Постанова № 141382619 у справі № 742/2371/25 від 28.10.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 жовтня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2371/25

Головуючий у першій інстанції - Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1183/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Короткої А.О. від 13 лютого 2026 року, місце ухвалення рішення - м. Прилуки, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_4 інформацію, викладену в статтях від 08.08.2023 року " У Києві розкрито черговий незаконний кол-центр" та від 06.02.2024 року '' "Сірий кардинал" київських "кол-центрів" ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) заробляє шахрайством десятки мільйонів доларів в Україні під час війни", опублікованих на веб-сайті Національного антикорупційного порталу "Антикор" https://antikor.com.ua. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 зазначав, що у березні 2025 року йому стало відомо, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет розміщена інформація, яка стосується ОСОБА_3 : 1. від ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21:37 год., автор не вказаний, під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_3 " https://antikor.com.ua/articles/646110- v_kieve_raskryt_ocherednoj_nezakonnyj _kol-tsentr. Кількість переглядів: 3413; 2. від 06.02.2024 року о 18: 47 год., автор статті: ОСОБА_7 , під назвою: " "Сірий кардинал" київських "кол-центрів" ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) заробляє шахрайством десятки мільйонів доларів в Україні під час війни" https://antikor.com.ua/articles/682439-seryj_kardinal_kievskih_koltsentrov_edik _moldovan_chapkis_zarabatyvaet_moshennichestvom_desjatki_millionov_dollarov_Кількість переглядів: 10817. Позивач вказував, що інформаційний матеріал, викладений у статтях, містить безпідставні обвинувачення, а тому, публічно поширюючи його, автор та власник веб-сайту були зобов`язані перевірити таку інформацію, з метою недопущення порушення ділової репутації позивача, оскільки вказана публічно поширена інформація є недостовірною, негативною, образливою та такою, що принижує ділову репутацію позивача. За доводами позивача, твердження у вищезазначених статтях подаються у стверджувальній формі з очевидно негативним забарвленням, під публікаціями в коментарях вбачається негативна реакція читачів сайту. 08.04.2025 року від імені позивача була направлена вимога про спростування поширеної недостовірної інформації і відновлення порушених прав до Порталу Антикор, однак відповіді на дану вимогу не було отримано. На думку позивача, негативна інформація щодо нього, поширена відповідачем, як власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 , містить фактичні дані стосовно позивача та має характер наклепу, тобто, поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу, така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню. Обгрунтовуючи вимоги заявленого позову, позивач посилався на статті: 94, 277 ЦК України, ч.4 статті 32 Конституції України, відповідно до яких, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростовування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію. Доводи позовної заяви вказують, що матеріали справи не містять в собі доказів щодо державної реєстрації, як засобу масової інформації, електронного ЗМІ на сайті Національного антикорупційного порталу ''АНТИКОР''. Доводи позовної заяви зазначають, що при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.02.2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовлено.

