Рішення № 141382472 у справі № 733/1585/26 від 11.11.2026

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/964/26

Єдиний унікальний №733/1585/26

Рішення

Іменем України

11 листопада 2026 року м. Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

у складі головуючого - судді Вовченка А.В.,

за участю секретаря Мошенець Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Ічнянського районного суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 05.12.2025-100001231 від 05 грудня 2025 року, згідно з умовами якого відповідач отримав грошові кошти на суму 2 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язувалася сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Е234 (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. У свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість станом на 11.09.2026 року в розмірі 9 350,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - тіло кредиту (основний борг), 3 675,00 грн - проценти, 2 500,00 грн - відсотки, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, 225 грн - комісія (за надання кредиту) та 450 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості). У зв`язку з цим просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою судді від 01 жовтня 2026 року відкрито провадження по цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін (а.с. 47).

Заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але письмово просив розглянути справу у його відсутність, підтримавши позовні вимоги в повному обсязі, у разі неявки відповідача не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання також не з`явився, який згідно поштового повідомлення відсутній за адресою реєстрації, а тому вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, який заяви про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов не надав.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 05 грудня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 05.12.2025-100001231, шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного Договору (оферти), з якою останній ознайомився того ж дня. Відповідно до його умов відповідач отримав кредит в сумі 2 500 грн, який зобов`язувався повернути 09.07.2026 року та сплатити нараховані проценти відповідно до графіка платежів та комісію (а.с.12-19).

За умовами вказаного кредитного договору сторони передбачили, що кредит надається строком на 217 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 11 липня 2026 року (п.3, п.4 відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 05.12.2025-100001231. Продовження строку, на який надається кредит, не передбачене.

Також сторони узгодили, що плата за користування кредитом здійснюється за фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом (стандарт); фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку, комісія за надання кредиту - 225 грн, комісія за обслуговування кредиту 225 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; денна процентна ставка 0,72 %.

ОСОБА_1 підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е234.

ТОВ «Споживчий центр» 18 квітня 2026 року перерахувало суму кредиту в розмірі 2500 грн на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «УПР» від 18 квітня 2026 року (а.с.20).

Відповідач в порушення умов договору кредитні кошти не повернув, у зв`язку з чим станом на 11 вересня 2026 року розмір заборгованості склав 9 350,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - тіло кредиту (основний борг), 3 675,00 грн - проценти, 2 500,00 грн - відсотки, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України, 225 грн - комісія (за надання кредиту) та 450 грн - додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) (а.с. 21-23).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного «повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею».

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов`язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти, однак позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до утворення вказаної вище заборгованості.

Доказів, які б спростували цю заборгованість за кредитним договором, ОСОБА_1 не надано.

Заборгованість за процентами нараховано відповідачу відповідно до умов договору та в межах строку кредитування.

Оскільки між сторонами укладено кредитний договір, відповідач отримав кредитні кошти, проте свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, тому наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 6 175,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - тіло кредиту (основний борг) та 3 675,00 грн - залишок процентів.

Щодо стягнення комісії суд зазначає таке.

Відповідно до п.8 Договору, кредитодавець нараховує комісію за видачу кредиту в розмірі 9,00 % від суми виданого кредиту, що складає 225 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 225 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (а.с. 15).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави висновувати про те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Ч. 3 ст. 55 ЗУ передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, враховуючи принципи справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є

діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Враховуючи вищезазначене, вимога позивача про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту в розмірі 225 грн та по додатковій комісії в розмірі 450 грн є неправомірною, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ в сумі 2 500,00 грн суд звертає увагу на таке.

Відповідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Оскільки відсотки відповідно до ст.625 ЦКУ за кредитним договором № 05.12.2025-100001231 від 05 грудня 2025 року, нараховані за період дії воєнного стану, тому позов в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсотках відповідно до ст.625 ЦКУ в сумі 2 500,00 грн задоволенню не підлягають.

Отже, суд, відповідно до ст. 89 ЦПК України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності приходить до висновку що заявлені вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 6 175,00 грн.

Будь-яких доказів, що підтверджують невідповідність розміру заборгованості (нарахованих процентів) умовам договору суду не надано. Розрахунок відповідачем жодним чином не спростований, контррозрахунок не наданий.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача, з урахуванням пропорційності до задоволеної частини вимог, слід стягнути 1 758,25 грн судового збору (2 662,40 грн - сума сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви) х 66,04 % - задоволено судом вимоги заявленого позову).

Щодо заявлених у позовній заяві витрат пов`язаних надсиланням відповідачу копії позовної заяви у паперовій формі у розмірі 120,18 грн, то такі за своєю суттю не є судовими витратами у розумінні ст.133 ЦПК України, це є процесуальним обов`язком позивача, який подає позов через систему «Електронний суд», у зв`язку з чим фактично й передбачена зменшена ставка судового збору у такому випадку з коефіцієнтом 0,8. Відтак, для стягнення таких витрат суд не вбачає підстав.

Керуючись ст. ст. 11, 15-16, 509-510, 525, 526, 611, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 19, 89, 259, 263-265, 274-279, 280-282, 284 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 05.12.2025-100001231 від 05 грудня 2025 року у розмірі 6 175 (шість тисяч сто сімдесят п`ять) гривень 00 копійок та судовий збір в розмірі 1 758 (одна тисяча сімсот п`ятдесят вісім) гривень 25 копійок, а всього 7 933 (сім тисяч дев`ятсот тридцять три) гривні 25 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місце розташування: вул. Саксаганського, 133 А, м. Київ, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено та підписано 11 листопада 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко