Рішення № 141382528 у справі № 751/6336/26 від 10.11.2026

Справа №751/6336/26

Провадження №2-о/751/147/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Діденко А. О.

секретарі судового засідання Рак Я.М.,

за участі:

заявника - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заяву мотивує тим, що з 2023 року заявник проживає окремо від колишньої дружини та самостійно виховує й утримує малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це передбачено нотаріально посвідченим договором від 06.11.2023 року про участь батьків у вихованні дітей та здійсненні батьківських прав і виконанні обов`язків. Заявник забезпечує доньці належні умови проживання, виховання, розвитку та матеріального утримання, що підтверджується довідками про доходи, письмовими поясненнями свідків, документами про місце реєстрації дитини, а також обставинами, зазначеними колишньою дружиною у позовній заяві про розірвання шлюбу. У зв`язку з необхідністю юридичного підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини, зокрема для реалізації батьківських прав, отримання соціальних гарантій, додаткової відпустки та відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, заявник просить суд встановити відповідний юридичний факт.

Ухвалою суду від 10 липня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи за правилами окремого провадження, а також призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

22.07.2026 від ОСОБА_4 до суду надійшли пояснення. Пояснення мотивує тим, що вона не заперечує проти встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 їхньої спільної доньки, оскільки він належним чином виконує умови договору від 06.11.2023 року. Також зазначає, що проживає разом із сином у м. Києві, у зв`язку з чим просить розглянути справу за її відсутності.

У судовому засіданні заявник заяву підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_4 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце його проведення повідомлена належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.02.2026 року було розірвано.

Від шлюбу у них є спільні малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с.16, 16 зворот).

Як зазначає заявник, у зв`язку з погіршенням відносин та безперспективністю їх налагодження з 2023 року ОСОБА_1 проживає окремо, разом зі своєю донькою ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с.5)

06.11.2023 року між заявником та ОСОБА_2 було укладено договір про учать батьків у вихованні дітей та здійснення батьківських прав та виконання обов`язків (а.с.10).

Фінансова можливість виконання своїх батьківських обов`язків та умов Договору на належному рівні підтверджується довідкою про доходи за 2025 рік (а.с.6-9).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див.: постанови Верховного Суду: від 28.12.2020 у справі № 482/2163/17, від 15.09.2021 у справі № 487/3126/17, від 07.02.2024 у справі № 569/18407/22, від 11.12.2024 у справі № 569/2642/23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Матеріалами справи встановлено, що донька проживає разом із батьком. Проте, проживання дитини з одним із батьків лише підтверджує належне виконання цим із батьків своїх законних обов`язків, але не припиняє батьківської правосуб`єктності іншого з батьків та не наділяє першого статусом одинокого батька. Сам по собі факт окремого проживання матері, не може розцінюватися як її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків чи як повна відсутність участі у вихованні та утриманні дитини. Для підтвердження факту саме самостійного виховання дитини батьком необхідне існування об`єктивних, дійсних та непереборних обставин, за яких матір повністю позбавлена фактичної змоги виконувати свої обов`язки.

Наданий заявником договір про участь батьків у вихованні дітей та здійсненні батьківських прав і виконанні обов`язків від 06.11.2023 року сам по собі не є достатнім доказом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Зокрема, положення п. 1.3 договору, відповідно до якого батько зобов`язується самостійно виховувати доньку, здійснювати щодо неї батьківські права та виконувати батьківські обов`язки, визначає домовленість батьків щодо місця проживання дитини та порядку здійснення батьківських прав, однак не свідчить про припинення або обмеження батьківських прав матері, її усунення від виховання дитини чи невиконання нею батьківських обов`язків.

Сам факт укладення такого договору не означає, що мати відмовилася від участі у вихованні та утриманні дитини або фактично позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права.

Отже, договір від 06.11.2023 року підтверджує лише погоджений батьками порядок проживання та виховання дитини, проте не доводить факту самостійного виховання та утримання її батьком без участі матері. Відповідно, його наявність не може бути безумовною підставою для встановлення заявленого юридичного факту.

Аналізуючи характер правовідносин у цій справі, суд зазначає, що ОСОБА_2 не оспорює жодних сімейних прав чи інтересів заявника або їхніх малолітніх дітей, не висувала жодних заперечень проти виховання дитини батьком. За таких обставин між сторонами повністю відсутній спір про суб`єктивне цивільне право, який би підлягав захисту в порядку цивільного судочинства за правилами позовного провадження. Пасивна процесуальна поведінка ОСОБА_2 , як і можлива усна домовленість батьків про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дітей лише на одного з них, за відсутності для цього об`єктивних і непереборних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а тому не може бути підставою для задоволення позову.

Маючи на меті встановлення факту самостійного виховання дитини для реалізації права на подальше оформлення відстрочки, позивач намагається використати приватноправовий інструментарій позовного провадження за відсутності реального цивільного спору з матір`ю дітей. Судове рішення у цивільній справі не може ухвалюватися виключно з метою штучного створення преюдиційних фактів для публічно-правових відносин або спрощення порядку виконання чинних адміністративних процедур, оскільки суди не повинні ставати інструментом для невиконання чи неналежного оформлення публічних обов`язків учасниками цивільного обороту (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 381/95/25). Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню з метою штучного створення умов та обставин для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для ухилення від виконання інших публічних обов`язків є абсолютно недопустимим (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 725/6080/25).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 141, 263-268, 273, 274 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 10.11.2026.

Заявник - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),

заінтересована особа: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Суддя А. О. Діденко