Додатковим рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17.03.2026 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.02.2026 року у справі №742/2371/25 та постановити нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації; стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції від 13.02.2026 року підлягає скасуванню, на підставі статті 376 ЦПК України, у зв`язку із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначають, що у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року в справі №742/3715/17 та від 13 січня 2021 року у справі №742/514/17, з предметом спору, зокрема, про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної на веб-сторінці веб-сайту "Національний антикорупційний портал "Антикор" (https://antikor.com.ua/), зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені antikor.com.ua ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ), отже, він є належним відповідачем у цій справі, але вимоги до нього виключено позивачем, згідно його уточненої позовної заяви. Зазначене узгоджується із висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 07.06.2022 по справі №742/1440/21, згідно якого: "Вирішуючи спір, встановивши, що позов пред`явлено до ГО "Комітет по протидії корупції в органах влади", яка не має статусу юридичної особи, а отже не може бути відповідачем у цій справі, надавши належну правову оцінку довідці Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" (УЦПНА) департаменту "Центру компетенції" від 25 березня 2021 року №95/2021-Д, відповідно до якої ймовірним власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ), суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ані ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ) як ймовірний власник веб-сайту (вимоги до останнього виключено позивачем згідно його уточненої позовної заяви), ані автори статей (за умови їх ідентифікації) не були залучені до участі у справі в якості належних відповідачів.'' Крім того, в постанові Чернігівського апеляційного суду від 13.12.2023 року у справі №742/4632/21 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_10 про захист честі, гідності та ділової репутації у зв`язку з публікацією інформації в статтях на веб-сайті Національного антикорупційного порталу "Антикор", зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем по справі. В постановах Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі №742/3715/17 та від 01.12.2021 року у справі №742/287/17 з предметом спору, зокрема про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної на веб-сторінці веб-сайту Національного антикорупційного порталу "Антикор" (https://antikor.com.ua/), зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені antikor.com.ua ОСОБА_2 , отже, він є належним відповідачем у цій справі. На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги стверджують, що ОСОБА_8 є належним відповідачем у даній справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не надано оцінки доказам, які було надано стороною позивача. При цьому, матеріали справи не містять доказів неналежності ОСОБА_2 до знаку "Антикор". Таким чином, як вказує апелянт, перелічені вище факти свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі, яке підлягає скасуванню. По суті вимог заявленого позову, апелянт зазначає, що інформація щодо позивача, викладена у вищевказаних статтях на сайті Національного антикорупційного порталу "АНТИКОР", є недостовірною інформацією щодо позивача. Дана інформація, за своїм змістом, фактично вказує на вчинення протиправної поведінки позивачем, і зокрема, звинувачення його у вчиненні протиправних дій, що сприймається негативно в суспільстві та порушує особисті немайнові права позивача. Виходячи зі змісту положень ч.6 статті 277 ЦК України, відповідно до яких, спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена недостовірна інформація, та відсутні докази, що розміщена у вищенаведених реченнях інформація відповідає дійсності, необхідно зобов`язати відповідачів протягом 10 днів, з моменту вступу рішення в законну силу, опублікувати на веб - сайті Національного антикорупційного порталу "АНТИКОР" (http://antikor.com.ua) спростування недостовірної інформації щодо позивача, шляхом опублікування статті про визнання вищезазначених відомостей недостовірними. За доводами апеляційної скарги, у матеріалах справи відсутні відомості про будь-які неправомірні дії позивача, а тим більше відсутні дані про вчинення ним кримінальних правопорушень. За положеннями статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у законному порядку. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Виходячи із вищевикладеного, апелянт вважає, що викладена у зазначених статтях інформація щодо позивача є неправдивою, нічим не підтвердженою та не відповідає достовірності, і відповідачі не зможуть довести іншого, оскільки це не відповідає дійсності. За наведених обставин, як стверджує апелянт, вимоги заявленого ним позову підлягають задоволенню, а поширена відповідачами неправдива інформація підлягає спростуванню. Доводи апеляційної скарги вказують, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей: 15, 16 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.147-149) представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В.К. просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 13.02.2026 року - залишити без змін. Також зазначає, що у зв`язку із розглядом даної справи, відповідач ОСОБА_2 очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., докази по якій будуть надані суду під час розгляду апеляційної скарги по суті.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_3 - адвокат Лисенко І.К. підтримала вимоги і доводи поданої апеляційної скарги, і просила її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В.К. просив подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку із її безпідставністю, а оскаржуване рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.02.2026 року - залишити без змін, як обґрунтоване.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися; у розгляді справи приймають участь їх представники.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет розміщена інформація, яка, як стверджує позивач, його стосується: 1. від 08.08.2023 року о 21:37 год., автор не вказаний, під назвою: " ІНФОРМАЦІЯ_3 " ІНФОРМАЦІЯ_5 . Кількість переглядів: 3413; 2. від 06.02.2024 року о 18: 47 год., автор статті: ОСОБА_7 , під назвою: " "Сірий кардинал" київських "кол-центрів" ОСОБА_5 (Чапкіс) заробляє шахрайством десятки мільйонів доларів в Україні під час війни" https://antikor.com.ua/articles/682439-seryj_kardinal_kievskih_koltsentrov_edik _moldovan_chapkis_zarabatyvaet_moshennichestvom_desjatki_millionov_dollarov_Кількість переглядів: НОМЕР_1 .

