОСОБА_2 припинилася 12 березня 2009 року.

Отже, у частині вимог банку до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості і судового збору слід відмовити.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що складені банком документи без участі позичальника не підтверджують факт надання позичальнику кредитних коштів, не доводять існування відповідного його волевиявлення, а, отже, й укладення сторонами певного правочину із дотриманням правил ст. 1055 ЦК України, то з ними погодитися не можна.

Так, на підтвердження факту видачі кредитних коштів АТ КБ "Приватбанк" подано виписку з рахунку № НОМЕР_1 від 15.09.2008, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , видатковий касовий ордер №1 від 15 вересня 2008 року. При цьому вказані докази мають статус первинного документа відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 1.04.2012 №578.

Цими ж обставинами спростовуються і посилання автора скарги про ненадання позивачем заяви щодо видачі готівки з підписом одержувача, виписки, меморіального ордеру чи будь-якого іншого первинного документа. що підтверджував би заборгованість. а також відсутності доказів часткового погашення заборгованості.

Не заслуговують на увагу і аргументи заявника про те, що складений кредитодавцем розрахунок заборгованості не є доказом наявності заборгованості, адже цей засіб доказування повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Між тим, будь-яких об`єктивних і переконливих доказів про хибність проведеного банком розрахунку заборгованості представник ОСОБА_1 - адвокат Сікорська І.С. не надала, а тому не спростувала правильності розміру заборгованості.

Спростовуються умовами правочину і доводи про відсутність погодження сторонами розміру процентів, оскільки пунктами 4.1 і 4.2 кредитної угоди №0809/25 від 15 вересня 2008 року обумовлено розмір у 17 процентів за користування кредитом, а при порушенні позичальником будь-яких зобов`язань по погашенню кредиту він сплачує 40 процентів за користування кредиту від суми залишку непогашеної заборгованості.

Не заслуговують на увагу аргументи про сплив позовної давності у спорі, адже пунктом 6.8. кредитного договору №0809/25 від 15 вересня 2008 року строк позовної давності збільшено до 5 років, тобто до 12 вересня 2018 року. Отже, звернувшись з позовом до суду у березні 2017 року, банк заявив свої матеріально-правові вимоги у межах позовної давності.

Так, згідно із ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З приводу покликань на незастосування висновків Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №621/74/19, від 11 липня 2018 року у справі №752/6743/16-ц, то спірні правовідносини та права і обов`язки, які були предметом розгляду касаційного суду, відрізняються між собою фактичними обставинами, правовою природою та характеристиками, тобто не є подібними і релевантними.

В іншій частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і тому колегією суддів відхиляються.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, що призвело до частково помилкового вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сікорської Ірини Станіславівни задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 12 травня 2017 року у частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором №0809/25 від 15.09.2008 у розмірі 115 000 доларів США, що курсом Національного банку України станом на 02 березня 2017 року складає 3 125 700 гривень, яка складається з 32 935,83 доларів США заборгованості за кредитом (тіло кредиту) і 82 064,17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а також солідарного стягнення 46 885, 50 гривень судового збору.

Акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_2 у цій частині вимог.

В решті рішення суду першої інстанції (в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором №0809/25 від 15.09.2008 у розмірі 115 000 доларів США, що курсом Національного банку України станом на 02 березня 2017 року складає 3 125 700 гривень, яка складається з 32 935,83 доларів США заборгованості за кредитом (тіло кредиту) і 82 064,17 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, а також стягнення 46 885, 50 гривень судового збору) залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 10 листопада 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.О.Гордійчук