Постанова № 141382162 у справі № 710/1221/26 від 10.11.2026

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2359/26 Головуючий по 1 інстанції

Справа №710/1221/26 Категорія: 304090000 Побережна Н.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Черкаси :

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідач Фетісова Т. Л.

судді Сіренко Ю. В., Новіков О. М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Мосійчук А. І. на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10.08.2026 (повний текст складено 10.08.2026, суддя в суді першої інстанції Побережна Н. П.) у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у липні 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1606-6204 від 28.09.2025 у сумі 69 726,16 грн, з яких: 18 800,00 грн за кредитом, 30 066,00 грн за процентами за користування кредитом, 18 040,16 грн процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, та 2 820,00 грн комісії, а також судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед кредитором-позивачем виникла зазначена заборгованість, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 10.08.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача суму кредитної заборгованості в розмірі 32 526,16 грн, з яких: 29 706,16 грн процентів за користування кредитом та 2 820,00 грн комісії, а в решті вимог - відмовлено.

Суд першої інстанції вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо сплати відсотків та комісії, передбачених договором. Водночас місцевий суд зазначив, що позивач не довів одержання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, тому 18 800,00 грн основного боргу заявлено до стягнення передчасно. Такі висновки суд аргументував посиланнями на постанову ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц.

Нараховані під час воєнного стану 18 040,16 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України стягненню не підлягають у зв`язку з наявністю законодавчих заборони відповідно до п.18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а 359,84 грн, раніше спрямовані на погашення такої відповідальності, зменшують залишок договірних процентів.

Представник позивача Мосійчук А. І. подала на вказане рішення суду 07.09.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги у справі задовольнити повністю.

В обґрунтування вказано на те, що за умовами кредитного договору базовий період - строк протягом якого боржник (Позичальник) зобов`язаний сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку - 30 днів), який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування - строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку - 365 днів).

Позивач дотримався порядку виставлення позичальнику вимоги про повне дострокове повернення кредиту.

Зауважує, що приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо заборони стягнення пені у період дії воєнного стану та пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» містять суперечності щодо звільнення позичальників від відповідальності під час дії воєнного стану.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції не дотримано вимог ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» стосовно можливості нарахування фінансової відповідальності позичальнику, договір якого укладено пізніше 30-го дня після набрання чинності вказаним законом, як у цій справі.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що між сторонами справи 28.09.2025 о 17 год 08 хв укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1606-6204 згідно якого відповідач ОСОБА_1 являється позичальником.

Відповідач підписала цей договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором A0538.

Початкова сума кредиту становила 9 500,00 грн, кошти підлягали безготівковому перерахуванню на платіжну картку позичальника.

Пункти 4.74.10 договору визначають фіксовану процентну ставку, базовий період тривалістю 30 календарних днів, одноразову комісію за видачу кредиту 15 % і стандартну процентну ставку 1 % за день. Первісний строк кредитування становив 365 днів із датою повернення 27.09.2026. Договором передбачено можливість за взаємною згодою сторін збільшувати кредитний ліміт і продовжувати строк кредитування шляхом укладення електронних додаткових угод.

Матеріали справи містять сім додаткових угод: від 01.10.2025 на 5 000,00 грн, від 05.11.2025 на 2 500,00 грн, від 08.11.2025 на 1 000,00 грн, від 15.12.2025 на 8 000,00 грн, від 26.12.2025 на 5 000,00 грн, від 31.12.2025 на 2 000,00 грн та від 06.01.2026 на 3 800,00 грн. У кожній із них наведено стан заборгованості, суму додатково наданих коштів, дату видачі, новий розмір кредиту, одноразову комісію 15 % від суми додатково виданих коштів і продовження строку кредитування так, щоб від дати відповідної угоди до його закінчення залишалося 365 днів.

Умовами договору на випадок прострочення передбачено проценти річних на підставі статті 625 ЦК України в розмірі 401 500 % річних, але не більше 2 % від неповернутої суми кредиту за кожний день прострочення.

Квитанції ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» і довідка кредитодавця містять відомості про вісім успішних переказів на платіжну картку НОМЕР_1 : 28.09.2025 - 9 500,00 грн; 01.10.2025 - 5 000,00 грн; 05.11.2025 - 2 500,00 грн; 08.11.2025 - 1 000,00 грн; 15.12.2025 - 8 000,00 грн; 26.12.2025 - 5 000,00 грн; 31.12.2025 - 2 000,00 грн; 06.01.2026 - 3 800,00 грн.

У кожній квитанції зазначено статус операції «Виконано», номер договору та одержувача ОСОБА_1 .

Поданий позивачем розрахунок заборгованості складено станом на 02.06.2026 за кожним днем користування кредитом. У ньому відображено платіж 800,00 грн від 27.10.2025 і платіж на 24 144,36 грн від 27.11.2025. Після другого платежу обліковані на той час залишки були погашені, а новий борг сформувався після видач 8 000,00 грн, 5 000,00 грн, 2 000,00 грн та 3 800,00 грн. Загальна сума здійснених відповідачем платежів становить 24 944,36 грн, з яких позивач зарахував 18 000,00 грн у погашення основного боргу, 5 309,52 грн договірних процентів, 1 275,00 грн комісій та 359,84 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України.

З 14.01.2026 до 01.03.2026 розрахунок містить щоденні нарахування по 188,00 грн договірних процентів і по 376,00 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України; 02.03.2026 остання складова становить 368,16 грн. Залишок, заявлений до стягнення, визначено в сумі 18 800,00 грн кредиту, 30 066,00 грн договірних процентів, 18 040,16 грн процентів річних та 2 820,00 грн комісії, разом 69 726,16 грн. Штрафи окремо не нараховані.