Наявність спірних публікацій підтверджується копіями витягів з веб-сайту Національний антикорупційний портал "АНТИКОР" (а.с.16-21, 22-25).

З копії витягу з реєстру громадських об`єднань вбачається, що громадська організація "Комітет по протидії корупції в органах влади" була зареєстрована 05.07.2012 року, реєстраційний номер запису - 1364237. Діяльність припинено. Дата внесення останніх змін - 13.08.2021 року (а.с.12). Засновники (запис №1364237): ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 (а.с.11).

Торгівельна марка "Антикор" була зареєстрована за заявою ОСОБА_2 від 30.05.2016 року. Ім`я та адреса володільця реєстрації - ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН (а.с.13-14, 31).

З витягу з сайту https://www.whois.com/whois/antikor.com.ua не вбачається, що ОСОБА_2 є реєстратором сайту antikor.com.ua (а.с.15).

Відповідно до витягу з порталу "Антикор", національний антикорупційний портал "Антикор" є публічним майданчиком для висвітлення рейдерських захоплень підприємств та корупції в органах влади. Журналісти порталу: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 (а.с.47).

Власником свідоцтва на знак для товарів і послуг "Антикор" № НОМЕР_2 є ТЕКА-ГРУП ФАУНДЕІШН (Глобал Банк Тауер, 18 Флор, 50 стріт, П.О. Бокс 0831-02484, Панама, Республіка Панама), заявником - ОСОБА_2 . Опубліковано 12.12.2016 року (а.с.49 -50).