Вимога вих. № 1606-6204 від 05.06.2026 повідомляє про прострочення понад один календарний місяць і містить вимогу сплатити 69 726,16 грн протягом 30 календарних днів із дня її одержання. Список згрупованих поштових відправлень № 21182-04-47 підтверджує прийняття 11.06.2026 для пересилання рекомендованого листа з рекомендованим повідомленням на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , номер відправлення R067192845642.

Рекомендованого повідомлення про вручення, відомостей поштового відстеження, довідки оператора поштового зв`язку або іншого доказу одержання цієї вимоги відповідачем матеріали справи не містять.

Мотивуючи про наявність кредитного боргу, позивач звернулася з позовними вимогами до позичальника в цій справі про її стягнення.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За обставин даної справи за кредитним договором та додатковими угодами до нього у відповідача, як позичальника, виникли зобов`язання щодо сплати коштів кредиту, відсотків та комісії у погоджені у договорі та додаткових угодах строки.

Такі зобов`язання належним чином позичальник не виконала у зв`язку з чим позивачем було нараховано борг, що складається, зокрема, з такого - 18 800,00 грн за тілом кредиту, 30 066,00 грн за процентами за користування кредитом, 2 820,00 грн комісії.

Зазначені висновки підтверджуються матеріалами справи, зокрема, умовами кредитного договору та доказами видачі відповідачу сум кредиту, а також проведеними сплатами боргу з боку поз читальника, та по суті при апеляційному перегляді справи ніким не заперечуються.

Водночас, як слушно зауважив суд першої інстанції, у кожній додатковій угоді до кредитного договору сторони продовжували строк кредитування на 365 днів з часу її укладення.

Остання додаткова угода від 06.01.2026 залишала до завершення строку кредитування 365 календарних днів. Тобто повністю кредит позичальник мала повернути 05.01.2027.

Кредитор направив позичальнику вимогу про повне дострокове повернення кредиту, вказуючи про прострочення платежу за кредитом, тривалість якого дає право кредитору вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі до завершення строку кредитування.

Такі висновки сторони справи при апеляційному перегляді також під сумнів не ставлять.

Зазначена вимога позивача про повне дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором була вручена позичальнику ОСОБА_1 04.07.2026, що підтверджено даними трекінгу поштового оператора Укрпошти відправлення з номером R067192845642, що є відкритими даними.

Апеляційний суд враховує, що за приписами частини 4 статті 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Відповідно до п. 8.3 кредитного договору у разі прострочення Позичальником сплати процентів за користування Кредитом або Комісії за видачу Кредиту на строк понад один календарний місяць, Кредитодавець має право вимагати від Позичальника повернення Кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування Кредитом до настання дати повернення кредиту, що встановлена п.4.14 цього Договору.

З урахуванням викладеного вище, апеляційний суд констатує, що позивач внаслідок прострочення позичальником на строк понад один календарний місяць платежу за кредитом щодо сплати відсотків отримав право вимагати повне дострокове повернення суми кредиту, що відповідає вищенаведеним приписам п. 8.3 кредитного договору від 28.09.2025 та положенням частини 4 статті 16 ЗУ «Про споживче кредитування».

Таке право позивач реалізував шляхом направлення поштою відповідної вимоги, адресованої позичальнику, яку вона отримала 04.07.2026 та мала погасити наявну заборгованість за кредитом у повному обсязі протягом 30 днів з моменту вручення цієї вимоги тобто до 04.08.2026.

Кошти по кредиту позичальник позивачу не сплатила, отже останній правомірно заявив відповідні позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі, які підлягають до задоволення, оскільки відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором суду не надала.

Висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, оскільки не враховую факту вручення позичальнику вимоги кредитора про повне дострокове повернення кредиту, умови та порядок виставлення якої ґрунтуються як на положеннях кредитного договору (п. 8.3) так і на приписах частини 4 статті 16 ЗУ «Про споживче кредитування».

Отже, позовні вимоги про стягнення з позичальника боргу,що складається з 18 800,00 грн за тілом кредиту, 30 066,00 грн за процентами за користування кредитом та 2 820,00 грн комісії є обґрунтованими.

У цій частині аргументи апеляційної скарги представника позивача знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Водночас апеляційний суд враховує, що відповідно до ЗУ від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Відтак суд першої інстанції законно відхилив позовні вимоги банку про стягнення з позичальника відсотків річних, нарахованих за приписами ст. 625 ЦК України за прострочення виконання договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки.

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме ЦК України та саме на приписах вказаного кодексу ґрунтуються позовні вимоги у справі про стягнення коштів за ст. 625 ЦК.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором.

З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування відсотків річних під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відтак зазначені аргументи скаржника у даній справі свого підтвердження при апеляційному перегляді не знайшли, отже, суд першої інстанції правомірно зарахував сплату позичальником 359,84 грн відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в якості погашення боргу за кредитом та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 18 040,16 грн процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10.08.2026 у даній справі у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, слід скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, які задовольнити, та змінити в частині вирішення питання про розмір компенсації судових витрат позивача, в решті - залишивши без змін.

Відтак подана представником позивача апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позовних вимог у справі на 73,58% з відповідача на користь позивача слід стягнути 4897,48 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій пропорційно до задоволеної частки позову.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10.08.2026 у даній цивільній справі - скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та змінити в частині вирішення питання про розмір компенсації судових витрат позивача.

Позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором № 1606-6204 від 28.09.2025 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 18 800,00 грн заборгованості за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 4897,48 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Остаточно визначити кредитну заборгованості, що стягується з відповідача на користь позивача у цій справі, в загальній сумі 51 326,16 грн.

У решті рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 10.08.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 10.11.2026.

Суддя-доповідач

Судді