На адресу Національного антикорупційного порталу "Антикор" було направлено вимогу, датовану 07.04.2025 року, про спростування поширеної недостовірної інформації і відновлення порушених прав стосовно ОСОБА_3 (а.с.30).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 13.02.2026 року, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_16 позову до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, суд першої інстанції вказав, що у судовому засіданні було встановлено, що саме реєстрант доменного імені є власником веб-сайту і тільки він отримує від реєстратора доменного імені дані доступу для управління доменним іменем, несе відповідальність за адресацію доменного імені до відповідного веб-сайту та за функціонування такого веб-сайту. Або ж реєстрант доменного імені має надати докази передачі права користування таким доменним іменем (договору тощо) іншій особі на спростування того, що він не являється власником веб-сайту. Як зазначено судом першої інстанції, на момент здійснення публікацій 08.08.2023 року та 06.02.2024 року, власником торгової марки "АНТИКОР", реєстрантом доменного імені antikor.com.ua та, відповідно, власником веб-сайту http://antikor.com.ua, була Компанія "TEKA-GROUP FOUNDATION", що залишив поза увагою позивач та необґрунтовано висунув свої вимоги до ОСОБА_2 . За даних обставин, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року в справі №742/3715/17 та від 13 січня 2021 року у справі №742/514/17, з предметом спору, зокрема, про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної на веб-сторінці веб-сайту "Національний антикорупційний портал "Антикор" ( ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені antikor.com.ua ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ), отже, він є належним відповідачем у цій справі, але вимоги до нього виключено позивачем, згідно його уточненої позовної заяви. Зазначене узгоджується із висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 07.06.2022 по справі №742/1440/21, згідно якого: "Вирішуючи спір, встановивши, що позов пред`явлено до ГО "Комітет по протидії корупції в органах влади", яка не має статусу юридичної особи, а отже не може бути відповідачем у цій справі, надавши належну правову оцінку довідці Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" (УЦПНА) департаменту "Центру компетенції" від 25 березня 2021 року №95/2021-Д, відповідно до якої ймовірним власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ), суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ані ОСОБА_3 ( ОСОБА_8 ) як ймовірний власник веб-сайту (вимоги до останнього виключено позивачем згідно його уточненої позовної заяви), ані автори статей (за умови їх ідентифікації) не були залучені до участі у справі в якості належних відповідачів.'' Крім того, в постанові Чернігівського апеляційного суду від 13.12.2023 року у справі №742/4632/21 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , ОСОБА_10 про захист честі, гідності та ділової репутації у зв`язку з публікацією інформації в статтях на веб-сайті Національного антикорупційного порталу "Антикор", зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем по справі. В постановах Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі №742/3715/17 та від 01.12.2021 року у справі №742/287/17 з предметом спору, зокрема про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації, розміщеної на веб-сторінці веб-сайту Національного антикорупційного порталу "Антикор" (https://antikor.com.ua/), зазначено, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_1 є реєстрант доменного імені antikor.com.ua ОСОБА_2 , отже, він є належним відповідачем у цій справі. На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги стверджують, що ОСОБА_8 є належним відповідачем у даній справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не надано оцінки доказам, які було надано стороною позивача. При цьому, матеріали справи не містять доказів неналежності ОСОБА_2 до знаку "Антикор". Таким чином, як вказує апелянт, перелічені вище факти свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення по справі, яке підлягає скасуванню. По суті вимог заявленого позову, апелянт зазначає, що інформація щодо позивача, викладена у вищевказаних статтях на сайті Національного антикорупційного порталу "АНТИКОР", є недостовірною інформацією щодо позивача. Дана інформація, за своїм змістом, фактично вказує на вчинення протиправної поведінки позивачем, і зокрема, звинувачення його у вчиненні протиправних дій, що сприймається негативно в суспільстві та порушує особисті немайнові права позивача. Виходячи зі змісту положень ч.6 статті 277 ЦК України, відповідно до яких, спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена недостовірна інформація, та відсутні докази, що розміщена у вищенаведених реченнях інформація відповідає дійсності, необхідно зобов`язати відповідачів протягом 10 днів, з моменту вступу рішення в законну силу, опублікувати на веб - сайті Національного антикорупційного порталу "АНТИКОР" (http://antikor.com.ua) спростування недостовірної інформації щодо позивача, шляхом опублікування статті про визнання вищезазначених відомостей недостовірними. За доводами апеляційної скарги, у матеріалах справи відсутні відомості про будь-які неправомірні дії позивача, а тим більше відсутні дані про вчинення ним кримінальних правопорушень. За положеннями статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено у законному порядку. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Виходячи із вищевикладеного, апелянт вважає, що викладена у зазначених статтях інформація щодо позивача є неправдивою, нічим не підтвердженою та не відповідає достовірності, і відповідачі не зможуть довести іншого, оскільки це не відповідає дійсності. За наведених обставин, як стверджує апелянт, вимоги заявленого ним позову підлягають задоволенню, а поширена відповідачами неправдива інформація підлягає спростуванню. Доводи апеляційної скарги вказують, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей: 15, 16 ЦК України.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із приписами частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до приписів частин: першої, другої, третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно статей: 28, 68 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтями: 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України ''Про інформацію", ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України ''Про інформацію", реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Належним доказом, який підтверджує причетність будь-якої особи до веб-сайту, є довідка, видана Дочірнім підприємством "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" на момент публікації статті на сайті.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.04.2025 року у справі № 761/6093/22, провадження № 61-17823св23 зазначено наступне: '' … Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що згідно з усталеною судовою практикою належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту - особи, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною, і доступ до вебсайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщений відповідний інформаційний матеріал, оскільки саме цей власник створив технологічну можливість й умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального закону в адміністратора системи реєстрації й обліку доменних назв та адрес українського сегмента мережі інтернет (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (пункт 6.5), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2021 року у справі № 742/1485/19, Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц).''

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що позивачем даної довідки суду першої інстанції не надано, і позивач не звертався до суду, в порядку статті 84 ЦПК України, із клопотанням про витребування доказів у справі, в тому числі, і з клопотанням про витребування довідки з відомостями про власника веб-сайту від Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", станом на час публікації спірних статей - 08.08.2023 року та 06.02.2024 року.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що сторона позивача також не зверталась і до апеляційного суду із відповідним клопотанням про витребування вказаної вище довідки, у порядку приписів статті 84 ЦПК України, яка регламентує витребування доказів.

При цьому, згідно роз`яснень п.9, п.12 Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18, провадження № 12-110гс19, міститься висновок, що ''належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.''

Відповідно до приписів ч.1 статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із положеннями ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, за своєю природою, змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується із принципом диспозитивності. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка всього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається Законом на сторони.

Відповідно до приписів ч.1 статті 84 ЦПК України, яка регулює витребування доказів, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що сторона позивача не зверталась ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції із відповідним клопотанням про витребування доказів у справі, в тому числі, і про витребування довідки із відомостями про власника веб-сайту від Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", станом на час публікації спірних статей - 08.08.2023 року та 06.02.2024 року.

Обов`язок доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Вказані вище висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що в ході розгляду даної справи позивачем не доведено, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, і за даних обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, є такими, що не підлягають задоволенню. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.12.2024 року у справі №592/13042/21, провадження №61-7671св24, відносно того, що суд не може вирішувати питання обґрунтованості позовних вимог по суті без залучення до розгляду справи належного відповідача.

Приймаючи до уваги зазначене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Як зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 13.02.2026 року, із посиланням на відповідні постанови Верховного Суду, на момент здійснення публікацій 08.08.2023 року та 06.02.2024 року, власником торгової марки "АНТИКОР", реєстрантом доменного імені antikor.com.ua та, відповідно, власником веб-сайту http://antikor.com.ua, була Компанія "TEKA-GROUP FOUNDATION", що залишив поза увагою позивач та необґрунтовано висунув свої вимоги до ОСОБА_2 . За даних обставин, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідної довідки із відомостями про власника веб-сайту від Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", у хронологічному розумінні, станом на час публікації спірних статей - 08.08.2023 року та 06.02.2024 року, матеріали даної справи в собі не містять.

За наведених вище обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. При цьому, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.02.2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

У поданій до апеляційного суду заяві про стягнення судових витрат в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 , у зв`язку із розглядом даної справи №742/2371/25, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В.К. просить стягнути на користь ОСОБА_2 із позивача ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 25 000 грн. (а.с.172-178).

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів: 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України, в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.174-176), інтереси відповідача ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Карпенко В.К., на підставі ордеру на надання правничої допомоги Серія СВ №1047922 від 27.04.2026 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору про надання правничої допомоги № 654-С від 10.03.2023 року, із додатковою угодою до даного договору від 31.12.2025 року. На підтвердження наявності судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, стороною відповідача Черненка К.Є. надано акти про надання послуг від 01.09.2026 року та від 27.10.2026 року, на загальну суму 25 000 грн., а саме, подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №742/2371/25 - 5 000 грн.; участь у судовому засіданні Чернігівського апеляційного суду 01.09.2026 року, в якості представника відповідача - 15 000 грн.; участь у судовому засіданні Чернігівського апеляційного суду 28.10.2026 року, в якості представника відповідача - 5 000 грн.

Необхідно зазначити, що склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи дане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку, і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті, в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується із приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21).

У постановах Верховного Суду: від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі №760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

За наведених вище обставин, із врахуванням наданих стороною відповідача ОСОБА_2 доказів щодо понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, фактичного обсягу наданих адвокатом послуг, складності даної цивільної справи, клопотання представника позивача про неспівмірність судових витрат відповідача ОСОБА_2 на оплату професійної правничої допомоги, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн., в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. При визначенні вказаного розміру відшкодування понесених відповідачем ОСОБА_2 судових витрат в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд приймає до уваги засади виваженості, розумності, співмірності та справедливості.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 - підлягає залишенню без задоволення, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13.02.2026 року - підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції даної постанови апеляційного суду. На підставі приписів статті 137; ч.2, ч.3, ч.8 статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн., в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 лютого 2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови апеляційного суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) грн., в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: